Іменем України
07 серпня 2018 року м. Чернігів
Господарським судом Чернігівської області у складі судді Оленич Т. Г.
за участю секретаря судового засідання Хіловської І. Д.
розглянуто у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу №927/91/17
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Шалигинське»,
вул. Леніна, 205, селище Шалигине, Глухівський район, Сумська
область, 41470
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Аратта-Агро»,
вул. Гавриша, 57, с. Вікторівка, Ніжинський район,
Чернігівська область, 16670
до відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Опанасюк Олександри Євгенівни,
АДРЕСА_1
про визнання договору недійсним
у присутності представників сторін:
від позивача: Максюка С.В. - адвоката (ордер серії КС №400832 від 04.07.2018); Воєйка В.Л. - заступника директора з правових питань (довіреність №13-07/18 від 13.07.2018);
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: не з'явився
В судовому засіданні 07.08.2018 на підставі ч.1 ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Рішення прийнято після перерви, оголошеної в судовому засіданні на підставі ст.216 Господарського процесуального кодексу України з 16.07.2018 по 07.08.2018.
Позивачем подано позов про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 07.12.2016, укладеного між відповідачами.
Позовні вимоги обґрунтовуються невідповідністю оспорюваного договору загальним вимогам закону, встановленим для чинності правочинів, а також, за твердженням позивача, сторонами договору купівлі-продажу від 01.12.2012, право вимоги по якому було передано за оспорюваним договором, передбачено неможливість заміни кредитора у зобов'язанні без згоди боржника, про що було укладено додаткову угоду до договору купівлі-продажу. Крім того, позивач вважає, що зміст укладеного між сторонами договору про відступлення права вимоги не спрямований на реальне настання правових наслідків.
Відповідач-1 у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує, стверджуючи, що позивач замовчує факт укладення додаткової угоди №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу від 01.12.2012, за умовами якої було виключено пункт щодо обов'язкової згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні. При цьому, як стверджує відповідач-1, укладення оспорюваного позивачем договору відступлення права вимоги немає для позивача жодних негативних наслідків, а відтак відсутнє порушення його права, яке підлягає захисту в обраний спосіб.
Відповідач-2 також не визнає позовні вимоги в повному обсязі, стверджуючи при цьому про наявність додаткової угоди №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу від 01.12.2012, в якій міститься умова про виключення пункту про можливість заміни кредитора у зобов'язанні лише за згодою боржника. Також віповідач-2 вважає, що оспорюваний договір не порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, оскільки обсяг його зобов'язань за основним договором купівлі-продажу залишився без змін. Не погоджується відповідач-2 й з твердженням позивача, що оспорюваний договір відступлення права вимоги є фіктивним, оскільки на виконання договору про відступлення права вимоги відповідач-1 передав відповідачу-2 всі документи, що підтверджують наявність такої вимоги, а відтак відсутні підстави для визнання цього договору фіктивним.
Розгляд даної справи розпочався за правилами Господарського процесуального кодексу України в редакції, яка була чинна до 15.12.2017. Як свідчать матеріали справи, в судовому засіданні, що відбулось 23 січня 2017, суд перейшов до розгляду справи по суті.
Під час розгляду справи позивачем оспорювався факт підписання додаткової угоди №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу від 01.12.2012.
Ухвалою від 06.07.2017 судом за клопотанням позивача призначено судову технічну експертизу документа, а саме додаткової угоди №2 від 28.02.2016, в зв'язку з чим провадження у справі зупинялось до закінчення проведення судової експертизи та повернення матеріалів справи до Господарського суду Чернігівської області.
Ухвалою суду від 02.07.2018 у зв'язку з поверненням до суду матеріалів справи разом з висновком експертів від 15.06.2018 №3074/17-34/12220ч12229/18-34, провадження у справі поновлено. При цьому, в даній ухвалі судом повідомлено сторін про продовження вирішення спору зі стадії розгляду справи по суті. Судове засідання призначене на 16.07.2018.
В судовому засіданні, яке відбулось 16.07.2018, були присутні представники позивача та відповідача-1.
Відповідач-2 особисто та/або його уповноважений представник в судове засідання не з'явився.
До початку засідання на електронну скриньку від представника відповідача-2 надійшла скан-копія клопотання від 13.07.2018 про відкладення розгляду справи в зв'язку з перебуванням як самого відповідача-2, так і його представника у відпустці поза межами України.
При цьому, електронний лист, до якого була прикріплена скан-копія клопотання, всупереч вимогам ч.8 ст.42 Господарського процесуального кодексу України не підписаний електронним цифровим підписом особи, що надіслала лист, а також до суду не направлено оригіналу примірника клопотання.
Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. В силу приписів частини другої цієї ж статті суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Суд зауважує, що до скан-копії клопотання про відкладення розгляду справи представником відповідача-2 не додано жодного документу, який підтверджував би викладені у заяві обставини, та на підставі яких суд може прийти до висновку про поважність причин неявки в судове засідання відповідача-2 особисто або його представника. Отже, суд приходить до висновку про відсутність поважних причин неявки в судове засідання відповідача-2 та/або його представника.
Відтак, з урахуванням приписів ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що відповідач-2 не з'явився в судове засідання без поважних причин, тому суд продовжено розгляд справи у відсутності цього учасника справи.
13 липня 2018 року позивачем через канцелярію суду подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач, посилаючись на висновки судової експертизи та стверджуючи про підроблення додаткової угоди №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, просив разом з договором про відступлення права вимоги від 07.12.2016 визнати недійсною також і цю додаткову угоду.
Вказане клопотання розглядалось судом на підставі ч.1 ст.207 Господарського процесуального кодексу України в редакції, яка набула чинності з 15.12.2017, в судовому засіданні 16.07.2018.
Присутній в судовому засіданні 16.07.2018 представник відповідача-1 проти вказаного клопотання заперечував, зазначивши про його безпідставність.
Вислухавши пояснення представників сторін, суд заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог не приймає до розгляду з оглядом на таке.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до закінчення підготовчого засідання або до першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, збільшити або зменшити розмір позовних вимог.
Слід зазначити, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог розуміється зміна кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. При цьому, наявність таких кількісних показників притаманна позовним заявам майнового характеру, в яких визначається ціна позову.
Предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору, тобто спір носить немайновий характер та не підлягає вартісній оцінці.
Заявляючи про збільшення розміру позовних вимог шляхом визнання недійсною додаткової угоди №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, позивач фактично заявляє іншу (додаткову) вимогу, про яку не йшлось в позовній заяві, а тому у суду відсутні правові підстави для прийняття вказаної заяви до розгляду.
Відтак, спір вирішується в межах позовних вимог, викладених у позовній заяві.
Одночасно із заявою про збільшення розміру позовних вимог позивачем подано до матеріалів справи заяви свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, підписи яких посвідчені нотаріусом. Враховуючи, що вказані заяви свідків подані до початку судового засідання по розгляду справи по суті, призначеного судом після поновлення провадження у справі, тому ці заяви залучаються до матеріалів справи та приймаються до розгляду.
Заява позивача від 16.07.2018 з процесуальних питань щодо визначення правил позовного провадження, за якими здійснюється розгляд даної справи після її поновлення, та переходу до стадії підготовчого провадження у разі розгляду справи за правилами загального позовного провадження, судом відхилена, оскільки до зупинення провадження у справі суд перейшов до розгляду даної справи по суті, тому відсутні підстави для розгляду справи з початку зі стадії підготовчого провадження.
16 липня 2018 року відповідачем-1 через канцелярію суду подано заяву "про призначення у справі повторної судової технічної експертизи документа". Мотивуючи підстави подання цього клопотання, відповідач-1 зазначає, що судовими експертами при експертному дослідженні та висновку за його результатами надано відповіді не на всі поставлені судом питання, та, на думку відповідача-1, є наявність ознак неповноти проведеного дослідження. При цьому, в прохальній частині заяви відповідачем-1 викладено про призначення додаткової судової технічної експертизи документа.
В судовому засіданні під час вирішення вказаного клопотання в порядку ст.207 Господарського процесуального кодексу України представник відповідача-1 усно уточнив, що просить призначити повторну судову експертизу, на вирішення якої поставити питання, наведені у прохальній частині заяви.
Представники позивача проти клопотання заперечували, стверджуючи, що дії відповідача-1 направлені на затягування вирішення спору у даній справі, а також зазначаючи, що висновок експертів, який міститься в матеріалах справи, є повним щодо кожного питання, поставленого на вирішення експертизи.
У задоволенні заяви відповідача-1 про призначення повторної судової технічної експертизи судом відмовлено з огляду на таке.
За змістом ч.2 ст.107 Господарського процесуального кодексу України повторна експертиза призначається судом за наявності сумнівів у правильності висновку експерта у разі її необґрунтованості, суперечності з іншими матеріалами справи, та проведення повторної експертизи доручається іншим експертам. Водночас, згідно із визначенням поняття «повторна експертиза», яке наведено у п.1.2.11. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.11.1998 за №705/3145 (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 №1950/5) повторною є експертиза, під час проведення якої досліджуються ті самі об'єкти і вирішуються ті самі питання, що й при проведенні первинної (попередніх) експертиз.
Відповідач-1 в заяві про призначення повторної експертизи не навів достатніх підстав, при наявності яких суд може дійти до висновку про необґрунтованість висновку експертів №3074/17-34/12220ч12229/18-34 від 15.06.2018, а також не зазначив яким іншим матеріалам справи суперечить вказаний висновок.
Крім того, суд приймає до уваги, що у предметі експертного дослідження - додатковій угоді № 2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу від 01.12.2012 та у порівняльних зразках, які надавались для проведення експертизи, з дозволу суду було вирізано штрихи рукописних записів і підписів, що, в свою чергу, унеможливлює надання цього ж об'єкту на нове дослідження. Також судом враховуються приписи ч.3 ст.195 Господарського процесуального кодексу України щодо неможливості зупинення провадження у справі під час розгляду справи по суті в зв'язку із призначенням судової експертизи.
Отже, заява відповідача-1 про призначення повторної судової технічної експертизи документа є безпідставної та необґрунтованої, в зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Подані представником відповідача-1 письмові пояснення від 16.07.2018 щодо необґрунтованості позову з урахуванням результатів експертизи судом залучені до матеріалів справи.
В судове засідання, яке відбулось 07.08.2018 після оголошеної перерви, з'явились представники позивача.
Відповідачі були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується наявними у справі розпискою представника відповідача-1 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке надсилалось на адресу відповідача-2.
Представники відповідача-1, відповідач-2 особисто та/або його представник не з'явились. Про причини неявки суду не повідомлено.
В силу ч. 3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутністю учасника справи, який були належним чином повідомлений про судове засідання, у разі його неявки в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи, що відповідачами не повідомлено суду про причини неявки їх представників в судове засідання, явка представників обов'язковою судом не визнавалась, тому суд продовжує розгляд справи за відсутністю цих учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи позивача, відповідача-1, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:
07 грудня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АРАТТА-АГРО» (первісний кредитор за договором, відповідач-1 у справі) та Фізичною особою-підприємцем Опанасюк Олександрою Євгенівною (новий кредитор за договором, відповідач-2 у справі) укладено договір відступлення права вимоги (далі за текстом - договір відступлення права вимоги), за умовами якого первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за договором №01/12/12 від 01 грудня 2012 року (основний договір), укладеним між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шалигинське» (боржник за договором).
В пункті 1.2. договору відступлення права вимоги передбачено, що за ним переходить, в тому числі, право вимоги відсотків за користування грошовими коштами, штрафних санкцій, які підлягають нарахуванню в майбутньому на суму боргу до фактичного його повернення боржником, а також переходять всі права, які належать первісному кредитору та передбачені основним договором і визначені законодавством, що регулює вказані правовідносини.
Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. договору відступлення права вимоги разом з відступленням права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору усі наявні документи, що підтверджують право, яке відступається. Факт передачі документів підтверджується підписами первісного кредитора та нового кредитора під текстом цього договору.
Згідно з п.10.1. договору відступлення права вимоги договір вважається укладеним з дня підписання його сторонами і діє до повного виконання всіх зобов'язань за ним.
Доказів складання сторонами договору відступлення права вимоги від 07.12.2016 окремого документу про передачу від первісного кредитора новому кредитору всіх документів, що підтверджують наявність у первісного кредитора права вимоги до боржника, відповідачами суду не надано. Разом з тим, відповідач-2 не заперечував факту отримання від відповідача-1 відповідних документів.
Також 07 грудня 2016 року між відповідачами укладено додаткову угоду №1 до договору відступлення права вимоги від 07.12.2016, відповідно до умов якої сторони погодили вартість права, що відступається, у розмірі 3151314грн.88коп., яка сплачується новим кредитором на користь первісного кредитора протягом 10 років з дня укладення цієї додаткової угоди (пункти 1 і 2 додаткової угоди). В пункті 3 вказаної додаткової угоди сторонами встановлено, що сума вартості права вимоги сплачується новим кредитором на користь первісного кредитора з урахуванням індексу інфляції за період між днем укладення цієї додаткової угоди та днем оплати.
Договір відступлення права вимоги від 07.12.2016 і додаткова угода №1 від 07.12.2016 до нього підписані сторонами (відповідачами у справі) та скріплені їх печатками, що свідчить про набрання ними чинності.
Аналіз змісту договору про відступлення права вимоги та додаткової угоди до нього свідчить, що в зв'язку з його укладенням відбулась заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) є одним із способів заміни кредитора у зобов'язанні.
В силу ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з умовами договору відступлення права вимоги від 07.12.2016, право вимоги, яке відступалось, виникло у відповідача-1, як первісного кредитора, на підставі договору 01/12/12 від 01.12.2012, укладеного між ТОВ «АРАТТА-АГРО» та ТОВ «Шалигинське».
Договір №01/12/12 купівлі-продажу (далі за текстом - договір купівлі-продажу) укладений між відповідачем-1 (продавець за умовами договору) та позивачем (покупець за умовами договору) 01 грудня 2012 року. Відповідно до умов вказаного договору купівлі-продажу продавець зобов'язувався в порядку і на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві зерно кукурудзи урожаю 2012 року у кількості 1643 (одна тисяча шістсот сорок три) тон 535 кг, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити цю сільськогосподарську продукцію.
Відповідно до п.6.1. договору купівлі-продажу цей договір набуває чинності в день підписання його обома сторонами і діє до 01 березня 2013 року, але до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
Як вбачається з наданої до матеріалів справи копії примірника договору купівлі-продажу, останній підписаний сторонами та скріплений їх печатками, що свідчить про набрання ним чинності.
До правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем-1 внаслідок укладення договору №01/12/12 купівлі-продажу від 01.12.2012, застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють відносини купівлі-продажу.
Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, гарантійного листа ТОВ «Шалигинське» від 12.01.2016, заяви позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.01.2016 вих.№20, позивачем на момент складання вказаних документів підтверджено наявність у нього заборгованості перед ТОВ «АРАТТА-АГРО» за договором купівлі-продажу від 01.12.2012 №01/12/12 в сумі 3151341грн.88коп.
При цьому, згідно з постановою Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №920/234/16 за первісним позовом ФОП Опанасюк О.Є. (правонаступника ТОВ «АРАТТА-АГРО») до ТОВ «Шалигинське» про стягнення 5932921грн.68коп. та за зустрічним позовом ТОВ «Шалигинське» до ТОВ «АРАТТА-АГРО» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, факт наявності цієї заборгованості встановлено в рішенні Господарського суду Сумської області від 16.08.2017 у справі №920/234/16, яке залишено без змін постановою Харьківського апеляційного господарського суду від 22.03.2018. Залишаючи без змін вказані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, Верховний Суд погодився із висновками судів про доведеність обставин наявності заборгованості ТОВ «Шалигинське» перед «ТОВ «АРАТТА-АГРО» за отриманий, але не оплачений в повному обсязі товар.
Отже, в силу приписів ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини щодо існування у позивача заборгованості перед відповідачем-1 по договору купівлі-продажу від 01.12.2012 не доказуються в межах даної справи.
Відтак, суд приходить до висновку, що на момент укладення спірного договору про відступлення права вимоги від 07.12.2016 у відповідача-1, як первісного кредитора, існувало право вимоги, яке передавалось відповідачу-2 за спірним договором.
Разом з тим, 25 січня 2013 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу від 01.12.2012 року №01/12/12, відповідно до якої сторони дійшли згоди доповнити договір купівлі-продажу від 01.12.2012 року №01/12/12 пунктом 6.5. такого змісту: «Заміна кредитора у зобов'язаннях, які виникають з цього договору, допускається лише за згодою боржника. При цьому, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язаннях, які виникають з цього договору, вчиняється у письмовій формі та за участю боржника.».
Відповідно до п.2 даної додаткової угоди №1 від 25.01.2013 ця додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу від 01.12.2012 року №01/12/12.
Як вбачається з наданої до матеріалів справи копії примірника додаткової угоди №1 від 25.01.2013, остання підписана сторонами та скріплена їх печатками, що свідчить про набрання нею чинності.
В ході вирішення спору по даній справі жодною із сторін факт укладення додаткової угоди №1 від 25.01.2013 не заперечувався.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічним чином визначаються загальні умови виконання господарських зобов'язань в ст.193 Господарського кодексу України, згідно з якою суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно, зокрема, до закону, інших правових актів, договору.
Як зазначено судом вище, загальні підстави заміни кредитора у зобов'язанні визначені у ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України.
Водночас, частиною третьою вказаної статті Цивільного кодексу України передбачається неможливість заміни кредитора у зобов'язанні, якщо це встановлено договором або законом.
Шляхом підписання позивачем та відповідачем-1 додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу від 01.12.2012 року №01/12/12 сторони встановили можливість заміни кредитора у зобов'язаннях, які виникають з цього договору, лише за згодою боржника та за участю боржника, як однієї із сторін письмового договору, який повинен укладатися у разі заміни кредитора.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що сторонами договору №01/12/12 від 01.12.2012 купівлі-продажу від 01.12.2012 передбачено умови, за яких може бути замінений кредитор у зобов'язанні.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачі у справі посилались на укладення між позивачем та відповідачем-2 додаткової угоди №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу від 01.12.2012 року №01/12/12, в якій сторони дійшли згоди виключити з тексту договору купівлі-продажу від 01.12.2012 року №01/12/12 пункт 6.5., який було внесено до тексту договору додатковою угодою №1 від 25.01.2013.
Відповідно до п.2 даної додаткової угоди №2 від 28.09.2016 ця додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу від 01.12.2012 року №01/12/12.
Візуальний огляд наданої до матеріалів справи копії примірника додаткової угоди №2 від 28.09.2016 свідчить, що остання підписана сторонами та скріплена їх печатками.
Разом з тим, факт підписання даної додаткової угоди позивачем під час розгляду справи оспорювався. Зокрема, позивач стверджував, що додаткова угода №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу від 01.12.2012 не могла бути підписана директором ТОВ «Шалигинське», оскільки в цей день директор перебував у м.Києві, а у додатковій угоді місцем її підписання зазначено с.Шалигине. Крім того, за твердженням директора ТОВ «Шалигинське», вказану додаткову угоду він ніколи не підписував. На його думку, текст додаткової угоди надрукований на чистому аркуші паперу, на якому ним раніше були проставлені його підпис та відбиток печатки товариства.
В зв'язку цим за клопотанням позивача ухвалою суду від 06.02.2017 у справі призначено судову технічну експертизу документа та на вирішення судових експертів Київського науково- дослідного інституту судових експертиз поставлено наступні питання:
«- Чи виконано (виготовлено) текст додаткової угоди №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу від 01.12.2012 року №01/12/12, починаючи зі слова «Додаткова» та закінчуючи словом «ОСОБА_9» та підпис, що розміщений поряд із прізвищем ОСОБА_5, у різний час?
- Чи виконано (виготовлено) підписи та відтиски печаток на додатковій угоді №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу від 01.12.2012 року №01/12/12 у різний час?
- У якій послідовності виконувались текст, зазначений у реквізиті Покупець - «м.Київ МФО 380805 код 03778295, ОСОБА_5» та відтиск печатки ТОВ «Шалигинське», вчинені на додатковій угоді №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу від 01.12.2012 №01/12/12?».
У висновку експертів №3074/17-34/12220ч12229/18-34 від 15.06.2018, складеному за результатами проведення призначеної ухвалою суду від 06.02.2017 у справі №927/91/17 судової технічної експертизи документа зазначено, зокрема, що на додаткову угоду №2 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, датовану 28.09.2016, здійснювався вплив сторонніх факторів, не властивих для звичайних умов зберігання документів, що призвело до штучного зістарювання його реквізитів, відтиск печатки ТОВ «Шалигинське» в додатковій угоді №2 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, датованій 28.09.2016, нанесений не пізніше травня 2013 року, згідно датування зразків, наданих на дослідження, а також зроблено висновок про те, що в додатковій угоді №2 до договору купівлі-продажу №01/12//12 від 01.12.2012, датованій 28.09.2016, текст друкувався поверх відтиску печатки ТОВ «Шалигинське».
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, на інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Заперечуючи факт підписання директором позивача додаткової угоди №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу від 01.12.2012, позивач до матеріалів справи надав: копію розпорядження генерального директора ТОВ «РОСТОК-ХОЛДИНГ» від 23.09.2016 №23/09-1 про зобов'язання директора ТОВ «Шалигинське» прибути до м.Києва 27.09.2016 на період з 27.09.2016 по 29.09.2016 для проведення переговорів; копію наказу ТОВ «Шалигинське» від 26.09.2016 №315 «Про відрядження», в якому зазначено про вибуття директора товариства у відрядження до м.Києва у період з 27.09.2016 по 29.09.2016 та про покладення виконання обов'язків директора на вказаний період на головного бухгалтера ОСОБА_6; копію посвідчення про відрядження, виданого на ім'я ОСОБА_5 - директора ТОВ «Шалигинське» з відмітками дати вибуття із с.Шалигине - 27.09.2016, дати прибуття до м.Києва - 27.09.2016, а також дати вибуття із м.Києва - 29.09.2016 та прибуття до с.Шалигине - 29.09.2016.
За змістом статей 73, 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідка є одним із видів доказів, яке полягає у повідомленні свідком про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі ст.88 Господарського процесального кодексу України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка.
В поданій позивачем заяві свідка ОСОБА_5 від 12.07.2018, підпис якого на заяві засвідчений приватним нотаріусом Глухівського районного нотаріального округу Сумської області Янковою Є.О., про що зроблений запис у реєстрі за №506, наведені обставини перебування ОСОБА_5 у м Києві в день, який зазначений в додатковій угоді №2 до договору купівлі-продажу як день її укладення.
В заяві свідка ОСОБА_4, начальника фінансового відділу ТОВ «Росток-Холдинг», від 10.07.2018, підпис якого на заяві засвідчений приватним нотаріусом Глухівського районного нотаріального округу Сумської області Янковою Є.О., про що зроблений запис у реєстрі за №498, зазначається про обставини передачі ним в липні 2013 року колишньому Генеральному директору ТОВ «Росток-Холдинг» ОСОБА_9 папки, в якій знаходились аркуші паперу та бланки ТОВ «Шалигинське» з підписами ОСОБА_5 та печатками ТОВ «Шалигинське». На підставі ч.4 ст.87 Господарського процесуального кодексу України пояснення свідка ОСОБА_4 в частині факту використання ОСОБА_9 чистих аркушів з підписом директора ОСОБА_5 та печаткою ТОВ «Шалигинське» судом до уваги не беруться, оскільки ці показання грунтуються на повідомленні інших осіб.
В заяві свідка ОСОБА_6, головного бухгалтера ТОВ «Шалигинське», від 12.07.2018, підпис якої на заяві засвідчений приватним нотаріусом Глухівського районного нотаріального округу Сумської області Янковою Є.О., про що зроблений запис у реєстрі за №505, міститься інформація про виконання нею обов'язків директора ТОВ «Шалигинське» у період з 27.09.2016 по 29.09.2016. та про відсутність додаткової угоди №2 від 28.09.2016 до договору №01/12/12 від 01.12.2012 в реєстрі укладених в 2016 році договорів. Пояснення свідка щодо підписання ОСОБА_5 чистих аркушів паперу та проставляння на них печатки товариства, а також передачі цих аркушів ОСОБА_9 судом не беруться до уваги, оскільки грунтуються на повідомленні інших осіб.
Надаючи правову оцінку додатковій угоді № 2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу від 01.12.2012 №01/12/12, як доказу, на який в обгрунтування своїх заперечень посилаються відповідачі, суд приймає до уваги таке.
Відповідно до ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу приписів ст.654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Отже, аналіз наведених норм свідчить, що зміна договору можлива лише при наявності згоди обох сторін, якщо договором або законом не встановлено інше.
При цьому, згідно з ч.3 ст.653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Враховуючи, що договір №01/12/12 купівлі-продажу від 01.12.2012 укладений у письмовій формі, тому досягнення між сторонами цього договору домовленостей про його зміну підтверджується підписанням відповідної додаткової угоди.
Застосовуючи до порядку внесення змін до договору загальний порядок укладення договорів, суд приходить до висновку, що в процесі внесення змін до договору має бути участь обох сторін договору по узгодженню умов договору, що змінюються, а також мають бути вчинені певні дії, які свідчать про бажання сторін змінити відповідні права та обов'язки.
Дослідивши та оцінивши в сукупності вищенаведені докази, враховуючи висновок експертів №3074/17-34/12220ч12229/18-34 від 15.06.2018, складений за результатами проведення призначеної ухвалою суду від 06.02.2017 у справі №927/91/17 судової технічної експертизи документа, щодо нанесення відтиску печатки ТОВ «Шалигинське» на додатковій угоді №2 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, датованій 28.09.2016, не пізніше травня 2013 року, а також в частині друку тексту цієї додаткової угоди поверх відтиску печатки ТОВ «Шалигинське», суд приходить до висновку, що позивач не приймав участь з узгодженні умови про виключення із тексту договору купівлі-продажу від 01.12.2012 п.6.5. в редакції додаткової угоди №1 від 25.01.2013.
Відтак, в силу приписів ч.8 ст.181 Господарського кодексу України ця додаткова угода №2 від 28.09.2016 вважається неукладеною (такою, що не відбулась).
Отже, посилання відповідачів на вказану додаткову угоду №2 від 28.09.2016 судом не приймається до уваги з огляду на недостовірність вказаного доказу.
При цьому судом не приймається до уваги твердження відповідача-1, що Верховним Судом в постанові від 12.06.2018 у справі №920/234/16 встановлено обставину, що саме позивач несе відповідальність за проставлення його керівником підписів та печаток на пустих аркушах та розпорядження такими документами, оскільки за своїм змістом це є правова оцінка такому факту, яка в силу ч.7 ст.75 Господарського процесуального кодексу України не є обов'язковою для господарського суду.
За змістом ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочин, різновидом якого є договір, це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину в силу ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
При цьому ч.2, 3 даної статті передбачено два ступіня недійсності правочину: абсолютно недійсний правочин - тобто той, недійсність якого встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; та відносно недійсний - тобто той, недійсність якого прямо не встановлена законом, але за заявою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, яка заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, може бути визнаний недійсним судом (оспорюваний правочин).
Отже, оспорювати договір може не лише сторона договору, а й інша заінтересована особа, яка заперечує дійсність такого договору з підстав, визначених законом.
Позивач у справі не є стороною оспорюваного ним договору відступлення права вимоги від 07.12.2016, проте вважає, що даний договір не відповідає вимогам закону, оскільки укладений в порушення приписів ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України та п.6.5. договору купівлі-продажу від 01.12.2012.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.6).
Як зазначалось судом вище, в ч.3 ст.512 Цивільного кодексу України міститься припис про неможливість заміни кредитора в зобов'язанні якщо про це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом вище, внаслідок укладення між позивачем та відповідачем-1 додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу від 01.12.2012 року №01/12/12 сторони передбачили, що заміна кредитора у зобов'язаннях, які виникають з цього договору, допускається лише за згодою боржника та вчинення правочину щодо заміни кредитора у зобов'язаннях, які виникають з цього договору, можливо лише у письмовій формі та за участю боржника.
Відтак, укладаючи спірний договір відступлення права вимоги, відповідач-1 мав отримати згоду позивача на заміну кредитора у зобов'язанні, а також позивач мав бути стороною договору відступлення права вимоги.
Відповідачами не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів про наявність згоди позивача, як боржника, на заміну кредитора у зобов'язанні за договором купівлі-продажу від 01.12.2012.
А тому суд приходить до висновку, що договір відступлення права вимоги від 07.12.2016 укладений без згоди боржника за основним договором (позивача у справі), що суперечить приписам ч.3 ст.512 Цивільного кодексу України.
Таким чином, відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачена договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 22.05.2018 у справі №904/11838/16, який враховується судом в межах даної справи на підставі ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що договір відступлення права вимоги від 07.12.2016, укладений між ТОВ «АРАТТА-АГРО» та ФОП Опанасенко О.Є. не відповідає вимогам закону, в зв'язку з чим має бути визнаний недійсним.
Заперечення відповідачів, що внаслідок укладення договору відступлення права вимоги права та інтереси позивача не порушені, оскільки не змінився обсяг його зобов'язань за основним договором, судом до уваги не приймаються з огляду на те, що в силу ст.13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, а тому згідно з встановленим в Україні правовим порядком укладення договорів, які суперечать закону, є неприпустимим. До того ж, виходячи із визначеного в ст.6, 627 Цивільного кодексу України принципу свободи договору, суд приходить до висновку, що укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги порушує право позивача на вільний вибір контрагента та визначення умов договору, оскільки в додатковій угоді №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу позивачем було виявлено волю на неможливість заміни кредитора в основному зобов'язанні без його згоди.
Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
За таких обставин, позовні вимоги є обгрунтованими, в зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання даної позовної заяви до господарського суду позивачем квитанцією №ПН5994 від 26.12.2016 сплачено судовий збір у сумі 1378грн.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог повністю, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню йому в повному обсязі за рахунок відповідачів в рівних частинах, тобто по 689грн. з кожного відповідача.
Керуючись ст.42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 88, 104, 129, 202, 216, 233, 237, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Шалигинське», (вул.Леніна, 205, селище Шалигине, Глухівський район, Сумська область, 41470, ідентифікаційний код 03778295) до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРАТТА-АГРО» (вул. Гавриша, 57, с. Вікторівка, Ніжинський район, Чернігівська область, 16670, ідентифікаційний код 35770650) та Фізичної особи-підприємця Опанасюк Олександри Євгенівни (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) про визнання недійсним договору задовольнити повністю.
Визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 07 грудня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «АРАТТА-АГРО» та Фізичною особою-підприємцем Опанасюк Олександрою Євгенівною.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРАТТА-АГРО» (вул. Гавриша, 57, с. Вікторівка, Ніжинський район, Чернігівська область, 16670, ідентифікаційний код 35770650) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шалигинське», (вул.Леніна, 205, селище Шалигине, Глухівський район, Сумська область, 41470, ідентифікаційний код 03778295) 689грн. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Опанасюк Олександри Євгенівни (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шалигинське», (вул.Леніна, 205, селище Шалигине, Глухівський район, Сумська область, 41470, ідентифікаційний код 03778295) 689грн. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено та підписано 15 серпня 2018 року.
Суддя Т. Г. Оленич