Постанова
Іменем України
01 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 127/13561/15-ц
провадження № 61-16270св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - Вінницька міська рада Вінницької області,
відповідачі: Вінницька районна державна адміністрація, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
треті особи: Держземагенство у Вінницькому районі Вінницької області, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Стеблюк НаталіяВолодимирівна
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 січня 2017 року у складі судді Прокопчук А. В. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 червня 2017 року у складі колегії суддів: Луценка В. В., Денишенко Т. О., Берегового О. Ю.,
У червні 2015 року Вінницька міська рада звернулася до суду з позовом до Вінницької районної державної адміністрації (далі - Вінницька РДА), ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Держземагенство у Вінницькому районі Вінницької області, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Стеблюк Н. В., про визнання недійсними державного акта на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням Вінницької РДА від
05 липня 2012 року № 789 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення садівництва на території Якушинецької сільської ради за межами населеного пункту» передано громадянам у власність земельні ділянки загальною площею 2,0000 га - рілля, для ведення садівництва, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність та користування (землі запасу), на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту. На підставі цього розпорядження 13 липня 2012 року управлінням Держкомзему у Вінницькому районі Вінницької області видано ОСОБА_5 державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, цільове призначення - для індивідуального садівництва, загальною площею 0,1000 га. ОСОБА_5
12 червня 2013 року продала цю земельну ділянку ОСОБА_4 Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня
2014 року, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано згадане розпорядження Вінницької РДА від 05 липня 2012 року. Територія, на якій знаходиться спірна земельна ділянка, запроектована під розширення міських територій, а саме для розміщення багатоквартирної та громадської забудови Х мікрорайону м. Вінниці. Постановою Верховної Ради України від
13 травня 2015 року змінено межі м. Вінниці та Вінницького району Вінницької області, збільшивши територію міста на 4 448,97 га. До складу земель, за рахунок яких здійснюється збільшення меж міста, входить і земельна ділянка, надана на підставі скасованого розпорядження Вінницької районної державної адміністрації.
У зв'язку з викладеним Вінницька міська рада просила визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку виданий
ОСОБА_5, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки для індивідуального садівництва, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від
15 червня 2017 року, позов задоволено.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, цільове призначення - для індивідуального садівництва, площею 0,1000 га, кадастровий НОМЕР_2 на ім'я
ОСОБА_5
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки для індивідуального садівництва, площею 0,1000 га, кадастровий НОМЕР_2, серія та номер: 1045, укладений між
ОСОБА_5 та ОСОБА_4, виданий 12 червня 2013 року та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Стеблюк Н.В.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судові рішення мотивовані тим, що постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2014 року встановлено, що Вінницька районна державна адміністрація не мала права передавати спірну землю в приватну власність ОСОБА_5, у зв'язку з чим державний акт на право власності на цю ділянку серії НОМЕР_1, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_2, повинен бути визнаний недійсним. Порушені права Вінницької міської ради на право набуття спірної земельної ділянки у власність територіальної громади міста. Таким чином, захисту підлягає не право власності на земельну ділянку, оскільки доказів передачі спірної земельної ділянки у власність територіальної громади м. Вінниці матеріали справи не містять, а майнового права органу місцевого самоврядування як представницького органу територіальної громади на право на спірну земельну ділянку, яке порушене договором купівлі-продажу цієї ділянки, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 12 червня 2013 року. Після укладення договору купівлі-продажу підстави набуття права власності у ОСОБА_5 на спірну ділянку відпали, тому у неї і не було підстав розпоряджатися майном, яке їй не належало, а відтак у Вінницької міської ради виникло право на оскарження договору купівлі-продажу, стороною якого вона не була, оскільки іншим способом Вінницька міська рада не може захистити своє майнове право на земельну ділянку.
04 липня 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що дії Вінницької міської ради, які направлені на примусове відчуження її земельної ділянки шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України, оскільки до даних правовідносин мають застосовуватись положення статті 388 ЦК України. Також у разі визнання недійсним договору купівлі-продажу відповідач ОСОБА_4 буде нести індивідуальний та надмірний тягар, оскільки ніякого відшкодування зі сторони позивача або Вінницької РДА у такому випадку їй не передбачено, а сподівання на повернення коштів від
ОСОБА_5 є примарними. Також додає, що відповідно до положень частини другої статті 393 ЦК України Вінницька міська рада повинна вимагати відшкодування у Вінницької РДА, яка видала незаконний правовий акт - розпорядження від 05 липня 2012 року № 789, оскільки відновити попереднє становище на спірній земельній ділянці неможливо.
Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII«Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
27 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом установлено, що розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації від 05 липня 2012 року № 789 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення садівництва на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 2,1805 га, з яких: 2 га - у власність громадянам для ведення садівництва, 0,1793 га - проектні дороги, 0,0012 га - інші землекористувачі (опори ЛЕП), на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту.
Пунктами 2 та 3 цього розпорядження вирішено передати громадянам, згідно з додатком, у власність земельні ділянки загальною площею 2 га - рілля, для ведення садівництва, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність та користування (землі запасу), на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту; видати громадянам, згідно з додатком, державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення садівництва на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту.
На підставі цього розпорядження та на його виконання Управлінням Держкомзему у Вінницькому районі Вінницької області 13 липня 2012 року видано ОСОБА_5 державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, яким посвідчено її право на 0,1 га земельної ділянки.
12 червня 2013 року між ОСОБА_8, діючим від імені ОСОБА_9, діяв від імені ОСОБА_5, та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянкиплощею 0,1 га, що розташована у межах Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області.Між сторонами проведено відповідні розрахунки.
Право власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна 12 червня 2013 року.
Постановою Верховної Ради України від 13 травня 2015 року № 401-VІІІ «Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області» вирішено змінити межі м. Вінниці і Вінницького району Вінницької області, збільшивши територію міста на 4 448,97 га земель, у тому числі і за рахунок 956,46 га земель Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня
2014 року в справі № 127/27702/13, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 05 липня 2012 року № 789 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення садівництва на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту».
Вказаним судовим рішенням встановлено, що територія, якою розпорядилась Вінницька районна державна адміністрація, межує з м. Вінниця. Згідно з Генеральним планом розвитку м. Вінниці, затвердженим Постановою Ради Міністрів УРСР від 25 липня 1987 року № 259, та генеральним планом
2007 року, затвердженим рішенням Вінницької міської ради від 23 листопада 2007 року № 1498 (зі змінами від 01 лютого 2013 року № 1140), та планом зонування м. Вінниці, затвердженим рішенням Вінницькою міської радиВінницької областівід 04 липня 2008 року № 2012, територія, на якій знаходиться земельна ділянка, запроектована під розширення міських територій, а саме для розміщення багатоквартирної та громадської забудови Х мікрорайону м. Вінниці.
Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
На підставі викладеного суди дійшли вірного висновку, що відпала правова підстава для видачі державного акта відповідачу ОСОБА_5на спірну земельну ділянку.
Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).
За положеннями глави 16 ЦК України правочин може бути визнано недійсним з підстав, визначених законом. У випадку визнання недійсним правочинуможе бути визнано недійсним і правовстановлюючий документ, який посвідчує право власності на майно.
Державні акти на право власності на земельні ділянки (на час виникнення спірних відносин) визнавалися документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або цивільно-правових угод. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце у разі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Зазначені норми встановлюють нерозривний зв'язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов'язковим одержанням її власником державного акта, який посвідчує право власності, та відповідно обов'язковою державною реєстрацією свого права власності.
На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що постановою суду, яка набрала законної сили, скасовано розпорядження Вінницької районної державної адміністрації від 05 липня 2012 року № 789, тобто відпала правова підстава набуття права власності на спірне майно, тому і державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 13 липня 2012 року на ім'я ОСОБА_5, відповідно до вимог закону необхідно визнати недійсним.
Відповідно до частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 7, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Визнання угоди недійсною є одним зі способів захисту прав на землю, передбаченим частиною третьою статті 152 ЗК України.
При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).
Враховуючи системний аналіз викладених норм матеріального права, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку стосовного того, що у ОСОБА_5 при укладанні договору купівлі-продажу земельної ділянки не було підстав розпоряджатися нерухомим майном, яке їй не належало, у зв'язку з чим у Вінницької міської ради виникло право на оскарження договору купівлі-продажу, стороною якого вона не була, оскільки іншим способом Вінницька міська рада не може захистити своє майнове право на земельну ділянку.
Таким чином, визнання зазначеного договору купівлі-продажу недійсним є ефективним та таким, що відповідає вимогам закону, способом захисту порушеного права Вінницької міської ради Вінницької області.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв
В. В. Пророк
С. П. Штелик