ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
20 серпня 2018 року м. Київ № 826/13206/18
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Кармазін О.А., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
ОСОБА_1
доСвятошинського районного суду міста Києва
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (03142, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Святошинського районного суду міста Києва (03151, м. Київ, вул. Якуба Колоса, 27-а, код ЄДРПОУ:02896733) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що 02.03.2018 вона звернулась до відповідача із заявою про надання їй копії судового рішення віл 29.01.2018.
Однак, станом на 16.08.2018 відповідачем не надано ані копії судового рішення, ані відповіді на звернення позивача.
Відповідно до п. 4, п. 6 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Згідно із ч. 1 ст. 2, п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 4 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є об'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з п. 1 ч. 1, ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх публічно-владних управлінських функцій.
Крім того, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Якщо суб'єкт у спірних правовідносинах не здійснює вказаних управлінських функцій щодо іншого учасника спору, то такий спір не є адміністративним спором у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
В даному випадку, з аналізу змісту позовної заяви та заяви позивача вбачається, що доводи позивача в їх обґрунтування по суті стосуються дій суду та оцінки дій суду при здійсненні правосуддя, постановленні судового рішення (рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29.01.2018 по справі № 759/18118/15-ц), а саме - стосуються виключно процесуальної дії щодо видачі судового рішення.
В контексті наведеного суд зазначає, що згідно положень статей 126, 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Вплив на них у будь-який спосіб забороняється. Рішення суду і відповідно дії чи бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя оскаржується лише в порядку, визначеному законодавством про судочинство.
Так, рішенням Конституційного суду від 23 травня 2001 року 6-рп/2001 по справі N 1-17/2001 визначено, що відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (частина перша статті 129 Конституції України). Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України.
Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів та дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.
Зі змісту наведених положень вбачається, що рішення суду і відповідно дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя (пов'язані з визначенням підвідомчості спорів, підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, зверненням рішення до виконання) можуть оскаржуватись у встановленому законом апеляційному та касаційному порядку, а не шляхом їх оскарження до суду першої інстанції, оскільки це порушувало б конституційний принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом.
Разом з тим, у пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади» роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Аналогічної позиція викладена у п. 57 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських судів де, зокрема, до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
У Висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських судів щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред'являються їм у зв'язку із добросовісним здійсненням ними своїх функцій.
Системний аналіз вищенаведених положень дає підстави вважати, що позивач оскаржує до адміністративного суду не дії, рішення чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які пов'язані з реалізацією публічно-владних управлінських функцій, а дії, які стосуються та пов'язані із здійсненням судом правосуддя відповідно до визначеного законом порядку, тобто у зв'язку із здійсненням судом процесуальних функцій, визначених процесуальним законом.
З огляду на викладене та з урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються бездіяльності, на її думку, Святошинського районного суду міста Києва стосовно видачі копії судового рішення, суд дійшов висновку про те, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Більш того, суд звертає увагу на те, що в межах спірних правовідносин відповідач виконував функції/повноваження, пов'язані зі здійсненням правосуддя у справі, та не здійснював публічно-владних управлінських функцій відносно позивача.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 160-162, 170, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
У відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до (03142, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1 до Святошинського районного суду міста Києва (03151, м. Київ, вул. Якуба Колоса, 27-а, код ЄДРПОУ:02896733) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Відповідно до положень ст. 170 та ч. 1 ст. 294 КАС України ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено. Згідно ч. 1 ст. 295 та ч. 1 ст. 297 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 256 КАС України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями) з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII.
Суддя О.А. Кармазін