Справа № 158/3053/17
Провадження № 2/0158/52/18
08 серпня 2018 року м. Ківерці
Ківерцівський районний суд Волинської області
в складі головуючого судді - Корецької В.В.
при секретарі - Процик Л.В.
за участю позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Ківерці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно, -
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно.
Позовні вимоги мотивує тим, що з 1999 року вона перебувала у шлюбі із ОСОБА_4, який було розірвано рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13.06.2016 року.
Зазначає, що за час шлюбу ними було збудовано житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_1, загальною площею 248,5 кв.м., однак право власності на нього не оформлюється з вини відповідача.
З врахуванням наведеного та враховуючи, що будинок збудований за час перебування у шлюбі, за спільні кошти, просить визнати за нею право власності 1/2 частину будинку за адресою: АДРЕСА_1
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 22.12.2017 року по даній справі відкрито загальне позовне провадження та розгляд справи призначено до підготовчого провадження.
17.01.2018 року від відповідача ОСОБА_4 до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого, останній зазначає, що спірний будинок був збудований за період перебування у шлюбі та належить обом в рівних частках. Просив у задоволенні позову відмовити за безпідставністю.
Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 07.02.2018 року до суду подано відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої остання зазначає, що частки позивача та відповідача у спільному майні є рівними, а тому позивач має право на належну їй частку і спільному майні.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат ОСОБА_2 в підготовчому судовому засіданні, кожна зокрема, заявлені вимоги підтримали та просили їх задоволити повністю. Окрім того просили клопотання про призначення експертизи залишити без розгляду, оскільки у її здійсненні відпала потреба.
Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_3 в підготовчому судовому засіданні заявлені вимоги визнав повністю, не заперечив щодо їх задоволення.
На підставі ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову.
Заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача, кожного зокрема, всебічно проаналізувавши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно зі статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У відповідності з частинами 1, 6 статті 319, частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.09.1999 року, який було розірвано рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13.06.2016 року /а.с.28/.
У судовому засіданні також встановлено, що сторони по справі перебуваючи у шлюбі почали будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1
Відповідно до декларації про готовність до експлуатації об'єкта, будівництва якого здійснено на підставі будівельного паспорта зареєстровано в управлінні БАБІ у Волинській області за №ВА142160771702 від 17.03.2016 року. Згідно висновку у вказаному у декларації об'єкт АДРЕСА_1 вважати закінченим будівництвом та готовим до експлуатації /а.с.10-11/.
Як вбачається зх. матеріалів справи технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 виготовлений 19.02.2016 року ПП «Волиньексперт», реєстраційний номер 44 /а.с.6-9/.
Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст. 12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.
Відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.
Статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За нормами сімейного законодавства, умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя (ч. 3 ст. 61 та ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного кодексу України та статтею 372 Цивільного кодексу України.
Приписами статті 69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За ч. 2 цієї статті, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 71 Сімейного кодексу України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Положеннями ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
У відповідності з ч. 3 ст. 372 Цивільного кодексу України, у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Згідно роз'яснень, що містяться в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Пунктом 24 цієї Постанови роз'яснено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Верховний Суд України в постанові від 11 березня 2015 року в справі №6-211цс14 дійшов до висновку, що під час вирішення спору щодо поділу майна частка кожного з подружжя в спільному майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін у придбане майно, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання майна вкладено, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Правовою позицією Верховного Суду України, висловленої в постанові від 01 липня 2015 року в справі №6-612цс15, передбачено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові від 16 грудня 2015 року в справі №6-2641цс15, в постанові від 05 квітня 2017 року в справі №6-399цс17.
Оцінюючи всі зібрані по справі докази, враховуючи те, що житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, був збудований сторонами за час шлюбу, за спільні кошти, отже є об'єктом права спільної сумісної власності, а тому за позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_4 слід визнати право власності по 1/2 частці вищевказаного майна.
Судовий збір залишити за позивачем ОСОБА_1
На підставі ст. ст. 60-61, 65, 69-71 Сімейного кодексу України, ст. ст. 368, 372 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Волинської області через Ківерцівський районний суд Волинської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1, жителька АДРЕСА_1
Представник позивача - адвокат ОСОБА_2, адреса: АДРЕСА_2.
Відповідач - ОСОБА_4, житель АДРЕСА_1.
Представник відповідача - адвокат ОСОБА_3, адреса: АДРЕСА_3.
Суддя Ківерцівського районного суду В.В. Корецька
Повний текст рішення суду виготовлено 14.08.2018 року