справа №813/1774/18
10 серпня 2018 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючий суддя Коморний О.І.,
секретар судового засідання Мусій С.В.,
з участю:
представник позивача не прибув,
представник відповідача Брик А.О.,
представника відповідача Хом'як Є.Л.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).
Обставини справи:
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 13 лютого 2018 року «Про заборону в'їзду на територію України ОСОБА_1 1967 р.н.».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Постановою про заборону в'їзду від 13.02.2018 порушено права, гарантовані ст. 8 та ст.11 Європейської Конвенції з прав людини, оскільки позивач проживає в Україні понад 12 років, отримав освіту в Інституті міжнародних відносин КНУ ім.Шевченка м.Києва, строкову службу проходив на території України. Протягом 2015-2016 років очолював Одеську обласну державну адміністрацію. З 2016 ОСОБА_1 здійснює активну політичну діяльність в Україні та очолює політичну партію «РУХ НОВИХ СИЛ». Протягом 2017 року як політичний опозиційний лідер проводив мирні акції протесту щодо незгоди з діючого владою по всій країні. Зазначає, що наведені факти свідчать про тісний соціальний зв'язок особи з країною постійного проживання, відтак будь-які обмеження чи втручання у життя особи, повинні відповідати вимогам Конвенції. На думку позивача, втручання у права гарантовані Конвенцією можуть бути виправданими, за сукупністю трьох умов: якщо таке втручання здійснено «згідно законом» існує «легітимна мета» та втручання є «пропорційнім та необхідним у демократичному суспільстві».
Також, позивач стверджує, що оскаржувана Постанова винесена з порушенням вимог Інструкції та не відповідає принципу «згідно закону» в розумінні практики Європейського Суду. Відповідно розділу IV Інструкції, підрозділом по роботі з іноземцями та адміністративного провадження готується постанова про заборону в'їзду в Україну іноземцям, щодо яких органом охорони державного кордону прийнято рішення про їх примусове повернення. Позивач звертає увагу на те, що Рішення про примусове повернення до ОСОБА_1 органами Державної прикордонної служби не приймалось.
Представники позивача у судове засідання не прибули, однак на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності, крім того, у вказаному клопотанні зазначили, що позовні вимоги підтримують у повному обсязі.
Представники відповідача з позовними вимогами не погодились, подали відзив на позовну заяву в якому зазначили, що позивач у позовній заяві покликається на положення ч. 1 ст. 8 Європейської конвенції з прав людини (далі Конвенція) в якій вказується, що Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. В той же час частина 2 даної статті, визначає, що органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичні суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання правопорушенням чи злочинам, для захисту здоров'я та моралі або для захисту прав і свобод інших людей.
Зазначили, що статтею 11 Конвенції вказується, що кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.
Однак, частиною 2 даної статті визначено, що здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в| демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.
Крім того, звернули увагу, що відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну іноземцю та особі без громадянства не дозволяється, якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні.
Так, 10.09.2017 року, в пункті пропуску «Шегині» Мостиського прикордонного загону, ОСОБА_1 разом із групою осіб, порушив правила перетинану державного кордону України, а саме не виконавши законних вимог посадових та службових осіб органу охорони державного кордону перетнув державний кордон України з Республіки Польщі з порушенням встановленого порядку перетину, чим своїми діями допустив правопорушення відповідальність за яке передбачено ч.2 ст. 204-1 КУпАП.
22.09.2017 року Мостиським районним судом визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення передбаченого ч.2 ст. 204-1 КУпАП та призначено йому адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400,00 грн.
Відтак, з урахуванням того, що ОСОБА_1 10.09.2017 року скоєно правопорушення відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.204-1 КУпАП, а також з урахуванням диспозиції ч. 1 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» начальником Мостиського прикордонного загону, як начальником органу охорони державного кордону, 13 лютого 2018 року затверджено постанову про заборону ОСОБА_1 у в'їзді в Україну терміном на три роки до 13.02.2021 року.
У судових засіданнях представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечили з підстав викладених у відзиві та додаткових поясненнях, просили у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд заслухав вступне слово представників відповідача, дослідив подані сторонами докази та
встановив:
13 лютого 2018 року начальником відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу Мостиського прикордонного загону підполковником ОСОБА_2 прийнято Постанову про заборону в'їзду в Україну ОСОБА_1 1967 р.н. строком на три роки.
Вказана постанова мотивована тим, що 10.09.2017 року, в пункті пропуску «Шегині» Мостиського прикордонного загону, ОСОБА_1 разом із групою осіб, порушив правила перетинану державного кордону України, а саме не виконавши законних вимог посадових та службових осіб органу охорони державного кордону перетнув державний кордон України з Республіки Польщі з порушенням встановленого порядку перетину, чим своїми діями допустив правопорушення відповідальність за яке передбачено ч.2 ст. 204-1 КУпАП.
Судом встановлено, що 22.09.2017 року Мостиським районним судом ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч.2 ст. 204-1 КупАП та призначено йому адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400,00 грн.
Постановою апеляційного суду Львівської області від 24.10.2017 року залишено без змін постанову Мостиського районного суду Львівської області від 22.09.2017 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 204-1 КУпАП, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
При вирішенні спору суд керувався наступним.
Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч.2 ст.2 КАС України, що відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Вирішуючи спір стосовно позовної вимоги про скасування постанови Мостиського прикордонного загону від 13.02.2018 року слід дослідити питання підстав, що послугували для її прийняття.
Згідно з ст.1 Закону України «Про державну прикордонну службу України», на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.
Правовий статус, основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22.09.11р.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Статтею 1 Закону України «Про громадянство» визначено термін проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні;
Такі ж визначення передбачені статтею 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», п.7, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; п.8, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;
Позивач зазначає, що пунктом 17 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземні та особи без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття рішення про припинення громадянства України залишилися постійно проживати на її території, вважаються такими, які постійно проживають в Україні. Однак, стаття 5 вказаного Закону передбачає, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та сімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання, підставою для видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у частині сімнадцятій статті 4 цього Закону, є відповідний указ Президента України про припинення громадянства України та заяви таких осіб.
У зв'язку із вищенаведеним, особа яка постійно проживає на території України підтверджує законність свого проживання визначеним законодавством України документом. Суду не надано документа, що підтверджує законність проживання на території України позивача.
Відтак, щодо особи, яка не має законних підстав для проживання в Україні та порушує визначені норми законодавства України, винесення рішення про заборону в'їзду в Україну є правомірним.
Статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну.
Відповідно до ч.1 ст. 13 вказаного Закону в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
- якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
- якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду - виїзду.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» ( в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення про заборону в'їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.
Судом встановлено, що 10.09.2017 року, в пункті пропуску «Шегині» Мостиського прикордонного загону, ОСОБА_1 разом із групою осіб, порушив правила перетину державного кордону України, а саме, не виконавши законних вимог посадових та службових осіб органу охорони державного кордону, перетнув державний кордон України з Республіки Польщі з порушенням встановленого порядку перетину, чим своїми діями допустив правопорушення відповідальність за яке передбачено ч.2 ст. 204-1 КУпАП.
Постановою Мостиського районного суду від 22.09.2017 року залишеною без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 24.10.2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч.2 ст. 204-1 КупАП та призначено йому адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн.
В подальшому, Наказом Управління Державної міграційної служби України у Київській області від 01.11.2017 року № 99 відповідно до частини 4,6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» ОСОБА_3 » відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Законність відповідного рішення Управління Державної міграційної служби України у Київській області підтверджено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.01.2018 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2018 року по справі № 286/14052/17.
Виходячи з наведених вище нормативних актів, та з урахуванням того, що ОСОБА_1 , 10.09.2017 року було скоєно правопорушення відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.204-1 КУпАП, з урахуванням диспозиції ч. 1 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» начальником Мостиського прикордонного загону, як начальником органу охорони державного кордону, 13 лютого 2018 року затверджено постанову про заборону ОСОБА_1 у в'їзді в Україну терміном на три роки до 13.02.2021 року.
Суд вважає за необхідне зазначити, що позивач у позовній заяві покликається на положення ч. 1 ст. 8 Європейської конвенції з прав людини в якій вказується, що Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Однак, суд звертає увагу, що частиною 2 даної статті, визначено, що органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичні суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання правопорушенням чи злочинам, для захисту здоров'я та моралі або для захисту прав і свобод інших людей.
Статтею 11 Конвенції вказується, що кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.
Частиною 2 даної статті визначено, що здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в| демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройну сил, поліції чи адміністративних органів держави.
Втручання у права гарантовані Конвенцією можуть бути виправданими, за сукупністю трьох умов: якщо таке втручання здійснено «згідно законом» існує «легітимна мета» та втручання є «пропорційнім та необхідним у демократичному суспільстві».
Таким чином, не знайшли свого підтвердження покликання позивача на порушення вимог принципу «згідно закону» в розумінні практики Європейського суду з прав людини.
Щодо порушення принципу існування «легітимної мети», суд зазначає наступне.
Позивач стверджує, що постанова про заборону ОСОБА_1 у в'їзді в Україну винесена в порушення вимог Інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 05.12.11 №946.
Порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства врегульовано Інструкцією про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 05.12.11 №946, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 року за № 1564/20302.
У розділі II вказаної Інструкції зазначаються підстави для прийняття органом охорони державного кордону рішення про заборону іноземцю в'їзду в Україну.
Підпунктом в) пункту 2.1. Інструкції визначено, що рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю приймається органом охорони державного кордону в разі якщо іноземець порушив у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України або не виконав законних вимог посадових та службових осіб органу охорони державного кордону.
Пунктом 2.3 розділу 2 інструкції визначено, що рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю органом охорони державного кордону приймається відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» на строк 3 роки.
Порядок прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну у разі виявлення підстав для прийняття такого рішення прикордонним нарядом у пункті пропуску або у разі затримання іноземця під час незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску визначено розділом III вказаної Інструкції.
Пункт 3.1. Інструкції вказує, що у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну в пункті пропуску старшим прикордонних нарядів у пункті пропуску або у разі затримання особи за незаконне перетинання державного кордону поза пунктами пропуску старшим зміни прикордонних нарядів складається відповідна довідка.
Дана Інструкція деталізує диспозицію ст. 13 та 14 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», разом з тим Інструкція не врегульовує всі суспільні відносини, які можуть виникнути, що стосується дій органу охорони державного кордону з приводу підготовки матеріалів щодо заборони в'їзду іноземцю або особі без громадянства, який порушив законодавство з прикордонних питань.
В даному випадку Інструкція не охоплює випадку, який може мати місце з іноземцем або особою без громадянства котрий після скоєння правопорушення залишив місце правопорушення, як це мало місце 10.09.2017 року з ОСОБА_1 .
Позивач зазначає, що відповідно до розділу IV Інструкції, підрозділом по роботі з іноземцями та адміністративного провадження готується постанова про заборону в'їзду в Україну іноземцям, щодо яких органом охорони державного кордону прийнято рішення про їх примусове повернення. Рішення про примусове повернення до ОСОБА_1 органом Державної прикордонної служби не приймалося.
З приводу даного твердження суд зазначає, що поряд із зазначеними приписами ст. 13 рішення про заборону в'їзду іноземцю або особі без громадянства приймається без застосування процедури примусового повернення.
Статтею 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, може супроводжуватись забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення.
Наведене свідчить, що рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства не є обов'язковим до застосування при прийнятті рішення про примусове повернення в країну походження, а отже, є факультативною санкцією, яка може застосовуватись під час примусового повернення в країну походження цих осіб.
Водночас передбачене ст. 13 та ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» право на прийняття рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства вказує про наявність таких повноважень органу Державної прикордонної служби за належної оцінки обставин справи.
Як встановлено судом, постановою Мостиського районного суду від 22.09.2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч.2 ст. 204-1 КупАП та призначено йому адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн.
Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Відтак, суд зазначає, що твердження позивача щодо безпідставності оскаржуваної постанови є необґрунтованими.
Враховуючи доведеність вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за яке статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачена заборона в'їзду в Україну, відповідачем правомірно винесено постанову про заборону в'їзду позивачу на територію України терміном на три роки.
Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у своїй постанові від 13.06.2018 року по справі №815/5991/15 (провадження №К/9901/11489/18).
Беручи до уваги вищевикладене та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, отже задоволенню не підлягають.
Згідно з ст. 139 КАС України судовій збір поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 295 КАС України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 13 лютого 2018 року «Про заборону в'їзду на територію України ОСОБА_1 1967 р.н.» - відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення.
Повний текст рішення складений 17.08.2018р.
Суддя Коморний О.І.