Справа № 201/4732/18
Провадження № 1-кс/201/3620/2018
22 травня 2018 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі:
головуючого - слідчого судді ОСОБА_1 ,
з секретарем - ОСОБА_2
за участю:
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника -
підозрюваного - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро внесене під час досудового розслідування кримінального провадження № 42018040010000184 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 травня 2018 року, клопотання прокурора військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 -
22 травня 2018 року до суду надійшло прокурора військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , 03 листопада 1971, за матеріалами досудового розслідування внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України.
В обґрунтування заявленого клопотання слідчий посилається на те, що 28 травня 2016 року наказом №147 (по стройовій частині) командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 яка дислокується у АДРЕСА_2 , солдата військової служби за контрактом ОСОБА_4 , зараховано до списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 12 червня 2016 року № 161 солдата ОСОБА_4 , призначено на посаду - стрільця взводу снайперів - кулеметника взводу снайперів військової частини польова пошта НОМЕР_1 яка дислокується АДРЕСА_2 .
Солдат ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем відповідно до вимог ст.ст. 11,16, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України зобов'язаний суворо дотримуватись у своїй службовій діяльності вимог законів України, Статутів Збройних Сил України (далі - Статут), бути взірцем виконання службового обов'язку, свято і непорушно додержуватися Конституції України, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, та відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно Закону України «Про затвердження Указу Президента України про часткову мобілізацію», з 20 січня 2015 року в Україні діє особливий період.
У відповідності до нової редакції статті 407 КК України внесеної Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі військові злочини», який опубліковано у журналі Голос України від 04 березня 2015 року - № 39, зазначено, що до ст. 407 КК України внесені зміни та її доповнено ч.4, яка передбачає відповідальність, за самовільне залишення військової частини без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду. Зазначені зміни набирають законної сили на наступний день після опублікування, тобто 05 березня 2015 року.
Однак, 30 червня 2017 року солдат ОСОБА_4 діючи всупереч наведених вище вимог Статуту, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, самовільно залишив військову частину без поважних причин, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, чим протизаконно припинив виконувати конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, свої службові обов'язки не виконує, час проводить на власний розсуд, не приймаючи мір для повернення до військової частини польова пошта НОМЕР_1 , про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляє.
Таким чином, з 30 червня 2017 року солдат ОСОБА_4 самовільно залишив військову частину без поважних причин, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, та незаконно перебував за межами військової частини польова пошта НОМЕР_1 по теперішній час.
За викладених вище обставин дії солдата ОСОБА_4 , кваліфіковано за ч. 4 ст. 407 КК України, - самовільне залишення військової частини без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчиненого військовослужбовцем (крім строкової служби).
02 травня 2018 року солдату ОСОБА_4 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України.
02 травня 2018 року підозрюваного ОСОБА_4 оголошено у розшук.
02 травня 2018 року досудове розслідування у кримінальному провадженні зупинено у зв'язку з переховуванням підозрюваного ОСОБА_4 від органів слідства та суду.
Прокурор у судовому засіданні клопотання підтримав, з підстав у ньому викладених, на його задоволенні наполягали посилаючись на наявність ризиків, які стали підставою для внесення клопотання.
Підозрюваний та його захисник в судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечували, просили обрати більш м'який запобіжний захід.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали клопотання та надані докази, суд, приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; знищувати, сховати або спотворювати будь-яку з речей які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Частиною 1 ст. 194 КПК України визначено підстави для застосування запобіжного заходу, до яких відносяться:
1. наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2. наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий або прокурор;
3. недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам або ризику, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із наданих суду матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_4 , підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.407 КК України.
Розглядаючи питання обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_4 , інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд зважає на те, що, як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії» зазначено, що не можна ставити питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому і має тримання під вартою, до того ж при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу має враховуватись саме обґрунтованість підозри, а не її доведеність, бо це завдання покладається на слідчого під час проведення ним досудового розслідування.
Під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених у п.п.1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, те що ОСОБА_4 , може переховуватися від органів досудового розслідування або суду, знищити, сховати або спотворити докази, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, значна частина з яких є його рідними і проживає разом з підозрюваним, або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Враховуючи викладене, а також оцінюючи обставини, передбачені статтею 178 КПК України, у тому числі, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винним у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, вагомість наявних доказів, якими обґрунтовується повідомлення про підозру, особу підозрюваного, суд вважає, що застосування більш м'яких запобіжних заходів до ОСОБА_4 на цій стадії кримінального провадження є недостатнім.
Разом з тим, суд відповідно до ч.3 ст.183 КПК України вважає необхідним визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, які будуть на нього покладені у разі внесення ним застави. Враховуючи положення п.2 ч.5 ст.182 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 суд вважає необхідним визначити заставу в сумі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки застава у меншому розмірі не забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
На підстави викладеного, керуючись ст.ст.177, 178, 182, 183, 193, 194, 196, 197 КПК України, суд -
Клопотання - задовольнити.
Застосувати щодо до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Встановити, що датою закінчення дії цієї ухвали щодо тримання підозрюваного ОСОБА_4 , є 19 червня 2018 року.
Встановити, що у разі внесення підозрюваним ОСОБА_4 , або іншою фізичною чи юридичною особою на депозитний рахунок № 37312066017442, отримувач територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 26239738, МФО 820172, застави у розмірі 35 240 гривень ОСОБА_4 підлягає звільненню з-під варти.
Встановити, що у разі внесення підозрюваним ОСОБА_4 або іншою фізичною чи юридичною особою застави, ОСОБА_4 підлягає звільненню з-під варти та в такому разі покласти на нього наступні обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України:
прибувати за кожною вимогою слідчого, прокурора або суду;
не відлучатися з міста Дніпро, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон;
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_4 , що у разі не з'явлення його за викликом до слідчого чи прокурора без поважних причин або не повідомлення ним про причини своєї неявки, або порушення ним обов'язків, покладених на нього у цій ухвалі, застава звертається у дохід держави..
Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом п'яти днів з моменту її проголошення, а підозрюваним який перебуває під вартою в той же строк з моменту вручення копії ухвали.
Слідчий суддя ОСОБА_1