вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
про відмову у відкритті апеляційного провадження
"20" серпня 2018 р. Справа№ 910/1030/18
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Калатай Н.Ф.
суддів: Сітайло Л.Г.
Пашкіної С.А.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Фратрія»
на рішення Господарського суду міста Києва, ухваленого 16.05.2018, повний текст якого складений 21.05.2018,
у справі № 910/1030/18 (суддя Блажківська О.Є.)
за позовом Приватного підприємства «Фратрія»
до Товарної біржі «Українська міжрегіональна спеціалізована»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. Головне управління ДФС у Полтавській області
2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Спінтекс»
3. ОСОБА_2
4. ОСОБА_3
5. ОСОБА_4
про визнання недійсним цільового аукціону
Позов заявлено про визнання недійсним проведеного відповідачем цільового аукціону від 18.10.2017 з продажу об'єкта податкової застави, будівлі літ. П-2, що розташована за адресою: м. Полтава, вул. Маршала Бірюзова, 26/1.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2018, повний текст якого складений та підписаний 21.05.2018, у справі № 910/1030/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, 30.07.2018 Приватне підприємство «Фратрія» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 по справі № 910/1030/18 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2018 справа № 910/1030/18 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до вказаних правових норм, апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018, повний текст якого складений та підписаний 21.05.2018, заявник мав подати в строк по 11.06.2018 включно, проте подав її 30.07.2018.
Частиною 1 статті 119 ГПК України в редакції на дату винесення цієї ухвали встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
В апеляційній скарзі заявник просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження, пославшись на те, що оспорюване рішення на адресу позивача, зазначену в матеріалах справи як фактичну, було направлено лише 13.07.2018, що підтверджується відбитком поштового штемпелю на конверті, та отримано заявником 17.07.2018, а відтак, процесуальний строк на подання апеляційної скарги спливає 06.08.2018, та на те, що він як позивач і сторона по справі не був повідомлений про наявність повного тексту рішення будь-яким можливим способом (телефонним зв'язком, електронною поштою), наявним у матеріалах справи.
Колегія суддів дійшла висновку про те, що наведені позивачем у відповідній заяві підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані поважними, з огляду на що, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2018:
- апеляційну скаргу залишено без руху;
- заявнику роз'яснено, що:
1. протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали Приватне підприємство «Фратрія» має право усунути недоліки, а саме, подати до Київського апеляційного господарського суду відповідну заяву, в якій зазначити інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.
2. в разі невиконання зазначеної ухвали суду в строк, визначений п. 2 її резолютивної частини, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено в порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу;
3. відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).
Порядок вручення судових рішень встановлений ст. 242 ГПК України в редакції на дату винесення цієї ухвали, згідно з якою днем вручення судового рішення, зокрема, є день вручення судового рішення під розписку.
З матеріалів справи слідує, що ухвалу від 08.08.2018 заявнику направлено 08.08.2018 за обома наявними у матеріалах справи адресами: 38715, Полтавська обл., с. Абазівка, вул. Білоруська, 12 (штрихкодовий ідентифікатор 0411623567206) та: 36008, м. Полтава, вул. Кагамлика, 37, оф. 211 (0411623567192).
З відомостей, які містяться на он-лайн сервісі Укрпошти «Відстеження поштових пересилань» (http://ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku), слідує що ухвалу від 08.08.2018 за адресою: 36008, м. Полтава, вул. Кагамлика, 37, оф. 211 апелянтом отримано 13.08.2018.
З огляду на вказані обставини, датою вручення апелянту ухвали суду від 08.08.2018 є 13.08.2018, а відтак, апелянт мав подати до Київського апеляційного господарського суду відповідну заяву, в якій зазначити інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, в строк до 23.08.2018 включно.
17.08.2018 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду на виконання вимог ухвали від 08.08.2018 від апелянта надійшло клопотання про поновлення процесуального строку на подання апеляційної скарги, в якому апелянт зазначає про таке:
- з огляду на приписи ст. 93 ЦК України, згідно з якою місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку, місцезнаходженням апелянта є: 36008, м. Полтава, вул. Кагамлика, 37, оф. 211, адже саме за вказаною адресою наявне майно апелянта площею понад 5 000 кв.м. Вказане підтверджується відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі речового права на нерухоме майно;
- представниками апелянта під час розгляду справи в суді першої інстанції неодноразово в усній формі повідомлялось про розташування офісу підприємства саме за адресою: 36008, м. Полтава, вул. Кагамлика, 37, оф. 211;
- відомості стосовно фактичної адреси апелянта були зазначені в поданих до суду першої інстанції документах а саме: запит до громадянина ОСОБА_4, вих № 364-011/20-03 від 20.03.2018, клопотання про проведення судового засідання в режимі видеоконференції вих № 187-011/407-41/10-05 від 10.05.2018, пояснення, надані громадянином ОСОБА_4 на запит апелянта;
- апелянтом на адресу керівника апарату суду першої інстанції неодноразово направлялись повідомлення зі зазначенням діючої адреси для листування (вих № 102-91-021/1417-11/07-06 від 07.07.2018 та № 9366-017/817-11/27-06 від 27.06.2018);
- за приписами ч. 6 ст. 120 ГПК України, суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв'язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв'язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
Отже, у разі відсутності можливості повідомити учасника справи шляхом направлення рекомендованого листа на адресу, зазначену у матеріалах справи, суд вчиняє дії спрямовані на повідомлення сторони будь-яким іншим способом, визначеним ГПК України.
Суд першої інстанції був обізнаний про невручення судового рішення за адресою позивача: 38715, Полтавська обл., с. Абазівка, вул. Білоруська, 12.
Водночас в матеріалах справи були наявні відомості про засоби телефонного зв'язку та електронної адреси позивача, проте судом першої інстанції не вчинено жодних дій, спрямованих на інформування позивача про складення повного тексту рішення 16.05.2018, що обмежило можливість позивача скористатися своїм правом на подання апеляційної скарги у встановлений законом строк та обмежено у конституційному праві на справедливий та всебічний розгляд судової справи в апеляційному порядку та доступі до правосуддя.
Щодо зазначених апелянтом в обґрунтування наявності поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження обставин колегія суддів зазначає таке.
Зі змісту поданого апелянтом клопотання слідує, що як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження він фактично посилається на те, що його місцезнаходженням є саме: 36008, м. Полтава, вул. Кагамлика, 37, оф. 211 і що суд, з огляду на неодноразові повідомлення представників позивача суду про вказану адресу, мав направити рішення суду саме за цією адресою, а також, з огляду на повернення примірника рішення суду від позивача з адреси: 38715, Полтавська обл., с. Абазівка, вул. Білоруська, 12 та наявність в матеріалах справи відомостей щодо телефонів та електронної адреси позивача, вчинити дії щодо повідомлення останнього про дату складення повного тексту рішення за допомогою цих засобів зв'язку.
Щодо вказаних обставин колегія суддів зазначає таке.
Як слідує з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем у позовній заяві було зазначено адресу: 38715, Полтавська обл., с. Абазівка, вул. Білоруська, 12.
Ця ж сама адреса зазначалась ним і в поданих до суду першої інстанції документах: клопотанні про зміну статусу сторони у справі від 13.03.2018 (а.с. 79-80, 82-83 т. 1), клопотання про залучення свідка (а.с. 84-85 т. 1) та є місцезнаходженням вказаної особи відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch).
За приписами ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У в останньому з поданих суду першої інстанції клопотань (а.с. 34-35 т. 2) поряд з адресою: 38715, Полтавська обл., с. Абазівка, вул. Білоруська, 12, позивач зазначив ще й іншу адресу: 36008, м. Полтава, вул. Кагамлика, 37, оф. 211, проте жодних письмових клопотань до суду першої інстанції про те, що мала місце зміна місцезнаходження, і про направлення судових документів на фактичну адресу позивачем не подавалось.
Посилання апелянта на те, що представниками апелянта під час розгляду справи в суді першої інстанції неодноразово в усній формі повідомлялось про розташування офісу підприємства саме за адресою: 36008, м. Полтава, вул. Кагамлика, 37, оф. 211 спростовуються змістом технічної фіксації всіх протоколів судових засідань у цій справі.
Слід зазначити і про те, що зі змісту технічної фіксації протоколу судового засідання у цій справі від 28.03.2018 слідує, що позивачем об 11 годині 50 хвилин як адресу було вказано саме: 38715, Полтавська обл., с. Абазівка, вул. Білоруська, 12.
Щодо посилань позивача на те, що його місцезнаходженням, з огляду на наявність майна апелянта площею понад 5 000 кв.м., є саме: 36008, м. Полтава, вул. Кагамлика, 37, оф. 211, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до приписів ст. 93 ЦК України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Відповідно до ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України, до єдиного державного реєстру, серед іншого, вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»); порядок доступу судів загальної юрисдикції до відомостей названого реєстру визначено відповідним Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2013 N 1556/5 (з подальшими змінами).
Отже, місцезнаходження юридичної особи повинно визначатися та вказуватися за даними її державної реєстрації як суб'єкта господарювання, тобто місцезнаходженням позивача є саме: 38715, Полтавська обл., с. Абазівка, вул. Білоруська, 12.
Щодо посилань апелянта на те, що з огляду наявність в матеріалах справи відомостей щодо телефонів та електронної адреси позивача, суд першої інстанції мав вчинити дії щодо повідомлення останнього про дату складення повного тексту рішення за допомогою цих засобів зв'язку, колегія суддів зазначає про таке.
За приписами ч. 6 ст. 240 ГПК України, у разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення суд повідомляє, коли буде складено повне рішення.
Зі змісту технічної фіксації протоколу судового засідання у цій справі від 16.05.2018 слідує, що при оголошення вступної та резолютивної частин рішення судом учасникам судового процесу, в тому числі і директору позивача ОСОБА_6 було повідомлено, що повний текст рішення у цій справі буде виготовлений у встановлені ГПК України строки
За приписами ч. 6 ст. 233 ГПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Отже, позивач був обізнаним про те, що повний текст рішення буде складений не пізніше 10 днів з 16.05.2018, тобто не пізніше 28.05.2018 з врахуванням вихідних та святкових днів.
Колегія суддів зауважує апелянтові на тому, що ГПК України не визначає а ні як обов'язок суду а ні як його право повідомляти учасників судового процесу про те, що повний текст рішення вже складено.
Слід зазначити і про те, що представник апелянта був присутній при оголошення вступної та резолютивної частин рішення, і що, як слідує з відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, спірне рішення було оприлюднено 23.05.2018, а отже, саме з цієї дати заявник мав можливість бути обізнаним про вказане рішення.
Звернення апелянта до керівника апарату суду першої інстанції з з повідомленням із зазначенням діючої адреси для листування (вих № 102-91-021/1417-11/07-06 від 07.07.2018 та № 9366-017/817-11/27-06 від 27.06.2018) не спростовують встановлені вище обставини щодо наявності у апелянта можливості бути обізнаним про повний текст спірного рішення з дати його оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, тобто з 23.05.2018.
Тобто наявними в матеріалах справи документальними доказами підтверджується, що судом було вчинено всіх необхідних дій для своєчасного вручення позивачу оспорюваного рішення, а неотримання його позивачем було наслідком дій самого позивача, в той час як відповідно до приписів п. 4 ст. 13 ГПК України в редакції на дату винесення цієї ухвали кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.
За змістом положень ГПК України, сторона наділена правом оскарження судового рішення, що є однією з необхідних умов реалізації встановленого законом права на судовий захист.
Однак наявність права на оскарження не є безумовною підставою для здійснення судового захисту шляхом прийняття апеляційної скарги, поданої з порушенням встановленого процесуальним законом порядку.
У ч. 8 п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 № 7 зазначено, що клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи статті 53 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах). При цьому своєчасне (у межах встановленого строку) подання первісної апеляційної скарги і невідкладне (одразу після одержання відповідної ухвали) усунення скаржником недоліків, які стали причиною повернення останньої, враховуються апеляційним господарським судом у вирішенні питання про відновлення строку подання апеляційної скарги разом з іншими обставинами, на які посилається скаржник у зазначеному клопотанні.
Відповідно до чинного законодавства, поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Отже, клопотання (заява) про відновлення процесуального строку повинне містити пояснення щодо причин пропуску такого строку і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен в сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане скаржником клопотання не може бути задоволене. Таких висновків щодо поновлення строків оскарження дійшов Верховний Суд України в постанові від 17.01.2006 у справі №39/62-12/140.
Частиною 1 статті 119 ГПК України в редакції на дату винесення цієї ухвали встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Стаття 13 ГПК України встановлює, що:
- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;
- учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом;
- кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом;
- кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» зазначено: «право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.»
Викладені вище обставини свідчать, що можливість подання апеляційної скарги у встановлений строк залежала виключно від волевиявлення та дій самого апелянта, оскільки він був вчасно обізнаний про результат ухвалення судом рішення і при всій турботливості та обачності, які від нього вимагалися, він мав можливість своєчасно подати апеляційну скаргу.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апелянтом не доведено обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення поданого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки ті підстави, які зазначені ним в апеляційній скарзі та у відповідному клопотанні, не підтверджені належними доказами і не можуть бути визнані судом поважними.
Відповідно до приписів п. 4 ст. 260 ГПК України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.
Питання про відмову у відкритті апеляційного провадження вирішується не пізніше п'яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків (ч. 3 ст. 261 ГПК України).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення клопотання Приватного підприємства «Фратрія» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва у від 16.05.2018 у справі № 910/1030/18.
З огляду на відмову у задоволенні заяви про поновлення строку на подання апеляційної скарги, суд відмовляє у прийнятті апеляційної скарги Приватного підприємства «Фратрія» на рішення Господарського суду міста Києва у від 16.05.2018 у справі № 910/1030/18.
Відповідно до ч. 4 ст. 261 ГПК України копія ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 242 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія апеляційної скарги залишається в суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 234, 258, 260, 261 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Відмовити в задоволенні клопотання Приватного підприємства «Фратрія» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва у від 16.05.2018 у справі № 910/1030/18.
2. Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Фратрія» на рішення Господарського суду міста Києва у від 16.05.2018 у справі № 910/1030/18.
3. Повернути Приватному підприємству «Фратрія» оригінал апеляційної скарги з доданими до неї матеріалами.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в касаційному порядку.
5. Матеріали справи № 910/1030/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Н.Ф. Калатай
Судді Л.Г. Сітайло
С.А. Пашкіна