Справа № 127/10808/18
Провадження 2/127/1851/18
16 серпня 2018 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1, який діє в інтересах Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.04.2013 акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» з відповідачем уклали договір кредиту на купівлю автотранспортних засобів № 050АІ10130412001. Загальними зборами акціонерів 09.03.2010 року було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство та зміну найменування (назви) банку на публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк». Відповідно до п. 1.1. кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 45 210, 00 гривень. Свої зобов'язання позивач виконав, надавши грошові кошти позичальникові, що підтверджується меморіальним ордером № 88 від 12.04.2013. У зв'язку із систематичним порушенням боржником своїх обов'язків зі сплати кредиту позичальником було нараховано неустойку. На виконання вимог умов договору позичальнику було направлено повідомлення-вимогу про усунення порушення, але на момент подання позовної заяви повідомлення-вимога не виконана. Таким чином, зважаючи на невиконання позичальником зобов'язання стосовно умов повернення кредиту, позивач вправі вимагати стягнення з відповідача заборгованості по кредиту, заборгованості за відсотками, пенею за невиконання умов договору.
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про стягнення з відповідача на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованості в розмірі 78 294, 22 гривень. Також, представник позивача просив суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 1 762, 00 гривень.
Ухвалою суду від 25.05.2018 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було отримано 13.06.2018 копію ухвали суду від 25.05.2018 та копію позовної заяви із доданими до неї документами. Позивачем копію ухвали суду від 25.05.2018 отримано 04.06.2018. (а.с. 51-52)
У строк, визначений судом ухвалою суду від 25.05.2018, від відповідача відзив на позов не надійшов. Будь-які докази по справі чи клопотання від відповідача, також, на адресу суду не надійшли.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від учасників справи до суду не надходили.
Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
12.04.2013 між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», було укладено кредитний договір № 050АІ10130412001. (а.с. 5-13)
Відповідно до п. 1.1. кредитного договору № 050АІ10130412001 від 12.04.2013 кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 45 210, 00 гривень та зі сплатою процентів, в розмірі, в порядку та на умовах визначених цим договором. Процентна ставка за кредитом встановлюється в розмірі 16, 70 % процентів річних на перший річний період користування кредитом, тобто строком на 31 березня 2014 року. На кожний наступний річний період процентна ставка за кредитом встановлюватиметься в порядку, визначеному п. 2.7 цього договору.
Порядок надання кредиту визначено п. 2.1. кредитного договору № 050АІ10130412001 від 12.04.2013.
На виконання умов вищевказаного кредитного договору, банком було видано кредит ОСОБА_2 в сумі 45 210, 00 гривень, що підтверджується меморіальним ордером № 88 від 12.04.2013. (а.с. 14)
Статтею 2 кредитного договору № 050АІ10130412001 від 12.04.2013 визначено порядок сплати процентів.
Додатком № 4 до вищевказаного кредитного договору, який є його невід'ємною частиною, сторонами цього договору було визначено графік погашення заборгованості. (а.с. 12 зв.-13)
Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3. ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно з яким сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, заборгованість ОСОБА_2 перед позивачем за кредитним договором № 050АІ10130412001 від 12.04.2013 станом на 14.02.2018 становить 91 921, 22 гривень. В той же час, позивачем пред'явлено вимоги до відповідача лише про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 37 745, 32 гривень, заборгованості по відсотках за користування кредитом в сумі 21 303, 86 гривень та інфляційних втрат на суму 19 245, 04 гривень. (а.с. 19-22)
Судом перевірено розрахунок заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 050АІ10130412001 від 12.04.2013 перед позивачем в межах позовних вимог і встановлено його часткову невідповідність вимогам чинного законодавства України, а саме в частині нарахування індексу інфляції.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Судом встановлено, що відповідачем перед позивачем заборгованість по кредитному договору № 050АІ10130412001 від 12.04.2013 не погашена. Протягом тривалого часу належних розрахунків відповідач не веде, відповідно, ухиляється від виконання зобов'язань, взятих на себе згідно з вищевказаним кредитним договором.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем по тілу кредиту становить 37 745, 32 гривень, а заборгованість по відсотках за користування кредитом - 21 303, 86 гривень, що підтверджується довідкою № 04.22-07/784 від 14.02.2018 та розрахунком заборгованості. (а.с. 19-23)
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з п. 3.2.3.1. кредитного договору № 050АІ10130412001 від 12.04.2013, кредитор має право вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів, сплати комісії та можливих штрафних санкцій у разі затримання позичальником сплати кредиту (частини кредиту) та/або процентів щонайменше на один календарний місяць.
Відповідно до п. 3.3.16. вищевказаного кредитного договору позичальник зобов'язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання письмового повідомлення кредитора достроково повернути в повному обсязі кредит, нараховані проценти, комісії, а також можливі штрафні санкції (пеню, штраф) у випадках п. 3.2.3., 5.4. (або 3.2.3., 3.3.20., 5.4.) цього договору.
Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача із письмовою вимогою про погашення заборгованості по кредитного договору № 050АІ10130412001 від 12.04.2013, що підтверджується вимогою № 1007 від 25.04.2018, списком поштових відправлень рекомендованих листів та фіскальним чеком. (а.с. 17-18зв.) Однак, дана вимога була залишена відповідачем без належного реагування.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про правомірність заявлених вимог щодо стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача по тілу кредиту в сумі 37 745, 32 гривень та по відсотках за користування кредитом в сумі 21 303, 86 гривень.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок нарахування встановленого індексу інфляції, судом встановлено його часткову невідповідність вимогам чинного законодавства України. Невідповідність нарахування позивачем інфляційних втрат полягає у тому, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується із урахуванням дефляції. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), що випливає з положення ч. 2 ст. 625 ЦК України. В даному випадку, за час прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем, дефляція мала місце в липні-серпні, жовтні 2015 року, в лютому, червні-серпні 2016 року та в серпні 2017 року. Таким чином, інфляція за цей час є «від'ємною». Не врахування даних встановленого індексу інфляції призводить до порушення принципу формування індексів інфляції та відбувається відхилення від реальної величини вартості зобов'язання, а також позивач отримав в сумі величину, що відрізняється від розрахованої і тої, яка буде одержана при проведенні розрахунку з урахуванням зміни в споживчих цінах за вищевказані періоди - за визначенням. Таким чином відбувається порушення прав боржника та кредитора. Тому, суд вважає, що сумарно інфляційні навіть зі знаком «-» повинні були братись позивачем до розрахунку, тільки так розрахунок в свою чергу не порушуватиме прав сторін в процесі.
Провівши розрахунок, судом встановлено, що позивачем не враховано дефляцію за період липень-серпень і жовтень 2015 року, лютий, червень-серпень 2016 року та серпень 2017 року в сумі 1 024, 13 гривень (липень-серпень, жовтень 2015 року: - 655, 21 грн.; лютий, червень-серпень 2016 року: - 318, 65 грн. та серпень 2017 року: - 50, 27 грн.).
Решта розрахунку інфляційних втрат відповідає вимогам чинного законодавства.
Таким чином, за період з вересня місяця 2013 року по січень місяць 2018 року (включно) інфляційні втрати становлять: 19 245, 04 грн. - 1 024, 13 грн. = 18 220, 91 гривень, а не 19 245, 04 гривень.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав) не звільняє його від відповідальності.
Враховуючи те, що судом встановлено прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, то його невиконання зумовлює застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також, судом в ухвалі суду від 25.05.2018 було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.
Однак, жодна із сторін по справі не скористалась своїми процесуальними правами.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку - пояснення, викладені в позовній заяві і докази, надані разом із позовом.
Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.
Договір кредиту № 050АІ10130412001 від 12.04.2013 є домовленістю сторін даного договору, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України. Предметом виконання як невід'ємним елементом виконання договору є ті конкретні суб'єктивні права і конкретні юридичні обов'язки для набуття, здійснення і виконання яких конкретні суб'єкти права вступають в конкретні правовідносини і, відповідно, до вимог норми права, що реалізується, вчиняються належні правомірні дії.
Суд вважає, що ОСОБА_2 порушено вимоги ст. 526 ЦК України, згідно з якими зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а також вимоги ст. 1049 ЦК України, яка вказує, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Добровільно відповідач не провів розрахунок за кредитним договором в строки, визначені його умовами, тому сума боргу підлягає примусовому стягненню. В зв'язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, його невиконання зумовило застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача згідно з договором кредиту № 050АІ10130412001 від 12.04.2013 заборгованості по кредиту в сумі 59 049, 18 гривень, з яких: 37 745, 37 гривень - заборгованість по тілу кредиту і 21 303, 86 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитом. Також, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 18 220, 91 гривень.
В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 1 024, 13 гривень слід відмовити, оскільки такі вимоги є необґрунтованими і недоведеними належними і допустимими доказами, враховуючи вищевикладене.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 1 762, 00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № НОМЕР_1 від 27.04.2018. (а.с. 1)
Доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 738, 92 гривень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (98, 69 %). Решту судового збору в сумі 23, 08 гривень слід залишити за позивачем.
Враховуючи вищенаведене та керуючись п. 3 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 525, 526, 530, 536, 610, 611, ч. 1 ст. 612, ст.ст. 625 - 629, ч. 1 ст. 1046, ст. 1049, ч. 2 ст. 1050, ч. 1 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 6, 10 - 13, 43, 44, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, ч. 4 ст. 268, ст.ст. 273 - 275, 278, 279, 354 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту № 050АІ10130412001 від 12.04.2013 в сумі 59 049 (п'ятдесят дев'ять тисяч сорок дев'ять) гривень 18 копійок та інфляційні втрати в сумі 18 220 (вісімнадцять тисяч двісті двадцять) гривень 91 копійка.
В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» інфляційних втрат в сумі 1 024 (одна тисяча двадцять чотири) гривні 13 копійок - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» судовий збір в сумі 1 738 (одна тисяча сімсот тридцять вісім) гривень 92 копійки.
Судовий збір в сумі 23 (двадцять три) гривні 08 копійок залишити за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк».
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області до апеляційного суду Вінницької області.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_2; місце проживання, зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1.
Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ЄДРПОУ 00039019; місцезнаходження: м. Київ, вул. Ковпака, 29.
Рішення суду складено 16.08.2018.
Суддя: