проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"16" серпня 2018 р. Справа № 920/1094/17
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.
при секретарі судового засідання Мальченко О.О.
за участю представників сторін:
позивача - адвокат ОСОБА_1, довіреність від 28.12.2017р. №101/17; свідоцтво від 05.03.1996 року №491;
відповідача - адвокат ОСОБА_2, за довіреністю від 26.04.2018 року №85-1429; свідоцтво №ЗР №21/1477 від 20.06.2018 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства “Сумихімпром”, м. Суми (вх. № 1293С/1-18)
на рішення господарського суду Сумської області від 31.05.2018р. у справі №920/1094/17, ухваленого в приміщенні господарського суду Сумської області (суддя Котельницька В.Л.), повний текст якого складено 04.06.2018р.
за позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ
до відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства “Сумихімпром”, м. Суми
про стягнення 51 697 407,94 грн.
Рішенням господарського суду Сумської області від 31.05.2018р. у справі №920/1094/17 позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_3 акціонерного товариства “Сумихімпром” на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” 4883342 грн. 80 коп. - суму 3 % річних, 46814065 грн. 14 коп. інфляційних збитків, нарахованих на суму зобов'язань, що виникли на підставі договору від 22.12.2009 № 06/09-1983; 240 000 грн. 00 коп. судового збору.
Публічне акціонерне товариство “Сумихімпром” з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 31.05.2018р. у справі №920/1094/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Апелянт в обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує про наступне.
У зв'язку з порушенням відносно нього провадження у справі про банкрутство, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних збитків за порушення грошового зобов'язання, оскільки судом введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а в силу положень Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії мораторію не застосовуються штрафні та інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
У випадку введення мораторію боржник не вправі самостійно задовольняти вимоги кредиторів поза межами справи про банкрутство.
З моменту дії мораторію не можуть нараховуватися штрафні санкції, оскільки з цього моменту відсутня вина боржника у несплаті основної заборгованості , у зв'язку з встановленим обмеженням його волевиявлення щодо задоволення вимог конкурсних кредиторів.
Основне завдання мораторію полягає як в зупиненні виконання боржником грошових зобов'язань, строк виконання яких настав до дня введення мораторію, так і в зупиненні нарахування неустойки, застосування інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання цих грошових зобов'язань, а тому, на конкурсну заборгованість не поширюються будь-які санкції, в тому числі 3% та інфляційні втрати.
З моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання так і зобов'язання щодо сплати податків і зборів, що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.
Оскільки план санації ПАТ «Сумихімпром» не затверджений господарським судом Сумської області, у останнього не настав строк виконання зобов'язання щодо сплати позивачу основного боргу, та відповідно 3% річних та інфляційних втрат.
Таким чином, місцевий господарський суд невірно застосував приписи статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції до 19.01.2013 року та статті 625 ЦК України.
Разом з тим, вирішення даної справи в окремому позовному провадженні, а не в межах справи про банкрутство є неприпустимим, оскільки це порушує правило виключної підсудності передбаченої приписами ГПК України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2018 року суддею - доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І, суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.07.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 акціонерного товариства “Сумихімпром” на рішення господарського суду Сумської області від 31.05.2018р. у справі; встановлено строк до 24.07.2018 року позивачу на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на 31.07.2018 року.
27.07.2018 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№5873), який долучений до матеріалів справи.
Позивач в обгрунтування своєї правової позиції вказує на те, що відсутні правові підстави для висновку про те, що справи у спорах з майновими вимогами до боржника (зокрема, порушено у межах позовного провадження) мають розглядатися в межах справи про банкрутство, провадження у якій було порушено до 19.01.2013 року.
А тому, на думку позивача, дана справа на законних підставах була розглянута господарським судом Сумської області, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство ПАТ «Сумихімпром», в порядку позовного провадження.
Позивач обгрунтовано звернувся у позовному провадженні з позовом до боржника про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство відповідача, до господарського суду в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 року оголошено перерву у розгляді справи до 16.08.2018 року.
У судовому засіданні 16.08.2018 року представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Сумської області від 31.05.2018р. у справі №920/1094/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Представник позивача у судовому засіданні 16.08.2018 року просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 22.12.2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки природного газу № 06/09-1983, відповідно до умов якого позивач зобов'язувався передати відповідачу природний газ, а відповідач, в свою чергу, зобов'язувався його прийняти та оплатити.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 07.08.2012 року у справі № 5021/2509/2011 визнано вимоги Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до ПАТ “Сумихімпром” за договором поставки природного газу від 22.12.2009р. № 06/09-1983, які складаються з основного боргу за договором - 54259364,44 грн.; інфляційних втрат за лютий 2010 року - вересень 2011 року - 5509659,72 грн.; 3% річних за період з 11.02.2010 до 23.10.2011 - 2435684,77 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказував на те, що відповідач не розрахувався з ним по договірним зобов'язанням та не сплатив заборгованість, визначену в судовому рішенні (ухвалі), у зв'язку з чим останньому відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України згідно з поданим розрахунком нараховано 4883342,80 грн. 89 коп. - суму 3% річних, 46814065,14 грн. 62 коп. інфляційних втрат.
Відповідач зазначав, що відповідно до п.5 ст. 12 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна” справи про банкрутство боржників, якими є державні підприємства та/або господарські товариства, більше ніж 50 відсотків акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, не порушуються до її завершення. Провадження у справах про банкрутство таких підприємств/господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, підлягає припиненню, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника.
Згідно з положенням абз.1 п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” провадження у справах про банкрутство боржників, якими є державні підприємства та/або господарські товариства, більше ніж 50 відсотків акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, підлягає припиненню, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника.
Враховуючи те, що ПАТ “Сумихімпром” є товариством, у статутному капіталі якого понад 50% акцій належить державі, а також те що відповідно до наказу Фонду Державного майна України від 13.07.2007р. №1-ДПК прийнято рішення про приватизацію акцій відповідача, Фонд державного майна України 26.03.2018 року направив до Господарського суду Сумської області клопотання №10-52-5938 про припинення провадження у справі №5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ “Сумихімпром”.
Абзацом 1 п. 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” встановлено, що після припинення провадження у справі про банкрутство забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах: не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, зупиняється перебіг позовної давності, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
31.05.2018 року господарським судом Сумської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення 51697407,94 грн. заборгованості за договором поставки природного газу № 06/09-1983 від 22.12.2009, у тому числі 46814065,14 грн. інфляційних втрат та 4883342,80 грн. - суму 3% річних, а також покладення на відповідача витрат по сплаті судового збору.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У відповідності до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Згідно пункту 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Передбачені ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді сплати 3% річних, від простроченої суми не є неустойкою (пенею), зазначені відсотки є не мірою відповідальності, а платою за безпідставний, не погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосуванням до простроченої суми грошового зобов'язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, стягувані у зв'язку з таким застосуванням суми, оскільки вони є відшкодуванням збитків, завданих кредитору, внаслідок зменшення його грошових коштів, через зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.
У листі Верховного Суду України від 01.07.2014 року “Аналіз практики застосування ст. 625 ЦК України в цивільному судочинстві” вказано, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Так, ухвалою господарського суду Сумської області від 24.10.2011 року у справі № 5021/2509/2011 порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ “Сумихімпром”, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 07.08.2012 року у справі № 5021/2509/2011 частково затверджено реєстр вимог кредиторів, визнано вимоги Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до ПАТ “Сумихімпром” за договором поставки природного газу від 22.12.2009р. № 06/09-1983.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 30.10.2012 року у справі №5021/2509/2011 введено процедуру санації, ухвалою господарського суду Сумської області від 05.10.2017 року строк процедури санації відповідача продовжено до 04.04.2018 року.
У відповідності до п. 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, в редакції чинній з 19.01.2013 року, положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито до набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Отже, для розгляду справи щодо боржника в даному конкретному випадку необхідно застосовувати норми Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в редакції чинній до 19.01.2013 року, оскільки він є спеціальним законом та є пріоритетним для застосування.
Згідно абзацу 6 статті 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, в редакції чинній до 19.01.2013 року, грошові зобов'язання, які виникають після порушення справи про банкрутство, є поточними вимогами.
Провадження по справі №5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ “Сумихімпром” порушено ухвалою господарського суду Сумської області від 24.10.2011 року, а оскільки позивач звернувся до суду про стягнення інфляційних нарахувань на суму боргу та процентів річних, за договором поставки природного газу №06/09-1983 від 22.12.2009 року, за період з листопада 2014 року по вересень 2017 року, то така заборгованість є поточною.
Статтею 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, в редакції чинній до 19.01.2013 року, передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, в редакції чинній до 19.01.2013р., мораторій на задоволення вимог кредиторів є зупиненням виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію.
Тобто, мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну, поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку загальний розмір нарахованих 3% річних за період з 09.11.2014 року по 08.11.2017 року складає 4883342,80 грн., інфляційні втрати за період з листопада 2014 року по вересень 2017 року складають 46814065,14 грн.
Відповідачем заперечень щодо здійснених позивачем нарахувань не надано.
Таким чином, місцевий господарський суд вірно встановив, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання є правомірними, обґрунтованими та задовольнив їх,
Стосовно посилання відповідача у клопотанні № 15-1169 від 11.04.2018 на норму абз. 1 п. 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в редакції після 19.01.2013р., колегія суддів зазначає, що вказана норма міститься в редакції наведеного Закону після 19.01.2013р., а отже, у спірних правовідносинах не застосовується.
Крім того, згідно з положеннями абзацу 3 п. 4-3 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону дії щодо не застосування індексу інфляції та не нарахування трьох процентів річних на суму прострочення грошового зобов'язання боржника не поширюються, зокрема, на задоволення вимог поточних кредиторів, на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, на відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.
Таким чином, за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність позовних вимог та задовольнив позов у повному обсязі шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за період з 09.11.2014р. по 08.11.2017р. у сумі 4883342,80 грн., інфляційних втрат за період з листопада 2014 року по вересень 2017 року у сумі 46814065,14 грн.
Колегія суддів не приймає посилання апелянта на те, що у зв'язку з порушенням відносно нього провадження у справі про банкрутство, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання, оскільки судом введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, з огляду на наступне.
Мораторій на задоволення вимог кредиторів, згідно приписів Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції до 19.01.2013 року) не поширюються на вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, а отже положення п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України щодо зупинення перебігу позовної давності у разі дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовуються, як наслідок, позовна давність по відношенню до поточних кредиторських вимог щодо виконання зобовязання про сплату інфляційних втрат та 3% річних не зупиняється.
Отже, якщо такі вимоги розглядатимуться виключно у межах справи про банкрутство, за умови, якщо період між порушення справи про банкрутство боржника до дня введення ліквідаційної процедури відносно останнього буде становити більше 3 років (строку загальної позовної давності), враховуючи передбачену законом норму заявляти поточні кредиторські вимоги виключно на стадії ліквідаційної процедури боржника - позовна давність щодо останніх буде за будь-яких обставин пропущена.
На даний час з моменту порушення справи про банкрутство ПАТ «Сумихімпром» минуло вже більше трьох років, не введено ліквідаційну процедуру стосовно даного боржника, а отже, позивач, як поточний кредитор, не має правової можливості заявити такі вимоги до введення ліквідаційної процедури.
Щодо аргументів апелянта щодо того, що вирішення даної справи в окремому позовному провадженні, а не в межах справи про банкрутство є неприпустимим, оскільки це порушує правило виключної підсудності передбаченої приписами ГПК України, колегія суддів зазначає про таке.
Стаття 279 ГПК України передбачає підставу для скасування судового рішення і направлення справи до розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю у випадку порушення цим судом правил територіальної юрисдикції.
Приписи частини 9 статті 30 ГПК України встановлюють, що спори з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.
Вказана норма процесуального права не передбачає, що такі спори розглядаються саме в межах справи про банкрутство.
Тобто, у випадку задоволення вимог відповідача щодо передачі справи за підсудністю до того ж суду, що розглядає справу, фактично буде порушено право позивача на розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, що встановлено в ч. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач правомірно звернувся у позовному провадженні з позовом до боржника про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство відповідача, до господарського суду в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі №920/1093/17.
Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.
Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)
Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства “Сумихімпром”, м. Суми залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 31.05.2018р. у справі №920/1094/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 17.08.2018 року.
Головуючий суддя Терещенко О.І.
Суддя Сіверін В. І.
Суддя Слободін М.М.