Справа № 171/2207/15-к
1-кп/171/5/18
15 серпня 2018 року м. Апостолове Дніпропетровської області
Апостолівський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 5 кримінальне провадження № 12015040410000833 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні злочину, передбаченого ст.128 КК України, та кримінальне провадження № 12015040410000986 за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,
встановив:
ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні 08.07.2015 року злочину, передбаченого ст.128 КК України. Потерпілим у даному провадженні є ОСОБА_6
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні 08.07.2015 року злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України. Потерпілим у даному провадженні є ОСОБА_7 .
Судом у відповідності до положень ст.285 КПК України обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 роз'яснена можливість звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Обвинувачений ОСОБА_6 заявив клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням передбачених ст.49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності, заперечує проти звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_7 , оскільки ним пред'явлено цивільний позов до ОСОБА_7 , який не розглянуто.
Захисник ОСОБА_4 підтримав клопотання ОСОБА_6 .
Обвинувачений ОСОБА_7 також заявив клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням передбачених ст.49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності, як потерпілий не заперечує проти звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_6 .
Захисник ОСОБА_5 підтримала клопотання свого підзахисного, вважає, що наявні підстави для звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ст.49 КК України, та надала письмове клопотання.
Прокурор ОСОБА_3 поклався на розсуд суду.
Судом роз'яснені обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 правові наслідки закриття кримінального провадженні із нереабілітуючих підстав та право на здійснення кримінального провадження на загальних підставах, при цьому обвинувачені наполягали на задоволенні заявлених клопотань та зазначили - кожен окремо, що розуміють правові наслідки такого звільнення і що вказана підстава для звільнення є нереабілітуючою обставиною.
Вислухавши позиції сторін кримінального провадження, вивчивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.
Згідно зі ст.44 КК України особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне положення містить ст.285 КПК України, відповідно до якої особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Частиною 3 ст.288 КПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:
1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за яке передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі;
3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.
За будь-яких обставин визнання чи невизнання обвинуваченим своєї вини не може вплинути на можливість прийняття рішення про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності при наявності на те його згоди та за наявності на те відповідних підстав.
Як встановлено ч.4 ст.286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду із клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Як визначено п.1 ч.2 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Виходячи з положень ст.12 КК України, злочин, передбачений ст.128 КК України, віднесений кримінальним законом до злочинів невеликої тяжкості, санкцією ст.128 КК України передбачене покарання у вигляді громадських робіт на строк від 150 до 240 годин, або виправних робіт на строк до 2 років, або обмеження волі на строк до 2 років; злочин, передбачений ч.1 ст.125 КК України, віднесений кримінальним законом до злочинів невеликої тяжкості, санкцією ч.1 ст.125 КК України передбачене покарання у вигляді штрафу до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк до 200 годин, або виправних робіт на строк до 1 року.
Судом в даному випадку не встановлено обставин, з якими закон пов'язує переривання чи зупинення перебігу строку давності притягнення обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, передбачених ч.ч.2,3 ст.49 КК України, оскільки в матеріалах провадження відсутні будь-які дані, які б вказували на те, що обвинувачені ухилялися від слідства або суду чи вчинили новий злочин в період часу з 08.07.2015 по 15.08.2018 року.
Виходячи з фактичних обставин справи, так як вони викладені в обвинувальних актах, події кримінальних правопорушень мали місце 08.07.2015, відтак на даний час сплинув передбачений п.1 ч.1 ст.49 КК України строк притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, а також сплинув передбачений п.2 ч.1 ст.49 КК України строк притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності, у зв'язку з чим суд за наявності згоди обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на закриття кримінального провадження з підстав, визначених ст.49 КК України, приходить до висновку про необхідність звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності, передбаченої ст.128КК України, та обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.125 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
В зв'язку зі звільненням обвинуваченого ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження суд вважає за необхідне цивільний позов ОСОБА_6 залишити без розгляду, що не перешкоджає звернутися з даним позовом в порядку цивільного судочинства.
Заперечення ОСОБА_6 , потерпілого у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 , щодо звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності суд відхиляє, оскільки відповідно до положень частин 2 та 3 ст.288 КПК України обов'язком суду є з'ясування думки потерпілого щодо можливості звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, разом з тим заперечення потерпілого проти звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності не перешкоджає суду у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, прийняти рішення щодо звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Звільняючи обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у відповідності до положень ст.49 КК України та закриваючи провадження у справі, питання щодо встановлення вини осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, судом не вирішується з огляду на наступне.
Відповідно до ст.287 КПК України у клопотанні прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності вказуються, зокрема, фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та формулювання підозри, докази, які підтверджують факт вчинення особою кримінального правопорушення.
Про необхідність зазначення доказів на підтвердження вини обвинуваченого в постанові прокурора/слідчого та ухвалі суду зазначено в пунктах 2,14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності».
Суд вважає, що вказані норми законодавства не підлягають застосуванню під час прийняття судом рішення щодо звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності з наступних підстав.
Статтею 9 КПК України визначено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу. У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч.1 ст.62 Конституції України, ч.2 ст.2 КК України та ч.1 ст.17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою (ч.5 ст.17 КПК України).
Наведені норми чинного законодавства закріплюють один із основоположних принципів кримінального судочинства - презумпцію невинуватості, відповідно до якого ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню, інакше як за вироком суду й у порядку, визначеному законом. Будь-яке втручання у права людини має ґрунтуватися на положеннях закону, а отже, ? відповідати принципу законності, який передбачає абсолютний правовий захист та є засадничим компонентом правової системи.
Принцип презумпції невинуватості закріплений також у багатьох міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та які відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ч.1 ст.19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» є частиною національного законодавства України. Так, у ч.1 ст.11 Загальної декларації прав людини зазначається, що кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту. Згідно з п.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права кожен обвинувачений у кримінальному злочині має право вважатися невинним, поки винність його не буде доведена згідно із законом. Аналогічна норма міститься й у п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Конвенція).
У цьому аспекті слід зазначити, що правильне розуміння вимог Конвенції розкривається у рішеннях Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), що містять правові позиції щодо суті положень зазначеного міжнародно-правового акта, а також змісту та обсягу гарантованих ним прав. Так, ЄСПЛ у справі «Барбера, Мессегеу і Джабардо проти Іспанії» зазначив, що п.2 ст.6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що підсудний вчинив злочинне діяння, оскільки обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного.
Зазначене кореспондується з позицією Конституційного Суду України, згідно з якою сам факт порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, затримання, взяття під варту, пред'явлення їй обвинувачення не можна визнати як кримінальну відповідальність, оскільки особа не несе кримінальної відповідальності, доки її не буде визнано судом винною у вчиненні злочину і вирок суду не набере законної сили (Рішення від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99).
Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні від 22 квітня 2010 року у справі «Фатуллаєв проти Азербайджану» зазначив, що презумпція невинуватості, втілена в п.2 ст.6 Конвенції, є одним із елементів справедливого кримінального судочинства, що забороняє передчасне висловлювання як самим судом, так і представниками інших органів влади думки, що особа, яка «обвинувачується у кримінальному злочині», є винною до того, як це доведено в законному порядку. ЄСПЛ послідовно дотримується підходу, відповідно до якого принцип презумпції невинуватості порушується, якщо судове рішення або твердження офіційної особи щодо особи, яка обвинувачується в скоєнні злочину, схиляє до думки про те, що вона винна до того, як її винуватість була встановлена в законному порядку.
Практика Суду встановлює, що презумпція невинуватості порушена, якщо твердження посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, відображає думку, що особа винна, коли цього не було встановлено відповідно до закону. Цього достатньо, навіть за відсутності жодного формального висновку, що існує деяка підстава припустити, що посадова особа вважає цю особу винною (рішення «Daktaras v. Lithuania», заява N 42095/98, п. 41, ECHR 2000-X; «A.L. v. Germany», заява N 72758/01, п. 31, від 28 квітня 2005 року) («Грабчук проти України», заява N 8599/02, п.42, рішення від 21.09.2006 р.)
Аналізуючи вищевказані норми, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для зазначення в ухвалі фактичних обставин вчинення обвинуваченими ОСОБА_7 та ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, а також доказів вини обвинувачених, оскільки вина може бути встановлена лише обвинувальним вироком, що набрав законної сили.
Керуючись ст.49 КК України, ст.ст.284 ч.2 п.1, 369-372, 376 КПК України, суд
постановив:
Клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_6 щодо звільнення від кримінальної відповідальності задовольнити.
Звільнити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст.128 КК України, на підставі ст.49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015040410000833 від 27.07.2015 року, закрити.
Цивільний позов ОСОБА_6 залишити без розгляду.
Звільнити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, на підставі ст.49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015040410000986 від 31.08.2015 року, закрити.
Повний текст ухвали оголошено 17 серпня 2018 року о 15 годині.
На ухвалу може бути подана апеляція до апеляційного суду Дніпропетровської області через Апостолівський районний суд протягом 7 днів з дня її оголошення.
Суддя: ОСОБА_1