Постанова
Іменем України
08 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 2-2263/11
провадження № 61-16531св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
відповідач - виконавчий комітет Вознесенської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області,
представники відповідача - Пісклов Володимир Володимирович, Ігнатов Євген Євгенович,
третя особа - ОСОБА_10
представник третьої особи - ОСОБА_9,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області у складі судді Редько О. В. від 17 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А. від 18 січня 2018 року,
У травні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом до виконавчого комітету Вознесенської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області про скасування акту індивідуальної дії та свідоцтва про право власності.
Позов мотивовано тим, що відповідно до договору купівлі-продажу права на майновi паї № 509 вiд 11 березня 2009 року, він є власником права на майновий пай у пайовому фондi цiлісного майнового комплексу колишнього КСП «Нива», що розташований у с. Вознесенка Мелiтопольського району. На пiдставi цього договору він отримав свiдоцтво на право власностi на майновий пай (майновий сертифiкат).
Рішенням виконавчого комітету Вознесенської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області від 15 грудня 2005 року № 127, за ОСОБА_10 оформлено право власності на комплекс будівель та споруд автогаражу, шо розташовані в с. Вознесенка Мелiтопольського району Запорiзької області, на пiдставi договорiв купівлі-продажу від 12 листопада 2005 року за № № 3106, 3110, 3104, 3115, 3121, 3108, 3119, 3123, 3117 пайового майна КСП «Нива», а також на підставі актів приймання-передачi основних засобiв вiд 14 червня 2004 року, протоколів зборiв спiввласникiв майнових та земельних паїв КСП «Нива» № 7 вiд 14 червня 2001 року, та № 3 вiд 10 червня 2001 року.
Посилаючись на те, що ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22 лютого 2011 року та постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 червня 2010 року про закриття кримінальної справи було встановлено, що протокол № 3 зборiв спiввласникiв земельних та майнових паїв КСП «Нива» вiд 10 червня 2001 року є підробленим, ОСОБА_4 просив скасувати рішення № 127 від 15 грудня 2005 року виконавчого комітету Вознесенської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області про оформлення права власності на комплекс будівель та споруд автогаражу, що розташовані в с. Вознесенка, як незаконне; скасувати свідоцтво про право власності на комплекс будівель та споруд автогаражу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_10
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності про застосування якого заявлено відповідачем.
Постановою апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 жовтня 2017 року без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції про відмову у позові у зв'язку з пропуском строку позовної давності є правильним, оскільки позивач про порушення своїх прав дізнався в 2006 році, а тому строк позовної давності сплив у 2009 році, проте до суду з цим позовом позивач звернувся лише у травні 2011 року.
У квітні 2018 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всіх фактичних обставин справи; не врахували, що право на майновий пай він зареєстрував у Вознесенській сільській раді у вересні 2009 року і отримав свідоцтво НОМЕР_1 від 16 вересня 2009 року, а тому строк позовної давності має відраховуватися саме з цієї дати, а не з 2006 року, як безпідставно зазначено в оскаржуваних рішеннях.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особі може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 ЦК України.
Судом установлено, що рiшенням виконавчого комiтету Вознесенської сiльради № 127 вiд 15 грудня 2005 року визнано право власності ОСОБА_10 на комплекс будiвель та споруд автогаражу, розташованого за адресою: Мелiтопольський район, АДРЕСА_1. на пiдставi договорiв купiвлi-продажу майнових сертифiкатiв, актiв прийому -передачi майна вiд 14 червня 2004 року, протоколiв зборiв спiввласникiв майнових та земельних паїв КСП «Нива» № 7 вiд 14 червня 2004 року, № 3 вiд 10 червня 2001 року.
Оскаржене рішення виконавчого комітету Вознесенської сільської ради № 127 від 15 грудня 2005 року є актом, що породжує права та обов'язки ОСОБА_10 відносно комплексу будівель та споруд авто гаражу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області по справі № 22-917/11 від 22 лютого 2011 року було встановлено, що постановою суду по кримінальній справі від 11 червня 2010 року встановлено, що ОСОБА_12 маючи намір на підроблення документів, внесла до протоколу від 14 квітня 2004 року завідомо неправдиві дані, які відносяться до виділення відповідного майна конкретним особам, дописавши певне майно ОСОБА_13, ОСОБА_14 та іншим особам, яке не відповідало дійсності та суперечить рішенню загальних зборів співвласників майнових паїв від 07 червня 2001 року, так як вартість нерухомих об'єктів набагато перевищило загальну суму розмірів майнових паїв цих осіб, затверджених на загальних зборах, після чого навмисно, достеменно знаючи, що ці документи складають завідомо неправдиву інформацію про її перебування на цих зборах, підписала даний протокол, в якому зазначила, що на даних зборах вирішено передати майнові паї пайовикам і надати їм довіреності на оформлення майнових паїв.
Наведене свідчить, що постановою суду по кримінальній справі від 11 червня 2010 року було встановлено не лише підробку довіреностей, а й фальшивість інших документів, зокрема відносно: свідоцтв про право власності на майнові паї, які були підставою для укладення оскаржуваних договорів купівлі-продажу, протоколів зборів співвласників майнових паїв № 3 від 10 червня 2001 року та № 7 від 14 червня 2004 року.
За таких обставин правильні є висновки судів про те, що відповідач не мав правових підстав для оформлення права власності на комплекс будівель та споруд авто гаражу, розташованого в АДРЕСА_1.
Разом з тим матеріали справи містять заяву відповідача про відмову у задоволенні позову у зв'язку із пропуском позовної давності.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як зазначалося вище, рішення виконавчого комітету Вознесенської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області № 127 було прийнято 15 грудня 2005 року.
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 грудня 2007 року за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення.
Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском позовної давності, оскільки позивач про порушення своїх прав дізнався у 2006 році, проте до суду з цим позовом звернувся лише у травні 2011 року.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
В. М. Коротун
В. П. Курило