Постанова
Іменем України
01 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 754/481/15-ц
провадження № 61-14000св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2016 року у складі суддів: Махлай Л.Д., Левенця Б. Б., Мазурик О. Ф.,
У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 20 травня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11348745000, відповідно до якого відповідачу було надано кредит в розмірі 140 000,00 дол. США зі сплатою14,00 % річних, на строк з 20 травня 2008 року до 22 травня 2038 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 20 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки № 85972, згідно з яким іпотекодавець передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 68,40 кв. м, яка належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тренчук Н. О. 20 травня 2008 року, за реєстровим номером 1268.
08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «УкрСиббанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними договорами та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «УкрСиббанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «УкрСиббанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
ОСОБА_4 свої зобов'язання за договором кредиту належним чином не виконав, в результаті чого станом на 01 жовтня 2014 року у нього виникла загальна заборгованість за кредитом в сумі 1 053 735, 46 грн, а саме: заборгованість за кредитом - 918 250, 78 грн, а також заборгованість за відсотками за користування кредитом - 135 484, 68 грн.
У зв'язку з наведеним позивач просив в рахунок стягнення заборгованості у розмірі 1 052 735, 46 грн за договором про надання споживчого кредиту від 20 травня 2008 року № 11348745000 звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 68,40 кв. м, шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ «Дельта Банк» предмета іпотеки у власність та визнати за іпотекодержателем ПАТ «Дельта Банк» право власності на предмет іпотеки.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не реалізував передбаченого договором способу позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання, а умовами іпотечного договору не передбачено можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього у судовому порядку.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2016 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_4 20 травня 2008 року № 85972, в рахунок погашення за кредитним договором 918 250,78 грн заборгованості за тілом кредиту та 135 484,68 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, що разом складає 1 053 735,46 грн, шляхом передачі у власність ПАТ «Дельта Банк» предмета іпотеки - трикімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 68, 40 кв. м, вартістю 862 025 грн, але на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Вказано, що на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» рішення примусовому виконанню не підлягає.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що сторони не заперечували, що у позасудовому порядку домовленості про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання не досягли. Проте відповідно до пункту 4.2 договору іпотеки звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; позасудового врегулювання відповідно до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку». Право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотекодержателю. Судом першої інстанції неправильно розтлумачено роз'яснення, викладені у пунктах 38, 39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 квітня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», оскільки предметом спору у даній справі є звернення стягнення на предмет іпотеки, а не визнання права власності на іпотечне майно. Розмір заборгованості відповідачем не оскаржується та будь-яких доказів на спростування розрахунку, наданого банком, останній не надав.
У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та закрити провадження у справі або залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що позивач вже один раз реалізував свій спосіб захисту і отримав рішення на свою користь про стягнення кредитної заборгованості. На підставі рішення апеляційного суду від 05 квітня 2016 року відбулося подвійне його притягнення до юридичної відповідальності одного і того ж самого виду за одне і теж саме порушення, що суперечить частині першій статті 61 Конституції України. Подане ним клопотання про закриття провадження у справі було безпідставно відхилено. Крім того, застереження в іпотечному договорі не передбачає права передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки без договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а передбачає тільки окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Такий договір між сторонами не укладався, тому таке застереження не може прирівнюватися за своїми правовими наслідками до окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, позивач не мав права на отримання у власність іпотечного майна.
Заперечення на касаційну скаргу не подавались.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
16 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскільки зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судами установлено, що 20 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11348745000, за умовами якого позичальнику надано кредит на споживчі потреби в розмірі 140 000,00 дол. США, що еквівалентно 707 000,00 грн, зі сплатою за користування кредитними коштами 14,00 % річних строком до 20 травня 2038 року (а. с. 7-13).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором цього ж дня між сторонами було укладено договір іпотеки № 85972, за умовами якого ОСОБА_4 передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 68,40 кв. м, яка належить йому на підставі договору купівлі-продажу (а. с. 19-22).
08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами та 02 березня 2012 року складено акт приймання-передачі документації за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами.
Відповідно до додатка № 1 до договору купівлі-продажу та витягу з акта приймання-передачі документації було передано і право вимоги по кредитному договору від 20 травня 2008 року № 11348745000, укладеному з ОСОБА_4 (а. с. 30-32).
Станом на 01 жовтня 2014 року ОСОБА_4 має заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 053 735, 46 грн. (а. с. 23).
У статті 12 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;
право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки за рішенням суду або на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому необхідно врахувати, що статтею 37 Закону України «Про іпотеку» не передбачено можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.
Разом з тим у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Саме такий правовий висновок зробила і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18).
Відповідно до пункту 4.2 договору іпотеки від 20 травня 2008 року № 85972 звернення стягнення здійснюється на підставі:
рішення суду (підпункт 4.2.1);
виконавчого напису нотаріуса (підпункт 4.2.2);
позасудового врегулювання відповідно до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку» (підпункт 4.2.3);
з інших передбачених законодавством України підстав (підпункт 4.2.4).
Пунктом 5 Договору іпотеки сторонами передбачено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Зокрема, відповідно до пункту 5.1 договору іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Згідно з пунктом 5.2 вказаного договору позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки:
передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (підпункт 5.2.1);
отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (підпункт 5.2.2).
Відповідно до пункту 5.3 цього договору позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами у будь-який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь-якому разі лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Суд апеляційної інстанції наведених умов договору іпотеки та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не врахував, помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, зазначивши, що відповідно до пункту 4.2 договору іпотеки звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; позасудового врегулювання відповідно до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку»; право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотекодержателю.
Разом із цим суд першої інстанції, врахувавши наведені обставини, дійшов правильного висновку про те, що позивач не реалізував передбаченого договором способу позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання, а умовами іпотечного договору не передбачено можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього у судовому порядку.
Суд першої інстанції встановив всі обставини справи, надав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне, обґрунтоване і справедливе рішення.
Встановлені судом першоїінстанції обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані сторонами під час апеляційного розгляду.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.
Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2016 року скасувати, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. В. Пророк С. П. Штелик