Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"15" серпня 2018 р. м. Рівне Справа № 918/422/18
Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н.Ф., за участю секретаря судового засідання Оліфер С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом фізичної особи - підприємця Катеринчика Романа Ярославовича
до відповідача фізичної особи - підприємця Радчука Ігора Петровича
про стягнення в сумі 28 000,00 грн,
за участі представників сторін:
від позивача: Катеринчик Р.Я., паспорт № НОМЕР_3 від 22.08.2006 року,
Конощук Р.А., довіреність б/н від 23.07.2018 року
від відповідача: не з'явився,
У червні 2018 року Фізична особа-підприємець Катеринчик Роман Ярославович (далі -позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Радчука Ігоря Петровича (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 28 000,00 грн.
Ухвалою суду від 22.06.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 24.07.2018 року.
Ухвалою суду від 24.07.2018 року розгляд справи відкладено на 15.08.2018 року.
14.08.2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від позивача, в порядку ст. 42 ГПК України, надійшли письмові пояснення, а 15.08.2018 року заява про відмову позивача від частини позовних вимог, яку прийнято судом до розгляду.
У судовому засіданні 15.08.2018 року позивач та його представник підтримали позовні вимоги (з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог) та надали пояснення по суті спору.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, явку своїх повноважних представників у призначене судове засідання не забезпечив, хоча про час, дату і місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.
До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
При цьому суд зазначає, що місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
Приписами ст. 10 зазначеного Закону встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: 33005, АДРЕСА_1.
Ухвали Господарського суду Рівненської області направлялись судом на зазначену у ЄДРПОУ та ГФ адресу відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Приписами ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За приписами ч.1 ст.9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Частиною 5 ст. 252 ГПК України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно, всебічно та повно дослідивши надані у справі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
15.07.2016 року між Фізичною особою - підприємцем Катеринчиком Романом Ярославовичем (далі - позивач) та Фізичною особою - підприємцем Радчуком Ігорем Петровичем (далі - відповідач) укладено договір комерційної концесії № 05 (далі - договір 1), за умовами якого користувачу надається право використовувати комплекс прав переданих згідно з умовами цього договору, комерційного досвіду та ділової репутації виключо на визначеній території по вул. Київський, 69 в м. Рівне виключно у мобільній кав'ярні, що здійснена на базі транспортних засобів марки Barkas, державні номерні знаки 54804 ТІ.
Також, 15.07.2017 року між сторонами укладено ще один договір комерційної концесії №36 (далі - договір 2), за умовами якого користувачу надається право використовувати комплекс прав переданих згідно з умовами цього договору, комерційного досвіду та ділової репутації виключо на визначеній території по вул. Богоявленська, 6 в м. Рівне виключно у мобільній кав'ярні, що здійснена на базі транспортного засобу марки Barkas, державні номерні знаки 183-41ХМ.
Згідно з умовами вказаних договорів позивач (правоволоділець) надає відповідачу (користувач) за плату на строк дії цих договорів право використання у підприємницькій діяльності користувача комплекс прав, належних правоволодільцеві в межах, визначених цими договорами, з метою використання, надання послуг в сфері підприємницької діяльності і виконання робіт з використанням прав інтелектуальної власності (знаку для товарів і послуг, промислового зразку та ін), ділової репутації (досвіду), комерційних зв'язків, засобів управлінського обліку та організації господарської діяльності правоволодільця.
Так, розділом 2 договорів сторони погодили наступний перелік прав, ділової репутації і комерційного досвіду наданих користувачу, а саме: право на використання майнових прав на промисловий зразок - Мобільна кав'ярня, зареєстрованого в Державному реєстрі патентів України на промислові зразки 25.03.2016 року згідно з Патентом на промисловий зразок № 31798; право на використання майнових прав на знак для товарів і послуг "Barkas coffee"; документацію з організації діяльності та ведення бізнесу; проведення професійного навчання; інструкції з експлуатації концесійної системи (стандарти роботи підприємства, типові процедури надання послуг, ділову політику, штатний розклад і систему преміювання, посадові обов'язки та інше).
Також умовами договорів передбачено, що користувач зобов'язується дотримуватись ряд умов та нести відповідальність за порушення взятих на себе зобов'язань.
Договіри набирають чинності з моменту його підписання сторонами і діють до 15.07.2018 року (п. 8.1. договорів).
Згідно з ч.1 ст. 462 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом.
Позивач володіє правом інтелектуальної власності на зовнішній вигляд виробу - пересувної мобільної кав'ярні, який було зареєстровано в якості патенту на промисловий зразок № 31798 від 25.03.2016 року та є власником торгової марки "Barkas coffee".
Для отримання прав інтелектуальної власності 04.01.2017 року позивачем подано заявку на знак для товарів і послуг, що підтверджується відомостями баз даних Укрпатент.
Як стверджує позивач, завдяки якості, унікальним рецептурам, бездоганному смаку продуктів та високій якості послуг Barkas coffee посідає лідируючі позиції на ринку кави.
Позивачу стало відомо, що відповідач продав третій особі існуючий комплекс прав, належних правоволодільцеві, тобто позивачу, а також передав усю конфіденційну інформацію, що отримав згідно з договорами комерційної концесії.
Цей факт підтверджено письмовими поясненнями відповідача, долученими до матеріалів справи.
Проте, відповідно до п. 5.8 договору сторони погодили, що достатнім підтвердженням розголошення конфіденційної інформації, використання комплексу прав наданих згідно з умовами цього договору, недотримання вимог дотримання якості надання послуг являються аудіозаписи, відео- та фото- зйомка, письмові покази свідків, скопійована переписка/листування, в тому числі, що велася засобами електронного зв'язку (в соціальних мережах, електронній пошті, електронних програмах), а також інші докази, що вказують на відповідний факт порушення.
Відповідно до п. 4.3.6 договору користувач зобов'язався не розголошувати секрети виробництва правоволодільця та іншу одержану від нього конфіденційну комерційну (дані регламентів, положень, стандартів та іншої документації для ведення бізнесу), які правоволоділець надасть користувачеві, при цьому інформація не буде конфіденційною, якщо вона розкрита за вимогою уповноваженого державного органу або дозволена до випуску з письмової згоди правоволодільця.
Пунктом 4.3.10 договору передбачено, що користувач зобов'язався не відчужувати, не закладати свої права за цим договором, не підписувати будь які договори поруки за для забезпечення виконання вимог цього договору, негайно (але не пізніше 5 календарних днів) інформувати про різке погіршення свого фінансового стану.
Користувач не має права та зобов'язується не відчужувати комплекс наданих йому прав (об'єкт договору) правоволодільця (п.4.3.17 Договору).
В п. 6.1 договору сторони погодили, що текст цього договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, що стосуються цього договору, є конфіденційними та не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди відповідної сторони, крім випадків, коли така передача пов'язана з отриманням офіційних дозволів, документів для виконання цього договору чи сплати податків, інших обов'язкових платежів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством України.
Як вбачається із матеріалів справи та пояснень позивача він такого дозволу відповідачу не надавав.
Відповідно до ст.1115 ЦК України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Відносини, пов'язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються цим Кодексом та іншим законом.
За ч.1 ст.1116 ЦК України предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць, тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.
У ст. 371 ГК України встановлено обов'язки користувача. З урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється користувачем за договором комерційної концесії, користувач зобов'язаний: використовувати при здійсненні передбаченої договором діяльності торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом; забезпечити відповідність якості товарів, що виробляються ним на основі договору, виконаних робіт, послуг, що надаються, якості таких самих товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) безпосередньо правоволодільцем; дотримуватися інструкцій і вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем; надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товар (роботу, послуги) безпосередньо у правоволодільця; інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії; не розголошувати секрети виробництва правоволодільця та іншу одержану від нього конфіденційну інформацію; сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.
Частиною 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Отже, укладені між позивачем та відповідачем договори комерційної концесії є підставою для виникнення господарських зобов'язань між ними.
Позивач, здійснивши огляд об'єкта договору по вул. Богоявленська, 6 встановив, що підприємницька діяльність здійснюється з використанням промислового зразка позивача під торговою маркою, з повним використанням меню та рецептур позивача, всіх стандартів, регламентів та положень, про що 07.06.2018 року склав акт.
Пунктом 5.4 договору встановлено відповідальність за розголошення конфіденційної інформації - при встановленні факту розголошення конфіденційної інформації, наданої правоволодільцем під час дії договору, користувач сплачує штраф у розмірі 20 000, 00 грн за кожен такий випадок.
Враховуючи викладені обстаини, суд дійшов висновку, що відповдіачем було здійснено предачу наданих йому прав та розголошення конфеденцйної інформації. Відтак, вимога позивача про стягнення 20 000,00 грн штрафу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Окрім цього, позивач, здійснюючи огляди мобільної кав'ярні користувача за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 69, на базі транспортного засобу марки ВАRKAS, державний номерний знак 54804ТІ, встановлено ряд порушень надання послуг в сфері підприємницької діяльності і виконання робіт з використанням прав інтелектуальної власності правоволодільця, а саме:
01.03.2017 року встановлено факт неправомірної реалізації кави в стаканчиках без логотипу BarkasCoffee;
19.07.2017 року встановлено факт неправомірного використання молока марки Lactel;
25.01.2018 року встановлено факт неправомірного використання кольорового маршмелоу при приготуванні напоїв;
25.01.2018 року встановлено факт неправомірного використання кави "Galeador" всупереч вимогам стандартів BarkasCoffee.
На підтвердження цих фактів порушень користувач підписав лист попередження Франчайзі.
Пунктами 4.1.6, 4.3.4 договору передбачено, що користувач зобов'язаний використовувати лише ту сировину та розхідні матеріали, які зазначені в стандартах роботи та додатку №1 до договору "Стандартів роботи мережі мобільних кав'ярень BARKAS COFFEE", який є невід'ємною частиною договору.
За умовами п. п. 5.6 договору в разі систематичного (більше трьох разів) порушення користувачем вимог п. 4.3.2, 4.3.3., 4.3.4., 4.3.5 (разом або окремо) цього договору правоволоділець має право розірвати цей договір та заборонити будь-яке використання об'єктів договору, а також вимагати від користувача сплатиштрафу у розмірі 2 000,00 грн за кожен випадок вказаних порушення умов договору.
Відповідно, за всі перелічені вище порушення, позивач просить стягути з відповідача штрафні санкції в сумі 8 000,00 грн, тобто по 2 000,00 грн за кожне з 4-х порушень.
23.04.2018 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію-вимогу з вимогою оплатити 28 000,00 грн, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист, яку відповідач отримав 18.05.2018 року згідно з інформацією з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта». Проте, відповіді на претензію не надав та суму боргу не сплатив.
15.08.2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від позивача, в порядку ст. 46 ГПК України, надійшла заява про відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення з відповідача 4 000,00 грн штрафних санкцій за два порушення умов договору № 36 від 15.07.2017 року щодо дотримання стандартів роботи. З огляду на це, позивач просить суд стягнути з відповідача 24 000, 00 грн.
Розглянувши подану заяву, суд встановив наступне.
Позивач вправі відмовитись від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу (п.1 ч. 2 ст.46 ГПК України).
Відповідно до ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем, суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Згідно з п.1 ч. 6 ст. 46 ГПК України суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Заява позивача про відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 4 000,00 грн штрафу приймається судом, оскільки не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, відповідає обставинам і матеріалам справи. При цьому судом враховано, що вказана заява подана представником позивача в межах наданих йому повноважень.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 4 000,00 грн шрафу.
Згідно з ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
З огляду на це, сума позову становить 24 000,00 грн.
Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до приписів ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до ч.1 ст.217 ГКУкраїни підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині 20 000,00 штрафу за розголошення конфіденційної комерційної інформації та 4 000,00 грн штрафу за порушення умов договору.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Процесуальне законодавство встановлює критерії, відповідність яким визначає здатність того чи іншого доказу мати доказову силу. Такими критеріями є належність, допустимість, достовірність та достатність доказів.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 76 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).
Частиною 1 ст. 79 ГПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Виключно за умови відповідності доказів зазначеним критеріям, наведеним у ст. ст. 76 79 ГПК України докази можуть бути покладені в обґрунтування судового рішення.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1.Закрити провадження в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 4 000,00 грн штрафу.
2. Позов задовольнити.
3. Стягнути з фізичної особи - підприємця Радчука Ігора Петровича (АДРЕСА_1, ІК НОМЕР_1) на користь фізичної особи - підприємця Катеринчика Романа Ярославовича (33016, АДРЕСА_3, ІК НОМЕР_2) 20 000, 00 грн боргу, 4000 грн штрафу та 1 762,00 грн судового збору.
Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного господарського суду через Господарський суд Рівненської області (п.17.5 ч.1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: https://court.gov.ua/sud5019/.
Повний текст рішення складено та підписано 17.08.2018 року.
Суддя Церковна Н.Ф.