ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
20 серпня 2018 року № 826/7718/18
за позовом ОСОБА_1
до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів
треті особи ОСОБА_2
ОСОБА_3
Компанія Глорієтта Інвестментс Ай епс Glorietta Investments I aps
Компанія ЕсСіАй Вілла Сеінт Мічел SCI Villa Saint Michel
про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
Суддя - Аблов Є.В.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, позивач) до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі також - Національне агентство, відповідач), в якій позивач просить:
1) визнати незаконною бездіяльність відповідача, яка полягає у невжитті заходів з ідентифікації, вистежування, заморожування і арешту двох домоволодінь:
- розташованого в АДРЕСА_1;
- розташованого в АДРЕСА_2;
2) зобов'язати відповідача вжити заходів щодо заморожування і арешту двох домоволодінь:
- розташованого в АДРЕСА_1;
- розташованого в АДРЕСА_2.
На думку позивача, Національним агентством порушено вимоги статей 8, 31 Конвенції Організації Об'єднаних Націй Проти корупції від 31 жовтня 2003 року (далі - Конвенція від 31 жовтня 2003 року), статей 3, 20, 21, 23, 25 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією від 27 січня 1999 року (далі - Конвенція від 27 січня 1999 року), статей 4, 16 Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинних шляхом, та про фінансування тероризму від 16 травня 2005 року (далі - Конвенція від 16 травня 2005 року), статей 7, 8 Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом від 08 листопада 1990 року (далі Конвенція від 8 листопада 1990року), статей 9, 16 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» (далі - Закон), які виражені у бездіяльності Національного агентства щодо не вжиття ним жодних заходів, спрямованих на ідентифікацію, вистежування, заморожування, арешту, виявлення, розшук та забезпечення управління активами, які можуть бути конфісковані за рішенням суду, щодо домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1 та за адресою АДРЕСА_2.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2018 року, у зв'язку з належністю даної справи до категорії справ незначної складності у відповідності до вимог п. 10 ч. 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), враховуючи вимог ч. 5 статті 262 КАС України, в даній справі було відкрито спрощене позовне провадження, яке здійснюватиметься без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
09 липня 2018 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому він просить відмовити в задоволенні заявлених ОСОБА_1 позовних вимог з огляду на відсутність з боку відповідача будь-яких порушень чинного законодавства у спірних правовідносинах.
Крім того, третіми особами було подано до суду письмові пояснення, в яких вони повністю підтримали позицію відповідача.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як вбачається з матеріалів справи, в якості основної обставини, яка, на думку позивача, мала б змусити відповідача вчинити дії з «заморожування і арешту двох домоволодінь» є здійснення досудового розслідування, що розпочате Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою по кримінальному провадженню № 42017000000001722. Позивач звертає увагу на те, що в рамках цього досудового розслідування Національне антикорупційне бюро України запитувало у суду доступ до низки договорів з метою підтвердження або спростування можливих фактів незаконного збагачення ОСОБА_8 Наявність досудового розслідування, на думку позивача, мала б спонукати відповідача до вчинення дій, про які заявлено адміністративний позов.
В якості ще однієї обставини, яка, на думку позивача, мала б змусити відповідача вчинити дії з «заморожування і арешту двох домоволодінь», позивач вказує публікацію на офіційному веб-порталі Міністерства внутрішніх справ України інформації щодо кримінального провадження № 42015000000000056, а саме щодо нібито причетності третьої особи - ОСОБА_8 до вчинення протиправних дій.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначений обов'язок органів державної вади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади функціонування Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів визначаються Законом.
Відповідно до ч. 1 статті 2 Закону, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 2 статті 1 Закону, виявлення активів - діяльність із встановлення факту існування активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 3 статті 1 Закону, розшук активів - діяльність із визначення місцезнаходження активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.
Частинами 1, 3, статті 9 Закону визначено, що Національне агентство виконує функції проведення аналізу статистичних даних, результатів досліджень та іншої інформації про виявлення, розшук та управління активами, здійснення заходів з виявлення, розшуку, проведення оцінки активів за зверненням слідчого, детектива, прокурора, суду (слідчого судді).
Згідно з п. 1 ч. 1 статті 16 Закону, з метою виявлення та розшуку активів Національне агентство вживає відповідно до звернень органів, що здійснюють досудове розслідування, прокуратури, судів заходів до виявлення та розшуку активів, взаємодіє з цими органами з метою накладення арешту на такі активи та їх конфіскації.
Окрім цього, відповідно до абз. 2 ч. 1 статті 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Таким чином, підстави для вжиття заходів щодо виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, встановлені статтями 9,16 Закону, статтею 170 КПК України, і такими підставами є наявність звернення слідчого, детектива, прокурора, суду (слідчого судді).
Водночас, позивачем не було наведено встановлених статтями 9, 16 Закону, статтею 170 КПК України підстав для вжиття заходів щодо виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні.
Згідно з абз. 4 ч. 1 статті 1 Закону, управління активами - діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні.
Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 9 Закону, функціями Національного агентства є, зокрема, організація здійснення заходів, пов'язаних з проведенням оцінки, веденням обліку та управлінням активами.
Відповідно до змісту абз. 7 ч. 6 статті 100 КПК України, речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними.
Згідно з ч. 1 статті 19 Закону, Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред'явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року.
Зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора.
Частиною 1 статті 21 Закону визначено, що управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.
Згідно з ч. 3 статті 21 Закону, управління активами, зазначеними у частині першій цієї статті, здійснюється на умовах ефективності, а також збереження та збільшення їх вартості.
Відтак, вжиття Національним агентством заходів з управління, які встановлені статтями 19-21 Закону, в силу статті 100 КПК України, здійснюються на підставі ухвали слідчого судді, суду, за ініціативою органів досудового розслідування.
Таким чином, в силу вимог статей 100, 170 КПК, статей 9, 16, 19-21 Закону, наявність кримінальних проваджень, загальновідомої інформації, викладеної у засобах масової інформації, не є підставою для вжиття заходів щодо виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні, на чому безпідставно наполягає позивач, а відтак не є підставою реалізації повноважень та здійснення функцій Національного агентства, як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Відповідно до ч. 1 статті 77 КАС України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, довести обставини на які посилається як на підставу своїх позовних вимог.
Таким чином, в порушення вимог статті 77 КАС України, позивачем не наведено встановлених статтями 100, 170 КПК, статтями 9, 16, 19-21 Закону підстав щодо вжиття заходів з виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні, відтак позовні вимоги щодо бездіяльності Національного агентства, та інші похідні від останніх позовні вимоги, є безпідставними та необґрунтованими.
Щодо питання вжиття відповідачем заходів з приводу заморожування та накладення арешту на домоволодіння, розташовані в АДРЕСА_1 та за адресою АДРЕСА_2, про що позивач ставить вимоги в адміністративному позові, необхідно зазначити наступне.
Так, в силу статті 170 КПК України, арешт застосовується в результаті та на підставі винесення ухвали слідчого судді, суду.
Так, частиною першою статті 171 КПК України, з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
Відтак, вжиття Національним агентством заходів щодо арешту суперечить вимогам статей 170, 171 КПК України, а також згідно статей 9, 10 Закону, не входить до повноважень Національного агентства.
Враховуючи викладене, заявлені позовні вимоги є безпідставними, адже не ґрунтується на вимогах діючого законодавства, відтак задоволенню не підлягають.
Окремо суд звертає увагу на те, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги порушенням Національним агентством вимог статей 8, 31 Конвенції від 31 жовтня 2003 року, статей 13, 20, 21, 23, 25 Конвенції від 27 січня 1999 року, статей 4, 16 Конвенції від 16 травня 2005 року та статей 7, 8 Конвенції від 08 листопада 1990 року.
Однак, до відповідно до частин 1-8 статті 8 Конвенції від 31 жовтня 2003 року, кожна Держава-учасниця заохочує, inter alia, непідкупність, чесність і відповідальність своїх державних посадових осіб, прагне застосовувати кодекси або стандарти поведінки для правильного, добросовісного й належного виконання державних функцій та бере до уваги, у належних випадках, відповідні ініціативи регіональних, міжрегіональних та багатосторонніх організацій, наприклад Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб (995_788), який міститься в додатку до Резолюції 51/59 Генеральної Асамблеї від 12 грудня 1996 року, розглядає можливість запровадження заходів і систем, які сприяють тому, щоб державні посадові особи повідомляли відповідним органам про корупційні діяння, про які їм стало відомо під час виконання ними своїх функцій, прагне запроваджувати заходи й системи, які зобов'язують державних посадових осіб надавати відповідним органам декларації, inter alia, про позаслужбову діяльність, заняття, інвестиції, активи та про суттєві дарунки або прибутки, у зв'язку з якими може виникнути конфлікт інтересів стосовно їхніх функцій як державних посадових осіб, розглядає можливість вжиття дисциплінарних або інших заходів стосовно державних посадових осіб, які порушують кодекси або стандарти, установлені згідно із цією статтею - згідно з основоположними принципами своєї правової системи, принципами свого внутрішнього права та в рамках своїх інституціональних правових систем.
Згідно частин 1, 2, 3, 8, статті 31 Конвенції від 31 жовтня 2003 року, кожна Держава-учасниця вживає, таких заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення можливої конфіскації доходів від злочинів, що визначені цією Конвенцією, або майна, вартість якого відповідає вартості таких доходів, майна, обладнання та інших засобів, які використовувались або призначалися для використання під час вчинення злочинів, що визначені цією Конвенцією, вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення можливості виявлення, відстеження, заморожування або арешту будь-чого з переліченого в частині 1 цієї статті з метою подальшої конфіскації, вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для управління компетентними органами замороженим, арештованим або конфіскованим майном, зазначеним у частинах 1 і 2 цієї статті, Держави-учасниці можуть розглянути можливість встановлення вимоги про те, щоб особа, яка вчинила злочин, довела законне походження таких удаваних доходів від злочину або іншого майна, що підлягає конфіскації - в рамках її внутрішньої правової системи, відповідно до її внутрішнього права, з відповідністю основоположним принципам їхнього внутрішнього права й характеру судового або іншого розгляду.
Відповідно до частини 10 статті 31 Конвенції від 31 жовтня 2003 року, ніщо, що містить ця стаття, не зачіпає принципу, на підставі якого заходи, про які в ній ідеться, визначаються і вживаються відповідно до положень внутрішнього права Держави-учасниці й за умови їхнього дотримання.
Статтями 13, 20, 21, абз. 1 статті 23, абз. 1 статті 25 Конвенції від 27 січня 1999 року визначено, що кожна Сторона вживатиме таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для встановлення кримінальної відповідальності за дії, що згадуються у пунктах 1 і 2 статті 6 Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (995_029) (ЕТ8 141), на умовах, наведених у цих пунктах, якщо предикатний злочин є одним із злочинів, передбачених у статтях 2-12 цієї Конвенції, в тій мірі, в якій відповідна Сторона не зробила застереження чи заяви стосовно цих злочинів або не вважає такі злочини тяжкими з огляду законодавства в сфері відмивання доходів, кожна Сторона вживатиме таких заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення спеціалізації персоналу та органів на боротьбі із корупцією, вживатиме таких заходів, які можуть бути необхідними для того, щоб органи державної влади та будь-яка посадова особа співробітничали із тими національними органами, які відповідають за розслідування та переслідування кримінальних злочинів, шляхом інформування таких органів на свою власну ініціативу у тих випадках, коли є достатні підстави вважати вчиненим будь-який із кримінальних злочинів, визначених у статтях 2-14 або шляхом надання таким органам на їхній запит будь-якої необхідної інформації, вживатиме таких законодавчих та інших заходів, - включаючи заходи, що дозволяють застосування спеціальних слідчих методів, - які можуть бути необхідними для забезпечення їй можливості сприяти збиранню доказів у зв'язку із кримінальними злочинами, визначеними у статтях 2-14 цієї Конвенції, та ідентифікувати, вистежувати, заморожувати і заарештовувати засоби та доходи, отримані від корупції, чи власність, вартість якої відповідає таким доходам, до яких можуть застосовуватися заходи, передбачені у пункті 3 статті 19 цієї Конвенції та Сторони якнайтісніше співпрацюватимуть одна з одною згідно із положеннями відповідних міжнародних договорів про міжнародне співробітництво у кримінальних справах чи домовленостей, досягнутих на основі однакового законодавства чи законодавчої взаємності з метою розслідування та переслідування кримінальних злочинів, визначених у цій Конвенції - відповідно до національного законодавства Сторони та відповідністю до основоположних принципів її правової системи.
Згідно статі 4 Конвенції від 16 травня 2005 року, кожна Сторона вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для уможливлення її спроможності швидко визначити, виявити, заблокувати або заарештувати майно, яке підлягає конфіскації відповідно до статті 3, для того, щоб, зокрема, сприяти здійсненню конфіскації в подальшому.
Відповідно до статті 16 Конвенції від 16 травня 2005 року, Сторони в якомога більшому обсязі на запит надають одна одній допомогу у визначенні й виявленні засобів та знарядь, доходів та іншого майна, які підлягають конфіскації. Така допомога включає будь-які заходи з надання та забезпечення доказів стосовно існування, місцезнаходження або переміщення, характеру, правового статусу чи вартості згаданого вище майна.
Враховуючи вищевикладене, заходи з ідентифікації, вистеження, заморожування і накладення арешту на засоби та доходи, отримані від корупції, чи власності, вартість якої відповідає таким доходам, застосовуються у відповідності до основоположних принципів правової системи з дотриманням принципів внутрішнього права, національного законодавства. При цьому, законодавчі приписи останніх наведені вище (КПК України, Закон), а тому посилання позивача щодо недотримання приписів вказаних міжнародних актів є безпідставними.
Також суд звертає увагу на те, що ч. 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 8 ч. 1 статті 4 КАС України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Згідно ч. 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише у разі наявних та порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин, тобто, у розумінні положень КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
При цьому, оскаржуване рішення, дія або бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні бути такими, що породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача.
Отже, відсутність у відповідача юридичного обов'язку, який випливав би із закону чи договору або відповідні повноваження здійснювати дії, зобов'язати вчинити які через суд просить позивач, - є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог як незаконних.
Так, аналізуючи зміст позовних вимог позивача та їх обґрунтування, вбачається, що останнім, не наведено доводів та не надано доказів підтвердження порушення його прав, свобод чи інтересів як фізичної особи - громадянина України в публічно-правових відносинах, окрім цього, позивачем не наведено доводів та не надано доказів, що задоволення позовних вимог призводе до відновлення будь-яких, наданих законодавством йому прав свобод чи інтересів.
Разом з тим, незважаючи на те, що позов заявлено позивачем як фізичною особою - громадянином України, в тексті адміністративного позову позивач вказує на свій статус як народного депутата України.
Так, в пункті 4 позовної заяви Позивач зазначив, що він "... з метою захисту державних інтересів, діючи за дорученням міжфракційного об'єднання народних депутатів України «Стоп тарифам» звернувся до Суду великої інстанції Ніцци із проханням накласти, в інтересах держави України, арешт/обтяження...». В розділі «Щодо способу захисту» адміністративного позову позивач зазначив, зокрема: «Відповідно до приписів ст.ст. 17, 24 ЗУ «Про статус народного депутата», Позивач не тільки володіє повноваженнями/правами із захисту інтересів України, а й зобов'язаний (ст. 24) здійснювати відповідні заходи спрямовані на захист інтересів виборців та держави в цілому».
Відповідно до ч. 3 статті 5 КАС України, до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право. Водночас, ані Конституція України, ані положення Закону України «Про статус народного депутата України», а також будь-які інші норми законодавства України, не надають народному депутату України права звертатися до суду від імені та в інтересах держави Україна та народу України.
Конституційний Суд України в своєму Рішенні у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення статті 86 Конституції України та статей 12, 19 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про запити народних депутатів України) по справі № 1-12/99 від 19 травня 1999 року вказав, що положення преамбули Закону України «Про статус народного депутата України» про те, що народні депутати України є повноважними представниками народу у Верховній Раді України і покликані виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців, не може бути визнано юридичне коректним для обґрунтування можливості втручання народного депутата України у здійснення судами правосуддя, зокрема, у розгляд конкретних судових справ.
Конституція України передбачає, що «народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних» (частина четверта статті 124). Інших форм відповідного представництва народу, у тому числі і за посередництвом народних депутатів України, не передбачено.
Таким чином, є підстави вважати, що встановлене статтею 86 Конституції України право народного депутата України на запит є обмеженим і не поширюється на питання, пов'язані із здійсненням правосуддя у конкретних справах. Звернення народного депутата України як члена парламенту з вимогою чи пропозицією до судів, голів судів або безпосередньо до суддів саме з питань здійснення правосуддя у тих чи інших конкретних справах є неприпустимим.
В Рішенні Конституційного Суду України від 11 квітня 2000 року, по справі за конституційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 86 Конституції України та статей 12, 19 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про запити народних депутатів України до прокуратури) № 4рп-/2000, зазначено, зокрема, що для вирішення народним депутатом України питань його депутатської діяльності Законом України «Про статус народного депутата України» передбачено право народного депутата України «звертатися до посадових осіб всіх державних органів та органів об'єднань громадян, керівників підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування». Проте як окремий інститут депутатське звернення в Конституції України не закріплене.
Пропозиції, вказівки, вимоги народного депутата України мають відповідати Конституції і законам України і можуть стосуватися лише питань, пов'язаних саме з депутатською діяльністю.
Питання підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також питання провадження слідчими прокуратури досудового слідства в конкретних кримінальних справах не є такими, що пов'язані з депутатською діяльністю.
Усі відповідні дії передбачені процесуальним законом. Вони здійснюються лише посадовими особами, уповноваженими на це законом, і у спосіб, визначений законом.
Враховуючи вищевикладене позивач, як народний депутат України, згідно Конституції України та чинного законодавства не уповноважений на звернення до суду від імені та в інтересах народу України та держави Україна.
Отже, позивач не обґрунтував порушення оскаржуваним діями прав, свобод, інтересів позивача, а сам позивач не має повноважень звертатися до суду або інших правоохоронних органів від імені держави Україна та народу України, що додатково підтверджує безпідставність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги все наведене вище, суд вважає, що оскаржувана бездіяльність відповідача була вчинена у відповідності до вимог ч. 2 статті 2 КАС України, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Керуючись статей 241-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (01015, АДРЕСА_3; РНОКПП НОМЕР_1) до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (01001, місто Київ, вулиця Бориса Грінченка, 1; код ЄДРПОУ 41037901), треті особи: ОСОБА_2 (01008, АДРЕСА_4), ОСОБА_3 (01008, АДРЕСА_4), Компанія Глорієтта Інвестментс Ай епс Glorietta Investments I aps (104, Rygards Alle, 2900, Hellerup, Denmark), Компанія ЕсСіАй Вілла Сеінт Мічел SCI Villa Saint Michel (4, Rue Du Docteur Barety, C/O Sarl Somaf, 06000 Nice, France), про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Є.В. Аблов