Постанова
Іменем України
15 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 280/1491/14-ц
провадження № 61-13960св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 28 березня 2016 року у складі суддів: Зарицької Г. В., Жигановської О. С., Коломієць О. С.,
У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 03 квітня 2012 року він є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, яка складається з житлової кімнати 1-5 площею 18,4 кв. м, решта квартири належить відповідачу. Починаючи з лютого 2013 року відповідач змінила замки на вхідних дверях будинку та замурувала цеглою двері до його кімнати.
У зв'язку з цим на підставі статті 391 ЦК України просив зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні належною йому на праві власності 1/3 частиною квартири АДРЕСА_1 шляхом надання до неї вільного доступу.
Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 18 лютого 2016 року позов задоволено.
Усунуто ОСОБА_4 перешкоди у користуванні належною йому на праві власності 1/3 частини квартири (кімнатою 1-5) № 1 в будинку АДРЕСА_1, зобов'язавши ОСОБА_5 надати до неї вільний доступ.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 243,60 грн судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з лютого 2013 року відповідач не допускає позивача до його кімнати, змінила замки на вхідних дверях та заклала двері до кімнати цеглою, що свідчить про створення перешкод у користуванні позивачем своєю власністю, а тому у відповідності до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 28 березня 2016 року рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 18 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_4 просив зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні кімнатою 1-5 шляхом надання до неї вільного доступу, проте не зазначив, у чому саме мають полягати дії відповідача (передати ключі від вхідних дверей квартири, відновлення дверей до кімнати 1-5 тощо). Такого способу захисту як надання вільного доступу до належного майна стаття 16 ЦК України не передбачає.
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції невірно застосував норми статті 16 ЦК України, частин четвертої, п'ятої статті 319 ЦК України, залишив поза увагою статті 321, 391 ЦК України. Крім того, приймаючи рішення, апеляційний суд послався на те, що без облаштування окремого входу будуть порушуватись права іншого співвласника, відповідача, та зазначив, що облаштування окремого входу можливе при вирішенні спору про поділ майна, яке є спільною частковою власністю, в натурі, однак такі вимоги до суду не заявлялись. При цьому суд залишив поза увагою, що відповідно до звіту про проведення технічного обстеження конструкцій житлової кімнати для можливості влаштування дверного прорізу в зовнішній стіні будинку на АДРЕСА_1 від 17 березня 2014 року, зробити окремий вхід до кімнати 1-5 є технічно неможливим, тому користуватись своїм майном позивач може тільки шляхом надання до нього відповідачем вільного доступу; відповідно до заповіту спадкове майно вже було поділено наступним чином: кімната 1-5 - позивачу, а веранда 1-1, кладовка 1-2, кухня 1-3, житлова кімната 1-4 - відповідачу. Таким чином, суд апеляційної інстанції не врахував наявних в справі доказів та відмовив у позові, помилково скасувавши рішення суду першої інстанції, чим позбавив його можливості на захист свого права вільно користуватись 1/3 частиною спірної квартири.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
22 червня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу призначено до судового розгляду.
Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
15 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2018 року касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 28 березня 2016 року зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про виділення в натурі 2/3 частин домоволодіння та усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду України від 14 червня 2018 року справу за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про виділення в натурі 2/3 частин домоволодіння та усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення за касаційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 02 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 19 жовтня 2016 року повернуто на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2018 року касаційне провадження у справі № 280/1491/14-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 28 березня 2016 року поновлено.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскільки зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судами установлено,що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 квітня 2012 року ОСОБА_4 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.
1/3 частини квартири, що належить позивачу, складається з житлової кімнати 1-5 площею 18,4 кв. м. Загальна площа квартири становить 54,7 кв. м (а. с. 4).
Право власності ОСОБА_4 зареєстровано у визначеному законом порядку (а. с. 5).
ОСОБА_5 є власником 2/3 частини зазначеної квартири, про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 26 вересня 2011 року (а. с. 27).
2/3 частини відповідача складаються із веранди 1, кладовки 2, вітальні 3, житлової кімнати 4 площею 10,1 кв. м, санвузла 6, кухні 7. Право власності ОСОБА_5 зареєстровано у визначеному законом порядку (а. с. 28).
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 21 жовтня 2015 року у справі № 280/28/15-ц, яке набрало законної сили, свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 26 вересня 2011 року, видане на ім'я ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_10, визнано частково недійсним у частині включення до спадкового майна за заповітом санвузла 6, кухні 7 у квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 188).
Статтею 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 13 Конституції України власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тлумачення цих норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.
Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У пункті 38 постанови ВеликоїПалати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Аналіз статті 391 ЦК України свідчить, що підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником свого права. Таким чином, право власності має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
Як убачається з технічного паспорта на спірну квартиру АДРЕСА_1, вхід до кімнати позивача 1-5 здійснюється через веранду 1 та кімнату 1-3, що належать на праві власності відповідачу (а. с. 45-46).
Відповідач заклала двері між кімнатами 1-5 та 1-3 цеглою (а. с. 49), а відповідно до звіту від 17 березня 2014 року № 68-П-2014-ТЗ «Про проведення технічного обстеження конструкцій житлової кімнати для можливості влаштування дверного прорізу в зовнішній стіні будинку за адресою: АДРЕСА_1» влаштування окремого входу в житлову кімнату 1-5 є неможливим (а. с. 34-43).
Суд апеляційної інстанції, встановивши факт порушення відповідачем права користування позивачем його власністю (кімнатою 1-5), а саме закладено цеглою входу до кімнати позивача, вказані норми матеріального права не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову лише з тих підстав, що ОСОБА_4 не зазначив, у чому саме мають полягати дії відповідача щодо усунення перешкод в користуванні кімнатою 1-5 шляхом надання до неї вільного доступу.
Разом із цим, суд першої інстанції, врахувавши наведені обставини та норми матеріального права, дійшов правильного висновку, що відповідач не допускає позивача до його кімнати, змінила замки на вхідних дверях та заклала двері до кімнати цеглою, що свідчить про створення перешкод у користуванні позивачем своєю власністю, а тому відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Суд першої інстанції встановив всі обставини справи, надав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне, обґрунтоване і справедливе рішення.
Встановлені судом першоїінстанції обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані сторонами під час апеляційного розгляду.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.
Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 28 березня 2016 року скасувати, рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 18 лютого 2016 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді В. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська С. П. Штелик