Провадження № 2/225/657/2018
Справа № 225/1954/18
Ім е н е м У к р а ї н и
16 серпня 2018 року м. Торецьк
Дзержинський міський суд Донецької області в складі:
головуючого - судді Нємиш Н.В,.,
за участю:
секретаря судового засідання - Андрієвої Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Дзержинського міського суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасове багаторазове вивезення малолітньої дитини за межі України до досягнення шістнадцяти років без згоди батька,-
В травні 2018 року позивачем подано позов про надання дозволу на тимчасовий багаторазовий виїзд малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України в супроводі матері ОСОБА_1 та дозволу на виготовлення проїзних документів на виїзд дитини, без нотаріально завіреної згоди батька.
Вимоги позовної заяви обґрунтовуються тим, що з відповідачем по справі в період часу з 06.11.2004 року по 19.10.2010 року позивач ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі. Під час спільного проживання у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3. Після припинення стосунків між сторонами дитина залишилася проживати разом з позивачем, яка матеріально утримує і дбає про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю, потребує лікування та оздоровлення.
В позові зазначено, що на даний момент позивач разом із дитиною зареєстрована та проживає в м. Донецьку, територія якого на даний момент є тимчасово окупованою та їм необхідно постійно лікуватись та здійснювати нагляд за здоров'ям дитини на території України. У зв'язку з тим, що відповідач по справі не надає дозволу на вивезення дитини, позивачу вимушена звернутись до суду для його отримання без згоди батька.
В судове засідання позивач не прибула, надала до суду заяву з проханням справу розглядати без її участі, наполягала на задоволенні позовних вимог.
Відповідач в судове засідання не прибув з невідомої причини, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, у порядку, визначеному ч. 11 ст. 128 ЦПК України, шляхом опублікування оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України. Справа розглядається на підставі ст. 280 ЦПК України - заочно.
Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні було встановлено, що в період з 06.11.2004 року по 19.10.2010 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Під час спільного проживання у сторін народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. У відповідності до свідоцтва про народження дитини, її батьком є відповідач по справі (а.с.8).
Судом встановлено, що після припинення стосунків між сторонами по справі син залишився проживати разом з позивачем та знаходиться на її утриманні і вихованні.
Як встановлено у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5), територія якого є тимчасово непідконтрольною Українській владі.
ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю, потребує лікування та оздоровлення, що підтверджено відповідними медичними висновками (а.с.9,13-18). Отримати від батька дитини дозвіл на виїзд ОСОБА_3 позивач не має можливості.
У зв'язку з цим суд зазначає наступне.
Згідно із ч.7 ст.7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст.155 Сімейного кодексу України, здійснення батьківських прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
При цьому, згідно з приписами ч.ч.2-4 ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Крім того, відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
При цьому, як визначено ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. При цьому, переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо: при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь - якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.
Статтею 18 Конвенції про права дитини визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Отже, сімейне законодавство виходить із принципу повної рівноправності обох батьків у всіх правах і обов'язках відносно своїх дітей. Законодавством визначено права та обов'язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від сосунків батьків між собою.
У відповідності до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Перелік документів та порядок перетину кордону визначено Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ, постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції постанови КМУ від 25.08.2010 року №724) "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України",
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 (у редакції постанови КМУ від 25.08.2010 року №724), передбачається, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі осіб, які уповноважені обома батьками, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою обох батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.
Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього може бути дозволено на підставі рішення суду.
Отже, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.
Враховуючи наведене, у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з'ясуванням питання про державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування дитини у цій державі, строку та мети виїзду.
Таким чином, приймаючи до уваги зазначені вище положення законодавства, суд може надати право на виїзд дитини без згоди батька одноразово, встановивши при цьому строк з моменту набрання рішенням законної сили до 27.08.2019 року.
Оскільки у позивачки є складнощі в отриманні згоди відповідача на в'їзд та виїзд дитини на неконтрольовану територію області в район проведення антитерористичної операції, а також беручи до уваги той факт, що судом при розгляді даної справи не встановлено обмежень чи заборон, які унеможливлюють в'їзд дитини на неконтрольовану територію області в район проведення антитерористичної операції та виїзд з неї для тимчасового перебування, враховуючи, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання та захист своєї дитини (ст.ст. 151, 154 Сімейного Кодексу України), суд доходить висновку про доцільність задоволення позовних вимог в наданні дозволу на тимчасовий виїзд /в'їзд на територію населених пунктів України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та які розташовані на лінії зіткнення (територія проведення антитерористичної операції) в межах Донецької та Луганської областей, неповнолітній особі - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю м.Донецька Донецької області без дозволу (згоди) та супроводу батька ОСОБА_2, у супроводі матері ОСОБА_1, а також дозволу для оформлення документів, пов'язаних з таким виїздом.
Отже, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
При виникненні знов питання про необхідність виїзду дитини за кордон, позивач не позбавлений права звернутися до суду з аналогічним позовом.
Крім цього суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 3 ч.2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача ОСОБА_6 суми сплаченого нею судового збору в розмірі 352,40 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 280 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги задовольнити частково.
Надати тимчасовий дозвіл на виїзд /в'їзд на територію населених пунктів України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та які розташовані на лінії зіткнення (територія проведення антитерористичної операції) в межах Донецької та Луганської областей, неповнолітній особі - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю м. Донецька Донецької області без дозволу (згоди) та супроводу батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, у супроводі матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, або інших осіб, уповноважених за нотаріально посвідченою згодою матері з моменту набрання рішенням суду законної сили строком на 1 (один) рік, тобто до 27.08.2019 року включно.
Дозволити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, без згоди батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, оформити документи для тимчасового виїзду /в'їзду на територію населених пунктів України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та які розташовані на лінії зіткнення (територія проведення антитерористичної операції) в межах Донецької та Луганської областей, неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) грн. 40 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте Дзержинським міським судом Донецької області за письмовою заявою відповідача , яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене повністю або частково позивачем шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п. 15.5 ч. 1 Розділу XIІІ Перехідних Положень ЦПК України).
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: