Постанова
Іменем України
15 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 553/2778/15-ц
провадження № 61-12598св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
представник позивача - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Денисенко Лариса Миколаївна, Головне територіальне управління юстиції в Полтавській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 08 листопада 2017 року в складі судді Крючко Н. І. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 15 січня 2018 року в складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Пікуля В. П., Прядкіної О. В.,
У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_7, приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Денисенко Л. М., Головне територіальне управління юстиції в Полтавській області, про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 04 березня 2015 року вона подарувала ОСОБА_5 належну їй 1/2 частину будинку АДРЕСА_1.
Посилаючись на те, що вона є особою похилого віку - 94 роки, вважаючи, що укладає із ОСОБА_5 договір довічного утримання, ОСОБА_3 просила визнати договір дарування недійсним.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 08 листопада 2017 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 04 березня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Денисенко Л. М.
Судовий збір віднесено за рахунок держави.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладаючи договір дарування, ОСОБА_3 помилялася щодо обставин, які мають істотне значення.
Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 15 січня 2018 року рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 08 листопада 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що під час укладання договору дарування позивачу були роз'яснені правові наслідки договору дарування; приватний нотаріус Денисенко Л. М. підтвердила, що ОСОБА_3 мала на меті укладання саме договору дарування, раніше неодноразово складала заповіти на ім'я різних осіб.
ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_7 надали відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначають, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими, висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, підстав для їх скасування немає.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостейречі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження проживання в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Отже, за змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Установивши наявність у ОСОБА_5 обов'язку з утримання ОСОБА_3, що притаманно договору довічного утримання, та існування обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, а саме: похилий вік позивача - 94 роки, стан здоров'я, потреба у постійному догляді та сторонній допомозі, наявність спірного житла як єдиного, відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження проживання у будинку та його утримання після укладення договору дарування, суд правильно застосував норми частини першої статті 229 та статей 203, 717 ЦК України у їх сукупності та ухвалив законне і обґрунтоване рішення.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо встановлених обставин за відсутності порушень судом норм матеріального та процесуального права, що можуть бути підставою для скасування судових рішень.
Спірний договір укладався ОСОБА_3 з метою здійснення за нею постійного догляду у зв'язку з тяжким станом здоров'я та похилим віком й такі послуги надавались ОСОБА_5, як до, так і після укладення договору дарування, що свідчить про помилкове сприйняття позивачем правової природи оспореного правочину та є підставою для визнання договору дарування недійсним.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2018 року зупинено дію постанови Апеляційного суду Полтавської області від 15 січня 2018 року до закінчення касаційного провадження, слід поновити виконання (дію) цієї постанови.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 08 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 15 січня 2018 року залишити без змін.
Поновити виконання (дію) постанови Апеляційного суду Полтавської області від 15 січня 2018 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. О. Лесько
С.Ю. Мартєв
В.В. Пророк
С.П. Штелик