Головуючий І інстанції : Бадюков Ю.В.
15 серпня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/2977/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Перцової Т.С.
суддів: Жигилія С.П. , Донець Л.О.
за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (м. Харків) від 15.06.2018 (повний текст складено 15.06.18) по справі № 820/2977/18
за позовом Громадянина ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
до Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про скасування рішення,
Громадянин ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_3 ОСОБА_4) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області (далі по тексту - відповідач, УДМСУ в Херсонській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі по тексту - ГУДМСУ в Харківській області), в якому просив суд скасувати рішення УГІРФО УМВС України в Херсонській області від 14.10.2006 року про скасування посвідки на постійне проживання громадянину ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2018 по справі № 820/2977/18 адміністративний позов громадянина ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Управління державної міграційної служби України в Херсонській області, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення - задоволено.
Скасовано постанову ВГІРФО УМВС України в Херсонській області від 14.10.2006 року про скасування посвідки на постійне проживання громадянину ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Стягнуто з Управління державної міграційної служби України в Херсонській області (вул. Перекопська, буд. 168, м. Херсон, 73036, код ЄДРПОУ 37839478) за рахунок бюджетних асигнувань на користь громадянина ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2, проспект Ювілейний, б.52, гуртожиток, м. Харків, 61000) суму сплаченого судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).
Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2018 по справі № 820/2977/18 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимоги апеляційної скарги пояснив, що посвідку на постійне проживання позивачеві було скасовано на підставі п.6 статті 12 Закону України «Про імміграцію», оскільки вказана посвідка була оформлена з порушенням вимог Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію». Так, пунктом 4 розділу V Прикінцевих положень цього Закону було передбачено, що іноземці вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, які прибули в Україну до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 року, залишилися проживати в Україні та звернулися протягом 6 місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу посвідки на постійне проживання в Україні. Закон України «Про імміграцію» опубліковано 07.07.2001, отже, він набрав чинності 08.07.2001, таким чином, станом на дату звернення позивача за посвідкою - 18.08.2004 - строк для подання заяв про видачу посвідки закінчився. Разом з тим, ВГІРФО УМВС України в Херсонській області було прийнято рішення (висновок) від 29.09.2004 про залишення позивача на постійне проживання в Україні відповідно до вищевказаної Міжнародної угоди від 02.04.1981 року. З огляду на викладене, стверджує, що оскільки на час звернення позивача у 2004 році норма Закону, яка надавала право іноземному громадянину отримати посвідку без дозволу на імміграцію, втратила чинність, позивач не мав права на документування посвідкою на постійне проживання, а отже, відповідач, скасовуючи позивачеві посвідку на постійне проживання, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про імміграцію». Крім того, стверджує, що позивач був обізнаний про прийняте рішення відносно скасування посвідки ще у 2017 році. При цьому, Управлінням ДМСУ в Херсонській області не приймалось будь-яких рішень відносно позивача, тобто, не порушено прав та законних інтересів позивача.
Представник позивача в надісланому до суду письмовому відзиві просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Пояснив, що пунктом 3 статті 5 та пунктом 2 розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» Кабінет Міністрів України зобов'язано у двомісячний термін з дня набрання чинності цим Законом прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону. Таким нормативно-правовим актом стала постанова КМУ «Про затвердження формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування і виконання прийнятих рішень, Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання» від 26.12.2002 № 1983, яка була видана з простроченням встановленого терміну по6над 1 рік та 2 місяці. Таким чином, документування посвідками на постійне проживання в'єтнамських громадян на підставі Закону України «Про імміграцію» відповідними міграційними органами було розпочато після 26.12.2002 в порядку, передбаченому постановою КМУ № 1983 від 26.12.2002, тобто, після спливу 6-місячного терміну, передбаченого Прикінцевими положеннями Закону України «Про імміграцію». Отже, позивачем пропущено 6-місячний термін звернення за документуванням посвідкою на постійне проживання не з своєї вини, а у зв'язку з невиконанням Кабінетом Міністрів України Указу Президента України № 596 від 07.08.2001. Вказує, що відповідач в обґрунтування скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_3 ОСОБА_4 посилається на п.6 ст.12 Закону України «Про імміграцію», яка передбачає, що дозвіл може бути скасовано і інших випадках, передбачених Законами України, однак, з часу прийняття Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 такі випадки не передбачені жодним законом України. Таким чином, відповідачем не надано правового обґрунтування прийнятого рішення про скасування дозволу на імміграцію позивачу. Крім того, при наданні позивачу посвідки на постійне проживання Відділ УГІРФО ГУМВС України в Херсонській області проводив перевірку підстав залишення на постійне проживання позивача в Україні, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну не виявив та надав позивачу посвідку на постійне проживання, що свідчить про правомірність вказаної посвідки. При цьому, відповідачем не надано доказів вручення або надіслання позивачеві оскаржуваного рішення. Так, оскаржуване рішення прийнято відповідачем 14.10.2006, позивач знятий з реєстрації за адресою : м. Херсон, вул. І. Кулика, 139/4, та зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_3. Однак, оскаржуване рішення ВГІРФО УМВС України в Херсонській області було направлено на попередню адресу, незважаючи на те, що при вибутті за новою адресою позивач заповнював талон вибуття із зазначенням нової адреси. Враховуючи викладене, вважає хибними доводи відповідача про те, що ліонг ОСОБА_4 був обзінаний про прийняте рішення від 14.10.2006 ще у 2017 році.
Сторони та третя особа в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на наведену норму, беручи до уваги, що сторони та третя особа належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути адміністративну справу без участі сторін.
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач, громадянин ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 (далі по тексту - СРВ, ОСОБА_2) ОСОБА_3 ОСОБА_4 прибув в Україну у 1988 року з метою роботи і залишився проживати в Україні.
На підставі висновку про залишення на постійне проживання в Україні від 29.09.2004 позивачу надано дозвіл на імміграцію та видано посвідку на постійне проживання на території Херсонської області (а.с.32).
29.09.2004 керівництвом ВГІРФО ГУ МВС України в Херсонській області позивача було документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії ХС №043881 з терміном дії "безстроково" (а.с.8).
Однак, постановою про скасування дозволу на імміграцію в Україні від 14.10.2006 року Управлінням ДМС України в Херсонській області скасовано громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 дозвіл на імміграцію та ухвалено вилучити посвідку на постійне проживання на території України для анулювання (а.с.33).
Не погодившись із вказаною постановою, ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом про визнання її протиправною та скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не наведено жодних правових підстав, визначених законом, для прийняття рішення про скасування посвідки на постійне місце проживання в Україні гр. СРВ ОСОБА_3 ОСОБА_4.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, юридичною підставою для прийняття спірного висновку відповідачем визначено положення п. 6 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а фактичним мотивом зазначено те, що позивача вперше було документовано посвідкою після закінчення встановленого терміну її оформлення.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України "Про імміграцію" від 07.06.2001 № 2491-III (далі по тексту - Закон № 2491) (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Так, за визначенням ст. 1 Закону № 2491, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Відповідно абз.4 п.4 Прикінцевих Положень Закону № 2491, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
Згідно з абз. 6 ст.1 Закону №2491 посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
Статтею 12 Закону №2491 передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції) визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року №1983 (далі по тексту - Порядок № 1983).
Відповідно до п. 21 Порядку № 1983 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу (п.22 Порядку № 1983).
За приписами п.23 Порядку № 1983 Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держкомкордону (п.24 Порядку № 1983).
З наведених вище вимог Закону України “Про імміграцію” та положення Порядку № 1983 вбачається, що перевірка з питання скасування дозволу на імміграцію проводиться за поданням органу внутрішніх справ, іншого органу виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Вказаними нормами на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, як на суб'єктів владних повноважень, покладено обов'язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.
Колегія суддів зазначає, що при наданні позивачу посвідки на постійне проживання в Україні серії ХС № 043881 від 29.04.2004 на підставі п. 4 Розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", ВГІРФО ГУМВС України в Херсонській області проводив перевірку підстав залишення на постійне проживання в Україні позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну не виявив та надав позивачу посвідку на постійне проживання в Україні.
Разом з тим, цією ж нормою Закону відповідачем обґрунтовано прийняття протилежного рішення - висновку про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 серії ХС № 043881 від 29.04.2004 року.
При цьому, ані судом першої, ані судом апеляційної інстанції не встановлено, що з дати видання посвідки виникли обставини, передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію", які б тягли за собою скасування дозволу на імміграцію (посвідки на постійне проживання в Україні) ОСОБА_3 ОСОБА_4.
Крім того, колегія суддів відмічає, що визначеного Порядком № 1983 подання до суду не надано, тобто, відповідачем не доведено дотримання визначених Порядком № 1983 підстав для проведення перевірки правомірності оформлення громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 посвідки на постійне проживання в України.
За твердженням апелянта, на момент звернення позивача до ВГІРФО УМВС України в Херсонській області з клопотанням про надання посвідки норма п.4 розділу V Закону України "Про імміграцію", яка надавала право на оформлення посвідки без оформлення дозволу на імміграцію, втратила чинність. Отже, законодавством, чинним на час оформлення позивачеві посвідки на постійне проживання від 29.09.2004 не було передбачено оформлення такої посвідки без надання дозволу на імміграцію відповідно до п. 4 розділу V Закону України “Про імміграцію”. Оскільки позивач звернувся після передбаченого вказаною нормою шестимісячного терміну з дня набрання чинності Законом України "Про імміграцію", права на оформлення посвідки він не мав.
Вказане твердження колегія суддів вважає помилковим з урахуванням наступного.
Так, в абзаці четвертому пункту 4 розділу V Закону України «Про імміграцію» зазначено: «Вважати такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні».
Відповідно до абзацу шостого пункту 4 Розділу V Закону України «Про імміграцію» особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.
Зважаючи на аналіз вказаної норми Закону, колегія суддів вважає, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію.
Таким чином, позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1988 році, а Законом України «Про імміграцію», передбачено набуття дозволу на імміграцію позивачем в силу цього Закону, без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. Тобто позивачу у відповідності до положень Закону України «Про імміграцію» правомірно була надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.
Згідно з пунктом 18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України «Про імміграцію».
При цьому, ані статтею 12 Закону України «Про імміграцію», ані жодною іншою нормою законодавства України не передбачено підставою для прийняття органом міграційної служби рішення про визнання недійсною посвідки на постійне проживання чи скасування дозволу на імміграцію, пропуск заінтересованою особою шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні.
Як зазначалось вище, пунктом 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано в інших випадках, передбачених законами України.
Разом з тим, «інших випадків», зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавством передбачено не було.
Крім того, з приводу доводів відповідача про пропущення ОСОБА_3 ОСОБА_4 шестимісячного строку звернення за отриманням посвідки, слід відмітити, що пунктом 2 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» було зобов'язано Кабінет Міністрів України у двомісячний термін з дня набрання чинності цим Законом прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону.
Пунктом 3 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» рекомендовано Президенту України визначити центральний орган виконавчої влади, на який буде покладено виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції, та привести свої акти у відповідність з цим Законом.
З метою забезпечення виконання Закону України «Про імміграцію» Президентом України видано Указ № 596 від 07.08.2001, яким покладено на Міністерство внутрішніх справ України виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та зобов'язано Кабінету міністрів України затвердити у двомісячний строк зразок посвідки на постійне проживання в Україні, правила та порядок її оформлення і видачі, а також порядок видачі посвідки на постійне проживання в Україні особам, зазначеним у пункті 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію».
Таким підзаконним актом стала постанова КМУ «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання» від 26.12.2002р. №1983. Відповідно до вступної частини постанова видана на виконання статті 5 Закону України «Про імміграцію», тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абзацом четвертим пункту 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» (з простроченням на 1 рік 2 місяці).
Таким чином, документування посвідками на постійне місце проживання в'єтнамських громадян на підставі Закону України «Про імміграцію» відповідними міграційними органами фактично було розпочато після 26.12.2002 у порядку, передбаченому постановою КМУ від 26.12.2002 №1983 вже після спливу шестимісячного терміну, передбаченого «Прикінцевими положеннями» Закону України «Про імміграцію».
Відповідно до вищенаведеного, жоден громадянин Соціалістичної республіки ОСОБА_2 не міг звернутися і бути документованим посвідкою на постійне проживання у визначений законом термін до 07.02.2002, оскільки порядок видачі таких посвідок було затверджено Кабінетом Міністрів України, всупереч п.2 розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» та Указу Президент України № 596 від 07.08.2001.
Крім цього, доводи відповідача про те, що з 08 лютого 2002 року, тобто після спливу законодавчо встановленого шестимісячного терміну для звернення із заявами про видачу посвідок на постійне проживання, норма абзацу шостого пункту 4 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» втратила чинність, є необґрунтованими, оскільки жодним законом ця норма скасована не була, що свідчить про відсутність підстав вважати протилежне.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.02.2018 по справі №810/1709/17.
Отже, колегія суддів зазначає, що на момент звернення позивача до ВГІРФО УМВС України в Херсонській області з клопотанням про надання посвідки було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до п. 4 розділу V Закону України «Про імміграцію», разом з тим, недотримання позивачем передбаченого вказаною нормою шестимісячного терміну не є підставою для скасування вже виданої посвідки на постійне проживання.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.08.2018 по справі № 820/1608/17, відповідно до якої посвідка на постійне проживання може бути скасована суб'єктом владних повноважень лише у випадку скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію". Інших підстав для скасування вже виданої посвідки на постійне проживання діюче законодавство не передбачає.
Доказів того, що посвідка на постійне проживання громадянина ОСОБА_1 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 серії ХС № 043881 від 29.04.2004 року, видана ВГІРФО ГУМВС України в Херсонській області отримана позивачем у не передбаченому законом порядку, відповідачем не надано.
Однак, в оскаржуваному висновку визнано, що оформлення посвідки здійснено безпідставно.
Між тим, доказів притягнення до відповідальності посадових осіб, які складали, затверджували та видали посвідку на постійне проживання серії ХС № 043881 від 29.04.2004 року за прийняття безпідставного рішення не надано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано доказів правомірності постанови ВГІРФО ГУМВС України в Херсонській області від 14.10.2006.
Приписами статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені у справі обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що постанова ВГІРФО УМВС України в Херсонській області від 14.10.2006 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та вилучення посвідки на постійне проживання у громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4, прийнята не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України “Про імміграцію” та Порядком № 1983, без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, є протиправною та підлягає скасуванню.
Посилання відповідача про те, що позивач був обізнаний про прийняту постанову від 14.10.2006 принаймні у 2017 році, колегія суддів відхиляє, оскільки жодних доказів отримання копії оскаржуваної постанови, або доказів інформування іншим чином Відділом ГІРФО УМВС України в Херсонській області або Управлінням ДМС України в Херсонській області позивача про прийняте рішення відповідачем до матеріалів справи не надано.
Твердження відповідача про те, що 22.03.2017 за вихідним № 1/3-6249 УДМС України в Херсонській області було повідомлено ОСОБА_3 ОСОБА_4 про затверджений 22.03.2017 висновок щодо результатів розгляду матеріалів справи позивача, яким встановлено безпідставність видачі посвідки, не підтверджені жодними доказами.
Доводи відповідача про відсутність порушення прав позивача відповідачем по справі, з посиланням на те, що безпосередньо УДМС України в Херсонській області не приймалось рішень стосовно позивача, а оскаржувана постанова від 14.10.2006 прийнята не відповідачем по справі, а ВГІРФО УМВС України в Херсонській області, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Так, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року N 6-зп "Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України" частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді. Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність).
Положеннями статті 55 КАС України передбачено, що в разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи правонаступником.
При визначенні процесуального правонаступництва слід виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховувати, що якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то в такому випадку суду необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників. У випадку ж відсутності правонаступників суду необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача.
У разі зменшення обсягу компетенції суб'єкта владних повноважень, не пов'язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач судом залучається інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.
У разі зменшення обсягу компетенції суб'єкта владних повноважень, не пов'язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач судом залучається інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.
Вищевказана правова позиція узгоджується з постановою Пленуму Вищого адміністративного суду, від 06.03.2008 № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ".
Отже, оскільки наразі в силу пп.8 п.4 Положення про Державну міграційну службу України повноваження щодо оформлення і видачі документів для тимчасового або постійного проживання в Україні, а також виїзду за її межі, вилучення таких документів віднесено до компетенції Державної міграційної служби, а відповідно до Указу Президента України від 06.04.2011 № 405 "Питання Державної міграційної служби України", постанови КМУ № 658 від 15.06.2011, наказу МВС України від 17.07.2012 № 626 "Про функціонування ДМС" здійснена комісійна передача територіальними управліннями ГІРФО в областях територіальним органам ДМС відповідних матеріалів, колегія суддів вважає, УДМС України в Херсонській області є належним відповідачем по справі.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2018 по справі № 820/2977/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, крім випадків, встановлених ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_5
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_6 ОСОБА_7
Повний текст постанови складено 17.08.2018.