15 серпня 2018 року місто Київ
Єдиний унікальний номер справи 752/15007/16-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/796/5157/2018
Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І. М., суддів Головачова Я. В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Іваницької О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва, ухвалене під головуванням судді Хоменко О. Л. 28 лютого 2017 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство «БАНК КАМБІО» про звернення стягнення на заставлене майно (грошові кошти),
Згідно п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (зі змінами від 15 грудня 2017 року) апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Виходячи зі змісту пункту 8 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) (в редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3; треті особи: ОСОБА_4, ПАТ «БАНК КАМБІО», про визнання за ОСОБА_2 право власності на грошові кошти в розмірі 705 378 доларів США, що належать ОСОБА_3 та знаходяться на рахунку НОМЕР_1, відкритому у ПАТ «БАНК КАМБІО» на ім'я ОСОБА_3 Крім того, порушила питання про покладення на відповідача витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Позовні вимоги мотивувала тим, що 15 травня 2012 року між нею, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено Договір позики грошових коштів у розмірі 4 000 000 доларів США, відповідно п.1 якого позичальник зобов'язувався повернути суму грошових коштів, одержаних у позику, до 31 травня 2016 року.
22 серпня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено Договір застави валютних цінностей, відповідно до якого для забезпечення виконання зобов'язань щодо повернення грошових коштів ОСОБА_4, ОСОБА_2 передано у заставу 705 378 доларів США. Пунктом 4.2. Договору застави валютних цінностей визначено, що валютні цінності належать на праві власності заставодавцю та знаходяться на рахунку НОМЕР_2, відкритому у ПАТ «БАНК КАМБІО».
Згідно Додаткового Договору від 22 жовтня 2014 року до Договору застави валютних цінностей від 22 серпня 2013 року, сторонами було змінено п.4.2 Договору, а саме в тому, що валютні цінності знаходяться на рахунку НОМЕР_1, відкритому у ПАТ «БАНК КАМБІО».
Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_4 не було повернуто позику в строк до 31 травня 2016 року, позивач звернулась до суду з даним позовом, який просила задовольнити на підставі ст.ст.589, 590 ЦК України.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року (а.с.46-51) позов задоволено, звернуто стягнення на грошові кошти в сумі 705 378 доларів США, що є предметом застави за договором застави валютних цінностей від 22 серпня 2013 року, укладеним між ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, та належать ОСОБА_3 і знаходяться на рахунку НОМЕР_1, відкритому в ПАТ «БАНК КАМБІО» на ім'я ОСОБА_3, шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на предмет застави. Крім того, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 6 890 грн.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, ПАТ «БАНК КАМБІО» звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу, мотивував, зокрема, тим, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, судом першої інстанції не досліджено в повному обсязі матеріали справи та не взято до уваги спеціальне законодавство щодо регламентації виведення неплатоспроможного банку з ринку. В даному випадку, ОСОБА_3 не звертався до ПАТ «БАНК КАМБІО» з кредиторськими вимогами до Банку, що не спростовано позивачем, а у зв'язку із закінченням строку приймання вимог кредиторів 06 квітня 2015 року включно, вимоги ОСОБА_3 до ПАТ «БАНК КАМБІО» в силу ч.1 ст.49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вважаються погашеними. Тобто, предмет застави є втраченим.
Більше того, в ПАТ «БАНК КАМБІО» ОСОБА_3 закрито депозитний рахунок НОМЕР_2 в іноземній валюті (в доларах США). Таким чином, виходячи з вимог ст.ст.587 ч.2, 593 ч.1 п.2 ЦК України, предмет застави є втраченим, застава є припиненою.
В суді апеляційної інстанції представник скаржника ПАТ «БАНК КАМБІО» - ЗвєрєваО.В. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити з підстав, викладених у ній.
Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а висновки суду відповідають дійсним обставинам справи.
Відповідач ОСОБА_3 заперечував проти апеляційної скарги Банку та просив залишити її без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Також пояснив, що він не заперечує проти передачі права власності на його вклад. Крім того, останній підтримав свій письмовий відзив на апеляційну скаргу.
Третя особа ОСОБА_4 також заперечував проти апеляційної скарги Банку та просив залишити її без задоволення, у зв'язку з необґрунтованістю.
Крім того, 21 червня 2018 року до Апеляційного суду міста Києва надійшов відзив ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_2, з відповідними підтвердженнями направлення його копії учасникам справи, з якого, зокрема, вбачається наступне.
Позивач не погоджується з апеляційною скаргою, оскільки судом першої інстанції у рішенні суду надано належне обґрунтування та оцінку наданим сторонами у справі доказам. Скаржник невірно тлумачить характер правовідносин, а також закон, який їх регулює. Крім того, відповідачем не доведено відсутність заборгованості перед позивачем, а скаржником у апеляційній скарзі не спростовано доказами цей факт. Відповідачем також не спростовано, що власником заставного майна після закриття рахунку не є відповідач, адже відсутнє судове рішення про конфіскацію коштів відповідача.
Крім того, відсутність предмету застави на рахунку відповідача не свідчить про втрату застави. З матеріалів справи вбачається, що предмет застави (валютні цінності) було перераховано на інший рахунок НОМЕР_3, на даний час предмет застави знаходиться у третьої особи - ПАТ «БАНК КАМБІО», що не заперечується останнім. Скаржником в апеляційній скарзі не доведено порушення судом норм процесуального та матеріального права, а також не доведено, що Договір застави валютних цінностей від 24 січня 2014 року припинив свою дію.
Також, 03 липня 2018 року до Апеляційного суду міста Києва надійшов відзив ОСОБА_3, з відповідними підтвердженнями направлення його копії учасникам справи, з якого, зокрема, вбачається наступне.
Відповідач не погоджується з апеляційною скаргою, оскільки він, ОСОБА_3, звертався до ПАТ «БАНК КАМБІО» із заявою про майнові вимоги від 23 березня 2015 року. 04 червня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «БАНК КАМБІО», до якого включено і його вимоги, що підтверджується листом Банку від 16 червня 2015 року №04/3407 щодо наявності предмету застави (валютних цінностей) на рахунку НОМЕР_1 в розмірі 705 378 доларів США. Скаржником в апеляційній скарзі не доведено, що його рахунок НОМЕР_1 у ПАТ «БАНК КАМБІО» закрито, матеріали даної справи також не містять таких даних. Крім того, про укладений Договір застави валютних цінностей від 22 серпня 2013 року він, ОСОБА_3, особисто повідомляв ПАТ «БАНК КАМБІО».
Також, скаржник невірно тлумачить норми матеріального права, а саме ст.593 ЦК України. Грошові кошти, які є предметом застави, у безготівковій формі не втрачені, адже вони обліковуються як записи на банківських рахунках згідно виписки по рахунку НОМЕР_1. рахунок НОМЕР_2, про який зазначено в апеляційній скарзі, закрито ще 20 серпня 2014 року, а посилання на нього є необґрунтованими. Наразі депозитна угода від 20 серпня 2014 року №20-936 є неприпиненою, згідно даної угоди на його депозитному рахунку НОМЕР_1 знаходиться предмет застави - 705 378 доларів США, будь-яких розпоряджень ПАТ «БАНК КАМБІО» на списання вказаних коштів він, ОСОБА_3, не надавав.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи та їх представників, які з'явились в судове засідання, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності та співставленні, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги Банку, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15 травня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Договір позики, відповідно до якого позивач передала третій особі 4 000 000 доларів США, а третя особа прийняв зазначену суму та зобов'язався її повернути в строк до 31 травня 2016 року включно (а.с.4).
22 серпня 2013 року між ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено Договір застави валютних цінностей для забезпечення належного виконання третьою особою своїх зобов'язань перед позивачем за договором позики від 15 травня 2012 року (а.с.5).
Відповідно до п.1.1 вищезазначеного Договору, позивач має право у випадку невиконання третьою особою (позичальником) своїх зобов'язань за договором позики від 15 травня 2012 року отримати задоволення своїх вимог за рахунок валютних цінностей, що належать відповідачу.
Згідно п.п. 4.1,4.2 вказаного Договору, валютні цінності в сумі 705 378 доларів США знаходяться на рахунку НОМЕР_2, відкритому у ПАТ «БАНК КАМБІО» на ім'я відповідача.
22 жовтня 2014 року між ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено Додатковий договір до Договору застави валютних цінностей від 22 жовтня 2014 року, відповідно до якого п.п.4.2 Договору застави валютних цінностей від 22 серпня 2013 року викладено у наступній редакції: валютні цінності належать заставодавцю на праві власності і знаходяться на рахунку НОМЕР_1, що відкритий у ПАТ «БАНК КАМБІО» (код - 26549700) на ім'я заставодавця та відноситься до валютних цінностей останнього (а.с.6).
Так, постановою Правління Національного банку України від 04 грудня 2014 року №782 ПАТ «БАНК КАМБІО» віднесено до категорії неплатоспроможних (а.с.33).
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 04 грудня 2014 року №140 «Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації» розпочато процедуру виведення ПАТ «БАНК КАМБІО» з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 05 грудня 2014 року по 04 березня 2015 року.
Постановою Правління Національного банку України №144 від 27 лютого 2015 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «БАНК КАМБІО» відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати ПАТ «БАНК КАМБІО».
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №46 від 02 березня 2015 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «БАНК КАМБІО» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» розпочато процедуру ліквідації ПАТ «БАНК КАМБІО» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб, відповідно до Плану врегулювання з 02 березня 2015 року та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «БАНК КАМБІО» Додусенка В.І. (а.с.35).
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №212 від 22 лютого 2016 року строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «БАНК КАМБІО» продовжено на два роки по 01 березня 2018 року включно (а.с.37).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти, які знаходились на рахунку відповідача ПАТ «БАНК КАМБІО» не є майном Банку, а їх власником, навіть після закриття рахунку та перерахування залишку коштів з нього, залишається відповідач. Таким чином, звернення стягнення на грошові кошти в сумі 705 378 доларів США, що належать відповідачу, в рахунок забезпечення виконання зобов'язань третьої особи - ОСОБА_4 за Договором позики від 15 травня 2012 року, не суперечить закону та може бути реалізоване шляхом визнання за позивачем права власності на предмет застави.
Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.
Таким якщо, якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі 6-1123цс16.
Таким чином, враховуючи, що процедуру виведення ПАТ «БАНК КАМБІО» з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації розпочато 04 грудня 2014 року, строк приймання вимог кредиторів закінчився 06 квітня 2015 року включно, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи скаржника про те, що вимоги до ПАТ «БАНК КАМБІО» вважаються погашеними, у відповідності до ст.49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
В свою чергу, слід зауважити, що обов'язок заміни або відновлення заставного майна у разі його втрати, псування, пошкодження або знищення, покладається саме на заставодавця (ч.2 ст.587 ЦК України), а тому ті обставини, що заставні відносини не припинилися внаслідок відсутності коштів на рахунку ПАТ «БАНК КАМБІО» не мають в даному випадку правового значення для вирішення даного спору по суті.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року підлягає скасуванню, оскільки на момент ухвалення вказаного рішення у ПАТ «БАНК КАМБІО» було введено процедуру ліквідації Банку, тобто задоволення вимог кредиторів у спосіб, не передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не допускалося, що унеможливлює звернення стягнення на заставлене майно, що розміщене на рахунку, відкритому у ПАТ «БАНК КАМБІО» за рішенням суду.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» - задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києвавід 28 лютого 2017 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство «БАНК КАМБІО» про звернення стягнення на заставлене майно (грошові кошти) - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 16 серпня 2018 року.
Суддя-доповідач: І.М. Вербова
Судді: Я.В. Головачов
В.В.Соколова