16 серпня 2018 року справа № 808/2454/18
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача: Олефіренко Н.А.,
суддів: Білак С.В. Шальєвої В.А. ,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 26 червня 2018 р. (суддя Татаринов Дмитро Вікторович) в адміністративній справі № 808/2454/18 за позовом ОСОБА_1 до Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно про визнання дій протипрвними та визнання недійсним права власності, -
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, в якому просить суд:
- визнати дії Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державного реєстратора Гарагуля О.О. протиправними в здійсненні Державної реєстрації земельної ділянки за підробленим "Витягом з Державного земельного кадастру".
- визнати недійсним та скасувати "Витяг з Державного земельного кадастру" та Державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 600,14кв.м., розташовану за адресою АДРЕСА_1 (Витяг № 7869289).
- визнати недійсним право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу будинку, тобто з 10 листопада 2006 року, набуте безпідставно на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізькой області від 20 листопада 2012 року.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 червня 2018 року у відкритті провадження в адміністративній справі відмовлено.
Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування, а існує спір про право, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства, роз'яснивши позивачу право звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для розгляду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Сторони до судового засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах. (стаття 1 Кодексу адміністративного судочинства України)
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 2 частини 1 статті 4 визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. (частина 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України)
Відповідно до положень статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
В позовній заяві зазначаються, зокрема: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Отже, під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло.
Разом з тим, вирішення питання щодо змісту позовних вимог до відповідача у справі може бути здійснене під час підготовчого провадження, при цьому суд першої інстанції не позбавлений процесуальної можливості уточнити позовні вимоги.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Статтею 173 КАС України передбачено, що завданням підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;
Отже, лише після з'ясування предмета спору, характеру спірних правовідносин та суб'єктного складу спірних правовідносин, можливе вирішення питання щодо предметної юрисдикції.
Відповідно до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, гарантується право на справедливий судовий розгляд одним із аспектів якого є доступ до суду.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року N 18-рп/2004 поняття «порушеного права», яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено: «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
В даному випадку спірним є правомірність дій відповідача - суб'єкта владних повноважень стосовно реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме земельну ділянку.
Таким чином, предметом спору в даній справі є перевірка правомірності дій відповідача при здійсненні реєстраційних дій, а не спір про право, як помилково дійшов висновку суд першої інстанції, а тому спір, який виник під час прийняття такого рішення, є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Відповідно до пунктів 1 та 4 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись п.п.1, 4 ч.1 ст.320, ст.ст. 321,322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 26 червня 2018 р. в адміністративній справі № 808/2454/18 - скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з 16.08.2018 та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 16.08.2018 року.
Суддя - доповідач: Н.А. Олефіренко
Суддя: С.В. Білак
Суддя: В.А. Шальєва