Справа № 601/203/18Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/789/129/18 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.2 ст.286 КК України
15 серпня 2018 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого - ОСОБА_2
Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5
з участю:
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
потерпілої ОСОБА_9
представника потерпілих
ОСОБА_9 та ОСОБА_10
Адвоката ОСОБА_11
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі кримінальне провадження, внесене у Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12017210120000611 від 03 жовтня 2017 року, за апеляційними скаргами потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та їх представника - адвоката ОСОБА_12 , захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_13 на вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 березня 2018 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, освіта вища, пенсіонера, працює викладачем технічних дисциплін Кременецького педагогічного коледжу Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії ім. Тараса Шевченка, одруженого, раніше не судимого,
визнано винним за ч.2 ст.286 Кримінального кодексу України і призначено йому покарання у виді 5 (пяти) років позбавлення з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_7 від призначеного основного покарання з випробуванням строком на 3 (три) роки.
Відповідно до ч.1 п.1, 2 ст.76 КК України покладено на ОСОБА_7 обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Стягнуто із ОСОБА_7 на користь держави витрати на залучення експертів для проведення експертиз під час досудового розслідування.
Скасовано, накладений ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 14 березня 2018 року, арешт з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 4380245, який належить ОСОБА_7 на праві приватної власності, на підставі свідоцтва про право на спадщину, ВВВ № 375513, Р№ 1-62 від 26 січня 2004 року.
Речові докази по справі, а саме - автомобіль Део Нексія, синього кольору, який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 належить ОСОБА_7 , а також свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу НОМЕР_1 повернути власнику ОСОБА_7 , після вступу вироку в законну силу, скасувавши арешт накладений ухвалою слідчого судді Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2017 року.
Згідно вироку суду, 02 жовтня 2017 року 08 год. 50 хв. водій ОСОБА_7 , керував технічно-справним автомобілем “Daewoo Nexia” р.н. НОМЕР_2 та рухався зі швидкістю близько 50 км/год., по вул. Вишнівецька в м. Кременець, в напрямку м. Тернопіль.
Даний водій, в порушення вимог пунктів 1.5 ч.1, 1.10(в частині визначення поняття «перевага», «пішохідний перехід»), п.2.3 «б», «д» ПДР України наближався до нерегульованого пішохідного переходу, який позначений дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2 та дорожньою розміткою 1.14.1 ПДР України. Водій ОСОБА_7 будучи неуважним, належно не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну. У цей час пішоходи ОСОБА_9 та неповнолітня ОСОБА_10 , діючи відповідно до ПДР України переходили, в темпі спокійної ходьби, проїзну частину дороги посередині вищезазначеного пішохідного переходу, в напрямку з права наліво по ходу руху автомобіля “Daewoo Nexia” р.н. НОМЕР_2 .
В порушення п.18.1 ПДР України водій ОСОБА_7 при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебували пішоходи, не зупинився, щоб надати дорогу пішоходам, а створив їм небезпеку. Своїми діями, які не відповідали вимогам вищевказаних пунктів ОСОБА_7 не забезпечив безпеку дорожнього руху та поставив себе в такі умови, що не надав дорогу пішоходам, в результаті чого скоїв наїзд керованим автомобілем “Daewoo Nexia” р.н. НОМЕР_2 , в межах нерегульованого пішохідного переходу на ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
В результаті порушення вищевказаних вимог ПДР України малолітня потерпіла ОСОБА_10 тримала тілесні ушкодження у вигляді: закритого перелому лівої лобкової кістки, травму лівого колінного суглобу у вигляді гемартрозу та забою мяких тканин, що відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, а потерпіла ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження у вигляді: відкритої черепно-мозкової травми у вигляді переломів кісток основи та склепіння черепа із забоєм головного мозку легкого ступеня, а також переломів кісток лицевого відділу черепа справа, закритої травми грудей з переломами 3-9 го лівих ребер та забоєм легені, яка супроводжувалася розвитком пневмогемотораксу і підшкірною емфіземою, закритого перелому кісток тазу зліва та закритих переломів обох великогомілкових кісток, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, за ознаками небезпеки для життя в момент заподіяння.
В апеляційній скарзі потерпілі ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та їх представник - адвокат ОСОБА_12 вважають, що висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи; закон про кримінальну відповідальність застосовано неправильно; призначене покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги зазначають, що суд дійшов помилкового висновку про наявність обставини, яка пом'якшує покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та визнання вини, оскільки під час досудового розслідування обвинувачений своєї вини не визнавав та намагався затягнути розгляд справи і лише під загрозою реального відбування покарання визнав свою вину.
На думку апелянтів, суд помилково врахував часткове відшкодування заподіяних збитків, як обставину, що пом'якшує покарання. Просить врахувати, що потерпілими потрачено на лікування значно більшу суму коштів, ніж відшкодована обвинуваченим ОСОБА_7 .
Також, вказують, що з вини обвинуваченого утруднено прийняття рішення про відшкодування шкоди шляхом стразових виплат згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Зазначають, що ОСОБА_7 вчинив певні дії щодо уникнення цивільно-правової відповідальності, які полягають у відчуженні належного йому будинку своїм дітям.
Вказують, що суд дійшов помилкового висновку про можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, оскільки таке рішення судом належним чином не мотивовано.
Також вважають, що, постановляючи вирок, суд вийшов за межі обсягу доказів, які були досліджені у судовому засіданні, так як наявність таких обставин, як щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину і добровільне відшкодування завданого збитку не досліджувались.
Вказуючи про незаконність вироку, апелянти зазначають, що суд не стягнув витрати на правову допомогу з обвинуваченого, чим неповно вирішив питання процесуальних витрат у справі.
Просять скасувати вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 березня 2018 року та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_13 в поданій нею апеляційній скарзі вважає, що суд, призначаючи покарання в достатній мірі не врахував усі наявні пом'якшуючі обставини і призначив надмірно суворе покарання.
Вважає, що за відсутності обставин, що обтяжують покарання та наявності ряду обставин, що пом'якшують покарання, суд неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність і безпідставно призначив ОСОБА_7 достатньо суворе покарання, визначене санкцією статті обвинувачення.
Просить скасувати вирок в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, який обрати йому покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді 3 років позбавлення волі та на підставі ст.75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік.
Заслухавши суддю-доповідача; потерпілу ОСОБА_9 та її представника адвоката ОСОБА_11 , які підтримали подану апеляційну скаргу та, навівши аналогічні викладеним у ній мотиви, просять скасувати оскаржуваний ними вирок суду першої інстанції і ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки; обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника адвоката ОСОБА_8 , які не підтримали апеляційну скаргу захисника ОСОБА_13 , оскільки повністю погоджуються з вирком Кременецького районного суду від 23 березня 2018 р., а апеляційну скаргу потерпілих вважають безпідставною і тому просять її відхилити; прокурора, який вирок суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, а покарання обране судом обвинуваченому ОСОБА_7 таким, що повністю відповідає ступеню тяжкості вчинених ним злочинів і є достатнім та необхідним для його виправлення та перевиховання; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить на наступних висновків.
У відповідності з вимогами ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про винність обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за вказаних у вироку обставин, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які належно оцінені судом і в апеляції не оскаржується.
Відповідно до з ч.2 ст.65 КК України та роз'яснень, наведених в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання”, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження нових злочинів”.
Аналіз матеріалів кримінального провадження дає підстави колегії суддів для висновку, що покарання ОСОБА_7 призначено судом відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу України, з додержанням вимог ст.65 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, даних про особу винного, а також всіх обставин справи.
Як слідує зі змісту вироку, обираючи обвинуваченому покарання, суд першої інстанції врахував як пом'якшуючі обставини його визнання вини, щире каяття та сприяння розкриттю злочину, а також часткове відшкодування потерпілим шкоди в сумі 50 000 грн.; відсутність обставин, що обтяжують покарання; позитивні характеристики ОСОБА_7 за місцем його роботи та проживання; похилий вік обвинуваченого, який на день ухвалення вироку становив 70 років; відсутність у нього судимостей.
Колегія суддів вважає, що з урахуванням наведених обставин місцевий суд належним чином мотивував своє рішення щодо можливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 положень ст.75 КК України та призначення йому покарання з випробуванням.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду і вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки із застосуванням ст.75 КК України та звільненням від відбування основного покарання на строк три роки є достатнім і необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Доводи потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та їх представника адвоката ОСОБА_11 про безпідставність прийняття судом як пом'якшуючих обставин “визнання вини, щире каяття і сприяння розкриттю злочину” колегія суддів вважає необґрунтованими.
Так, відповідно до клопотання про відмову від цивільного позову, поданого до початку судового розгляду представником потерпілих, в межах повноважень визначених договором про надання правової допомоги, зазначено, що оскільки “обвинувачений ОСОБА_7 вину свою визнає повністю, сторона захисту заявила у підготовчому судовому засіданні про можливість розгляду справи без дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються”.
Наведене свідчить, що потерпілі та їх представник погоджувалися з фактом визнання своєї вини обвинуваченим.
Як слідує з матеріалів провадження, судовий розгляд проводився за правилами, визначеними п.3 ст.349 КПК України, під час якого обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнав свою вину та щиро розкаявся у вчиненому, що й було враховано судом при призначенні покарання.
Зважаючи на те, що порушень вимог закону при розгляді кримінального провадження у відповідності до ст.349 КПК України колегія суддів не вбачає, тому доводи апелянтів про те, що суд вийшов за межі обсягу доказів, які були досліджені у судовому засіданні, вважає необґрунтованими.
Також безпідставними є доводи апелянтів про помилковість врахування судом часткового відшкодування шкоди як пом'якшуючої покарання обставини, з тих підстав, що не була відшкодована вся сума збитків.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження 12 листопада 2017 року потерпіла ОСОБА_9 , отримала від обвинуваченого ОСОБА_7 кошти в сумі 50 000 грн.
В подальшому, потерпілими було подано цивільний позов, який, до початку судового розгляду, попросили залишити без розгляду, що не позбавляє їх права знову звернутися до суду для відшкодування заподіяної їм злочином матеріальної та моральної шкоди на визначену ними суму.
Таким чином, цивільний позов судом першої інстанції не розглядався з ініціативи потерпілих, і сума заподіяних збитків, на час розгляду справи, потерпілими ще не була визначена.
Тому, добровільність відшкодування навіть частини заподіяних збитків зі сторони обвинуваченого, що було зроблено ним під час досудового слідства, з урахуванням того, що цивільний позов судом не розглядався, давало підстави суду врахувати цю обставину як пом'якшуючу, в контексті положень ст.66 КК України, оскільки перелік обставин, які пом'якшують покарання, наведений у вказаній правовій нормі, не є вичерпним і при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, й інші обставини, не зазначені у цій статті.
Як вбачається з матеріалів провадження, на житловий будинок, власником якого є ОСОБА_7 , за адресою АДРЕСА_2 під час досудового слідства було накладено арешт, тому твердження представника потерпілих адвоката ОСОБА_11 про намагання обвинуваченого уникнути цивільно-правової відповідальності шляхом відчуження даного будинку є надуманими та необґрунтованими.
Натомість, відшкодування обвинуваченим ОСОБА_7 потерпілій ОСОБА_9 після ухвалення вироку коштів у сумі 15000 грн., з урахуваням фактичного відшкодування ним потерпілим на досудовому слідстві 50000 грн., що підтвердила під час апеляційного розгляду потерпіла ОСОБА_9 , свідчить про намір ОСОБА_7 в добровільному порядку проводити виплати потерпілим в рахунок заподіяних злочином збитків і спростовує доводи потерпілих про намір уникнути цивільно-правової відповідальності.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи потерпілих та їх представника стосовно того, що з вини обвинуваченого утруднено прийняття рішення про відшкодування шкоди шляхом страхових виплат згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Порядок відшкодування страхових виплат визначений Законом України від 01.07.2004 р. «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Виплата страхового відшкодування потерпілим у дорожньо-транспортних пригодах здійснюється, відповідно до вказаного Закону, на умовах, визначених законодавством про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності країни, на території якої сталася дорожньо-транспортна пригода.
Стверджуючи про незаконність вироку суду першої інстанції із вказаних мотивів, потерпілі та їх представник, як в апеляційній скарзі, так і в суді апеляційної інстанції не наводять аргументованих доводів про неправомірність дій обвинуваченого щодо проведення страхових виплат згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності або перешкоджання з його боку отримати потерпілими такі виплати.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вимогу про витрати на правову допомогу, про невирішення якої потерпілі вказують в апеляційній скарзі, останніми було включено в цивільний позов, який вони до початку судового розгляду попросили залишити без розгляду.
В судовому засіданні суду першої інстанції потерпілі підтримали своє клопотання про залишення цивільного позову без розгляду і питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу не ставили.
Також, колегія судді враховує, що в матеріалах провадження відсутні будь-які документальні докази щодо витрат понесених потерпілими на правову допомогу. Не наведені такі докази і в суді апеляційної інстанції.
Тому доводи апелянтів про незаконність вироку суду з мотивів неприйняття рішення щодо витрат на правову допомогу, на думку колегії суддів є безпідставним та необґрунтованим.
Колегія суддів не погоджується з доводами захисника ОСОБА_13 , наведеними в апеляційній скарзі, про необхідність пом'якшення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , оскільки вважає обране судом першої інстанції покарання таким, що повністю узгоджується з нормами кримінального процесуального законодавства, якими регламентовано порядок і загальні засади призначення покарання.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконання, що вирок суду першої інстанції ухваленим з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його скасування, про що ставлять питання апелянти не вбачає.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України колегія суддів, -
Апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та їх представника адвоката ОСОБА_12 , а також захисника ОСОБА_13 залишити без задоволення, а вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 березня 2018 року відносно ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_2