справа №438/53/18
09 серпня 2018 року м. Львів
18 год. 07 хв.
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., за участю секретаря судового засідання Булавко О.З., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, представника третьої особи ОСОБА_3, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 міської ради Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_5 міської ради Львівської області, про визнання незаконними розпоряджень про оголошення догани, звільнення з роботи, про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_4 (далі - позивачка, ОСОБА_4М.) звернулась до Бориславського міського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_5 міської ради Львівської області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_5 міської ради Львівської області (далі - третя особа), просила, з врахуванням заяви від 26.03.2018 року, визнати незаконним розпорядження міського голови міста Борислава Львівської області ОСОБА_6 № 309-к від 30.11.2017 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_4М.» в частині притягнення ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани; визнати незаконним розпорядження міського голови м. Борислава Львівської області ОСОБА_6 № 332-ос від 21.12.2017 року «Про звільнення ОСОБА_4М.» з посади головного спеціаліста з питань сімейної політики управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_5 міської ради відповідно п. 4 ст. 40 КЗпП України та поновити ОСОБА_4 на посаді головного спеціаліста з питань сімейної політики управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_5 міської ради; стягнути з ОСОБА_5 міської ради на користь до ОСОБА_4 50000,00 грн. відшкодування заподіяної їй моральної шкоди; стягнути з ОСОБА_5 міської ради на користь ОСОБА_4 кошти у вигляді середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - з 22.12.2017 року по 27.03.2018 року включно на загальну суму 12940,16 грн.; стягнути з ОСОБА_5 міської ради на користь ОСОБА_4 понесені нею судові витрати; рішення в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі допустити до негайного виконання.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що як з'ясовано з доповідної записки начальника управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_5 міської ради Львівської області ОСОБА_3 № 1143 від 06.09.2017 року, отриманої ОСОБА_5 міським головою 06.09.2017 року, головний спеціаліст Управління ОСОБА_4 ніби-то вчинила дисциплінарний проступок 01.09.2017 року, коли відмовилась одержати письмове доручення начальника Управління ОСОБА_3 № 1354 від 01.09.2017 року. Про вчинення дисциплінарного проступку головним спеціалістом ОСОБА_4 01.09.2017 року начальнику Управління ОСОБА_3 та ОСОБА_5 міському голові стало відомо саме 01.09.2017 року. Проте, ОСОБА_4 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани оскаржуваним розпорядженням ОСОБА_5 міського голови № 309-к від 30.11.2017 року з порушенням ст. 148 КЗпП України, тобто після спливу майже 3 місяців з часу вчинення ніби-то дисциплінарного проступку. Підставою для оголошення догани ОСОБА_4 послужив і акт службового розслідування від 17.11.2017 року, однак, в порушення вимог ст. 149 КЗпП України, особі не було запропоновано подати письмові пояснення. Під час вирішення питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_4 не було враховано, що остання раніше до дисциплінарної відповідальності не притягувалась, а відповідно до щорічних оцінок її робота за виконання покладених на неї обов'язків і завдань оцінювалась на оцінку «добре». Таким чином, позивачка вважає, що оскаржуване розпорядження міського голови міста Борислава Львівської області № 309-к від 30.11.2017 року в частині притягнення ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани та позбавлення останньої премії за листопад 2017 року є незаконним та підлягає безумовному скасуванню, оскільки відсутні будь-які докази вчинення ОСОБА_4 дисциплінарного проступку, наявності її вини, шкідливих наслідків, причинно-наслідкового зв'язку між діями та наслідками. Більше того, оскаржуване розпорядження винесене з порушенням строків, встановлених ст. 148 КЗпП України.
Крім цього, 02.11.2017 року ОСОБА_4 подала начальнику Управління ОСОБА_3 заяву від 02.11.2017 року про надання їй невикористаної оплачуваної відпустки на 1 календарний день - на 03.11.2017 року. Проте, начальник Управління ОСОБА_3, достовірно знаючи про надходження такої заяви, усно не заперечувала проти надання головному спеціалісту ОСОБА_4 такої відпустки і до закінчення робочого дня не ознайомила останню під розписку зі своїми письмовими запереченнями, викладеними на бланку заяви ОСОБА_4 02.11.2017 о 16:30 год., тобто в час, коли позивачка знаходилась на робочому місці. Тому подібні дії начальника Управління ОСОБА_4 розцінила як згоду на надання їй відпустки на 1 календарний день 03.11.2017 року. Як наслідок, 03.11.2017 року позивачка не вийшла на роботу, що в подальшому начальником Управління було розцінено як дисциплінарний проступок. 03.11.2017 року будь-хто зі службових осіб Управління праці та соціального захисту населення чи ОСОБА_5 міської ради із ОСОБА_4 не зв'язувався, причини невиходу на роботу не з'ясовував. Оскаржуваним розпорядженням ОСОБА_5 міського голови № 332-ос від 21.12.2017 року ОСОБА_4 було звільнено із займаної посади 22.12.2017 року, тобто з пропуском строку, встановленого ст. 148 КЗпП України. Позивачка вважає, що в її діях відсутній прогул, оскільки вона не вийшла на роботу 03.11.2017 року з об'єктивних та незалежних від її волі причин, які є поважними, а саме не повідомлення її 02.11.2017 року про відмову в наданні відпустки та захворювання. Тому, відсутні будь-які докази вчинення ОСОБА_4 дисциплінарного проступку - прогулу, наявності її вини, шкідливих наслідків, причинно-наслідкового зв'язку між діями та наслідками.
Враховуючи викладене, позивачка, посилаючись на норми законодавства України та судову практику, просила позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Бориславського міського суду Львівської області від 24.01.2018 року у справі №438/53/18 позовну заяву передано до Львівського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28.02.2018 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
23.03.2018 року та 20.04.2018 року на адресу Львівського окружного адміністративного суду від ОСОБА_5 міської ради Львівської області надійшли відзиви на позовну заяву, в яких відповідач у справі зазначив, що під час проведення службового розслідування комісією було встановлено, що спеціаліст ОСОБА_4 відмовилась отримувати письмове доручення начальника Управління від 01.09.2017 року №1354, про що було складено відповідний акт від 01.09.2017 року. Крім того, ОСОБА_4 також відмовилась надавати письмові пояснення щодо невиконання нею доручення начальника Управління, що підтверджується відповідним актом від 19.09.2017 року. Чинним законодавством та Посадовою інструкцією головного спеціаліста з питань сімейної політики управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_5 міської ради чітко визначено обов'язок працівника виконувати доручення безпосереднього керівника, чого зроблено не було внаслідок відмови від отримання письмового доручення, що в свою чергу свідчить про вчинення дисциплінарного проступку.
Що стосується строків, встановлених ст. 148 КЗпП України, відповідач зазначив, що такий не було порушено, оскільки про виявлення саме проступку стало відомо з Акту службового розслідування від 17.11.2017 року, а тому термін притягнення до дисциплінарної відповідальності закінчувався 17.12.2017 року.
Крім цього, 03.11.2017 року на ім'я міського голови міста Борислава Львівської області надійшла доповідна записка начальника Управління ОСОБА_3, відповідно до якої 02.11.2017 року ОСОБА_4 звернулась до начальника Управління із заявою про надання відпустки на 1 день 03.11.2017 року. Дана заява керівником не була погоджена у зв'язку із тим, що ОСОБА_4 з 06.11.2017 року вибуває у відпустку у зв'язку із навчанням та необхідністю до даного терміну виконати роботу. 03.11.2017 року ОСОБА_4 на роботу не з'явилась, що підтверджується Актом від 03.11.2017 року. Крім того, надання відпустки за 1 день до відповідної дати суперечить ч. 4 ст. 115 КЗпП України та ст. 21 Закону України «Про відпустки», оскільки відповідно до вказаних норм заява на відпустку подається не раніше ніж за 3 дні до дати настання відпустки. Щодо даного факту ОСОБА_4 надано письмові пояснення від 27.11.2017 року, в яких не наведено поважності причин невиходу на роботу.
Беручи до уваги наведене, встановлено, що ОСОБА_4 самовільно, без погодження з керівником, не дочекавшись наказу про відпустку, не вийшла на роботу, відтак, вчинила прогул. Що стосується строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, встановлених ст. 148 КЗпП України, відповідач зазначив, що такі не порушено, оскільки ОСОБА_4 перебувала у відпустці відповідно до наказу начальника Управління № 181-к від 31.10.2017 року з 06.11.2017 року по 25.11.2017 року, а також перебувала в стані тимчасової непрацездатності, з 04.12.2017 року по 15.12.2017 року. Вказані періоди до строку притягнення до дисциплінарної відповідальності не включаються, відтак, кінцевим терміном, протягом якого ОСОБА_4 можна було притягнути до дисциплінарної відповідальності, було б 05.01.2018 року.
Враховуючи викладене, відповідач вважає, що діяв у порядку та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, просив у задоволенні позовних вимог позивачки відмовити (т.1 а.с.83-102, 143-159).
20.04.2018 року на адресу Львівського окружного адміністративного суду від Управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_5 міської ради Львівської області надійшло пояснення щодо предмету спору, в якому третя особа у справі зазначила, що ОСОБА_4 в обох випадках було притягнуто до дисциплінарної відповідальності законно та без порушення строків, встановлених ст. 148 КЗпП України, просила у задоволенні позовних вимог позивачки відмовити (т.1 а.с.140).
У судовому засіданні Львівського окружного адміністративного суду позивачкою подано відповідь на відзив, в якій ОСОБА_4 заперечувала доводи відзиву на позовну заяву з підстав, аналогічних тим, які викладені в позовній заяві (т.1 а.с.161-199).
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24.04.2018 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1, доводи, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив, підтримав у повному обсязі, просив позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача у справі ОСОБА_2 та представниця третьої особи у справі ОСОБА_3 проти позовних вимог заперечили, підтримали доводи, викладені у відзивах на позовну заяву та письмових поясненнях, просили у задоволенні позовних вимог відмовити.
Суд заслухав вступне слово учасників судового розгляду, дослідив матеріали справи та встановив таке.
ОСОБА_4 24.11.2014 року прийнята на посаду спеціаліста І категорії інформатора відділу прийняття заяв та документів управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_5 міської ради.
14.01.2015 року ОСОБА_4 переведена на посаду головного спеціаліста з питань сімейної політики управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_5 міської ради (т.1 а.с.20-24).
Розпорядженням міського голови міста Борислава Львівської області ОСОБА_6 № 309-к від 30.11.2017 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_4М.», притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану ОСОБА_4, головному спеціалісту з питань сімейної політики управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_5 міської ради, за невиконання своїх посадових обов'язків, передбачених Загальними положеннями Посадової інструкції даного спеціаліста (не виконання доручення начальника управління праці та соціального захисту населення); позбавлено ОСОБА_4 премії за листопад 2017 року. Вказане розпорядження прийнято на підставі доручення міського голови від 30.11.2017 року № 74, Акту службового розслідування від 17.11.2017 року (т.1 а.с.44).
Розпорядженням міського голови міста Борислава Львівської області ОСОБА_6 № 332-ос від 21.12.2017 року «Про звільнення ОСОБА_4М.», звільнено ОСОБА_4, головного спеціаліста з питань сімейної політики управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_5 міської ради із займаної посади 22.12.2017 року у зв'язку з прогулом без поважних причин протягом робочого дня 03.11.2017 року, з 08:00 год. до 12:00 год. та з 13:00 год. до 16:00 год., відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України. Підставою для звільнення стала доповідна записка начальника управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_5 міської ради ОСОБА_3 від 03.11.2017 року, акт про відсутність ОСОБА_4 на роботі від 03.11.2017 року, пояснювальна записка ОСОБА_4 від 27.11.2017 року та доповідна записка ОСОБА_3 від 28.11.2017 року (т.1 а.с.61).
Не погоджуючись з вищевказаними розпорядженнями міського голови міста Борислава Львівської області ОСОБА_6, позивачка звернулась з позовом до суду.
Щодо позовних вимог позивачки про визнання незаконним розпорядження міського голови міста Борислава Львівської області ОСОБА_6 № 309-к від 30.11.2017 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_4М.» в частині притягнення ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, суд зазначає таке.
На підставі розпорядження міського голови міста Борислава Львівської області № 151-к «Про проведення службового розслідування», проведено службове розслідування щодо фактів, викладених у доповідних записках ОСОБА_4 та усних скаргах ОСОБА_3 про неналежне виконання своїх службових обов'язків та некоректну поведінку посадових осіб органу місцевого самоврядування, стосовно таких працівників міської ради: ОСОБА_3 (начальник управління праці та соціального захисту населення міської ради); ОСОБА_4 (головного спеціаліста з питань сімейної політики управління праці та соціального захисту населення міської ради).
За результатами проведеного службового розслідування 17.11.2017 року складено Акт службового розслідування. Комісія з проведення службового розслідування, узагальнивши усні та письмові пояснення, встановила, що ОСОБА_4 не виконала доручення начальника управління праці та соціального захисту населення (відмовилась отримувати доручення, про що було складено відповідний акт); на виконання листа від 01.09.2017 року №5/33-6402/0/2-17/4-20 надіслала відповідь, не погодивши та не підписавши у начальника управління праці та соціального захисту населення, де вказала недостовірні дані (доповідна записка ОСОБА_3); не дотримується правил етичної поведінки посадових осіб місцевого самоврядування.
Під час проведення службового розслідування комісією було проаналізовано, зокрема, доповідну записку ОСОБА_3 від 06.09.2017 року (т.1 а.с.43), відповідно до якої ОСОБА_4 неодноразово відмовлялась виконати доручення керівника; акт про відмову отримання письмового доручення від 01.09.2017 року; акт про відмову надання пояснень щодо невиконання доручення керівника від 19.09.2017 року (т.1 а.с.89).
Комісія з проведення службового розслідування вирішила рекомендувати міському голові притягнути до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_4, головного спеціаліста з питань сімейної політики управління праці та соціального захисту населення міської ради за невиконання своїх посадових обов'язків (не виконала доручення начальника управління праці та соціального захисту населення), передбачених Загальними положеннями Посадової інструкції даного спеціаліста, а саме, спеціаліст підпорядковується безпосередньо начальнику управління та виконує його розпорядження, і застосувати до неї такий захід стягнення, як Догана (т. 1 а.с.55).
Відповідно до абз.1 Загальних положень Посадової інструкції головного спеціаліста з питань сімейної політики управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_5 міської ради (далі - Посадова інструкція), спеціаліст - посадова особа місцевого самоврядування, яка має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
Згідно з абз. 10 Загальних положень Посадової інструкції, спеціаліст підпорядковується безпосередньо начальнику управління і виконує його розпорядження.
Відповідно до абз. 17 Завдань та обов'язків Посадової інструкції, спеціаліст виконує інші завдання та доручення начальника управління.
Згідно із п. 2 розділу ІІ Загальні обов'язки державного службовця та посадової особи місцевого самоврядування, загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування зобов'язані своєчасно і точно виконувати рішення державних органів, органів місцевого самоврядування, наказів (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 139 КЗпП України, працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Статтею 148 КЗпП України встановлено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Відповідно до ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку висновку про те, що розпорядження міського голови міста Борислава Львівської області ОСОБА_6 № 309-к від 30.11.2017 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_4М.» прийнято в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Суд встановив, що ОСОБА_4 було порушено трудову дисципліну, а саме, не виконано законного доручення безпосереднього керівника, що підтверджується належними та допустимими у справі доказами. Крім цього, ОСОБА_4 відмовилась надавати письмові пояснення щодо невиконання такого доручення (т.1 а.с.89). З вказаним розпорядженням позивачку ознайомлено під розписку. ОСОБА_5 міської ради Львівської області від 19.12.2017 року № 3-21/3326 підтверджується, що при обранні виду стягнення були враховані як обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника, так і ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, а саме, створення нездорової атмосфери в колективі та негативний вплив на робочий процес управління (т.1 а.с.48).
Таким чином, позовні вимоги позивачки про визнання незаконним розпорядження міського голови міста Борислава Львівської області ОСОБА_6 № 309-к від 30.11.2017 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_4М.» в частині притягнення ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани задоволенню не підлягають.
Посилання позивачки про те, що оскаржуване розпорядження ОСОБА_5 міського голови № 309-к від 30.11.2017 року прийнято з порушенням ст. 148 КЗпП України, тобто після спливу майже 3 місяців з часу вчинення дисциплінарного проступку, суд оцінює критично, оскільки факт вчинення дисциплінарного проступку зафіксовано саме в Акті службового розслідування від 17.11.2017 року, відтак, строків, встановлених ст. 148 КЗпП України, не порушено.
Щодо позовних вимог позивачки про визнання незаконним розпорядження міського голови міста Борислава Львівської області ОСОБА_6 №332-ос від 21.12.2017 року «Про звільнення ОСОБА_4М.» з посади головного спеціаліста з питань сімейної політики управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_5 міської ради відповідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, суд зазначає таке.
02.11.2017 року ОСОБА_4 подала начальнику управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_5 міської ради ОСОБА_3 заяву від 02.11.2017 року, в якій просила надати їй невикористану оплачувану відпустку на 1 календарний день, 03.11.2017 року.
На вказаній заяві начальником управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_5 міської ради ОСОБА_3 проставлено резолюцію, згідно з якою остання заперечує проти надання відпустки у зв'язку з незавершеною роботою та вибуттям у відпустку на навчання ОСОБА_4 з 06.11.2017 року по 25.11.2017 року відповідно до наказу № 181-к від 31.10.2017 року (т.2 а.с.20).
Актом від 03.11.2017 року підтверджується, що головний спеціаліст з питань сімейної політики управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_5 міської ради ОСОБА_4 відсутня на роботі цілий робочий день 03.11.2017 року. Повідомлень про причину відсутності протягом дня від неї не надходило (т.1 а.с.91).
Доповідною запискою начальника управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_5 міської ради на ім'я міського голови міста Борислава від 03.11.2017 року підтверджується, що 02.11.2017 року близько 16:30 год. ОСОБА_4 подала начальнику управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_5 міської ради ОСОБА_3 заяву від 02.11.2017 року, в якій просила надати їй невикористану оплачувану відпустку на 1 календарний день - на 03.11.2017 року. Після одержання негативної відповіді, ОСОБА_4 висловила незадоволення та в подальшому, о 16:38 год. відлучилась з роботи в ЦНАП (підтверджується копією журналу відлучень т.1 а.с.181). 03.11.2017 року ОСОБА_4 була відсутня на робочому місці цілий день (т.1 а.с.182).
27.11.2017 року ОСОБА_4 надано пояснення стосовно відсутності на роботі 03.11.2017 року, в якому позивачка зазначила, що від моменту подання заяви і до кінця робочого дня її ніхто не повідомляв про те, що їй було відмовлено у наданні відпустки. З відмовою вона ознайомилась 27.11.2017 року (т.1 а.с.60).
Відповідно до п. 4. ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Відсутність ОСОБА_4 на роботі 03.11.2017 року впродовж всього робочого дня підтверджується належними доказами та не заперечується позивачкою.
Суд зазначає, що в судовому засіданні 26.06.2018 року ОСОБА_3 надала пояснення про те, що ОСОБА_4 було доведено факт відмови у наданні відпустки на 03.11.2017 року як нею усно, так і ОСОБА_7 (працівником управління) в телефонному режимі. Допитана свідок ОСОБА_8 (начальник відділу праці) повідомила, що була присутня в той момент, коли ОСОБА_4 отримала усну відмову у наданні відпустки від безпосереднього керівника (ОСОБА_3М.).
Суд приймає до уваги надані покази, оскільки вони, в сукупності з іншими доказами у справі, підтверджують факт того, що ОСОБА_4 було відомо про відмову у наданні відпустки на 03.11.2017 року.
Посилання ОСОБА_4 на неповідомлення їй про відмову у наданні відпустки (в тому числі, в телефонному режимі) до уваги не беруться, оскільки жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов'язку безпосереднього керівника діяти зазначеним чином.
На переконання суду, сам по собі факт подачі заяви роботодавцю про надання відпустки не є підставою для того, щоб працівник перебував у такій відпустці, оскільки таке право особи повинно бути належним чином підтверджено (наказом або розпорядженням).
Верховний Суд України у своїй постанові від 13.09.2017 року у справі №761/30967/15-ц висловив позицію, що невихід на роботу у зв'язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника чи уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.
Суд зазначає, що позивачка повинна була ознайомитись з наказом про надання відпустки чи відмовою у наданні такої, та лише після цього діяти відповідним чином (виходити чи не виходити на роботу), однак, в даному випадку вона самовільно використала 1 день відпустки, що вважається прогулом.
Суд не приймає до уваги надану позивачкою на підтвердження непрацездатності 03.11.2017 року виписку із медичної картки амбулаторного хворого від 08.11.2017 року, оскільки Згідно з пунктом 1.3. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 9 квітня 2008 року № 189, непрацездатність (утрата непрацездатності) - це стан здоров'я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров'я.
Тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності.
Відтак, виписка із медичної картки амбулаторного хворого від 08.11.2017 року не є належним документом, який підтверджує факт тимчасової непрацездатності.
Посилання позивачки на те, що розпорядженням ОСОБА_5 міського голови № 332-ос від 21.12.2017 року ОСОБА_4 було звільнено із займаної посади 22.12.2017 року з пропуском строку, встановленого ст. 148 КЗпП України, є безпідставними, оскільки остання перебувала у відпустці відповідно до наказу №181-к від 31.10.2017 року з 06.11.2017 року по 25.11.2017 року (т.1 а.с.92) та на листку непрацездатності з 04.12.2017 року по 15.12.2017 року, що не заперечується сторонами, відтак, вказані періоди не включаються до місячного терміну притягнення до дисциплінарної відповідальності, що визначено ст.148 КЗпП України.
Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_4 самовільно, без погодження із керівником, не дочекавшись та не ознайомившись з наказом про відпустку, 03.11.2017 року не вийшла на роботу, а отже, вчинила прогул, а тому її звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України є законним.
Відтак, розпорядження міського голови міста Борислава Львівської області ОСОБА_6 №332-ос від 21.12.2017 року «Про звільнення ОСОБА_4М.» є законним, прийнятим в межах повноважень, в порядку, у спосіб та строки, що передбачені чинним законодавством України, а позовні вимоги про визнання протиправним такого задоволенню не підлягають.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовних вимог позивачки про визнання незаконними розпоряджень про оголошення догани та звільнення з роботи, відсутні правові підстави для задоволенні решти позовних вимог, оскільки такі вимоги є похідними.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, оцінивши доводи учасників справи, долучені до матеріалів справи письмові доказів їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 139 КАС України відшкодування судових витрат позивачу, якому у задоволенні позову відмовлено, не передбачено.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_4 (82300, Львівська область, м. Борислав, вул. Шевченка, 49,51; РНОКПП: НОМЕР_1) до ОСОБА_5 міської ради Львівської області (82300, Львівська область, м. Борислав, вул. Шевченка, 42), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_5 міської ради Львівської області (82300, Львівська область, м. Борислав, вул. Грушевського, 7; ЄДРПОУ: 25258857), про визнання незаконними розпоряджень про оголошення догани, звільнення з роботи, про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 17.08.2018 року.
Суддя Качур Р.П.