03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
факс: 284-15-77, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Апеляційне провадження Головуючий в 1 інстанції - Букіна О.М.
№22-ц/796/5360/2018 Доповідач - Українець Л.Д.
Справа №760/14202/16-ц
15 серпня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі:
судді-доповідача Українець Л.Д.
суддів Шебуєвої В.А.,
Оніщука М.І.,
за участю секретаря Майданець К.В,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_4 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 13 березня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 в особі його законного представника ОСОБА_3, третя особа- ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
У серпні 2016 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
У мотивування вимог посилався на те, що йому на праві власності належало 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 згідно договору дарування частки квартири від 07.07.2016 року.
Власником іншої частки квартири є ОСОБА_6, яка набула право власності на 2/3 її частки на підставі договору дарування від 05.08.2008 року.
У спірній квартирі значиться зареєстрованим відповідач ОСОБА_4, тобто колишній власник квартири, який на підставі договору дарування від 05.08.2008 здійснив відчуження 2/3 частки квартири на користь ОСОБА_6
З серпня 2015 року відповідач у спірній квартирі не проживав, особистих речей в квартирі не було, комунальні послуги не сплачував, чим і порушував його право у здійсненні права власності.
Зауважував, що він не має родинних стосунків з відповідачем, ОСОБА_4 не був членом його сім'ї, який зареєстрований як колишній власник квартири.
Вважав, що оскільки він є співвласником спірної квартири, тому має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права власності з боку відповідача шляхом визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Ураховуючи наведене просив суд визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.
Рішенням Солом'янського районного суду від 13 березня 2018 року позов ОСОБА_5 задоволено.
Визнано ОСОБА_4 таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3, яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, судом неповно з'ясовано усі фактичні обставини справи та не досліджено і не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам.
Звертає увагу на те, що в судовому засіданні адвокатом було заявлено клопотання про зупинення провадження по даній справі, оскільки в провадженні суду перебуває справа №760/5309/17 про визнання договору дарування від 05.08.2008 року недійсним, тому при задоволенні позову втрачається актуальність позову ОСОБА_5 , проте судом цього зроблено не було.
Суд, задовольняючи вимоги позивача, прямо порушив норми Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», яким передбачено, що у разі зняття з реєстрації місця проживання дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб, стосовно яких встановлено опіку чи піклування, здійснюється за погодженням з органами опіки та піклування.
Зазначає, що відповідач жодним чином не перешкоджав у здійсненні права користування та розпоряджання майном позивача, оскільки, починаючи з 2014 року відповідачу був обмежений доступ до квартири шляхом заміни замків та не допуску на територію житлового приміщення.
Твердження про те, що відповідач не сплачував комунальні послуги є надуманим, оскільки останній не міг знати про дану заборгованість, так як йому був обмежений доступ до спірної квартири.
Звертає увагу на те, що в суді першої інстанції представником відповідача заявлялося клопотання про залучення до участі у справі перекладача жестової мови, оскільки відповідач є глухонімим та недієздатною особою, проте суд дане клопотання не задовольнив, чим порушив норми законодавства.
Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано апеляційний суд міста Києва та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві.
У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.
ОСОБА_6 в судове засідання не з&q?.М;явилася, про час та місце розгляду справи двічі повідомлялася за останнім відомим місцем проживання. ОСОБА_3 пояснила, що ОСОБА_6 останні чотири роки проживає у Франції, проте адреса її проживання їм не відома. Представник ОСОБА_5 також підтвердив, що останні роки ОСОБА_6 проживає за межами України. Місце її перебування ОСОБА_5 не відомо.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, які з&q?я ;явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що позивачу на праві власності належить 1/3 частина квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування від 07.07.2016 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_5, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Романенко М.Ю., зареєстрованим в реєстрі за №1330. (а.с.8)
Інша частина, 2\3 частки спірної квартири належить ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 05.08.2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оніщук О.І., зареєстрованого в реєстрі за №16788. (а.с.9)
На час ухвалення даного рішення, вищезазначені договори дарування не визнані в судовому порядку недійсними, отже спірна квартира належить позивачу та третій особі.
У спірній квартирі значиться зареєстрованим колишній співвласник - відповідач ОСОБА_4, що підтверджується довідкою ЖЕД № 905 від 10.08.2016 №8511.(а.с.10)
Звертаючись в суд з даним позовом ОСОБА_5 посилався на те, що він та третя особа є новими власниками спірної квартири, проте в ній зареєстрований відповідач як колишній власник квартири, тому він має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права власності з боку відповідача шляхом визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції підставно виходив з їх доведеності та обґрунтованості з огляду на таке.
У силу ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 150 Житлового кодексу України, власники квартири користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей, мають право на розпорядження квартирою, що знаходиться в приватній власності.
Статтею 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, як вірно зауважено судом першої інстанції, право члена сім'ї власника квартири щодо користування квартирою, є похідним від прав власника на це житло.
Сторонами не заперечується, що відповідач у родинних стосунках з позивачем не перебуває та не є членом його сім»ї.
Доказів на підтвердження того, що відповідач є членом сім'ї іншого співвласника - третьої особи ОСОБА_6 надано не було.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.
З огляду на припинення права власності ОСОБА_4на 2/3 частини квартири, суд обгрунтваоно зауважив, що одночасно з цим припинилось право на користування цією квартирою, оскільки право користування є похідним від права власності.
Відповідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Застосовуючи положення статті 391 ЦК України відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити з того, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями (бездіяльністю) відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, судам необхідно чітко розмежувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім&q?ас;ї, попередніми членами його сім&q?а,;ї, а також членами сім&q?ка;ї поперднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника житла таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення ( п.3 ч.1 ст. 346 ЦК України) із знаттям останнього з реєстрації.
Судом вірно зауважено, що з огляду на тлумачення змісту права власності (ч.1 ст.317 ЦК України) та рівність умов у здійсненні своїх прав ( ч.3 ст.319 ЦК України) позивач має право на звернення до суду з даним позовом, незважаючи на те, що спірна квартира належить позивачу та третій особі на праві часткової власності.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки він є колишнім співвласником квартири та в силу закону припинення права власності тягне за собою припинення такої правомочності як користування спірною квартирою.
Також судом встановлено, що ОСОБА_4 на підставі рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року було визнано недієздатним та над ним було встановлено опіку, а опікуном призначено ОСОБА_3 (а.с.44-45)
Посилання опікуна відповідача на те, що суд мав зупинити провадження в даній справі, оскільки в провадженні суду перебуває справа №760/5309/17 про визнання договору дарування від 05.08.2008 року недійсним, тому при задоволенні позову втрачається актуальність позову ОСОБА_5 не є підставою для скасування рішення суду виходячи з наступного.
Пунктом 6 ч.1 ст.251 ЦПК України передбачено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі, зокрема, об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
У даному випадку, зібрані докази дозволяливстановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду без вирішення справи про визнання договору дарування недійсним.
Оскільки об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи була відсутня, тому судом вірно не зупинялося провадження в справі. Крім того, в разі задоволення позову про визнання недійсним договору дарування, право власності ОСОБА_4 на належну йому частину квартири, яке включає в себе правомочності володіння, користування та розпорядження, буде поновлене в силу закону.
З огляду на те, що на момент розгляду справи договір дарування від 05.08.2008 року був чинними та підстав для зупинення провадження не було, суд розглянув позовну заяву в межах позовних вимог та на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.
Посилання опікуна відповідача на те, що судом порушено норми Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», оскільки зняття з реєстрації місця проживання осіб, стосовно яких встановлено опіку чи піклування, здійснюється за погодженням з органами опіки та піклування, не відповідають дійсності, так як позовна вимога про зняття відповідача з реєстрації не заявлялася та відповідне судове рішення з цього приводу не ухвалювалося. Погодження органів опіки та піклування на визнання особи також, що втратила право користування жилим приміщенням чинним законодавством не вимагається.
Щодо того, що судом не було задоволено клопотання про залучення до участі у справі перекладача жестової мови, оскільки відповідач є глухонімим та недієздатною особою колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Частинами 1,2 ст.75 ЦПК України передбачено, що перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. Перекладач допускається ухвалою суду за заявою учасника справи або призначається з ініціативи суду. Участь перекладача, який володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими, є обов'язковою при розгляді справи, одним із учасників якої є особа з порушенням слуху. Кваліфікація такого перекладача підтверджується відповідним документом, виданим у порядку, встановленому законодавством.
Як вбачається з Протоколу судового засідання від 13.03.2018 року, в якому було заявлене дане клопотання, відповідач ОСОБА_4, який має вади слуху, був відсутній. Відсутньою також була опікун відповідача - ОСОБА_3, яка також має вади слуху.
У судовому засіданні був присутнім представник відповідача - ОСОБА_11, який діяв на підставі Договору №34-К про надання правової допомоги від 10.04.2017 року, укладеного між Адвокатським об'єднанням «Лідер» та ОСОБА_3 в інтересах недієздатного ОСОБА_4 (а.с.42-43)
Ураховуючи відсутність відповідача та його опікуна, які мають вади слуху, та присутність представника сторони, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про залучення перекладача жестової мови та про можливість розгляду справи в присутності представника ОСОБА_4, з чим колегія суддів погоджується.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну оцінку.
Рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 13 березня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 серпня 2018 року.
Суддя-доповідач Л.Д. Українець
Судді В.А. Шебуєва
М.І. Оніщук