вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"07" серпня 2018 р. м.Київ Справа№ 910/23198/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Гончарова С.А.
Тищенко О.В.
за участю секретаря судового засідання : Цибульського Р.М.
за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання від 07.08.2018
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Данат ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2018 (повний текст складено і підписано 02.04.2018) у справі №910/23198/17 (суддя Морозов С.М.)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Данат ЛТД"
до 1. Національного банку України
2. Державної казначейської служби України
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "КБ "Хрещатик"
про стягнення 288 866,82 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Данат ЛТД" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Національного банку України (відповідач-1) через Державну казначейську службу України (відповідач-2) матеріальної шкоди у розмірі 159 968,70 грн., з яких 128 898,12 грн. реальних збитків та 31 070,58 грн. сума нарахувань на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України та моральної шкоди в розмірі 128 898,12 грн., завданої протиправними діями відповідача-1, які полягають у недотриманні законодавчо визначеної процедури, а саме строку для віднесення проблемного банку (ПАТ "КБ "Хрещатик") до категорії неплатоспроможних та прийнято рішення (постанову № 234 від 05.04.2016р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних") в перший день початку 180-денного строку, наданого чинним законодавством банку, віднесеному до категорії проблемних для приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, внаслідок чого порушено право позивача на володіння, користування та розпорядження його власністю, а саме грошовими коштами за Договором № 26001001188894 банківського рахунку юридичної особи від 22.01.2016р.
Відповідач-1 проти позову заперечував, посилаючись на відсутність порушеного права позивача або охоронюваного законом інтересу (як і відсутність самого факту заподіяння шкоди), оскільки на даний час триває процедура ліквідації ПАТ "КБ "Хрещатик", здійснюється продаж активів банку, а за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації майна банку здійснюється задоволення вимог кредиторів у черговості, визначеній законом. Відповідач-1 також вказує на те, що при прийнятті відповідних рішень щодо віднесення ПАТ "КБ "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних, відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку, Національний банк України діяв у відповідності до своїх повноважень, визначених законом України "Про національний банк України", у судовому рішенні у справі № 826/6665/16, на яке посилається позивач в обґрунтування своїх вимог не міститься жодного висновку про те, що саме внаслідок дій або бездіяльності відповідача-1 було порушено право позивача на розпорядження коштами за Договором № 26001001188894 банківського рахунку юридичної особи від 22.01.2016р. За твердженнями відповідача-1 він не є суб'єктом відповідальності в розумінні ст. 1173 Цивільного кодексу України, безпідставність застосування до спірних правовідносин ст. 625 Цивільного кодексу України. Щодо стягнення моральної шкоди, відповідач-1 зазначив, що позивачем не зазначено якими саме доказами підтверджується завдання Національним банком України моральної шкоди позивачеві, відсутність незаконних дій або бездіяльності відповідача-1 внаслідок яких позивачеві завдано моральної шкоди.
Відповідач-2 проти позову заперечував, посилаючись на невірно обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права, відсутність з боку відповідача-2 порушення прав та інтересів позивача та безпідставність посилання позивача у спірних правовідносинах на ст. 1173 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.03.2018 (повний текст підписано 02.04.2018) у справі № 910/23198/17 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Данат ЛТД" до Національного банку України, Державної казначейської служби України про стягнення загалом 288 866,82 грн. - відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову мотивовано тим, що позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди, має довести наявність всіх чотирьох елементів господарського правопорушення, в тому числі і вини, а посилання позивача на необхідність застосування ст. 1173 ЦК України, яка не потребує доведення вини, - є безпідставним. Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих, в розумінні процесуального кодексу, доказів на підтвердження доводів позивача, щодо завдання йому моральної шкоди, наявність незаконних дій або бездіяльності відповідача-1 внаслідок яких позивачеві завдано моральної шкоди.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2018 (повний текст складено і підписано 02.04.2018) у справі №910/23198/17 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.
Зокрема, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції при вирішенні спору безпідставно не було враховано обставини, встановлені постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017 у справі № 826/6665/16, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.07.2017, зокрема щодо обставин незаконного віднесення Національним банком України ПАТ КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних з подальшою його ліквідацією, а також скасування відповідних постанов, чим порушено ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник вказував на неправильне застосування судом першої інстанції приписів Закону України «Про Національний банк України». При цьому, скаржник наголошував, що наслідком визнання протиправними та скасування у справі № 826/6665/16 постанов щодо віднесення Національним банком України ПАТ КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних з подальшою його ліквідацією, є повернення у попереднє становище, зокрема щодо поновлення ліцензії банку. Проте, внаслідок таких дій Національного банку України, позивачу було нанесено матеріальну та моральну шкоду внаслідок позбавлення позивача користуватись та розпоряджатись своїм майном (грошовими коштами). Крім того, скаржник наголошував, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права: ст.ст. 16, 22, 23, 104, 321, 1166, 1174, 1176 ЦК України, ст. 20, 224, 225 Господарського кодексу України, ст. ст. 3, 19, ч. 3 ст. 41, ст. 56, ст. 100 Конституції України, здійснено неправильне тлумачення норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 1173 Цивільного кодексу України та застосовано, норми, які не підлягали застосуванню - ст. 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Також, порушено ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України. Також, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено і у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки завдання такої підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних коштів.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 9910/23198/17 розподілено для розгляду колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 відкрито апеляційне провадження у справі № 9910/23198/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Данат ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2018 (повний текст складено і підписано 02.04.2018) у справі №910/23198/17, розгляд справи призначено на 14.06.2018.
05.06.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Національного банку України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-1 вказував, що судом першої інстанції вірно вирішено спір, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування - відсутні. Зокрема, відповідач-1 вказував на те, що порушення права позивача щодо невиконання ПАТ КБ «Хрещатик» платіжного документа на перерахування грошових коштів не відбулося, оскільки процедура ліквідації ПАТ КБ «Хрещатик» триває, здійснюється продаж активів банку, а за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна банку здійснюється задоволення вимог кредиторів у черговості, визначеній ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Посилання позивача на судові рішення у справі № 826/6665/16, як доказ порушення відповідачем-1 прав позивача на здійснення розрахунків - є безпідставним, оскільки в судових рішеннях у вказаній справі не міститься жодного висновку про те, що внаслідок дій або бездіяльності Національного банку України було порушено право позивача на розпорядження коштами відповідно до договору. Крім того, відповідач-1 зазначав, що він не є суб'єктом відповідальності в розумінні ст. 1173 Цивільного кодексу України. Крім того, відсутній і сам факт заподіяння шкоди, як відсутні і підстави для застосування ст. 625 Цивільного кодексу України, та для стягнення моральної шкоди.
14.06.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив Національного банку України, в якій позивач посилався на те, доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу - є необґрунтованими, оскільки внаслідок незаконних дій відповідача-1 та протиправних постанов Національного банку України було незаконно віднесено ПАТ КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних з подальшою його ліквідацією, що призвело до незаконного позбавлення позивача права користуватися та розпоряджатись своїм майном - грошовими коштами, чим позивачу завдано матеріальної та моральної шкоди.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2018 оголошено перерву в судовому засіданні на 26.06.2018.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018 оголошено перерву в судовому засіданні на 19.07.2018.
14.06.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ПАТ КБ «Хрещатик», якого залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в яких третя особа вказувала, що судом першої інстанції вірно вирішено спір, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування - відсутні. Зокрема, третя особа вказувала, що 14.06.2016 позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Хрещатик» про визнання кредиторських вимог, які акцептовані на суму 128 898,12 грн.
19.07.2018 розгляд справи №910/23198/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Данат ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2018 (повний текст складено і підписано 02.04.2018) - не відбувся.
У зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, здійснити розгляд справи у визначеному складі суду - неможливо.
Враховуючи положення п.17.4 ч.17 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, п.п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та у зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. у відпустці, розпорядженням №09.1-08/1892/18 від 19.07.2018 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/23198/17.
У відповідності до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.07.2018 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 справу №910/23198/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Данат ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2018 (повний текст складено і підписано 02.04.2018) до прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Гончаров С.А., Тищенко О.В., розгляд справи призначено на 07.08.2018.
Позивач в судове засідання 07.08.2018 представників не направив, про розгляд справи повідомлений належним чином, через канцелярію суду заяв та клопотань не подавав.
Відповідач-2 в судове засідання 07.08.2018 представників не направив, про розгляд справи повідомлений належним чином, через канцелярію суду заяв та клопотань не подавав.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні 07.08.2018 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як таке, що винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Представник ПАТ КБ «Хрещатик» в судовому засіданні 07.08.2018 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як таке, що винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права
Неявка представників позивача та відповідача-2 не є перешкодою для розгляду справи, оскільки позивачем були надані письмові пояснення за заперечення на відзив, представник позивача в судовому засіданні 14.06.2018, 26.06.2018 надавав свої пояснення по суті поданої апеляційної скарги.
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 22.01.2016 між позивачем (клієнт) та відповідачем (банк) укладено Договір №26001001188894 банківського рахунку юридичної особи (надалі - Договір), за умовами якого Банк відкриває Клієнту поточний(і) рахунок(ки) відповідно до Інструкції "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах", затвердженої постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) №492 від 12.11.2003 та здійснює його розрахунково-касове обслуговування, надає комісійні послуги згідно з нормативно-правовими актами НБУ, чинним законодавством України, внутрішніми правилами та процедурами Банку (п. 1.1. Договору).
В пп. 2.4.2., 2.4.4. п. 2.4. Договору визначено, що клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства за винятком випадків, передбачених законодавством, вимагати своєчасного й повного здійснення розрахунків та інших, обумовлених цим Договором, послуг.
В пп. 2.1.2., 2.1.4., 2.1.6. п. 2.1.Договору банк взяв на себе зобов'язання належним чином виконувати комплексне обслуговування клієнта відповідно до умов цього Договору та "Тарифів ПАТ "КБ "ХРЕЩАТИК" у відповідності до тарифного пакету "Стандартний тарифний план 2600 НВ", своєчасно здійснювати розрахункові операції Клієнта відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів НБУ, обслуговувати Клієнта в межах режиму роботи для розрахунково-касового обслуговування клієнтів, визначеного Банком.
В п. п. 9.1., 9.2. Договору сторони домовились, що Договір набуває чинності з дня його підписання і діє до З1 грудня 2016 року, якщо за 30 (тридцять) днів до закінчення терміну дії Договору жодна із Сторін письмово не заявить про його припинення, Договір вважається продовженим на діючих умовах на невизначений строк. Кожна із Сторін Договору продовженого на невизначений строк може відмовитися від Договору у будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за 30 (тридцять) днів.
22.01.2016 між сторонами підписано акт введення системи "Клієнт-Банк" в експлуатацію по договору № 26001001188894/КБ від 22 січня 2016р., а 26.01.2016 між сторонами укладено Договір № 26001001188894/КБ про надання ПАТ "КБ "Хрещатик" послуг в систему "Клієнт-Банк".
Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки вих. № 47/209-65/12/15 від 22.01.2016 позивачеві відкрито у ПАТ "КБ "Хрещатик" поточний рахунок №2600.1.001.188894 у гривні.
Матеріалами справи також підтверджується (виписка по особовому рахунку від 20.09.2017 за період з 01.03.2016 по 30.04.2016 наявність залишку коштів на рахунку позивача № 2600.1.001.188894 у розмірі 128 898,12 грн.
Як зазначав позивач в обгрунтування позовних вимог, звернувшись до ПАТ "КБ "Хрещатик" з вимогою вих.19/09-2 від 19.09.2017 про виконання платіжного доручення № 0000002017 від 18.09.2017, банком було надано відповідь у листі № 2-2/4330 від 25.09.2017 про те, що відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02.06.2016 № 46-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03.06.2016 №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "Хрещатик" та відповідно до положень закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій, операції з рахунками не проводяться, також у названому листі а також у Довідці №2-3/3/9719 від 04.10.2016 повідомлено позивача, що його кредиторські вимоги на суму 128 898,12 грн. акцептовано та віднесено до 7 черги, з урахуванням чого у банку відсутні підстави для перерахування коштів.
Позивач вказував на те, що у результаті неправомірних дій відповідача-1, які полягають у недотриманні законодавчо визначеної процедури, а саме строку для віднесення проблемного банку (ПАТ "КБ "Хрещатик") до категорії неплатоспроможних та прийнято рішення (постанову № 234 від 05.04.2016 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних") в перший день початку 180-денного строку, наданого чинним законодавством банку, віднесеному до категорії проблемних для приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, що знайшло своє відображення у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.07.2017, якою визнано протиправною та скасовано постанову № 234 від 05.04.2016 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних", внаслідок чого порушено право позивача на володіння, користування та розпорядження його власністю, а саме грошовими коштами за Договором № 26001001188894 банківського рахунку юридичної особи від 22.01.2016.
Стаття 56 Конституції України проголошує право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійснення ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з положень вищевказаної норми, підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкода; протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування завданої шкоди.
Спір у даній справі, на думку позивача, виник внаслідок дій відповідача-1 щодо прийняття рішення про віднесення ПАТ "КБ "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних, внаслідок чого порушено право позивача на володіння, користування та розпорядження його власністю, а саме грошовими коштами за Договором № 26001001188894 банківського рахунку юридичної особи від 22.01.2016, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність обставин для стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Національного банку України через Державну казначейську службу України матеріальної та моральної шкоди.
Пунктом 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори:
- наявність реальних збитків;
- вина заподіювача збитків;
- причинний зв'язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.
Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
У статті 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При цьому, відповідно до частини сьомої зазначеної статті Цивільного кодексу України, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Національний банк України відповідно до статті 2 Закону України "Про Національний банк України" є центральним банком України, особливим органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Національний банк України" здійснення банківського регулювання та нагляду віднесено до компетенції Національного банку України.
Право Національного банку України, використовуючи адміністративний метод банківського регулювання, застосовувати до банків санкцій адміністративного характеру закріплено у статті 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено право Національного банку України, у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози застосувати заходи впливу.
Віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку є заходами впливу у розумінні статті 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Постановою Правління Національного банку України від 05.04.2016 № 234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних", на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.04.2016 № 463 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05.04.2016 до 04.05.2016 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Костенку Ігорю Івановичу строком на один місяць з 05.04.2016 до 04.05.2016 включно.
Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.04.2016 № 560, продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 05.05.2016 до 04.06.2016 включно.
Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02.06.2016 № 46-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03.06.2016 № 913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик".
Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: (http://www.fg.gov.ua) та в розумінні ст. 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомою, загальнодоступною та такою, що не потребує доказуванню.
Виведення неплатоспроможних банків з ринку шляхом здійснення тимчасової адміністрації і ліквідація банків згідно із статтею 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є виключною компетенцію Фонду.
Згідно із статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку під час здійснення тимчасової адміністрації не здійснюється. При цьому строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до 46 даного Закону вважається таким, що настав. Порядок задоволення вимог кредиторів вкладників визначений у Розділі VIII цього Закону.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що віднесення банку до категорії неплатоспроможних з подальшою його ліквідацією є процедурою, визначеною законом, а Національний банк України при прийнятті відповідних рішень щодо віднесення ПАТ "КБ "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних, відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку діяв у відповідності до своїх повноважень, визначених законом України "Про Національний банк України".
При цьому, як було зазначено вище та зазначалось самим позивачем, ПАТ "КБ "Хрещатик" повідомлено, що кредиторські вимоги позивача на суму 128 898,12 грн. акцептовано та віднесено до 7 черги. Наведена обставина також зазначалась ПАТ "КБ "Хрещатик" у наданих суду апеляційної інстанції поясненнях.
Щодо порушеного права суд апеляційної інстанції зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність порушеного права позивача (як і відсутність самого факту заподіяння шкоди позивачеві) на належне позивачу майно - грошові кошти, оскільки на даний час триває процедура ліквідації ПАТ "КБ "Хрещатик", а задоволення вимог кредиторів здійснюється у черговості, визначеній законом.
Враховуючи приписи статті 53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" питання достатності чи недостатності активів банку для задоволення вимог усіх черг кредиторів може бути визначено виключно за результатами ліквідації банку відповідно до яких Фонд складає ліквідаційний баланс та звіт, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду.
Як вірно встановлено судом першої інстанції і не заперечувалось учасниками справи, позивач є акцептованим кредитором ПАТ "КБ "Хрещатик" на підставі Договору № 26001001188894 банківського рахунку юридичної особи від 22.01.2016. Зобов'язальні відносини між позивачем та банком за вказаним договором не припинились і позивач є кредитором банку, відтак це виключає можливість стверджувати про наявність обставин для зобов'язання з відшкодування шкоди.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди на суму 128 898,12 грн., завданої внаслідок неправомірних дій Національного банку України, - є необґрунтованими і є такими, що заявлені передчасно, оскільки позивач є акцептованим кредитором ПАТ "КБ "Хрещатик", тобто позивачем не доведено факту завданої йому шкоди.
Доводи позивача про те, що протиправність дій відповідача-1 встановлено у судовому порядку при вирішенні спору у справі № 826/6665/16, оскільки постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.07.2017 визнано протиправною та скасовано постанову № 234 від 05.04.2016 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних", внаслідок чого порушено право позивача на володіння, користування та розпорядження його власністю, а саме грошовими коштами за Договором № 26001001188894 банківського рахунку юридичної особи від 22.01.2016 - судом апеляційної інстанції відхиляються огляду на наступне.
У зазначених судових рішеннях не міститься жодного висновку про те, що внаслідок дій або бездіяльності Національного банку України було порушено право позивача чи інших кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик" на отримання коштів за відповідними договорами.
Крім того, частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Проте, склад учасників справи у даній справі та справі № 826/6665/16 - є різними, і у вказаних судових рішеннях не міститься жодного висновку про те, що внаслідок дій або бездіяльності Національного банку України було порушено право позивача (або взагалі певного кола осіб) на розпорядження коштами відповідно до договору/договорів.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що 14.06.2016 позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Хрещатик» про визнання кредиторських вимог, які акцептовані на суму 128 898,12 грн., тобто позивач не позбавлений права власності на своє майно (грошові кошти), оскільки держава не заперечує обов'язку з їх повернення, а лише визначає особливий порядок їх повернення, встановлений законом, зокрема Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).
До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Абзацом 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, визначено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. (абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст. 16 Цивільного кодексу України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.
З огляду на наведене, доводи скаржника про те, що судом першої інстанції здійснено неправильне тлумачення норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та застосовано норми, які не підлягали застосуванню - ст. 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також те, що порушено ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України - судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що спростовуються матеріалами справи та встановленими обставинами.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Аналіз положень статті 1166 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв'язок між ними та вина заподіювача шкоди.
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).
Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом (постанова Верховного Суду України від 12.02.2014 у справі № 6-168цс13).
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними засобами доказування факту заподіяння йому шкоди, а також того, що ця шкода заподіяна йому виключно у зв'язку із встановленням факту протиправних дій чи бездіяльності Національного банку України, що є підставою для відмови позивачеві в задоволенні його вимог в частині стягнення матеріальної шкоди в розмірі 128 898,12 грн. (суми залишку коштів на його рахунку).
Крім того, суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Національний банк України не є суб'єктом відповідальності в розумінні ст. 1173 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Суб'єктами відповідальності, відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, є органи державної влади або місцевого самоврядування, в яких реалізується їхня деліктність. Згідно зі ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органами місцевого самоврядування відповідно до ст. 140 Конституції України є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління.
Також, особливий статус Національного банку України визначений в Рішенні Конституційного Суду України від 26.02.2009 № 6-рп/2009, відповідно до пункту 3.1 якого Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України (ст. 99). Особливість юридичного статусу Національного банку України полягає в тому, що, з одного боку, він має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності від органів державної влади (ст. 6, 7, 24, 25, 53 Закону України "Про Національний банк України"), а з іншого - цивільно-правовий статус як юридичної особи, яка має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні, та може вчиняти певні цивільно-правові правочини з комерційними банками, державою (ст. 4, 29, 31, 42 Закону України "Про Національний банк України").
Отже, Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, самостійним у своїй діяльності від органів державної влади, тобто не є суб'єктом відповідальності в розумінні ст. 1173 Цивільного кодексу України.
Таким чином, позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди, має довести наявність всіх чотирьох елементів господарського правопорушення, в тому числі і вини, а посилання позивача на необхідність застосування ст. 1173 Цивільного кодексу України потребує доведення вини, - є безпідставними і обгрунтовано відхилені судом першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що судом першої інстанції неправильно застосовані припис ст.ст. 16, 22, 23, 104, 321, 1166, 1174, 1176 ЦК України, ст. 20, 224, 225 Господарського кодексу України, ст. ст. 3, 19, ч. 3 ст. 41, ст. 56, ст. 100 Конституції України, ст. 1173 Цивільного кодексу України - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані.
Також, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обумовлені законом підстави для застосування до спірних правовідносин сторін ст. 625 Цивільного кодексу України та нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за вимогами про відшкодування шкоди, - відсутні, у зв'язку з чим вимоги позивача в наведеній частині також не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення шляхом списання коштів з рахунку відповідача-1 моральної шкоди у розмірі 128 898,12 грн., суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача у наведеній частині також не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 Цивільного кодексу України, згідно з ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з частинами першою та другою ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
В той же час, звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про завдання останньому моральної шкоди саме діями, передбаченими ст. 23 Цивільного кодексу України.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодекус України, доказів на підтвердження доводів позивача, щодо завдання йому моральної шкоди, наявність незаконних дій або бездіяльності відповідача-1 внаслідок яких позивачеві завдано моральної шкоди.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстави для задоволення вимог позивача про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 159 968,70 грн., з яких 128 898,12 грн. реальних збитків та 31 070,58 грн. сума нарахувань на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України та моральної шкоди в розмірі 128 898,12 грн., - відсутні і позивачем не подано належних, допустимих та достатніх доказів в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України в обґрунтування підстав наявності відшкодування йому заявлених до стягнення показників, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи скаржника в обґрунтування підстав скасування рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2018 (повний текст складено і підписано 02.04.2018) у справі №910/23198/17 - не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та фактичними обставинами.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2018 (повний текст складено і підписано 02.04.2018) у справі №910/23198/17 - відсутні.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Оскільки на підставі пп. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову та відмовою в задоволенні його вимог за позовом та апеляційною скаргою, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 240, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Данат ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2018 (повний текст складено і підписано 02.04.2018) у справі №910/23198/17 - залишити без задоволення.
2. Рішення рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2018 (повний текст складено і підписано 02.04.2018) у справі №910/23198/17 - залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/23198/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено: 10.08.2018.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді С.А. Гончаров
О.В. Тищенко