15.08.2018 Справа № 920/229/18
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши матеріали справи № 920/229/18
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВМ Трейдінг”
(вул. Сумсько Київських дивізій, 24, оф. 13, м. Суми, 40024),
до відповідача: “HOLZ LIPPERT BRENNHOLZ-PRODUKTION UND
LIEFERSERVICE”
(Федеративна Республіка Німеччина, Хинтербах 29, 91361,
Госберг),
про стягнення 2895,82 євро (в еквіваленті 94693,31 грн.),
За участю представників сторін:
від позивача: генеральний директор ОСОБА_1,
від відповідача: не з'явився,
при секретарі судового засідання Сугоняко Н.В.
Позивач відповідно до вимог позовної заяви просить суд стягнути з відповідача “HOLZ LIPPERT BRENNHOLZ-PRODUKTION UND LIEFERSERVICE” суму боргу у розмірі 1848,00 євро , пеню в розмірі 1047,82 євро та судові витрати пов'язані з розглядом даної справи.
Позовна заява подана до суду 30.03.2018 (вх. № 727), відповідно ціна позову (2895,82 євро) в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 30.03.2018 становить 94693 грн. 31 коп., в тому числі 1848,00 євро заборгованості за товар відповідно до укладеного між сторонами контракту - 60429 грн. 60 коп., 1047,82 євро пені- 34263,71 грн. 94 коп.
Ухвалою суду від 04.04.2018 порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду.
Ухвалою суду від 29.05.2018 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання.
25.06.2018 позивачем подано до суду заяву від 25.06.2018 № 5125/06, в якій окрім іншого позивач просить суд збільшити суму позовних вимог та стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 1848,00 евро та пеню в розмірі 1524,6 евро.
Ухвалою суду від 26.06.2018 в задоволенні заяви про збільшення позовних вимог відмовлено.
Також, ухвалою суду від 26.06.2018 закрите підготовче провадження у справі № 920/229/18 та призначено розгляд справи по сіті.
В судовому засіданні 15.08.2018 представник позивач надав усні пояснення в обґрунтування позовних вимога та просив суд позов задовольнити.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.04.2018 відповідачем отримана 19.04.2018, про те інші ухвали господарського суду Сумської області про відкладення підготовчого засідання, про закриття підготовчого засідання та призначення розгляду справи по суті повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з зазначенняи причин поверненні “adresse insuffisante” (адреса відсутня).
Згідно зі ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Пунктом 4 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
З урахуванням вказаних положень ГПК України, відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Відповідач у судове засідання 15.08.2018 не з'явився, обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву не подав, причини ненадання відзиву на позовну заяву суду не повідомив.
Відповідно до п. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені усі належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та оцінивши надані докази, суд приходить до наступних висновків:
Стаття 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлює, що суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
З матеріалів справи вбачається, що 01 вересня 2017 року між сторонами укладено контракт № 0109/2017 згідно з умовами якого позивач зобов'язується передати у власність відповідачу, а останній, в свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити продукцію на умовах, в порядку та строки, визначені контрактом.
За умовами п. 11.9 контракту, останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2018.
Поставка товару здійснюється на умовах поставки, вказаних у специфікаціях (п. 4.1. контракту).
Згідно з п. 4.7. контракту, права та обов'язки сторін за контрактом регулюються нормами матеріального права України.
Відповідно до п. 4.6. договору, право власності, ризик випадкової загибелі чи випадкового псування товару переходить від продавця до покупця в момент передачі товару перевізнику згідно з умовами поставки.
Пунктами 2.1., 2.2., 2.3. контракту передбачено, що ціна товару встановлюється у євро та зазначається у специфікаціях до контракту. Загальна вартість контракту складає 100 000, 00 євро без ПДВ. Валюта контракту - євро.
Згідно з підписаною сторонами специфікацією № 1 від 01.09.2017, позивач зобов'язався поставити відповідачу товар - дрова топливні, колоті, дуб загальною вартістю 1848 євро. Умови поставки продукції - FCA ст. Вороновица, Україна, (Інкотермс 2010), відвантаження товару - протягом 7-ми робочих днів після підписання даної Специфікації, 100% оплата по факту замитнення.
За специфікацією № 2 від 01.09.2017, позивач зобов'язався поставити відповідачу товар - дрова топливні, колоті, дуб загальною вартістю 1848 євро. Умови поставки продукції - FCA ст. Вороновица, Україна, (Інкотермс 2010), відвантаження товару - протягом 7-ми робочих днів після підписання даної Специфікації, 100% оплата по факту замитнення.
Наявними в матеріалах справи доказами, а саме митною декларацією ЕК 10 АА № UA209 150/2017/110525 від 21.09.2017, SMR А№569417 ВІД 20.09.2017, РАХУНОК ФАКТУРА № 1/0109/2017 ВІД 18.09.2017, митною декларацією № ЕК 10 АА № UA209 150/2017/110568 від 22.09.2017 205060001/2016/015779, міжнародною товарно-транспортною накладною CMR А№ 0058823 від 22.09.2017, рахунок фактура № 2/0109/2017 від 18.09.2017, підтверджується факт поставки позивачем відповідачу відповідно до умов контракту товару на загальну суму 3696 євро.
Матеріали справи, зокрема випискою банку за період з 01.09.2017 по 23.05.2018 підтверджується факт часткової оплати відповідачем товару в сумі 1848 євро.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами контракту не оплатив поставлений позивачем товар у повному обсязі, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем по поставці товару за митною декларацією ЕК10 АА № UA209 150/2017/110525 від 21.09.2017в сумі 1848, 00 євро (що еквівалентно 60429,60 грн.).
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з приписами ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Положення ст. ст. 655, 692 Цивільного кодексу України встановлюють презумпцію оплатності переданого покупцеві товару.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України також визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що факт передачі позивачем відповідачу товару на суму 1848,00 євро (що еквівалентно 60429,60 грн.) підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому відповідач не розрахувався за отриманий товар у повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.
Відповідачем не подано доказів сплати боргу чи аргументованих заперечень проти вимог позивача.
Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прийнятого у Парижі 20 березня 1952p., гарантовано захист права власності. Згідно з нею кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Європейський суд розширено тлумачить поняття “майна”. Так, в постанові по справі Бейелер проти Італії (5 січня 2000 р.) зазначено, що “…поняття “майно” в ст. 1 має автономне значення, яке не обмежується власністю на фізичні речі. Воно є незалежним від формальної класифікації в національному праві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, можуть розглядатися як право власності і, таким чином, як “майно” в контексті цього положення”.
Слід враховувати, що до майнових прав належить, зокрема, право вимоги, що виникає з приводу володіння, користування та розпорядження майном (наприклад права вимоги особи за зобов'язаннями, за якими вона є кредитором).
На підставі викладеного, виходячи з презумпції правомірності правочину, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань стосовно оплати отриманого товару, правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 1848 євро, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 30.03.2018 (день подання позову) складає 60429,60 грн
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 6.5 контракту визначено, що в разі порушення строків оплати визначених контрактом покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,3% від суми неоплаченого у строк товару, за кожний день прострочення оплати. Пеня стягується тільки після отримання письмової претензії.
Згідно з поданим розрахунком позивачем відповідачу нарахована пеня в сумі 1047,82 євро.
Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини 3 ст. 533 ЦК України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Преамбула Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.
Таким чином договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», який є спеціальним з питань регулювання відносин щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування щодо зазначених правовідносин сторін у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.
Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 01.04.2015року у справі №909/660/14.
За таких обставин, розрахунок пені має бути здійснено відповідно до зазначених норм закону на рівні подвійної облікової ставки НБУ за відповідний період та має обчислюватися та стягуватися лише у національній валюті України - гривні.
Разом з цим, позивачем доказів виконання п. 6.5. контракту, зокрема направлення та відповідно отримання відповідачем вказаної претензії суду не подано, тому виходячи з умов п. 6.5 контракту, нарахування пені в сумі 1047,82 євро є необґрунтованим належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазтосовє положення ст.. 129 Господарського процесуального кодексу України і покладає судовий збір на сторони пропорційно сумі задоволених позовних витрат, так з відповідача належить до стягнення 1124 грн. 50 коп. (що станом на день подачи позову еквівалентно 34,39 євро.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 73 - 80, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з “HOLZ LIPPERT BRENNHOLZ-PRODUKTION UND LIEFERSERVICE” (Федеративна Республіка Німеччина, Хинтербах 29, 91361, Госберг), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВМ Трейдінг” (вул. СКД, буд. 24, офіс 13, м. Суми, Сумська область, Україна, 40024; код ЄДРПОУ 36550783) 1848 євро заборгованості, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ складає 60437 грн. 43 коп.
3.Стягнути з “HOLZ LIPPERT BRENNHOLZ-PRODUKTION UND LIEFERSERVICE” (Федеративна Республіка Німеччина, Хинтербах 29, 91361, Госберг), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВМ Трейдінг” (вул. СКД, буд. 24, офіс 13, м. Суми, Сумська область, Україна, 40024; код ЄДРПОУ 36550783)1124 грн. 50 коп. судового збору, що становить 34,39 євро.
4. У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повне судове рішення складено 16.08.2018.
Суддя С.В. Заєць