15 серпня 2018 року
місто Київ
справа №755/9198/17
провадження №22-ц/796/5899/2018
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.,
суддів - Вербової І.М., Лапчевської О.Ф.
за участю секретаря - Осінчук Н.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3
на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Яровенко Н.О. від 12 квітня 2018 року у справі за позовом про захист прав споживачів та визнання правочину недійсним,
встановив:
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ПАТ «Укргазпромбанк» про захист прав споживачів та визнання правочину недійсним.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що 01.11.2012 року між нею та ПАТ «Укргазпромбанк» було укладено договір про іпотечний кредит № 41-Ф-К-ДІУ/12, відповідно до якого Банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 338 000,00 грн., а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит не пізніше 08 червня 2028 року, а також сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15% річних.
Вважала, що договір про іпотечний кредит недійсний, оскільки він укладений з порушенням норм чинного законодавства України, зокрема, не відповідає вимогам п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки він не містить умов його припинення, порядок зміни умов договору, який би врахував інтереси споживача та всіх необхідних умов, які вимагаються законодавством про захист прав споживачів для договорів споживчого кредиту. Вказувала, що договір про іпотечний кредит передбачає сплату відсотків та комісійної винагороди, проте розрахунок його загальної вартості відсутній, а тому вона, як споживач, була позбавлена можливості оцінити розмір майбутніх витрат.
Зазначала, що встановлення несприятливого для неї наслідку, як дострокове повернення всієї суми кредиту навіть за дрібне порушення умов договору, є несправедливою умовою, що є підставою для визнання спірного договору недійсним.
Також, вважала, що право Банку в односторонньому порядку змінити, розірвати та відмовитися від договору є таким, що суперечить вимогам ст.. 651 ЦК України.
Крім того, посилалася на те, що вона не отримала необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про кредит, що мало б забезпечити можливість її свідомого і правильного вибору, а тому її було введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення для правочину, тобто укладення вказаного договору стало наслідком нечесної підприємницької практики зі сторони Банку, яка полягала також у вчиненні дій, які є проявом недобросовісної конкуренції.
З огляду на зазначене, позивачка просила суд визнати недійсним договір про іпотечний кредит № 41-Ф-К-ДІУ/12 від 01 листопада 2012 року, укладений між ПАТ «Укргазпромбанк» та ОСОБА_1
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня 2018 року до участі у справі в якості правонаступника відповідача ПАТ «Укргазпромбанк» залучено ТОВ «Ей Ві Груп».
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 січня 2018 року до участі у справі в якості правонаступника відповідача ТОВ «Ей Ві Груп» залучено ОСОБА_2
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2018 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів та визнання правочину недійсним - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просив рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначав, що оспорюваний договір не містить умов його припинення та порядок зміни умов договору, а тому договір не відповідає п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Вказував на те, що договір не відповідає вимогам ч.ч. 2, 4, 10 ст. 11, ч. 6 ст. 18, ч. 1 ст. 15, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 р. № 168, ст. 651 ЦК України, оскільки містить несправедливі умови, які порушують права позивача, як споживача, договір був укладений в результаті ведення нечесної підприємницької діяльності, без одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації щодо умов договору.
В судовому засідання учасники справи не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належно.
Представник ОСОБА_2 надіслав відзив на апеляційну скаргу в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, розгляд апеляційної скарги провести за відсутності відповідача та його представника.
Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІ від 3 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України від 2 червня 2016 року №1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 08.11.2012 року між ПАТ «Укргазпромбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 41-Ф-К-ДІУ/12, за умовами договору Банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 338 000,00 грн., зі строком повернення не пізніше 08 червня 2028 року, а позичальник зобов'язується повернути кредит в сумі 338 000,00 грн., а також сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором, призначення кредиту - придбання у власність за договором купівлі-продажу б/н від 08 листопада 2012 року окремої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 з метою постійного проживання.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що умови договору про іпотечний кредит не суперечать принципу добросовісності і його наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, а тому підстав для визнання недійсним договору, які наведені позивачем, судом не встановлено.
Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.
Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Перевіряючи твердження позивача про невиконання Банком вимог Закону України «Про захист прав споживачів», та порушення ним Правил надання банками України повної та достовірної інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного Банку України від 10.05.2007 р. № 168 щодо ненадання позивачеві повної всебічної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредитування, що є підставою для визнання недійсним договору про іпотечний кредит, колегія суддів вважає такі твердження непереконливими з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст. 1054 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
У статтях 18 і 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено підстави для визнання договору недійсним: укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики.
Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами визначений у ч. 3 ст. 18 Закону. Відповідно до ч. 4 зазначеної статті цей перелік не є вичерпним.
Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Поняття «нечесна підприємницька практика» означає будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 19, ч. 2 ст. 19 цього Закону нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Підприємницька практика може бути такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
В силу вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Розділу 2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.
Так, судом було встановлено, що 08.11.2012 року між ПАТ «Укргазпромбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 41-Ф-К-ДІУ/12, за умовами договору Банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 338 000,00 грн., зі строком повернення не пізніше 08 червня 2028 року, а позичальник зобов'язується повернути кредит в сумі 338 000,00 грн., а також сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором, призначення кредиту - придбання у власність за договором купівлі-продажу б/н від 08 листопада 2012 року окремої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 з метою постійного проживання.
Відповідно до п. 1.5 договору про іпотечний кредит детальний розпис загальної вартості платежів по цьому договору, що включає в себе суму щомісячних платежів по поверненню кредиту, відсотків, інших супутніх платежів та розрахунок сукупної вартості кредиту та реальної відсоткової ставки,визначаються цим договором та додатком 1 до цього договору.
Відповідно до п. 2.4 договору позичальник зобов'язується до 08 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього договору місяця, здійснювати повернення кредиту та сплачувати нараховану кредитором відсотки за користування кредитом, рівними частинами в сумі, не менше 1 807, 49 грн., відповідно до Графіку погашення Кредиту, шляхом внесення готівки до каси кредитора або шляхом безготівкових перерахувань.
Згідно п. 6.2. договору за порушення взятих на себе зобов'язань з повернення суми кредиту та/або сплати відсотків за користування кредитом та/або сплати платежів, позичальник зобов'язується сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми несплаченого платежу, за кожен день прострочення.
Відповідно до п. 9.2 договору, підписанням цього договору позичальник підтверджує, що позичальник у повному обсязі розуміє всі умови цього договору, свої права та обов'язки за цим договором і погоджується з ними.
Таким чином, сторони погодили розмір кредиту, порядок сплати щомісячних платежів, а також підстави та розмір нарахування штрафних санкцій за порушення строку та повноти сплати кредитних коштів та процентів за їх користування, а тому твердження апелянта про те, що позичальник був позбавлений можливості оцінити розмір своїх майбутніх витрат є непереконливими.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, що мають істотне значення (ч.1 ст.229 ЦК), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Позивач не довів щодо яких обставин, що мають істотне значення, він був введений Банком в оману.
За змістом ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману, зокрема є такою, якщо під час пропонування продукції споживачеві не надається або надається у нечіткий, незрозумілий, двозначний спосіб інформація для здійснення свідомого вибору.
При укладенні кредитного договору ОСОБА_1 в п. 9.2 договору підтвердила, що вона у повному обсязі розуміє всі умови цього договору, свої права та обов'язки за цим договором і погоджується з ними.
Крім того, в заяві-анкеті позичальника на отримання кредиту, ОСОБА_1 підтвердила своїм підписом, що вона ознайомлена зі змістом цієї заяви і повністю її розуміє.
Таким чином, посилання в апеляційній скарзі те, що банк не надав позичальнику повної та достовірної інформації стосовно кредитування є безпідставними.
Посилання в апеляційній скарзі на відсутність в договорі умов, щодо порядку зміни договору з урахуванням інтересів споживача (позичальника) не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки сторонами додержані вимоги, встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ухвалами суду від 16 січня 2018 року до участі у справі в якості правонаступника відповідача ПАТ «Укргазпромбанк» залучено ТОВ «Ей Ві Груп», а в якості правонаступника відповідача ТОВ «Ей ВіГруп» залучено ОСОБА_2, проте з рішення убачається, що фактично суд здійснив заміну відповідача, при цьому не урахував ст. 55 ЦПК України, якою передбачено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії процесу, однак позивач в апеляційній скарзі не оскаржувала заміну відповідача. Окрім того, замінивши відповідача ПАТ «Укргазпромбанк» на відповідача ТОВ «Ей Ві Груп», а потім відповідача ТОВ «Ей Ві Груп» на відповідача ОСОБА_2 суд не урахував, що відповідачем ОСОБА_2 не порушено права позивачки, а тому він не є належним відповідачем.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2018 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для її задоволення не убачається.
Керуючись ст.ст. 268, 374, 381, 383 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий С.В. Кулікова
Судді: О.Ф. Лапчевська
І.М. Вербова