Постанова
Іменем України
08 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 331/2183/15-ц
провадження № 61-14171св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С.П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Порше мобіліті»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2015 року у складі судді Антоненко М. В. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 03 березня 2016 року в складі колегії суддів: Савченко О. В., Кочеткова І. В., Маловічко С. В.,
У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася з позовом, який неодноразово уточнювала, до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше мобіліті» (далі - ТОВ «Порше мобіліті») про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 16 березня 2012 року вона та відповідач уклали кредитний договір № 50003385 із загальними умовами кредитування, які є додатком до цього договору.
Згідно з умовами згаданого правочину відповідач зобов'язувався надати кредит в сумі 127 898,44 грн зі сплатою 9,90 % річних, строком на 60 місяців, на споживчі цілі: для придбання легкового автомобіля марки Volkswagen Polo.
Усі платежі повинні сплачуватися у гривнях і підлягають сплаті за розрахунком відповідно до обмінного курсу гривні до долара США. Згідно зі статтями 1.3, 1.3.1, 1.3.2 Загальних умов кредитування застосовується еквівалент іноземної валюти у розрахунках між сторонами договору та встановлюється порядок такого розрахунку. Тобто кредитним договором фактично передбачено проведення валютних операцій, здійснення яких, зокрема, вимагає наявність відповідної ліцензії у кредитора та зобов'язує кредитора попередити позичальника про валютні ризики тощо.
Крім того, посилалася на те, що оспорюваним договором її фактично зобов'язано сплачувати фіксовану суму в доларах США (згідно з графіком), а не фіксовану суму в гривнях за гривневим кредитом, яка теж зазначена у графіку погашення заборгованості. Таким чином, відповідач порушив вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка, зокрема передбачає, що надання (отримання) споживчого кредиту в іноземній валюті на території України забороняється. Також стверджувала, що визначення щомісячного платежу за кредитом з урахуванням курсу іноземної валюти є прихованим валютним кредитом, що збільшує фінансове навантаження на відповідача.
На підставі викладеного просила визнати недійсними: пункти 1.3, 1.3.1, 1.3.2 Загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору від 16 березня 2012 року № 50003385, укладеного між нею та ТОВ «Порше Мобіліті», та пункт 2.4 Загальних умов кредитування кредитного договору в частині нарахування процентів за користування кредитом на еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, яка залишається неповернутою, відповідно до графіка повернення кредиту.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 03 березня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що при укладенні та виконанні умов оспорюваного кредитного договору відповідач не здійснював діяльності з валютними операціями. Передбачення умовами кредитного договору зобов'язання позичальника сплачувати платежі у гривнях за розрахунком відповідно до обмінного курсу до долара США не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
При цьому суди посилалися на те, що положення чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України єдиним законним платіжним засобом на території України, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті.
26 квітня 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що умови оспорюваного кредитного договору про визначення валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті до долара США є прихованим валютним кредитуванням, а тому такі умови правочину суперечать положенням статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою заборонено надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті.
ОСОБА_4 посилалася також на те, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували до спірних правовідносин загальні норми статтей 524, 533 ЦК України, хоча застосуванню підлягали спеціальні норми: стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 1046, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, яким суперечать оспорювані пункти кредитного договору.
Аналізуючи зазначені спеціальні норми ЦК України, позивач стверджувала, що кредит вона отримала у гривнях, тому зобов'язана повернути суму кредиту також у гривнях у розмірі 127 898,44 грн; сплата процентів за кредитним договором є похідним зобов'язанням від основного зобов'язання, а тому має здійснюватися у гривнях.
При цьому зазначала, що положення статті 524 ЦК України, згідно з якою сторони вправі визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, не можуть застосовуватися до правовідносин, що виникають з приводу споживчого кредитування, оскільки, виходячи з положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», визначення валюти договору та платежу за зобов'язанням у прив'язці до іноземної валюти є порушенням прав споживача на отримання кредиту відповідно до законодавства в національній валюті України, права на отримання інформації щодо сукупності вартості кредиту.
У зв'язку з наведеним ОСОБА_4 вважала, що оспорювані положення кредитного договору про визначення валюти договору та платежу за зобов'язанням у прив'язці до іноземної валюти є несправедливими та відповідно до вимог частин п'ятої, шостої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» мають бути визнані недійсними.
Заперечень на касаційну скаргу не надходило.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
16 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд встановив, що оскаржувані рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами встановлено, й про це свідчать матеріали справи, що 16 березня 2012 року ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_4 уклали кредитний договір № 50003385, за умовами якого позивач отримала кредит у розмірі 127 898,44 грн, що еквівалентно 15 937,50 дол. США зі сплатою 9,90 % річних, строком на 60 місяців, із курсом обчислення заборгованості 8,0250 грн/дол. США та цільовим призначенням - для придбання легкового автомобіля марки Volkswagen Polo.
Зазначеним договором передбачено, що усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в дол. США відповідно до статті 1.3. Загальних умов кредитування, що є додатком до цього договору.
Відповідно до статті 1.1 Загальних умов кредитування відповідач зобов'язався надати позивачу кредит у сумі визначеній в договорі, в українських гривнях. У кредитному договорі сторони встановили еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, прийнятній для сторін.
Сторони погодилися, що кошти у повернення кредиту позивачем відображають справедливу вартість кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання відповідачем очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі діючого обмінного курсу валюти, як це погоджено сторонами у договорі (стаття 1.3 Загальних умов кредитування).
Статтею 1.3.1 Загальних умов кредитування передбачено, що розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту, визначено у гривні на день укладення кредитного договору у графіку погашення кредиту. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених відповідачем рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунка обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі.
Позитивне або від'ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти на момент виставлення рахунку та обмінного курсу, який діяв на день укладення кредитного договору, по відношенню до основної суми боргу та суми процентів, вказаних у графіку погашення кредиту, враховується як коригування суми процентів, що підлягає сплаті відповідно до умов цього кредитного договору.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (стаття 526 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
У статті 192 ЦК України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим, частиною другою статті 533 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16 і підстав для відступлення від цього висновку немає.
Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що положення чинного законодавства, хоча й визначають національну валюту як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті, і саме з такими умовами кредитування погодилася позивач, тому підстав для задоволення позову немає.
Доводи заявника, що судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень неправильно застосовано положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачу всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.
Отже, у цій справі суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними положень кредитного договору, правильно застосувавши положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Доводи касаційної скарги про те, що кредит був наданий в іноземній валюті, є безпідставними, та спростовуються встановленими судами обставинами справи.
Інші доводи касаційної скарги, зокрема, про незастосування до спірних правовідносин спеціальних норм, висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 03 березня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв
В. В. Пророк
С. П. Штелик