17 серпня 2018 року м. Ужгород№ 807/517/18
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадження в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Рахівської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Рахівської районної державної адміністрації, в якому просить: 1) визнати дії начальника Управління соціального захисту населення Рахівської районної державної адміністрації щодо відмови в задоволенні заяви про визнання його інвалідом війни 1 групи неправомірними; 2) винести Постанову, якою зобов'язати Управління соціального захисту населення Рахівської районної державної адміністрації надати йому, ОСОБА_1, статус інваліда війни 1-ої групи і право на пільги згідно вимог статей 7, 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 17 квітня 2018 року він звернувся із заявою до Рахівської РДА про надання статусу інваліда війни першої групи та надання пільги відповідно до вимог статей 7, 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Однак, в листі від 26.04.2018 р. №1970/07-07 у задоволенні заявлених вимог відмовлено. Дії відповідача вважає неправомірними у зв'язку з тим, що ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" чітко передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, тобто виконанням військового обов'язку. Окрім того, відповідачем не взято до уваги, що постановою ЦВЛК МВС України від 03.10.1996 р. №33 підтверджено його приналежність до категорії осіб, зазначеного вище Закону, тобто захворювання отримане ним у зв'язку з виконанням військового обов'язку (проходження військової служби).
17 липня 2018 року відповідач надіслав до Закарпатського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву №2946/07-07 від 12.07.2018 р., в якому проти задоволення позову заперечив, обґрунтовуючи тим, що згідно з вимогами діючого законодавства посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Так, в постанові ЦВЛК МВС України №33 від 03.10.1996 р. та витязі із акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 17.01.1997 р. серія 2-18 ЗАК, виданих ОСОБА_1, зазначена причина інвалідності: «захворювання, так пов'язано з проходженням військової служби». На підставі зазначених висновків позивач перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, як інвалід військової служби та користується всіма відповідними пільгами згідно ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в межах норм, передбачених чинним законодавством. Таким чином Управління соціального захисту населення Рахівської РДА немає можливості без відповідних висновків медико-соціальної експертної комісії надати статус інваліда війни першої групи.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, розглянувши доводи сторін, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1І.) згідно з пенсійним посвідченням №2437815137 є інвалідом армії 1 групи (арк. спр. 17) та перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, як інвалід військової служби, а також має право на пільги згідно з Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Постановою Центральної військово-лікарської комісії МВС України від 03 жовтня 1996 року №33 встановлено, що захворювання позивача пов'язане із проходженням військової служби (арк. спр. 6), що також підтверджується витягом з акта огляду МСЕК серії 2-18 ЗАК, який підтверджує наявність в ОСОБА_1 статусу інваліда 1-ої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби; інвалідність встановлена безстроково (арк. спр. 15).
З метою отримання статусу інваліда війни 1-ої групи та пільг, відповідно до вимог ст.ст. 7, 13 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ОСОБА_1 звернувся із заявою до Управління соціального захисту населення Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області.
За результатами розгляду вказаної заяви листом №1970/07-07 від 26.04.2018 р. позивача повідомлено про його перебування на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, у якості інваліда військової служби та наявність в нього пільг згідно з Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в межах норм, передбачених чинним законодавством. Окрім того, наголошено, що в 2015 році він вже звертався до суду з питань надання статусу інваліда війни, а рішенням Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2016 р. №876/10308/15 у задоволенні позову було відмовлено (арк. спр. 16).
Вважаючи дії відповідача щодо відмови в задоволенні заяви про визнання його інвалідом війни 1 групи неправомірними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ (в редакції, чинній на день звернення із відповідною заявою до відповідача) (далі - Закон).
Виключний перелік осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни, наданий в ст. 7 Закону. Так, за приписами ч. 1 ст. 7 Закону до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час. Ч. 2 ст. 7 Закону конкретизовано, в порівнянні з ч. 1 ст. 7, перелік осіб, яким може бути надано статус осіб з інвалідністю внаслідок війни та деталізовано ознаки, які їх характеризують.
Необхідно зазначити, що віднесення особи до інваліда війни відповідно до ст. 7 Закону безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у ст. 4 цього Закону.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Таким чином, на підставі проведеного правового аналізу законодавчих норм, які регулюють підстави визначення приналежності особи до осіб з інвалідністю внаслідок війни, суд дійшов висновку, що основною характеризуючою ознакою таких осіб є їх безпосередня участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
З матеріалів справи вбачається, що інвалідність позивача є наслідком захворювання, пов'язаного із проходженням військової служби. Окрім того, позивач перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, як інвалід військової служби та має право на пільги згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Доказів взаємозв'язку настання інвалідності ОСОБА_1 із захистом Батьківщини або внаслідок інших бойових дій у складі діючої армії, а в мирний час у державі, яка не входить до переліку країн та територій, визначених у постанові Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», де велися бойові дії, позивачем не надано.
Ч. 5 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII передбачено, що строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни. Отже, за правилами цієї норми проходження строкової служби з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь, не є тотожним участі в бойових діях та захисту Батьківщини в розумінні статті 7 Закону.
Аналогічна правова позиція висловлена також в постановах Верховного Суду України №21-377а13 від 06.11.2013 р. та №21-528а14 від 20.01.2015 р.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Окрім того, обставини щодо відсутності у позивача права на отримання статусу «інваліда війни» підтвердилися в ході розгляду адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області про визнання дій протиправними та зобов'язання надати статус інваліда війни і права на пільги, зокрема в постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2016 року №876/10308/15 (арк. спр. 40 - 43).
Згідно з нормами ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Жодних інших доказів на підтвердження свого права на отримання статусу «інваліда війни» чи зміни обставин, які були підставою для прийняття рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2016 року №876/10308/15, позивач ані при зверненні до відповідача 17 квітня 2018 року, ані під час звернення до суду не надав.
У зв'язку з чим, враховуючи наявні матеріали справи та положення законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що інвалідність позивача не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті ст. 7 Закону, а саме, під час бойових дій, а одержана внаслідок проходження військової служби, тому ОСОБА_1 не може вважатися інвалідом війни в розумінні положень ст. 7 Закону.
Ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищенаведеного, суд доходить висновку, що відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 в наданні статусу інваліда війни 1-ої групи, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати з відповідача не стягуються.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 139, 243, 245, 246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код - НОМЕР_1) до Управління соціального захисту населення Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області (місцезнаходження: вул. Вербник, буд. 2, м. Рахів, Закарпатська область, 90600, код ЄДРПОУ - 03192879) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).
СуддяОСОБА_2