вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"08" серпня 2018 р. Справа№ 910/651/18
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаптали Є.Ю.
суддів: Гончарова С.А.
Хрипуна О.О.
при секретарі Майданевич Г.А.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 08.08.2018р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос"
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018. (повний текст складено 02.05.2018)
у справі № 910/651/18 (суддя С. О. Щербаков )
за позовом Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком"
про визнання недійсним договору,-
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос", визнати недійсним договір поставки №Кв221116/01 на умовах товарного кредиту від 22.11.2016 року, укладений між Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком" та Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос". Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком".
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 23.05.2018 апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Шапталі Є.Ю., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Михальська Ю.Б., Гончаров С.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/651/18 та призначено справу до розгляду на 11.07.2018.
12.06.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого, останній просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2018 № 09.1-08/1774/18 у зв'язку із перебуванням судді Михальської Ю.Б. у відпустці, яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл судових справ.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2018, справу № 910/651/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є.Ю., судді Гончаров С.А., Хрипун О.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2018 прийнято апеляційну cкаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/651/18 до провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено до розгляду на 08.08.2018.
В судовому засіданні 08.08.2018 представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/651/18 скасувати.
В судовому засіданні 08.08.2018 представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву поданого під час апеляційного провадження та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/651/18 залишити без змін.
Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгроком", в особі директора Київського представництва Полуляха Ю.М., який діє на підставі довіреності № б/н від 04.01.2016 (надалі - продавець) та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "Колос", в особі Макаренко П.М., який діє на підставі Статуту (надалі - покупець) 22.11.2016 було укладено договір поставки № Кв221116/01 на умовах товарного кредиту, умовами якого передбачено, що продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі передати у власність покупця (поставити) товар (насіння, добрива з мікроелементами для позакореневого підживлення, засоби захисту рослин), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти товар та оплатити його вартість.
Найменування товару, його кількість, терміни поставки та оплати, базис поставки (місце передачі покупцю) визначені у специфікаціях до цього договору, які є його невід'ємною частиною. Ціна за одиницю виміру товару та його загальна ціна, яку має сплатити покупець, визначається специфікаціями (додатками) до цього договору, з урахуванням вимог щодо цього, викладених в тексті самого договору (розділ 2). Продавець має право достроково виконати свої зобов'язання щодо поставки товару (п. 1.2. договору).
Пунктом 2.1. договору встановлено, що ціна товару (в т.ч. ціна за одиницю товару), умови та витрати на доставку вказуються сторонами в специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору. Сплата ціни товару покупцем здійснюється у гривнях України. Сторони можуть визначити в специфікації грошовий еквівалент ціни товару в іноземній валюті у доларах США (Євро), по курсу продажу долару США (Євро) за гривню, що склався на міжбанківському валютному ринку України (за даними веб-сайту www.udinform.com, а у разі її недоступності або відсутності відповідної інформації на ній за даними веб-сайту http://minfin.com.ua) на банківський день, що передує даті підписання специфікації, збільшеному на кількість процентів, що вказана у специфікації (якщо збільшення передбачено специфікацією).
Відповідно до п.п. 4.1. та 4.2. договору, продавець гарантує, що якість поставленого товару відповідає вимогам стандартів і технічних умов, встановлених в Україні. Товар маркований у відповідності до встановлених для цього виду товарів стандартами та технічними умовами, а також іншими вимогами, що пред'являються до зазначених товарів для реалізації їх на території України. Продавець не несе відповідальності за погіршення якісних показників товару, що сталося після його передачі покупцю, а також за врожайність та інші фактори, які знаходяться поза межами контролю продавця.
Як встановлено п. 4.4. договору, приймання товару по кількості та якості проводиться покупцем у присутності уповноваженого представника продавця в момент отримання товару від продавця. Покупець зобов'язаний перевірити комплектність, цілісність тари, а також відсутність ознак пошкодження або псування товару. Приймання товару покупцем за кількістю підтверджується видатковою накладною. Після приймання товару за кількістю, претензії покупця щодо кількості, пакування (крім претензій щодо нестач товару всередині упаковки або тари) чи зовнішнього вигляду не приймається. У випадку виявлення невідповідності товару по кількості чи якості під час приймання товару, покупець повинен письмово заявити про це продавцю негайно та викликати представника продавця для складання акту, в якому фіксується виявлена невідповідність товару по кількості чи якості.
Умовами п. 4.5. договору передбачено, що за ініціативою покупця для виявлення прихованих недоліків стосовно товару по якості в момент його передачі може бути здійснений відбір зразків товару з дотриманням відповідних вимог нормативно-правових документів щодо такого відбору в присутності представника продавця. Зразки мають бути опломбовані та підписані представниками сторін.
Пунктом 4.6. Договору встановлено, що один відібраний зразок передається до лабораторії, акредитованої в системі УкрСЕПРО або УКРЦСМ на проведення таких досліджень для проведення аналізів насіння та/або до Державного підприємства інституту екологічної гігієни та токсикології ім. Л.І. Медведя для проведення аналізів засобів захисту рослин, агрохімікатів, а сторонам залишається для зберігання по одному зразку.
Згідно з п. 4.7. договору, відбір зразків оформлюється відповідним актом, який складається у 3 (трьох) примірниках: по одному для кожної із сторін і один для передачі до лабораторії, акредитованої в системі УкрСЕПРО або УКРЦСМ на проведення таких досліджень та/або Державного підприємства інституту екологічної гігієни та токсикології ім. Л.І. Медведя для проведення аналізів разом з відібраним зразком.
Відповідно до п. 4.8. договору, у випадку наявності обгрунтованої претензії щодо якості товару, покупець зобов'язаний протягом 3 робочих днів з дня отримання результатів аналізів, направити претензію на адресу продавця.
Пунктом 7.1. Договору встановлено, цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Додатками № 1, № 2, № 3, № 4 та № 5 від 29.12.2016, № 6 від 31.03.2017, № 7 від 31.05.2017, № 8 від 09.06.2017, № 9 від 29.06.2017 до договору поставки № Кв221116/01 на умовах товарного кредиту від 22.11.2016 сторони погодили специфікації на товар, що поставляється ТОВ "Украгроком" на адресу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос".
Як вбачається з позовної заяви та апеляційної скарги, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Приватно-орендне сільськогосподарське підприємствао "Колос" зазначає, що спірний договір поставки, укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгроком", в особі директора Київського представництва Полуляха Ю.М., проте відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у відповідача відсутні створені та відкриті у відповідності із вимогами чинного законодавства відокремлені структурні підрозділи, у тому числі Київське представництво, а тому директор Київського представництва Полулях Ю.М. не мав необхідного обсягу дієздатності та укладати договори від імені відповідача.
Разом з тим, скаржник зазначає, що в оскаржуваному договорі поставки сторони не погодили предмет договору, оскільки договором не визначено асортимент товару, який має поставлятися, не визначено його кількість та вимоги по якості, що ставляться до товару, а також, договір поставки не містить строку дії договору, оскільки вказівка у п. 7.1. договору про те, що останній діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, на думку скаржника, суперечить вимогам ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України.
Також скаржник зазначає, що у жовтні та листопаді 2017 року Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство "Колос" здійснило збір кукурудзи та виявило, що показник врожайності становить 5,26 т/га, що на 2,74 тони менше запланованої. Однією із головних причин не отримання запланованої врожайності кукурудзи скаржник вважає використання насіння поставленого відповідачем за договором, а тому на думку скаржника, спірний договір поставки вчинений під впливом обману, оскільки скаржник на момент підписання договору, додатків до нього (специфікації) та на момент отримання товару не знав та не міг знати, що у відповідача відсутні належним чином оформлені документи, що підтверджують відповідність насіння.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як визначено ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як визначено приписами ст. 629 Цивільного кодексу України, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено ст. 203 Цивільного кодексу України, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У відповідності до приписів статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Враховуючи викладене, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Як визначено п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
У відповідності до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Разом з тим, за змістом п. 2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
Вказаної позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
При цьому, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Згідно з ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Таким чином, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Місцевим господарським судом вірно встановлено, що 22.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгроком", в особі директора Київського представництва Полуляха Ю.М., який діє на підставі довіреності № б/н від 04.01.2016 (надалі - продавець) та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "Колос", в особі Макаренко П.М., який діє на підставі Статуту (надалі - покупець) укладено договір поставки № Кв221116/01 на умовах товарного кредиту, умовами якого передбачено, що продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі передати у власність покупця (поставити) товар (насіння, добрива з мікроелементами для позакореневого підживлення, засоби захисту рослин), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти товар та оплатити його вартість.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Скаржник стверджує, що спірний договір поставки, укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгроком", в особі директора Київського представництва Полуляха Ю.М., проте відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у відповідача відсутні створені та відкриті у відповідності із вимогами чинного законодавства відокремлені структурні підрозділи, у тому числі Київське представництво, а тому директор Київського представництва Полуляха Ю.М. не мав необхідного обсягу дієздатності та укладати договори від імені відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.
Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Як визначено ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ч. 1 ст. 239 Цивільного кодексу України).
З договору поставки № Кв221116/01 на умовах товарного кредиту від 22.11.2016 вбачається, що останній підписаний від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком" директором Київського представництва Полуляха Ю.М., який діяв на підставі довіреності № б/н від 04.01.2016.
Згідно з п. 9.1. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком", затвердженого загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком", протокол № 146 від 28.07.2014, управління та контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства виконують наступні органи:
9.1.1. Вищим органом Товариства є Загальні збори учасників;
9.1.2. Виконавчим органом Товариства є Дирекція;
9.1.3. Контроль за фінансово-господарською діяльністю Товариства - незалежний аудит.
Розділом 11 Статуту встановлено, що виконавчим органом Товариства, що здійснює поточне керівництво його діяльністю є дирекція (п. 11.1.Статуту). Дирекція виконує рішення Загальних Зборів та надає відповідні звіти про виконання цих рішень (п. 11.5. Статуту). Керує роботою Дирекції Генеральний директор (п. 11.6. Статуту).
Генеральний директор діє від імені Товариства без будь-яких спеціальних повноважень та має право виконувати від імені товариства всі необхідні адміністративні та юридичні дії, які пов'язані з цілями, завданнями, предметом діяльності та правами товариства (п. 11.6.1. Статуту).
Генеральний директор Товариства має право, зокрема видавати довіреності від імені товариства (п. 11.6.2. Статуту).
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у розділі "Прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи" керівником та підписантом від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком" (ідентифікаційний код - 30530159) зазначено - Плічко В.М.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про господарські товариства", товариство має право створювати на території України та за її межами філії та представництва, а також дочірні підприємства відповідно до чинного законодавства України.
Згідно з ст. 95 Цивільного кодексу України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.
З матеріалів справи вбачається, що наказом від 07.11.2014 № 109/5 "Про внесення змін до організаційної структури", підписаного генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком" Плічко В.М. створено з 10.11.2014 структурний підрозділ (відділ) у складі Департаменту зі збуту - Київське представництво. Установлено штат Київського представництва в кількості: директор представництва - 1 штатна одиниця; менеджер із збуту - 4 штатні одиниця.
Згідно з наказом від 02.09.2015 № 238 К "Про прийняття на роботу Полуляха Ю.М." прийнято Полуляха Юрія Михайловича на посаду директора Київського представництва з 03.09.2015 та посадовим окладом згідно до штатного розпису.
Отже, як вбачається з наказу Київське представництво є структурним підрозділом (відділ) у складі Департаменту зі збуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком".
Так, структурним підрозділом юридичної особи є така її ланка, яка має чітко визначені функції у господарській діяльності, відмінні від функцій інших ланок, і в силу цього входить у ціле як організаційно відособлена від інших підрозділів частина юридичної особи. Тобто, структурний підрозділ не є відокремленим ні організаційно, ні територіально від юридичної особи, оскільки керівник такого підрозділу призначається на посаду та діє відповідно до штатного розпису юридичної особи.
При тому, як відокремлений підрозділ юридичної особи характеризується сукупністю певних ознак, визначених законодавством України, за наявності яких його можна вважати відокремленим підрозділом. До таких ознак можна віднести наступне: рішення органу управління юридичної особи про створення відокремленого підрозділу; розташування поза місцезнаходженням юридичної особи; здійснення всіх або частини функцій юридичної особи; здійснення представництва і захисту інтересів юридичної особи; відсутністю статусу юридичної особи; наділенням майна юридичної особи, яка їх створила; здійснення діяльності на підставі положення про відокремлений підрозділ; призначення юридичною особою керівника, який діє на підставі виданої юридичною особою довіреності; узгодження питання про його розміщення з відповідними органами місцевого самоврядування; включення відомостей про створення відокремленого підрозділу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Отже, враховуючи, що Київське представництво створено на підставі наказу генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком" Плічко В.М. від 07.11.2014 № 109/5 "Про внесення змін до організаційної структури" у складі Департаменту зі збуту та діє відповідного до штатного розпису юридичної особи, при цьому у матеріалах справи відсутні докази наявності у такого представництва ознак характерних для відокремленого підрозділу, як то розташування поза місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком" та здійснення всіх або частини функцій Товариства, наділення його майном юридичної особи, що її створила, і здійснення діяльності на підставі затвердженого положення.
Разом з тим, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні дані про наявні відокремлені підрозділи Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком", у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов до вірного висновку про те, що Київське представництво є саме структурним підрозділом (відділом) Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком", а не відокремленим підрозділом як зазначає скаржник.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгроком" в особі генерального директора Плічка В.М., що діє на підставі Статуту видано довіреність б/н, якою уповноважено директора Київського представництва Полуляха Юрія Михайловича бути представником Товариства в межах Київського представництва в органах державної влади та місцевого самоврядування, в установах, підприємствах, організаціях всіх форм власності як резидентів так і нерезидентів, а також перед фізичними особами (в т.ч. суб'єктами підприємництва).
Для чого йому надано такі права від імені Товариства: вести переговори, подавати та отримувати заяви, довідки та інші документи, укладати та підписувати (із засвідченням печаткою товариства) договори поставки, стороною (постачальником) в яких виступає Товариство, у тому числі договори поставки за попередньою оплатою, договори поставки з відстрочкою платежу, договори поставки на умовах товарного кредиту та Специфікації до них, договори поруки, договори відповідального зберігання товарно-матеріальних цінностей на складах товариства, укладати угоди (договори) з фізичними особами на виконання робіт, надання послуг, в яких Товариство виступає замовником робіт, послуг, підписувати (із засвідченням печаткою Товариства) договори поставки сільськогосподарської продукції.
Разом з тим, Полуляху Юрію Михайловичу для виконання повноважень за цією довіреністю надано право підписувати із засвідченням печаткою Товариства документи пов'язані з подальшим виконанням товариством своїх договірних зобов'язань за укладеними договорами, в тому числі акти приймання-передавання виконаних робіт, наданих послуг, акти звірки, векселі тощо.
Довіреність видана без права передоручення та дійсна до 31.12.2016 року включно.
Згідно з ст. 237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 238 Цивільного кодексу України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
У відповідності до приписів ст. 239 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (ч. 3 ст. 244 Цивільного кодексу України).
Як встановлено ст. 246 Цивільного кодексу України, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Цивільного кодексу України, строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.
Згідно з п. 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.
Як зазначено вище, 04.01.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгроком" в особі генерального директора Плічка В.М., що діє на підставі Статуту видано довіреність б/н, якою уповноважено директора Київського представництва Полуляха Юрія Михайловича бути представником Товариства в межах Київського представництва для чого йому надано право від імені Товариства укладати та підписувати (із засвідченням печаткою товариства) договори поставки, стороною (постачальником) в яких виступає Товариство, у тому числі договори поставки за попередньою оплатою, договори поставки з відстрочкою платежу, договори поставки на умовах товарного кредиту та Специфікації до них. Крім того, Полуляху Юрію Михайловичу для виконання повноважень за довіреністю надано право підписувати із засвідченням печаткою Товариства документи пов'язані з подальшим виконанням товариством своїх договірних
Отже, місцевий господарський суд дійшов до вірного висновку про те, що Полулях Юрій Михайлович укладаючи спірний договір поставки № Кв221116/01 на умовах товарного кредиту від 22.11.2016 діяв в межах повноважень, наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгроком" відповідно до довіреності б/н від 04.01.2016 та мав необхідний обсяг дієздатності для вчинення відповідних дій від імені юридичної особи - відповідача.
Щодо твердження скаржника, стосовного того, що в оскаржуваному договорі поставки сторони не погодили предмет договору, оскільки договором не визначено асортимент товару, який має поставлятися, не визначено його кількість та вимоги по якості, що ставляться до товару, а також того що договір поставки не містить строку дії договору, оскільки вказівка у п. 7.1. договору про те, що останній діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, на думку позивача, суперечить вимогам ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Як встановлено ч. 3-4 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з предметом договору поставки № Кв221116/01 на умовах товарного кредиту від 22.11.2016 продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі передати у власність покупця (поставити) товар (насіння, добрива з мікроелементами для позакореневого підживлення, засоби захисту рослин), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти товар та оплатити його вартість.
Найменування товару, його кількість, терміни поставки та оплати, базис поставки (місце передачі покупцю) визначені у специфікаціях до цього договору, які є його невід'ємною частиною Ціна за одиницю виміру товару та його загальна ціна, яку має сплатити покупець, визначається специфікаціями (додатками) до цього договору, з урахуванням вимог щодо цього, викладених в тексті самого договору (розділ 2). Продавець має право достроково виконати свої зобов'язання щодо поставки товару (п. 1.2. договору).
Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
З матеріалів справи вбачається та вірно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору, сторонами укладено додатки № 1, № 2, № 3, № 4 та № 5 від 29.12.2016, № 6 від 31.03.2017, № 7 від 31.05.2017, № 8 від 09.06.2017, № 9 від 29.06.2017 до договору поставки № Кв221116/01 на умовах товарного кредиту від 22.11.2016, відповідно до яких сторони погодили специфікації на товар, що поставляється ТОВ "Украгроком" на адресу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос", в яких чітко зазначено найменування товару (асортимент), кількість, ціна товару та термін поставки.
Згідно з ч. 1 ст. 268 Господарського кодексу України, якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 673 Цивільного кодексу України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.
Апеляційний господарський суд зазначає, що вимоги щодо приймання товару по кількості та якості визначені у розділі 4 договору поставки № Кв221116/01 на умовах товарного кредиту від 22.11.2016, в якому зазначено про гарантії якості та вимоги до її підтвердження, а також визначена процедура пред'явлення претензій з боку покупця товару у випадку порушення продавцем вимог щодо поставки якісного товару.
При цьому, відповідно до п. 3.2. договору, продавець зобов'язаний на вимогу покупця надати йому копію сертифікату якості (копію паспорту) на товар, копію свідоцтва про державну реєстрацію товару або інші супровідні документи товару, що постачається, якщо необхідність їх надання передбачено законодавством.
Матеріали справи містять сертифікати якості на насіння, що поставлялося за договором поставки № Кв221116/01 на умовах товарного кредиту від 22.11.2016.
Згідно з ч. 1 ст. 688 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять доказів повідомлення позивачем Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком" про порушення умов договору поставки щодо кількості, якості та асортименту товару.
Згідно з ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Як встановлено ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні
Відповідно до ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях
З п. 2.1. договору поставки вбачається, що сторони визначили, що сплата ціни товару покупцем здійснюється у гривнях України.
Разом з тим, з наявної у матеріалах справи банківської виписки вбачається, що 26.12.2017 Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "Колос" була здійснена часткова оплата вартості поставленого товару у розмірі 200 000, 00 грн.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, місцевий господарський суд вірно зазначив, що чинним законодавством України передбачено право сторін на визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до п. 2.1. договору, ціна товару (в т.ч. ціна за одиницю товару), умови та витрати на доставку вказуються сторонами в специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору. Сплата ціни товару покупцем здійснюється у гривнях України. Сторони можуть визначити в специфікації грошовий еквівалент ціни товару в іноземній валюті у доларах США (Євро), по курсу продажу долару США (Євро) за гривню, що склався на міжбанківському валютному ринку України (за даними веб-сайту www.udinform.com, а у разі її недоступності або відсутності відповідної інформації на ній за даними веб-сайту http://minfin.com.ua) на банківський день, що передує даті підписання специфікації, збільшеному на кількість процентів, що вказана у специфікації (якщо збільшення передбачено специфікацією).
Пунктом 2.3. договору встановлено, що у випадку збільшення на міжбанківському валютному ринку України на дату, що передує даті розрахунку Товар (його частину) ,вартості долару США (Євро) в національній валюті в порівнянні з вартістю долару США(Євро) в національній валюті на банківський день, що передує даті укладенні відповідної Специфікації, то неоплачена ціна Товару, яку має сплатити ПОКУПЕЦЬ, змінюється та ПОКУПЕЦЬ зобов'язаний здійснити її перерахунок самостійно за наступною формулою:
С = В х (К2/К1) грн, де:
С - кінцева ціна неоплаченого Товару, що підлягає оплаті (його частина) в національній валюті України, після зміни ціни такого Товару по вищевказаній формулі;
В - ціна неоплаченого Товару в національній валюті України ,яка підлягає зміни у зв'язку зі зміною вартості долару США(Євро) по відношенню до гривні;
К2 - вартість 1 (одного) долара США(Євро) в національній валюті України за курсом продажу долару США(Євро) за гривню, що склався на міжбанківському валютному ринку України (за даними веб-сайту www.udinform.com , а у разі її недоступності або відсутності відповідної інформації на ній за даними веб-сайту http://minfin.com.ua) на банківський день ,що передує даті розрахунку за Товар (його частину), збільшеним на кількість процентів, що вказана у Специфікації (якщо збільшення передбачено Специфікацією).
К1 - вартість 1 (одного) долара США(Євро) в національній валюті України за курсом продажу долару США(Євро) за гривню, що склався на міжбанківському валютному ринку України (за даними веб-сайту www.udinform.com , а у разі її недоступності або відсутності відповідної інформації на ній за даними веб-сайту http://minfin.com.ua) на банківський день ,що передує даті підписання відповідної Специфікації, збільшеним на кількість процентів, що вказана у Специфікації (якщо збільшення передбачено Специфікацією).
Як встановлено п. 2.4. договору, у випадку збільшення на міжбанківському валютному ринку України до моменту повної оплати Товару вартості долару США(Євро) в національній валюті в порівнянні з вартістю долару США(Євро) в національній валюті на банківський день, що передує даті укладенні відповідної Специфікації, ціна не оплаченого товару , може змінюватися пропорційно зміни вартості долара США(Євро) на вимогу ПРОДАВЦЯ в односторонньому порядку за наступною формулою:
С = В х (К2/К1) грн, де:
С - кінцева ціна неоплаченого товару, в національній валюті України, що підлягає сплати за даним Договором після зміни ціни неоплаченого товару по вищевказаній формулі;
В - ціна неоплаченого товару в національній валюті України ,яка підлягає зміни у зв'язку зі зміною вартості долару США(Євро) по відношенню до гривні;
К2 - вартість 1 (одного) долара США(Євро) в національній валюті України за курсом продажу долару США(Євро) за гривню, що склався на міжбанківському валютному ринку України (за даними веб-сайту www.udinform.com , а у разі її недоступності або відсутності відповідної інформації на ній за даними веб-сайту http://minfin.com.ua) на банківський день ,що передує даті пред'явлення ПРОДАВЦЕМ вимоги або виставлення рахунку на оплату, збільшеним на кількість процентів, що вказана у Специфікації (якщо збільшення передбачено Специфікацією).
К1 - вартість 1 (одного) долара США(Євро) в національній валюті України за курсом продажу долару США(Євро) за гривню, що склався на міжбанківському валютному ринку України (за даними веб-сайту www.udinform.com , а у разі її недоступності або відсутності відповідної інформації на ній за даними веб-сайту http://minfin.com.ua) на банківський день ,що передує даті підписання відповідної Специфікації, збільшеним на кількість процентів, що вказана у Специфікації (якщо збільшення передбачено Специфікацією).
Таким чином, умови договору в частині визначення грошового еквіваленту ціни товару в іноземній валюті відповідають положенням чинного на момент укладення договору законодавства та не суперечать жодному нормативно-правовому акту.
Разом з тим, відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Як визначено ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Як встановлено п. 7.1. договору поставки № Кв221116/01 на умовах товарного кредиту від 22.11.2016, цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Враховуючи викладене, вбачається, що строк дії останнього не обмежений і закінчується настанням певної події, а саме повним виконанням сторонами своїх зобов'язань за договором.
Згідно з п. 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" Згідно з частиною третьою статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору. Отже, строк дії господарського договору є його істотною умовою. Разом з тим слід мати на увазі, що строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сторони погодили всі істотні умови договору поставки № Кв221116/01 на умовах товарного кредиту від 22.11.2016.
Щодо тверджень скаржника про те, що у жовтні та листопаді 2017 року Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство "Колос" здійснило збір кукурудзи та виявило, що показник врожайності становить 5, 26 т/га, що на 2, 74 тони менше запланованої. Однією із головних причин не отримання запланованої врожайності кукурудзи скаржник вважає використання насіння поставленого відповідачем за договором, а тому на думку скаржника, спірний договір поставки вчинений під впливом обману, оскільки скаржник на момент підписання договору, додатків до нього (специфікації) та на момент отримання товар, не знав та не міг знати, що у відповідача відсутні належним чином оформлені документи, що підтверджують відповідність насіння.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору поставки № Кв221116/01 на умовах товарного кредиту від 22.11.2016 було поставлено товар, що підтверджується видатковими накладними № Кв000034 від 29.12.2016, № Кв000035 від 29.12.2016, № Кв000036 від 29.12.2016, № Кв000037 від 30.12.2016, № Кв000004 від 18.01.2017, № Кв000037 від 15.03.2017, № Кв000054 від 20.03.2017, № Кв000072 від 27.03.2017, № Кв000119 від 31.03.2017, № Кв000018 від 03.04.2017, № Кв000028 від 04.04.2017, № Кв000029 від 05.04.2017, № Кв000031 від 05.04.2017, № Кв000060 від 11.04.2017, № Кв000065 від 11.04.2017, № Кв000101 від 20.04.2017, № Кв000027 від 08.05.2017, № Кв000107 від 31.05.2017, № Кв000051 від 09.06.2017, № Кв000145 від 29.06.2017, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.
Разом з тим, позивач частково розрахувався за поставлений товар у розмірі 200 000, 00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою.
Відповідно до п.п. 4.1. та 4.2. договору, продавець гарантує, що якість поставленого товару відповідає вимогам стандартів і технічних умов, встановлених в Україні. Товар маркований у відповідності до встановлених для цього виду товарів стандартами та технічними умовами, а також іншими вимогами, що пред'являються до зазначених товарів для реалізації їх на території України. Продавець не несе відповідальності за погіршення якісних показників товару, що сталося після його передачі покупцю, а також за врожайність та інші фактори, які знаходяться поза межами контролю продавця.
Як встановлено п. 4.4. договору, приймання товару по кількості та якості проводиться покупцем у присутності уповноваженого представника продавця в момент отримання товару від продавця. Покупець зобов'язаний перевірити комплектність, цілісність тари, а також відсутність ознак пошкодження або псування товару. Приймання товару покупцем за кількістю підтверджується видатковою накладною. Після приймання товару за кількістю, претензії покупця щодо кількості, пакування (крім претензій щодо нестач товару всередині упаковки або тари) чи зовнішнього вигляду не приймається. У випадку виявлення невідповідності товару по кількості чи якості під час приймання товару, покупець повинен письмово заявити про це продавцю негайно та викликати представника продавця для складання акту, в якому фіксується виявлена невідповідність товару по кількості чи якості.
У відповідності до умов п. 4.5. договору за ініціативою покупця для виявлення прихованих недоліків стосовно товару по якості в момент його передачі може бути здійснений відбір зразків товару з дотриманням відповідних вимог нормативно-правових документів щодо такого відбору в присутності представника продавця. Зразки мають бути опломбовані та підписані представниками сторін.
Пунктом 4.6. договору встановлено, що один відібраний зразок передається до лабораторії, акредитованої в системі УкрСЕПРО або УКРЦСМ на проведення таких досліджень для проведення аналізів насіння та/або до Державного підприємства інституту екологічної гігієни та токсикології ім. Л.І. Медведя для проведення аналізів засобів захисту рослин, агрохімікатів, а сторонам залишається для зберігання по одному зразку.
Згідно з п. 4.7. договору, відбір зразків оформлюється відповідним актом, який складається у 3 (трьох) примірниках: по одному для кожної із сторін і один для передачі до лабораторії, акредитованої в системі УкрСЕПРО або УКРЦСМ на проведення таких досліджень та/або Державного підприємства інституту екологічної гігієни та токсикології ім. Л.І. Медведя для проведення аналізів разом з відібраним зразком.
Беручи до уваги наведе, місцевий господарський суд вірно вказав на те, що договором поставки передбачено право позивача для виявлення прихованих недоліків стосовно товару по якості в момент його передачі здійснити відбір зразків товару з дотриманням відповідних вимог нормативно-правових документів щодо такого відбору в присутності представника продавця. Зразки мають бути опломбовані та підписані представниками сторін.
Однак, матеріали справи не місять доказів здійснення позивачем відбору зразків товару для виявлення прихованих недоліків стосовно товару по якості.
Разом з тим, п. 4.8. договору встановлено, що у випадку наявності обгрунтованої претензії щодо якості товару, покупець зобов'язаний протягом 3 робочих днів з дня отримання результатів аналізів, направити претензію на адресу продавця.
Проте, у матеріалах справи відсутні докази направлення (надсилання/вручення) позивачем на адресу відповідача претензії щодо якості товару.
Разом з тим, в обґрунтування позовних вимог позивач також посилається на положення ст. 230 Цивільного кодексу України.
Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно з п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Аналогічні рекомендації містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".
Відповідно до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
При цьому, необхідно зазначити, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 Цивільного кодексу України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Місцевий господарський суд вірно зазначив, що наявність факту навмисного введення однією із сторін іншої сторони в оману щодо обставин, які мають істотне значення, одночасно виключає наявність факту помилки щодо таких обставин.
Таким чином, як зазначено вище, у матеріалах справи відсутні докази здійснення позивачем відбору зразків товару для виявлення прихованих недоліків стосовно товару по якості, як і відсутні докази направлення (надсилання/вручення) позивачем на адресу відповідача претензії щодо якості товару.
Разом з тим, відповідно до п. 4.2 договору, продавець не несе відповідальності за погіршення якісних показників товару, що сталося після його передачі покупцю, а також за врожайність та інші фактори, які знаходяться поза межами контролю продавця.
При цьому, відповідно до ст. 15 Закону України "Про насіння і садовий матеріал", насіння і садивний матеріал вводяться в обіг після їх сертифікації. Сертифікати на насіння або сертифікати на садивний матеріал можуть бути видані, якщо: насіння та/або садивний матеріал належить до сорту, занесеного до Реєстру сортів рослин України; насіння за сортовими або посівними якостями відповідає вимогам законодавства у сфері насінництва та розсадництва; садивний матеріал за сортовими або товарними якостями відповідає вимогам законодавства у сфері насінництва та розсадництва.
Отже, місцевий господарський суд вірно зазначив, що важливою умовою введення насіння та садивного матеріалу в обіг є їх сертифікація, при цьому відповідний сертифікат може бути виданий, зокрема якщо насіння та/або садивний матеріал належить до сорту занесеного до Реєстру сортів рослин України .
Матеріали справи містять сертифікати якості на насіння, що поставлялося за договором поставки № Кв221116/01 на умовах товарного кредиту від 22.11.2016.
Разом з тим, з наявних у матеріалах справи специфікацій до договору поставки вбачається, що на виконанням умов договору відповідач здійснював поставку не лише насіння.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про неприйняття до уваги долучених позивачем до заяви про зміну підстав позову б/н від 13.02.2018, заяви про вчинення кримінального правопорушення від 09.02.2018, оскільки матеріали справи не містили на момент винесення рішення по даній справі (19.04.2018) доказів реєстрації заяви, а з доданих до апеляційної скарги доказів вбачається, що заява позивача про вчинення кримінального правопорушення внесена до ЄДРДР тільки 07.05.2018, вже після прийняття рішення судом першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені позивачем обставини не мають своїм наслідком визнання договору недійсним у розумінні положень ст.ст. 229, 230 Цивільного кодексу України, оскільки позивач не навів фактів порушень охоронюваних законом прав Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" з боку відповідача, а також фактів укладення спірного договору під впливом обману.
Враховуючи положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/651/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Разом з тим, доводи Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/651/18 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського
процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/651/18 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/651/18 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/651/18 повернути до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до суду касаційної інстанції у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала
Судді С.А. Гончаров
О.О. Хрипун
Повний текст постанови складено 14.08.2018