Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
16 серпня 2018 р. справа № 820/3698/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 Тінь (вул. Киргизька, буд. 19-А,м. Харків,61105) до Управління Державної міграційної служби України в Київській області (вул. Петропавлівська, буд. 11,м. Київ,04073, код ЄДРПОУ37826158) третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ37764460) про скасування рішення,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся громадянин ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тінь з адміністративним позовом до Головного управління державної міграційної служби України в Київській області, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд скасувати рішення Головного управління державної міграційної служби України в Київській області від 24.01.2014 року про скасування посвідки на постійне проживання (дозволу на імміграцію в Україну) громадянину ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тінь, ІНФОРМАЦІЯ_1
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ГУ ДМС в Київській області прийнято рішення про скасування посвідки на постійне проживання (дозволу на імміграцію в Україну) громадянину ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тінь, ІНФОРМАЦІЯ_1 без законодавчо визначених підстав. Представник позивача вказав, що в 2003 році керівництвом ВГІРФО ГУ ДМС України в Київській області позивача документовано посвідкою на постійне проживання в Україні відповідно до абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію». Тобто обставини прибуття в Україну та перевірку обставин набуття дозволу на імміграцію було проведено суб'єктом владних повноважень ще в 2003 році, підстав для відмови у наданні такого дозволу керівництвом ВГІРФО ГУ ДМС України в Київській області виявлено не було. Таким чином, з огляду на те, що громадянином ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тінь, ІНФОРМАЦІЯ_1 не було вчинено протиправних дій щодо порушення вимог чинного законодавства, позивач вважає спірне рішення відповідача протиправним та незаконним, а відтак просив його скасувати.
Представник відповідача через канцелярію суду надав відзив на позов від 08.07.2018 року (іх. № 01-26/33521/18), в якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що під час спірних правовідносин відповідач діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством. Також представник відповідача зазначив, що до Управління ДМС України в Київській області надійшов запит ГУ ДМС України в Харківській області № 4/20751 від 20.12.2013 року щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянину ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тінь, ІНФОРМАЦІЯ_1
В ході перевірки встановлено, що керівництвом ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області 02.06.2004 року на підставі заяви громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тінь від 26.06.2003 року було прийнято рішення щодо документування його посвідкою на постійне проживання серії КВ № 8500/47345 від 02.06.2004 року відповідно до абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію». Оскільки перевіркою, яка проведена Управлінням ДМС України в Київській області, було встановлено, що рішення про надання посвідки на постійне проживання прийнято ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області з порушенням вимог, встановлених в абзаці 4 пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію», а саме з порушенням позивачем терміну звернення з заявою про надання посвідки на постійне проживання, то відповідачем правомірно прийнято рішення від 24.01.2014 року про скасування посвідки на постійне проживання (дозволу на імміграцію в Україну) громадянину ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тінь, ІНФОРМАЦІЯ_1 Також представник відповідача просив провести розгляд справи без його участі.
Через канцелярію суду 23.07.2018 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача вказав на необґрунтованість та безпідставність висновків відповідача, які викладені у відзиву на позов.
Представни позивача через канцелярію суду 08.08.2018 року надав клопотання про розгляд справи без його участі.
Представник третьої особи, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибув.
Суд, на підставі ст. 205 КАС України, вважає можливим розглянути справу у письмовому провадженні.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Керівництвом ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області 02.06.2004 року на підставі заяви громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тінь від 26.06.2003 року було прийнято рішення щодо документування його посвідкою на постійне проживання серії КВ № 8500/47345 від 02.06.2004 року відповідно до абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію».
02.06.2004 року громадянина СРВ ОСОБА_1 Тінь документовано тимчасовою посвідкою на постійне проживання № 8500/47345.
До Управління ДМС України в Київській області 30.12.2013 надійшов запит з ГУ ДМС України в Харківській області № 4/20751 від 20.12.2013 щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянину СРВ ОСОБА_1 Тінь.
Відповідно до пункту 4.5 розділу IV Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 року № 681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 06.08.2013 за № 1335/23867, прийнятого відповідно до пункту 2 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ від 28.03.2012 року № 251, передбачено, що працівник територіального органу чи підрозділу ДМС України при надходженні заяви перевіряє:
- наявність підстав для обміну посвідки;
- звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах;
- перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 17 Порядку (Постанова КМУ № 251).
На виконання зазначеної норми Управлінням ДМС України в Київській області була проведена перевірка матеріалів особової справи № 47345, щодо законності надання дозволу на імміграцію громадянину СРВ ОСОБА_1 Тінь.
У ході перевірки встановлено, що громадянин СРВ ОСОБА_1 Тінь, ІНФОРМАЦІЯ_2, 26.06.2003 року прибув в Україну у 1989 році. З 1989 року по 1993 рік працював на Київському заводі «Ленінська кузня». Після звільнення з роботи залишився проживати в Україні.
Листом від 29.01.2018 ркоу № Н-26/6/6301-18/6301-81/1519-18 02.06.2004 року громадянина СРВ ОСОБА_1 Тінь, ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомлено, що згідно обліків ГУ ДМС України в Харківській області значиться громадянин СРВ ОСОБА_1 Тінь, якому рішенням ГУ ДМС України в Київській області від 24.01.2014 року було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п.12 Закону України «Про імміграцію». У зв'язку з викладеним, громадянину СРВ ОСОБА_1 Тінь, ІНФОРМАЦІЯ_2 необхідно прибути до ГУ ДМС України в Харківській області для роз'яснення положень імміграційного законодавства.
Водночас, матеріали справи не містять вказаного рішення ГУ ДМС України в Київській області від 24.01.2014 року, а відповідачем зазначено, що ГУ ДМС України в Київській області 24.01.2014 року сформовано лише висновок про розгляд матеріалів щодо правомірності оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину СРВ ОСОБА_1 Тінь, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Так, вказаним висновком від 24.04.2014 року визнано громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тінь таким, що не мав дозволу на імміграцію в Україну, посвідку на постійне проживання серії КВ № 8500/47345 від 02.06.2004 року визнано неправомірно виданою та вилучено; анулювано відмітку про наявність дозволу на постійне проживання в Україні у паспортному документі громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тінь (а.с. 51-52).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Як підтверджено матеріалами справи, первинно, видача посвідки на постійне проживання позивачу здійснювалась відповідно до абз.4 п.4 розділу V “Прикінцеві положення” Закону України “Про імміграцію”, згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 за Угодою між Урядом ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані міграційним органом та зазначені у висновку.
З моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання, не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію. Відповідачем у справі зазначені обставини не наводяться і документально не підтверджуються.
Щодо позиції відповідача, що на момент звернення ОСОБА_1 Тінь всупереч абз.4 п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" позивач звернувся після передбаченого законом шестимісячного терміну, суд зазначає наступне.
Згідно абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" (в редакції, чинній на момент видачі посвідки), посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
Відповідно до п.18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 251, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України “Про імміграцію”.
Так, згідно абз. 6 п.4 Розділу V “Прикінцеві положення” Закону України “Про імміграцію”, особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.
Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію, а відтак, позивач отримав посвідку на постійне проживання в межах законодавства.
Суд зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1989 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07.06.2001, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно, позивачу, в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію, надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.
При наданні у 2004 році позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні, ВГІРФО ГУМВС України в Київській області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалось положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявлено та надано посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Цією ж нормою Закону, ГУДМСУ в Київській області обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку від 24.01.2014 року про розгляд матеріалів щодо правомірності документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина СРВ ОСОБА_1 Тінь, в якому суб'єкт владних повноважень вважав би за доцільне: визнати громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тінь таким, що не мав дозволу на імміграцію в Україну, посвідку на постійне проживання серії КВ № 8500/47345 від 02.06.2004 року визнати неправомірно виданою та вилучено; анулювати відмітку про наявність дозволу на постійне проживання в Україні у паспортному документі громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_1 Тінь (а.с. 51-52).
Згідно положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
При цьому, відповідачем не враховано, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавство не було передбачено.
Крім того, Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абз.4 п.4 розділу V “Прикінцеві положення” Закону України “Про імміграцію”.
Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на той факт, що з 08.02.2002, тобто після спливу законодавчо встановленого шестимісячного терміну для звернення з заявами про видачу посвідок на постійне проживання", норма абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" втратила чинність, оскільки жодним законом ця норма скасована не була, що свідчить про відсутність підстав вважати протилежне (а.с. 32).
Зазначена позиція узгоджується з висновками судів, що викладені в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 22.02.2013 №К-36527/10, від 02.09.2011 №К-36529/10, від 04.10.2016 провадження № К/800/16250/16.
Таким чином, враховуючи відсутність законних підстав для скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні, суд погоджується з позицією позивача, що висновок ГУ ДМСУ в Харківській області від 24.01.2014 суперечить дійсним обставинам справи, є безпідставним та необґрунтованим.
Однак при цьому, суд зауважує, що відповідно до ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження, як встановлено п.1 ч.1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до положень ч.1, п.2 ч.2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Аналіз наведених норм КАС України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб'єкта владних повноважень.
При цьому, оспорювані рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні впливати на суб'єктивні права та обов'язки шляхом позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне певній особі право або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь - якого обов'язку.
Позивач просить суд скасувати рішення ГУ ДМС в Харківській області від 24.01.2014 року, однак при цьому позивач помилково ототожнює висновок суб'єкта владних повноважень з рішення суб'єкта владних повноважень від 24.01.2014 року, які є зовсім різними документами за своєю правовою природою, враховуючи, що висновок суб'єкта владних повноважень носить виключно рекомендаційний характер та є результатом з'ясування певних обставин з формуванням думки перевіряючого, на підставі чого в подальшому таким суб'єктом владних повноважень може бути прийнято певне рішення, що матиме юридичне значення для особи.
При цьому, суд звертає увагу, що наявний в матеріалах справи та оскаржуваний висновок ГУ ДМС в Харківській області від 24.01.2014 року за своєю суттю є остаточною думкою, підсумком, зробленим на основі спостережень, або розгляду певних фактів та не породжує для позивача жодних прав та обов'язків, не обмежує або перешкоджає в їх реалізації.
Приймаючи до уваги, що на підставі висновку ГУ ДМС в Харківській області від 24.01.2014 року не було прийнято жодного рішення щодо вирішення питання про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, яке за своїм змістом впливає на права та обов'язки позивача, а тому в силу положень п.2 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства не може бути скасований.
Доказів того, суб'єктом владних повноважень на підставі вказаного висновку прийнято будь-яке рішення матеріали справи не містять, позивачем не надано, а відповідачем у своєму відзиві на позов підтверджено вказані обставини.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 Тінь задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 Тінь до Управління Державної міграційної служби України в Київській області, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Горшкова О.О.