Апеляційне провадження Доповідач - Ратнікова В.М.
№ 22-ц/796/6311/2018
м. Київ Справа № 760/27426/17
16 серпня 2018 року Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Вербової І.М.
- Волошиної В.М.
при секретарі - Куркіній І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 30 травня 2018 року про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, постановлену під головуванням судді Лазаренко В.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання недійсним реєстраційного посвідчення, визнання права власності на частину житлового будинку та виділ частки в натурі, -
У листопаді 2000 року ОСОБА_2 звернувся до Солом&q?і ;янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання недійсним реєстраційного посвідчення, визнання права власності на частину житлового будинку та виділ частки в натурі.
У грудні 2000 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житлом.
У травні 2001 року ОСОБА_3 звернулася до суду з окремим позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на частину будинку та виділення її в натурі, просила визнати за нею право власності на частину спірного будинку, що відповідає її трудовому та грошовому внеску у його будівництво.
Справа неодноразово була розглянута судами першої та апеляційної інстанцій.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 липня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2006 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.
Ухвалою судді Верховного Суду України від 29 січня 2007 року відкрито касаційне провадження у справі.
У зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 касаційне провадження у справі зупинялося.
Ухвалою Верховного Суду України від 22 вересня 2010 року прийнято відмову ОСОБА_3 від її зустрічного позову до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання права власності на частину жилого будинку та виділ частини в натурі.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2006 року в зазначеній частині вимог скасовано, провадження у справі в цій частині закрито.
Ухвалою Верховного Суду м. Києва від 22 вересня 2010 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2006 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання частково недійсним реєстраційного посвідчення, визнання права власності на частину жилого будинку та виділ частки в натурі скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи в суді першої інстанції позивач збільшив свої позовні вимоги і просив суд визнати недійсною реєстрацію жилого будинку АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4, визнати за ним право власності та виділити йому в натурі квартиру НОМЕР_1 та квартиру НОМЕР_2 в зазначеному будинку, які складають прибудову до будинку під літ «А-1» і становлять 80/100 частин будинку, виділити у загальне користування йому та ОСОБА_3 господарські споруди огорожу та тротуар, а також системи каналізації та водопостачання, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_2 зазначив, що у вересні 1990 року він уклав шлюб із ОСОБА_3, після чого вселився в будинок її матері - ОСОБА_4 За згоди власника будинку ОСОБА_4 він у 1991 року зайнявся будівництвом прибудови до старого будинку в результаті чого площа будинку на час реєстрації у БТІ м. Києва збільшилася з 44,3 кв. м до 348,2 кв. м. Будівництво прибудови здійснювалося виключно за його кошти. Враховуючи, що між ним та власником будинку ОСОБА_4 була угода про створення спільної власності, відповідно до якої ОСОБА_4 взяла на себе зобов'язання після закінчення будівництва оформити на ОСОБА_2 право власності на новостворений будинок. Відповідно до цієї угоди між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 виникло право спільної власності на новостворений будинок. Між тим, після закінчення будівництва ОСОБА_4 оформила право власності на будинок виключно на своє ім'я, що порушує його права та змусило звернутися до суду з даним позовом.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києві від 23 листопада 2011 року позов задоволено частково.
Визнано частково недійсною реєстрацію житлового будинку АДРЕСА_1, проведену 15 жовтня 1999 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на ім'я ОСОБА_4.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/8 частини добудови під літ. «А-1» будинку АДРЕСА_1 та виділено йому в натурі його частку яка близька до ідеальної і складається з наступних приміщень: перший поверх - приміщення гаражу І, площею 35, 6 м. кв. з оглядовою ямою, сходів ІІ, площею 2, 5 кв. м. з ганком; другий поверх - веранда (кухня) 1-9 площею 11, 7 кв. м, частина коридору 1-10 площею 9, 0 м. кв., хол 1-11 площею 15, 6 кв. м., комора (санвузол) 1-12 площею 2, 2 кв. м., житлова кімната 1-13 площею 27, 0 кв. м., веранда ІІІ площею 6, 8 кв. м.; загальною площею - 110, 4 кв. м.
Зобов'язано ОСОБА_2 влаштувати дверний проріз з дверним блоком між приміщеннями 1-10 та 1-11, 1-1 та 1-5, влаштувати перегородку в приміщеннях 1-5, 1-7 та в приміщенні 1-10, замурувати частину дверного прорізу між приміщеннями 1-1 та 1-5, 1-11 та 1-10.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості його частки, що перевищує ідеальну, в сумі 23 242 грн. 30 коп.
Залишено в загальному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 господарські споруди - огорожу та тротуар.
Залишено в загальному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 системи каналізації та водопостачання.
В задоволенні інших вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати на оплату судового збору в сумі 1 700, 00 грн., оплату вартості проведених експертиз в сумі 2 705, 5 грн., а всього - 4 405, 50 грн.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2012 року, апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_5 відхилено, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року залишено без змін.
06 грудня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення у даній цивільній справі стосовно його позовної вимоги про визнання за ним права власності на 80/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та стосовно позовної вимоги про визнання недійсною реєстрацію житлового будинку АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4, вказавши в якій частині визнається недійсною реєстрація житлового будинку.
В обґрунтування заяви посилався на те, що він неодноразово звертався до органів державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна з заявою про реєстрацію свого права власності на частину вищевказаного будинку відповідно до рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року, проте йому було відмовлено в реєстрації права власності. Підставою для відмови стало те, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року за ним визнано право власності на 3/8 частини добудови під літ «А-1» будинку АДРЕСА_1 та виділено в натурі його частку, яка близька до ідеальної, проте розмір частки на весь об'єкт нерухомого майна не визначений. Також зазначає, що саме з такою остаточною позовною вимогою він звертався до суду, проте суд не увалив рішення стосовно неї.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 30 травня 2018 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», про визнання недійсним реєстраційного посвідчення, визнання права власності на частину житлового будинку та виділ частки в натурі.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 27 червня 2018 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 30 травня 2018 року скасувати та ухвалити додаткове рішення про задоволення заявлених вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що ухвала Солом'янського районного суду м. Києва про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення є незаконною та необґрунтованою, оскільки судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи. Зазначив, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення та при цьому задовольняючи частково його позовні вимоги щодо визнання недійсною реєстрації житлового будинку, не вказав конкретної частини будинку, реєстрація права власності на яку визнавалася недійсною, а тому вважає, що суд не вирішив питання щодо певної позовної вимоги. Також зазначає, що судом не було вказано на яку саме частку від всього будинку АДРЕСА_1 визнано його право власності.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті &q?ть;Голос України&q?сн; повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Згідно п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до п. 8 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України № 2147 - VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник адвокат ОСОБА_6 повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 та її представник адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили відмовити в її задоволенні.
Представник Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи судом повідомлявся у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомив, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у його відсутності.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києві від 23 листопада 2011 року позов задоволено частково.
Визнано частково недійсною реєстрацію житлового будинку АДРЕСА_1, проведену 15 жовтня 1999 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на ім'я ОСОБА_4.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/8 частини добудови під літ. «А-1» будинку АДРЕСА_1 та виділити йому в натурі його частку яка близька до ідеальної і складається з наступних приміщень: перший поверх - приміщення гаражу І, площею 35, 6 м. кв. з оглядовою ямою, сходів ІІ, площею 2, 5 кв. м. з ганком; другий поверх - веранда (кухня) 1-9 площею 11, 7 кв. м, частина коридору 1-10 площею 9, 0 м. кв., хол 1-11 площею 15, 6 кв. м., комора (санвузол) 1-12 площею 2, 2 кв. м., житлова кімната 1-13 площею 27, 0 кв. м., веранда ІІІ площею 6, 8 кв. м.; загальною площею - 110, 4 кв. м.
Зобов'язано ОСОБА_2 влаштувати дверний проріз з дверним блоком між приміщеннями 1-10 та 1-11, 1-1 та 1-5, влаштувати перегородку в приміщеннях 1-5, 1-7 та в приміщенні 1-10, замурувати частину дверного прорізу між приміщеннями 1-1 та 1-5, 1-11 та 1-10.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості його частки, що перевищує ідеальну, в сумі 23 242 грн. 30 коп.
Залишено в загальному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 господарські споруди - огорожу та тротуар.
Залишено в загальному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 системи каналізації та водопостачання.
В задоволенні інших вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати на оплату судового збору в сумі 1 700, 00 грн., оплату вартості проведених експертиз в сумі 2 705, 5 грн., а всього - 4 405, 50 грн.
06 грудня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення у даній цивільній справі стосовно його позовної вимоги про визнання за ним права власності на 80/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та стосовно позовної вимоги про визнання недійсною реєстрацію житлового будинку АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4, вказавши в якій частині визнається недійсною реєстрація житлового будинку.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання недійсним реєстраційного посвідчення, визнання права власності на частину житлового будинку та виділ частки в натурі, суд першої інстанції посилався на те, що під час ухвалення рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року судом були розглянуті та вирішені по суті всі позовні вимоги позивача, а тому підстави для задоволення заяви позивача та ухвалення додаткового рішення у справі відсутні. Крім того, ухвалення додаткового рішення по суті позовних вимог, які вже були вирішені судом під час ухвалення рішення у справі спричинить зміну рішення суду.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих суду доказів та ґрунтуються на вимогах процесуального права, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Отже, ч.1 ст. 270 ЦПК України визначає чіткі, конкретні, вичерпні підстави для ухвалення у справі додаткового рішення.
Суд першої інстанції вірно послався в ухвалі суду на відсутність визначених ч.1 ст.270 ЦПК України підстав для ухвалення додаткового рішення, оскільки всі заявлені позовні вимоги позивача у відповідності до законодавства були розглянуті та вирішені по суті судом в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення у даній справі, так як всі позовні вимоги були вирішені судом по суті, не відповідає встановленим обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.
З матеріалів заяви ОСОБА_2 про збільшення розміру позовних вимог від 23 серпня 2011 року вбачається, що позивач просив визнати недійсною реєстрацію житлового будинку АДРЕСА_1, проведену 15 жовтня 1999 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на ім'я ОСОБА_4, а також визнати за ним право власності та виділити в натурі частину будинку, зокрема, зазначивши, що разом це буде становити без врахування самовільно збудованих приміщень 80/100 частин будинку.
З мотивувальної та резолютивної частини рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року вбачається, що судом були розглянуті всі позовні вимоги позивача відповідно до його остаточної заяви про збільшення розміру позовних.
Так, позовна вимога ОСОБА_2 про визнання недійсною реєстрації житлового будинку № 40 по вул. Зеленій в м.Києві, проведеної 15 жовтня 1999 року була розглянута судом та постановлено в цій частині рішення про часткове задоволення цієї позовної вимоги.
Щодо позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на 80/100 частин будинку № 40 по вул. Зеленій в м.Києві, то, ухвалюючи рішення в цій частині, суд в рішенні зазначив, що не вбачає підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 щодо визнання за ним права власності на 80/100 частин спірного будинку з огляду на вищевикладене, оскільки вважає, що частки співвласників спільної сумісної власності в новозбудованому майні були рівними.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не вказав на яку саме частку будинку АДРЕСА_1 визнано право власності ОСОБА_2, колегія суддів, вважає безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до останньої редакціїпозовних вимог від 23 серпня 2011 року ОСОБА_2 просив суд визнати за ним право власності та виділити йому в натурі квартиру НОМЕР_1 та квартиру АДРЕСА_1 ( з переліком приміщень вказаних квартир), що разом становить 80/100 частин будинку.
Рішенням Солом&quiz;янського районногосуду м.Києва від 23 листопада 2011 року визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/8 частини добудови під літ. «А-1» будинку АДРЕСА_1 та виділено йому в натурі його частку яка близька до ідеальної і складається з наступних приміщень: перший поверх - приміщення гаражу І, площею 35, 6 м. кв. з оглядовою ямою, сходів ІІ, площею 2, 5 кв. м. з ганком; другий поверх - веранда (кухня) 1-9 площею 11, 7 кв. м, частина коридору 1-10 площею 9, 0 м. кв., хол 1-11 площею 15, 6 кв. м., комора (санвузол) 1-12 площею 2, 2 кв. м., житлова кімната 1-13 площею 27, 0 кв. м., веранда ІІІ площею 6, 8 кв. м.; загальною площею - 110, 4 кв. м. Зобов'язано ОСОБА_2 влаштувати дверний проріз з дверним блоком між приміщеннями 1-10 та 1-11, 1-1 та 1-5, влаштувати перегородку в приміщеннях 1-5, 1-7 та в приміщенні 1-10, замурувати частину дверного прорізу між приміщеннями 1-1 та 1-5, 1-11 та 1-10.
Таким чином, частка ОСОБА_2 в тій частині майна, на яке судом за ним визнано право власності, визначена і вона становить за рішенням суду 3/8 частини добудови під літ. «А-1» будинку АДРЕСА_1.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 відсутні.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 30 травня 2018 року про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядкудо Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 16 серпня 2018 року.
Головуючий: Судді: