Постанова
Іменем України
13 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 161/4170/17
провадження № 61-9102св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2017 року у складі судді Рудської С. М. та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 18 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Стрільчука В. А., Здрилюк О. І.,
У березні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 29 травня 2007 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого
ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 3 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Оскільки відповідач не виконала умови договору належним чином, у неї станом на 31 листопада 2016 року виникла заборгованість перед
ПАТ КБ «ПриватБанк» в сумі 13 561,19 грн, що складається із: заборгованості за кредитом - 234,43 грн, заборгованості по відсотках за користування кредитом - 9 004,80 грн, заборгованості за пенею та комісією - 3 200,00 грн, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн, штрафу (процентна складова) - 621,96 грн.
Враховуючи наведене ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з
ОСОБА_4 суму в розмірі 13 561,19 грн заборгованості за кредитним договором та судові витрати по справі.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що даний позов було заявлено з пропуском трирічного строку позовної давності.
Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 18 вересня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня
2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк», суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
28 вересня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 18 вересня 2017 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не визначилися із строком виконання зобов?язання за кредитним договором, а також дією договору. Судами не враховано пролонгацію дії картки.
Строк позовної давності не можна застосовувати до вимог банку у разі відсутності письмової заяви відповідача про застосування строку позовної давності, а також у разі пролонгації дії картки, оскільки картка пролонгувалась у зв?язку з відсутністю письмової заяви про закриття рахунку.
Кошти за кредитним договором відповідачем повернуто не було, правовідносини сторін є дійсними, тому проценти за кредитом та пеня за процентами підлягали стягненню з відповідача у межах строку позовної давності.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У лютому 2018 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
13 березня 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від
18 вересня 2017 року залишити без змін.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Така позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від
28 березня 2018 року справа № 14-10цс18.
У цій справі сторони погодили, що строк дії договору відповідає строку дії картки - травень 2011 рік.
З позовом до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося 14 березня 2017 року. Строк дії картки, а від так і договору, закінчився у травні 2011 року. Відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності (а. с. 74-79). Тому висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог у зв?язку з пропуску строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, є обґрунтованим та відповідає нормам матеріального права.
Інші доводи касаційної скарги є безпідставними та не спростовують висновок судів попередніх інстанцій, який відповідає позиції викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 14-10цс18.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист пав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE,
№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня
2017 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 18 вересня
2017 року залишити без змін.
Постанова оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
М. Є.Червинська