Справа № 182/6098/18
Провадження № 2-о/0182/180/2018
Іменем України
17.08.2018 року м. Нікополь
Суддя Нікопольського міжрайонного суду Дніпропетровської області Тихомиров І.В., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 заінтересована особа Нікопольський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про встановлення факту, що має юридичне значення,
Встановив:
16.08.2018 р. року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Нікопольський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, в якій просила встановити факт:
-що її батько ОСОБА_2, який помер 23.10.1990 р. належить до німецької національності;
-що вона, ОСОБА_1 належить до німецької національності;
-зобов'язати Нікопольський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області внести відповідні зміни та доповнення до актового запису про народження її сина ОСОБА_3 № 651 від 09.08.2003 р., вказавши у графі національність матері дитини «німкеня»;
-вказати в актовому запису про шлюб № 15 від 18.08.2000 р., складеного виконавчим комітетом Придніпровської сільської ради Нікопольського району в графі національність нареченої «німкеня»;
Внести зміни до актового запису про народження № 87 від 16.11.1979 р., складеного виконавчим комітетом Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району, вказавши у графі національність батька дитини - з «українець» на «німець».
Свої вимоги заявник обґрунтовує тим, що при народжені вона мала прізвище «Куксгаузен», яке згодом було змінено на «Морозова».
У свідоцтві про її народження зазначено батьком - ОСОБА_2 за національністю «українець», однак відомості щодо національності батька не відповідають дійсності, оскільки батько був за національністю «німець». Зазначене підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану про державну реєстрацію народження ОСОБА_2 № 00014980222 від 28.01.2015 р., наданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Нікопольському району реєстраційної служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області, з якого вбачається, що батьками ОСОБА_2 були ОСОБА_4 по національності «німець», мати ОСОБА_5 по національності «українка».
23.10.1990 р. її батько ОСОБА_2 помер.
Посилалася на те, що з метою уникнення переслідувань з боку влади, її батьки приховали належність до німецької національності.
Вважає, що оскільки її батько був німцем, то і вона належить до німецької національності. Прагне відновити та зберегти своє етнічне німецьке походження, відповідно до положень Закону України «Про національні меншини в Україні». Встановлення факту німецького походження необхідне їй для збереження етнічного походження свого роду та для реалізації прав передбачених законодавством Німеччини.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із статтею 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Вказана норма не передбачає можливості розгляду у порядку окремого провадження заяв про встановлення факту національності. Хоча зазначений у частині першій статті 315 ЦПК України, перелік справ, не є вичерпним, проте за змістом вищенаведених норм процесуального права суд може встановлювати факти, які тягнуть для заявника певні правові наслідки.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», відповідно до статей 255, 271 ЦПК України в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.
Згідно із пунктом 1.15 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за № 55/18793 (далі - Правила), відмова органів державної реєстрації актів цивільного стану у внесенні змін до актових записів цивільного стану, їх поновленні та анулюванні може бути оскаржена в судовому порядку.
Питання зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України «Про порядок зміни громадянами України національності» від 31 грудня 1991 року № 24, відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу. Вказаний Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року № 70/99.
В даний час діюче законодавство України не містить вимог про внесення в паспорт громадянина України, у свідоцтво про народження, у свідоцтво про шлюб чи в інші документи відомостей про національність.
Проте, відповідно до статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні» громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.
Згідно зі статтею 300 Цивільного кодексу України особа має право на індивідуальність, до якої відноситься і право визначати свою національність. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.
Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.
Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції держав-членів Ради Європи про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.
Згідно з пунктом 2.13.2 Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є постанова адміністративного суду. Зміни до актового запису цивільного стану відповідно до пункту 1.7 Правил вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису, за винятком випадків, встановлених у пункті 2.28 розділу II цих Правил.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду в порядку цивільного судочинства, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження на підставі частини першої статті 186 ЦПК України.
При цьому, заявник не позбавлена права звернутися для вирішення питання про приналежність її до німецької національності до органів реєстрації актів цивільного стану як суб'єкта владних повноважень, з метою внесення змін до актового запису щодо її національності, а у разі відмови такого суб'єкта - оскаржити її в судовому порядку.
На підставі викладеного, суд прийшов до висновку про те, що заява, з якою звернулася ОСОБА_1, враховуючи положення ст. 5 КАС України, повинна розглядатись в порядку адміністративного судочинства, тому у відкритті провадження слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; 2) адміністративні справи, пов'язані з виборчим процесом чи процесом референдуму; 3) адміністративні справи, пов'язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України; 4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1 - 3 частини першої зазначеної статті.
Усі інші адміністративні справи, крім визначених частиною першою статті 20 КАС України, підсудні окружним адміністративним судам.
На виконання ч. 5 ст. 186 ЦПК України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити, що зазначений спір віднесено до юрисдикції адміністративних судів і компетентним судом для розгляду справи є Дніпропетровський окружний адміністративний суд.
Зазначена позиція висвітлена в Постанові Верховного Суду від 01.02.2018 по справі № 760/19921/16-ц (№ в ЄДРСР 71952400)
На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 186 ЦПК України, -
ухвалив:
Відмовити у відкритті провадження по заяві ОСОБА_1, заінтересована особа Нікопольський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про встановлення факту, що має юридичне значення.
Роз'яснити позивачу його право на звернення до Дніпропетровського окружного адміністративного судуіз позовом.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Згідно підпункту 15.5 Перехідних положеньЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя: ОСОБА_6