проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"16" серпня 2018 р. Справа № 922/284/18
Колегія суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Лакізи В.В., судді Шутенко І.А.,
за участю секретаря судового засідання Євтушенко Є.В.,
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1 - за довіреністю від 20.02.2018 №08-21/525/2-18;
від відповідача - ОСОБА_2 - адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 27.06.2007 №2590) на підставі ордера від 26.07.2018 серії МК №84990 та договору про надання правової допомоги від 02.03.2018;
розглянувши апеляційну скаргу Харківської міської ради, м. Харків
на рішення господарського суду Харківської області від 08.05.2018 (суддя Калантай М.В.), постановлене в м. Харків о 12год. 54хв., повний текст якого складений 18.05.2018,
у справі №922/284/18
за позовом: Харківської міської ради, м. Харків
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційного підприємства "Мрія", м. Харків,
про зобов'язання вчинити певні дії,
06.02.2018 Харківська міська рада звернулась до місцевого господарського суду з позовом до ТОВ КП «Мрія» про зобов'язання ТОВ КП «Мрія» протягом шести місяців з дня набрання рішенням законної сили забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0198га по вул. Тимурівців, 28/1 у м. Харкові та зареєструвати зазначену земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.
Заявою від 10.03.2018 відповідач просив застосувати наслідки спливу позовної давності в три роки, відмовивши у задоволенні позову Харківської міської ради (а.с.62,63).
Рішенням господарського суду Харківської області від 08.05.2018 у справі №922/284/18 відмовлено в задоволенні позову (а.с.118-125).
Рішення місцевого господарського суду з посиланням на статті ст.ст. 79-1, 92 ЗК України, ст.ст. 15, 21, 30 Закону України «Про оренду землі», ст.ст.10, 15, 20, 21, 38 Закону України «Про державний земельний кадастр», ст.ст. 22, 67 Закону України «Про землеустрій», ст.ст.14, 288 ПК України мотивоване тим, що рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 №1209/13 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 та визначено базову вартість одного квадратного метра земель міста Харкова, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про необхідність внесення змін до договору на право тимчасового користування землею №769, укладеного між сторонами спору та зареєстрованого у книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 11.11.1996, щодо розміру орендної плати. Також, суд зазначив, що фінансування органами місцевого самоврядування робіт, пов'язаних з виготовленням технічної документації із землеустрою на окрему земельну ділянку, чинним законодавством не передбачено, а тому відповідні дії повинні здійснювати землевласники та землекористувачи. Отже, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, повинна бути виготовлена за рахунок відповідача, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Разом з тим, суд відмовив у задоволенні позовних вимог з посиланням на статті 256,257,267 ЦК України з підстав пропуску позивачем позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем до прийняття рішення у справі. При цьому суд зазначив, що позивач у листі-попередженні від 08.10.2013 №2084/0/225-13 визначив відповідачеві строк до 01.12.2013 для забезпечення виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості та строк до 31.12.2013 - для подачі складеної технічної документації до Управління Держземагенства у м. Харкові для здійснення реєстрації земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера. Отже, з наступного дня після спливу визначених у цьому листі строків позивач довідався про порушення свого права, однак з відповідним позовом звернувся лише 06.02.2018, тобто після спливу трирічного строку позовної давності.
Харківська міська рада з рішенням суду першої інстанції не погодилася та 07.06.2018 звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 08.05.2018 у справі №922/284/18 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник вказує на те, що невиконання рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13, яким зобов'язано орендарів земельних ділянок забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, є триваючим правопорушенням, оскільки договір на право тимчасового користування землею площею 0,0198га по вул. Тимурівців, 28/1 у м. Харкові від 25.03.1996 №769 на теперішній час є діючим, земельна ділянка перебуває у користуванні відповідача, і невиконання ним зобов'язань, визначених у рішенні, перешкоджає Харківській міській раді реалізовувати своє право щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою, що, на думку скаржника, виключає можливість застосування позовної давності до спірних правовідносин.
Відзивом від 23.07.2018 ТОВ Комерційне підприємство «Мрія» заперечує проти вимог апеляційної скарги та просить рішення господарського суду Харківської області від 08.05.2018 у справі №922/284/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому зазначає, що у листі-попередженні позивачем встановлений чіткий строк виконання рішення міської ради, а отже про те, що ця вимога не виконана, апелянт міг довідатися наступного дня після спливу встановленого ним строку. Також вважає, що відповідач не порушує умов договору та прав орендодавця на розпорядження земельною ділянкою, оскільки використовує її відповідно до умов договору. Крім того, вважає, що на позовні вимоги, визначені Харківською міською радою поширюється позовна давність.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду від 15.08.2018 у зв'язку з відпусткою судді Плахова О.В. для розгляду справи №922/284/18 сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Здоровко Л.М., судді Лакізи В.В.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 08.05.2018 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив рішення господарського суду Харківської області від 08.05.2018 у справі №922/284/17 залишити без змін з підстав законності та обґрунтованості, апеляційну скаргу - без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила таке.
25.03.1996 між Виконавчим комітетом Харківської міської ради та ТОВ «Мрія» (землекористувачем) укладений договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди №769, п.1.1 якого встановлено, що Виконавчий комітет Харківської міської ради на підставі рішення від 13.03.1996 №196 передає, а землекористувач приймає в тимчасове користування земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Харків, пров.Тимурівців, 28/1, загальною площею 0,0198га згідно з планом землекористування, що додається (а.с. 15-20).
У пункті 1.2 цього договору визначено, що земельна ділянка надається у тимчасове користування на умовах оренди строком на двадцять п'ять років для закінчення будівництва та обслуговування боксів по ремонту автомобілів.
Згідно з п. 2.1 цього договору плата за землю вноситься землекористувачем щомісячно у вигляді орендної плати у розмірі 20,96грн на рахунок міськфінуправління у ХОД АК УСБ не пізніше п'ятнадцятого числа наступного місяця.
Пунктом 3.2 цього договору встановлено, що землекористувач зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату за землю.
Договір зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 14.11.1996 за №769 виконкомом Харківської міської ради.
03.07.2013 Харківською міською радою прийнято рішення №1209/13 «Про затвердження “Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013”, яким, зокрема, затверджено базову вартість 1 кв.м земель міста Харкова у сумі 291,18 грн, яка отримана на підставі витрат на освоєння і облаштування території міста станом на 01.01.2013 та підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України. Встановлено, що це рішення вводиться в дію з моменту оприлюднення у встановленому порядку, а нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01.01.2013 застосовується з 01.01. 2014 (а.с.28).
Рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13 «Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" затверджено «Порядок впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013»; встановлено, що плата за землю на підставі даних "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" вводиться в дію з 01.01.2014. Зміни до договорів оренди землі, пов'язані зі зміною розміру орендної плати, оформлюються додатковою угодою до договору оренди землі згідно з Порядком оформлення договорів оренди землі у місті Харкові (т.1,а.с.24,25).
Пунктом 4 цього рішення зобов'язано орендарів земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні на підставі договорів оренди, укладених протягом 1994-1998 років та 1999-2003 років, та які були передані у користування без проведення державної реєстрації цих земельних ділянок з метою реалізації Харківською міською радою, як орендодавцем, можливості щодо отримання витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремих земельних ділянок для визначення обґрунтованого розміру орендної плати за вказані земельні ділянки, зважаючи на те, що об'єктом оцінки є земельні ділянки з визначеною площею, межами, місцем розташування, зареєстровані у Державному земельному кадастрі:
- укласти із розробниками документації із землеустрою договори на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) стосовно земельних ділянок, переданих їм у користування без проведення державної реєстрації таких земельних ділянок (без присвоєння їм кадастрового номеру);
- забезпечити складання та прийняття технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у строк, що не перевищує 2 календарних місяців з дня набрання чинності цим рішенням;
- не пізніше 31.12.2013 вчинити дії, спрямовані на подання складеної (розробленої) технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Управління Держземагентства у м. Харкові для здійснення Державним кадастровим реєстратором державної реєстрації (із присвоєнням кадастрового номеру) земельних ділянок, переданих у користування без проведення їх державної реєстрації (в тому числі, у разі, коли відомості про земельні ділянки, право користування на які виникло до 2004 року, не внесені до державного реєстру земель);
- повідомити Департамент земельних відносин Харківської міської ради про здійснення державної реєстрації відповідної земельної ділянки із зазначенням присвоєного кадастрового номеру та долученням копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який було видано на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки.
У пункті 5 цього рішення зобов'язано Департамент земельних відносин Харківської міської ради попередити всіх землекористувачів (орендарів) земельних ділянок, реєстрація яких у Державному земельному кадастрі не здійснена, про необхідність приведення розміру плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства.
У пункті 1.1 Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, затвердженого рішенням 26 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.09.2013 №1269/13, встановлено, що Порядок регламентує процедуру надання підприємствам, установам та організаціям міста, фізичним особам інформації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок для обчислення земельного податку, орендної плати за земельні ділянки комунальної власності та здійснення цивільно-правових угод із земельними ділянками та оплати за договором суперфіцію.
Відповідно до п.п.3.1, 3.2 Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 зміна нормативної грошової оцінки земель є підставою для внесення змін до договору. Зміни до договору оренди землі оформляються додатковою угодою. Підготовка додаткової угоди здійснюється Департаментом земельних відносин відповідно до Порядку укладання договорів оренди землі у м. Харкові.
08.10.2013 Департаментом земельних відносин надіслано ТОВ КП «Мрія» лист-попередження №2084/0/225-13, який отриманий відповідачем 14.10.2013 та в якому вказано про необхідність відповідачу: в строк до 01.12.2013 забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); в строк не пізніше 31.12.2013 - подати складену (розроблену) технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Управління Держземагенства у м. Харкові для здійснення реєстрації земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номеру; в строк до 01.01.2014 повідомити Департамент земельних відносин Харківської міської ради про здійснення державної реєстрації земельної ділянки та надати копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на підтвердження державної реєстрації цієї земельної ділянки; в строк до 01.02.2014 привести розмір плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.21).
У відзиві на позовну заяву від 10.03.2018 та у заяві про застосування наслідків спливу позовної давності відповідач просив відмовити у задоволенні позову, зокрема, з тих підстав, що позовні вимоги заявлені поза межами строків позовної давності, які встановлені вимогами чинного законодавства, та просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності, передбачені статтею 267 ЦК України (а.с.47-51,54).
Рішенням місцевого господарського суду від 08.05.2018 у позові відмовлено з підстав, зазначених вище (а.с.118-125).
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Предметом позову у даній справі є зобов'язання відповідача протягом 6-ти місяців з моменту вступу в законну силу рішення суду забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по пров.Тимурівців, 28/1 у м.Харкові, загальною площею 0,0198га та зареєструвати зазначену земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.
Відповідно до пункту 7 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (в редакції від 25.10.2001) громадяни та юридичні особи, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Статтею 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (частини 1 та 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі").
Згідно з пунктом 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Статтею 651 ЦК встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Виходячи зі змісту статей 632, 651 ЦК та статті 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору, в тому числі в частині розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін. За відсутності такої згоди договір може бути змінений за рішенням суду лише у випадках, встановлених умовами договору або в силу закону.
Положеннями статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що нормативна грошова оцінка відноситься до відомостей про земельну ділянку, які включаються до Державного земельного кадастру.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр" внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.
Згідно із статтею 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності). Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.
За приписами статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про землеустрій» землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі: розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель; встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути); організації нових і впорядкування існуючих об'єктів землеустрою.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про землеустрій» землеустрій здійснюється на підставі: рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; судових рішень.
Згідно із частиною 2 статті 26 Закону України «Про землеустрій» розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.
Відповідно до частини 3 статті 20 Закону України «Про землеустрій» власники землі, землекористувачі, у тому числі орендарі, при здійсненні землеустрою зобов'язані забезпечити доступ розробникам документації із землеустрою до своїх земельних ділянок, що підлягають землеустрою.
Відповідно до частин 1,3,4 статті 67 Закону України "Про землеустрій" фінансування робіт із землеустрою здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, коштів юридичних осіб, громадян та інших джерел, не заборонених законом. На землях комунальної власності за рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються роботи із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних одиниць, складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань з використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, інвентаризації земель. Роботи із землеустрою можуть фінансуватися відповідно до укладених договорів за рахунок коштів громадян, юридичних осіб та інших джерел, не заборонених законом.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що фінансування робіт із землеустрою може здійснюватись з різних джерел, зокрема, за рахунок коштів громадян на підставі укладеного договору. Таким чином, стаття 67 Закону України «Про землеустрій» обумовлює лише можливість фінансування робіт із землеустрою, як за рахунок юридичних осіб та інших джерел, не заборонених законом, так і за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Відповідно до частин 1, 2 статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Умови договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 25.03.1996 №769 не містять положень, за якими на відповідача покладений обов'язок укласти із розробниками документації із землеустрою договір на складання технічної документації із землеустрою та здійснити оплату отриманих робіт із землеустрою, а отже сторони не визначили та не дійшли згоди щодо особи, яка здійснює відповідні дії. Крім того, позивачем не доведено наявність між ним та відповідачем інших договірних зобов'язань, за якими на відповідача покладений відповідний обов'язок. Також вимогами законодавства, чинного на момент укладання договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 25.03.1996 №769 та на момент виникнення спірних правовідносин, відповідний обов'язок не покладений на орендарів, з якими укладені договори тимчасового користування землею на умовах оренди до набрання чинного Земельного кодексу України.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у відповідача обов'язку з забезпечення виготовлення технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0198га, що розташована за адресою: м. Харків, пров. Тимурівців, 28/1 та перебуває у користуванні відповідача на підставі договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 25.03.1996 №762.
Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №922/3737/17 та від 22.05.2018 у справі №922/3065/17.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Отже, наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Верховний Суд України у Аналізі практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України зазначив, що у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.
Верховний Суд України у постанові від 11.11.2014 зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав повинен забезпечувати їх реальний захист.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Суд повинен ураховувати критерії ефективності засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.
Таким чином, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Верховний Суд при розгляді спору з аналогічних правовідносин у постанові від 22.05.2018 у справі №922/3065/17 звернув увагу на те, що при задоволенні позову судами залишено поза увагою з'ясування механізму виконання судового рішення про зобов'язання особи протягом визначеного строку вчинити дії з забезпечення виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та зобов'язання його зареєструвати.
Оцінивши обраний позивачем спосіб захисту - зобов'язання відповідача забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та зобов'язання зареєструвати зазначену земельну ділянки в Державному земельному кадастрі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що він є неналежним, оскільки не може забезпечити реального та ефективного виконання судового рішення з тих підстав, що орендар - відповідач у справі не наділений правом виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та реєстрації зазначеної земельної ділянки, що свідчить про відсутність механізму його виконання, а отже задоволення позову не може призвести до відновлення прав позивача. Крім того, за умовами договору та приписами чинного законодавства на відповідача не покладено обов'язку щодо фінансування робіт із землеустрою, що має наслідком відмову в даному позові з заявлених підстав та за заявленими вимогами.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що у заяві про застосування наслідків спливу позовної давності від 13.03.2018 відповідач просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позовні вимоги заявлені поза межами строків позовної давності, які встановлені вимогами чинного законодавства, та просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності, передбачені статтею 267 ЦК України (а.с.62,63).
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Згідно із частинами 3,4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Статтею 261 Цивільного кодексу України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Як правильно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, позивач у листі-попередженні від 08.10.2013 №2084/0/225-13 зобов'язав відповідача в строк до 01.12.2013 забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); у строк не пізніше 31.12.2013 - подати складену (розроблену) технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Управління Держземагентства у м.Харкові для здійснення реєстрації земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номеру; у строк до 01.01.2014 - повідомити Департамент земельних відносин Харківської міської ради про здійснення державної реєстрації земельної ділянки та надати копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на підтвердження державної реєстрації цієї земельної ділянки та в строк до 01.02.2014 -привести розмір плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладене та зміст листа-попередження, надісланого відповідачеві, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що початок перебігу позовної давності щодо правовідносин, що склалися між сторонами спору, розпочався наступного дня після спливу кожного із визначених у вищевказаному листі строків виконання відповідних зобов'язань відповідачем, про що позивач не міг не знати, оскільки ці строки установлені саме ним.
З матеріалів справи вбачається, що Харківська міська рада звернулась до місцевого господарського суду з даним позовом 06.02.2018, тобто з пропуском встановленого статтею 257 ЦК України строку для захисту порушеного права.
За приписами статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є самостійною підставою для відмови у позові.
Доводи позивача про те, що невиконання рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13, яким зобов'язано орендарів земельних ділянок забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, є триваючим правопорушенням, оскільки договір на право тимчасового користування землею площею 0,0198га по вул. Тимурівців, 28/1 у м. Харкові від 25.03.1996 №769 на теперішній час є діючим, земельна ділянка перебуває у користуванні відповідача, і невиконання ним зобов'язань, визначених у рішенні, перешкоджає Харківській міській раді реалізовувати своє право щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою, що, виключає можливість застосування позовної давності до спірних правовідносин, не приймаються судом апеляційної інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною першою статті 9 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цього кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правових актів.
Захист прав на землю врегульовано главою 23 Земельного кодексу України і саме дані положення законодавства підлягають застосуванню при вирішенні питання захисту права власника або користувача земельної ділянки.
Норми статті 391 Цивільного кодексу України щодо захисту прав власника (негаторний позов) поширюються на володіючого власника, який має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права власності. Оскільки судами встановлено, що за договором на право тимчасового користування землею на умовах оренди здійснює відповідач, тобто є фактичним володільцем, це виключає застосування механізму захисту права власності неволодіючого власника (позивача) шляхом пред'явлення негаторного позову, а отже висновок позивача щодо триваючого правопорушення щодо нього як володіючого власника, є необґрунтованим та не відповідає вимогам чинного законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №922/3737/17.
Проте, за змістом статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу особи.
Отже, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право позивача (скаржника), за захистом якого той звернувся. У разі коли таке право не порушене, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право особи дійсно порушено, але позовна давність сплинула і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку із спливом позовної давності - за відсутністю поважних причин її пропуску.
Таким чином, враховуючи відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 08.05.2018 у справі №922/284/18 слід залишити без змін, з мотивів, викладених у мотивувальній частині даної постанови суду апеляційної інстанції.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 917/772/17 та від 09.02.2018 у справі №917/776/17.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що Харківський апеляційний господарський суд не змінює судового рішення у даній справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, ст.ст.275,276, ст.ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Харківської міської ради, м. Харків залишити без задоволення.
2.Рішення господарського суду Харківської області від 08.05.2018 у справі №922/284/18 залишити без змін з мотивів, викладених у мотивувальній частині даної постанови суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 17.08.2018.
Головуючий суддя Л.І. Бородіна
Суддя В.В. Лакіза
Суддя І.А. Шутенко