22-ц/775/542/2018(м)
237/1024/17
Головуючий в 1 інстанції Ліпчанський С.М.
Доповідач Принцевська В.П.
Категорія 27
15 серпня 2018 року місто Маріуполь
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Принцевської В.П.,
суддів Лопатіної М.Ю., Биліни Т.І.
секретар Сидельнікова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за апеляційною скаргою Волноваської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави, в особі Головного управління Держеокадастру у Донецькій області на ухвалу Мар'їнського районного суду Донецької області від 16 червня 2017 року,-
ОСОБА_1 звернулася до Мар'їнського районного суду Донецької області з вказаною позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 суму заборгованості за договором позики від 01 грудня 2016 року у розмірі 20 000,00 гривень. Вона посилається на те, що 01 грудня 2016 року ОСОБА_1 надала в борг ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 20 000,00 гривень строком повернення до 01 лютого 2017 року, що підтверджується розпискою. За спливом вказаного строку, ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з проханням добровільно повернути кошти. На звернення позивача відповідач не реагує, борг не повертає, що змусило ОСОБА_1 звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою Мар'їнського районного суду Донецької області від 16 червня 2017 року задоволено заяву сторін про затвердження мирової угоди по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2. Затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 16 червня 2017 року, якою з метою припинення зобов'язання відповідача перед позивачем по оплаті заборгованості за договором позики в сумі 20000 грн. відповідач передає позивачу земельну ділянку (пай) згідно державного акту серії НОМЕР_1 від 19.05.2006 р. загальною площею 6,140 гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Павлівської сільської ради Мар'їнського району, Донецької області, кадастрові номери: ділянка1: НОМЕР_2, ділянка2: НОМЕР_3, ділянка3: НОМЕР_4, в право власності. Провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики закрито. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку (пай) згідно державного акту серії НОМЕР_1 від 19.05.2006 р. загальною площею 6,140 гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Павлівської сільської ради Мар'їнського району, Донецької області, кадастрові номери: ділянка1: НОМЕР_2, ділянка2: НОМЕР_3, ділянка3: НОМЕР_4.
З даною ухвалою не погодився керівник Волноваської місцевої прокуратури, який оскаржив вказану ухвалу в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області. Він посилався на те, що суд постановив ухвалу з порушенням вимог процесуального і матеріального Закону. Просив скасувати ухвалу суду і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В судовому засіданні представник заявника повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Позивач, відповідач та представник третьої особи - Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, в судове засідання не з'явилися, повідомлені про час і місце судового засідання судовими повістками.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення заявника, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним задовольнити апеляційну скаргу з наступних підстав.
Згідно п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч.3 статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, прокурор зазначає, що головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області, як компетентним субєктом владних повноважень, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин,не здійснено захист інтересів держави у даній справі та не вжито заходів щодо оскарження судового рішення.
Згідно з п.1 ч.2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що однаково означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.
За змістом ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Пославшись на можливість особи скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права у суді, який визначається законом чи договором,суд першої інстанції не врахував, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України (у редакції, що діяла на час ухвалення судового рішення) мирова угода укладається з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.
Виходячи зі змісту зазначеної норми, мирова угода - це досягнута між сторонами в ході судового розгляду і під контролем суду заснована на взаємних поступках угода, яка по новому визначає їх суб'єктивні права та обов'язки не тільки процесуальні, але й матеріальні.
До мирової угоди застосовуються основні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Отже, мирова угода - це цивільно-правове зобов'язання та до нього застосовуються загальні правила Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 та 5 ст. 175 ЦПК України( у редакції, що діяла на час ухвалення судового рішення) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Мирова угода за своєю правовою природою є договором, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті, вона ґрунтується на взаємовигідних для обох сторін умовах і повинна виконуватися добровільно. У протилежному разі мирова угода, затверджена (визнана) судом, може бути підставою для примусового виконання.
Згідно з п. 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, не допускається:а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.
Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, в порядку, визначеному цим Законом.
Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, яку відповідач передав у власність позивачу, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Ухвалюючи судове рішення, за яким позивач набуває у власність дану земельну ділянку, суд не звернув уваги, що вона призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та її відчуження у будь-який спосіб заборонено законом.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає необхідним задовольнити апеляційну скаргу Волноваської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави, в особі Головного управління Держеокадастру у Донецькій області, скасувати судове рішення, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 379, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Волноваської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави, в особі Головного управління Держеокадастру у Донецькій області задовольнити.
Ухвалу Мар'їнського районного суду Донецької області від 16 червня 2017 року скасувати.
Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття і оскарженню не підлягає.
Судді