15.08.2018
Справа № 920/561/18
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В.,
розглянувши матеріали справи № 920/561/18 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін,
за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001),
до відповідача Державного підприємства “Конотопський авіаремонтний завод “Авіакон” (вул. Рябошапка, 25, м. Конотоп, Сумська область, 41601),
про стягнення 6446 грн. 79 коп.
За участю представників сторін:
від позивача: не прибув,
від відповідача: не прибув,
при секретарі судового засідання Сугоняко Н.В.
Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з ДП “Конотопський авіаремонтний завод “Авіакон” боргу у загальній сумі 6446,79 грн., у тому числі пеню у сумі 2755,64 грн., 3% річних у сумі 183,06 грн., інфляційні втрати в сумі 3508,09 грн. та суму судових витрат.
26.07.2018 ухвалою господарського суду Сумської області прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
13.08.2018 відповідачем подано до суду відзив від 10.08.2018 № 2993 на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги визнає. Проте, враховуючи повне виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого природного газу за спірним договором, відсутність спричинення збитків позивачу простроченням такої сплати, просить суд зменшити на 50% розмір заявленої до стягнення пені.
Позивач відповідь на відзив суду не надав.
Клопотань про відкладення розгляду справи чи надання додаткових доказів від сторін суду надано не було.
Представники сторін в судове засідання не прибули, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Згідно ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Враховуючи час, наданий сторонам для підготовки до судових засідань в даній справі та для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив.
31.01.2014 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі позивач) та Державним підприємством «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (надалі відповідач) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2179/14-КП-29.
Згідно п. 1.1, 1.2 вказаного договору, продавець зобов'язаний передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до п. 3.3, 3.4 договору приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу, який є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
На виконання договору позивач з січня 2014 року по грудень 2014 року передав відповідачу природний газ на загальну суму 52229 грн. 09 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за період з 31.01.2014 по 31.12.2014, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками (а.с. 30-41).
Згідно п. 6.1 цього договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.
В подальшому сторони уклали кілька додаткових угод (а саме: додаткову угоду № 1 від 25.04.2014, № 2 від 23.05.2014, №3 від 13.06.2014, № 4 від 17.09.2014, № 5 від 27.11.2014) до договору купівлі-продажу природного газу від 31.01.2014 № 2179/14-КП-29 (а.с. 25-29), якими внесено зміни щодо обчислення ціни на газ.
Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати за переданий газ здійснював несвоєчасно та не виконав зобовязання у строк визначений договором, чим порушив умови господарського зобовязання, зокрема вимоги п. 6.1 договору.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідач не надав суду доказів оплати заборгованості за договором купівлі продажу природного газу від 31.01.2014 № 2179/14-КП-29 у строк, встановлений п.6.1 Договору.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про порушення відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем за договором купівлі продажу природного газу від 31.01.2014 № 2179/14-КП-29 в частині строків проведення розрахунків за газ поставлений у січні-грудні 2014 року.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 3 ч. 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу 3508 грн. 09 коп. інфляційних втрат та 183 грн. 06 коп. 3% річних.
Відповідач контр розрахунку здійснених нарахувань суду не надав.
Тому, перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про їх правомірність та стягнення з відповідача на користь позивача 3508 грн. 09 коп. інфляційних втрат та 183 грн. 06 коп. 3% річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
В обґрунтування позовних вимог, щодо стягнення пені позивач зазначає , що пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання відповідачем умов п.6.1 договору, він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
У відповідності до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно ч. 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до розрахунку позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 2755 грн. 64 коп.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд врахувати майновий стан, відсутність основного боргу та умисної вини і зменшити розмір пені на 50%.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно до ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Судом в даному випадку при розгляді даної справи враховано факт відсутності у відповідача основного боргу за укладеним між сторонами договором, а також те, що порушення виконання зобов'язання за Договором не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Крім того, суд бере до уваги фінансове становище відповідача, загальну економічну ситуацію, яка склалась в країні, високий ступінь інфляційних процесів в економіці країни.
При цьому, судом береться до уваги не тільки фінансовий стан сторін, а й ступінь виконання боржником зобов'язань за Договором (зокрема, його повне виконання), стягнення сум інфляційних втрат та відсотків річних, які мають забезпечити баланс інтересів сторін.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання сторони про зменшення розміру пені - на 20% та часткове задоволення вимог позивача, а саме суд стягує з відповідача на користь позивача 2204 грн. 51 коп. пені.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суду звертає увагу на те, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання позову відповідачем, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Оскільки відповідач визнав позов повністю, слід повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З матеріалів справи вбачається, що за подання позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 1762 грн. відповідно до платіжного доручення від 17.07.2018 № 6006304.
Отже, сплачена сума судового збору в розмірі 881,00 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету на підставі ч.1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, а залишок судового збору у сумі 881,00 грн. покладається на відповідача.
Повернути з Державного бюджету України ((рахунок 31218206783002, МФО 837013, ЄДРПОУ 37970593, отримувач - УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030101) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720) 881 грн. 00 коп. судового збору, сплаченого за платіжним дорученням № 6006304 від 17.07.2018, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.
Керуючись ст. ст. 123, 129, ч. 1 ст. 130, ст. ст. 185, 232, 233, 236 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (41601, Сумська область, м. Конотоп, вул. Рябошапка, буд. 25, код ЄДРПОУ 12602750) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) 2204 грн. 51 коп. пені, 183 грн. 06 коп. - 3% річних, 3508 грн. 09 коп. інфляційних втрат, а також 50% витрат по сплаті судового збору у даній справі в сумі 881,00 грн.
3.В іншій частині позову відмовити.
4. Повернути з Державного бюджету України ((рахунок 31218206783002, МФО 837013, ЄДРПОУ 37970593, отримувач - УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030101) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) 881 грн. 00 коп. судового збору, сплаченого за платіжним дорученням № 6006304 від 17.07.2018, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено 16.08.2018.
Суддя С.В. Заєць