Справа № 167/867/17
Провадження № 2/161/2004/18
08 серпня 2018 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого-судді Пахолюка А.М.,
при секретарі - Шандерик В.В.,
з участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
відповідача - ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5, до ОСОБА_6 сільської ради Рожищенського району Волинської області, ОСОБА_3 про визнання недійсними рішень ОСОБА_6 сільської ради та скасування державної реєстрації права власності на майно,-
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_6 сільської ради Рожищенського району Волинської області (далі по тексту - ОСОБА_6 сільська рада), ОСОБА_3 про визнання недійсними рішень ОСОБА_6 сільської ради та скасування державної реєстрації права власності на майно, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5.
З врахуванням поданих в ході розгляду справи уточнених, збільшених позовних вимог, узагальнених пояснень, позовні вимоги мотивує тим, що з 03.04.2013 року вона являється власником земельної ділянки площею 0,1287 га та житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по вул.Польовій, 15 в селі Топільне Рожищенського району Волинської області.
Вказане майно вона придбала у третьої особи ОСОБА_5, якій, як стало відомо позивачу, рішенням ОСОБА_6 сільської ради було у свій час надано земельну ділянку площею 0,15 га, тобто у більшому розмірі.
У 2015 році після початку суміжним землекористувачем ОСОБА_3 на сусідній земельній ділянці будівництва господарських будівель, позивачу стало відомо про незаконність отримання останнім частини цієї земельної ділянки за рахунок землі, належної у свій час ОСОБА_5
У зв?язку з цим вона 10 та 11 серпня 2015 року звернулася до відповідача ОСОБА_6 сільської ради із письмовими заявами про вилучення із користування ОСОБА_3 частини земельної ділянки площею 0,6 га та надання їй у користування цієї землі.
Рішенням ОСОБА_6 сільської ради №36/12 від 14.08.2015 року позивачу відмовлено у задоволенні вимог зазначених заяв.
Рішеннями ОСОБА_6 сільської ради №36/9 від 14.08.2015 року, від 09.12.2015 року №39/6, від 24.12.2015 року №40/4, відповідачу ОСОБА_3 за наслідками розгляду його заяв :
- надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться в селі Топільне, вул.. Квітнева, 13;
- погоджено межу земельної ділянки, яка знаходиться за адресою село Топільне, вул.Квітнева, 13 загальною площею 0,2480 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд відповідача ОСОБА_3 зі сторони земельних ділянок по вул..Квітнева, 15 позивача ОСОБА_1 і вул..Квітнева, 17 чоловіка позивача - ОСОБА_7;
- затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2480 га, кадастровий номер 0724586900:01:001:0659, яка розташована в селі Топільне, вул.Квітнева, 13 та передано цю земельну ділянку у власність.
Позивач вважає, що зазначені рішення порушують її права та інтереси як суміжного землекористувача, оскільки, прийняті з порушенням вимог ст. 106, 107, 118, 159 Земельного кодексу України, ст..55 Закону України «Про землеустрій».
Враховуючи наведене, просить суд визнати недійсними рішення №36/9 від 14.08.2015 року, №36/12 від 14.08.2015 року, від 09.12.2015 року №39/6, від 24.12.2015 року №40/4, а також застосувати наслідки недійсності останнього рішення, скасувавши державну реєстрацію права власності на земельну ділянку (запис про право власності №13033636 від 25.01.2016 року).
Відповідач ОСОБА_6 сільська рада Рожищенського району Волинської області подала суду відзив, в якому позов визнала, зазначивши, що орган місцевого самоврядування безпідставно надав відповідачу ОСОБА_3 більшу земельну ділянку, ніж суміжному землевласнику ОСОБА_5, а в подальшому ОСОБА_1 Просила слухати справу у відсутності представника відповідача.
Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав, подав письмові заперечення на позов, відзив на позовну заяву, в яких зазначив, що права позивача оспорюваними рішеннями жодним чином не порушені, оскільки, він на законних підставах успадкував спірну земельну ділянку від ОСОБА_8 і у 2007 році ця земля була передана йому у власність сільською радою. Крім того, зазначив, що ні третя особа ОСОБА_5 за час користування суміжною з його земельною ділянкою, ні в подальшому позивач ОСОБА_1, придбавши цю землю, протягом двох років після набуття права власності до серпня 2015 року, не оспорювали правомірність користування ним землею. Зазначив, що передбачених ст. 141 ЗК України підстав для припинення права на землю немає. Подав також заяву про застосування строків позовної давності, мотивуючи її пропуском позивачем встановленого строку звернення до суду.
У відповіді на відзив відповідача ОСОБА_6 сільської ради Рожищенського району Волинської області, відповідач ОСОБА_3 зазначив, що сільська рада не вправі визнавати позов, керуючись власними судженнями сільського голови.
Третя особа на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 позов ОСОБА_1 підтримала, просила суд слухати справу у її відсутності.
Ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області від 24.07.2017 року відкрито провадження у даній справі, призначено судове засідання на 11 год. 00 хв. 16.08.2017 року.
Ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області від 17.01.2018 року провадження у даній справі закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Постановою Апеляційного суду Волинської області від 22.02.2018 року скасована ухвала Рожищенського районного суду Волинської області від 17.01.2018 року, справа передана для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області від 28.03.2018 року справа передана до канцелярії Рожищенського районного суду Волинської області для визначення іншого судді в порядку статті 33 ЦПК України.
Розпорядженням керівника апарату Рожищенського районного суду Волинської області від 29.03.2018 року справа передана на розгляд до Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.04.2018 року справу прийнято до провадження, призначено підготовче судове засідання на 10 год. 30 хв. 10.05.2018 року.
Протокольною ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.06.2018 року закрито підготовче засідання у справі, призначено справу до судового розгляду на 10 год. 00 хв. 07.08.2018 року.
Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, наведених в позовній заяві, уточнених, збільшених позовних вимог, узагальнених пояснень. Просили суд позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнали за безпідставністю вимог з підстав, зазначених у письмових запереченнях на позов, відзиві на позовну заяву. Просили суд, відмовити в задоволенні позову.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явився по невідомим суду причинам, хоча належним чином повідомлявся про час і місце слухання справи, подали зави про слухання справи у їх відсутності.
Суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності учасників процесу, що не з?явилися, по наявним матеріалам справи.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов безпідставний та не підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що 03.04.2013 року позивач ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу придбала у третьої особи ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 100,7 кв.м по вул.Польовій, 15 в селі Топільне Рожищенського району Волинської області, а також земельну ділянку площею 0,1287 га, яка знаходиться за тією ж адресою (а.с.4-10 том 1).
Відповідач ОСОБА_3 являється власником домогосподарства, що знаходиться поруч за адресою вул. Квітнева, 13 селі Топільне Рожищенського району Волинської області.
Із пояснень сторін в судовому засіданні судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як суміжні землекористувачі, з квітня 2013 року до серпня 2015 року не мали будь-яких спорів щодо порядку користування суміжними земельними ділянками.
10.08.2015 року позивач звернулася до ОСОБА_6 сільської ради Рощищенського району (далі по тексту - ОСОБА_6 сільська рада) із заявою про припинення користування частиною суміжної земельної ділянки, якою користується відповідач ОСОБА_3 та надання їй цієї частини землі. Вказану заяву мотивовано тим, що попереднім власники домоволодіння, яке вона придбала, ОСОБА_5, ОСОБА_9 належала земельна ділянка площею 0,15 га, а тому позивач має право отримати у власність саме таку площу земельної ділянки, відтак, ОСОБА_3 незаконно користується частиною суміжної земельної ділянки (а.с.77 зворот - 78 том 1).
У своїй заяві від 11.08.2015 року позивач доповнила свою мотиви звернення до сільської ради, вказавши, що відповідач ОСОБА_3 порушує вимоги чинного законодавства, а тому є підстави для вилучення у нього земельної ділянки площею 0,6 га та відновлення меє земельних ділянок, поділивши їх порівно (а.с.79 зворот том 1).
Рішенням ОСОБА_6 сільської ради №36/12 від 14.08.2015 року (далі по тексту - рішення сільської ради №36/12) відмовлено у задоволенні вищевказаних заяв ОСОБА_1, про що повідомлено листом від 21.08.2015 року (а.с.11, 12 том 1).
Рішенням ОСОБА_6 сільської ради №36/9 від 14 серпня 2015 року (далі по тексту - рішення сільської ради №36/9) відповідачу ОСОБА_3 за наслідками розгляду його заяви, надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться в селі Топільне, вул.. Квітнева, 13 (а.с.30, 72 том 1).
09.12.2015 року ОСОБА_6 сільська рада своїм рішенням №39/6 (далі по тексту - рішення сільської ради №39/6), врахувавши висновок комісії по вирішенню земельних спорів, вирішила погодити межу земельної ділянки, яка знаходиться за адресою село Топільне, вул.Квітнева, 13 загальною площею 0,2480 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд відповідача ОСОБА_3 зі сторони земельних ділянок по вул..Квітнева, 15 позивача ОСОБА_1 і вул..Квітнева, 17 чоловіка позивача - ОСОБА_7 (а.с.99 том 1)
24.12.2015 року ОСОБА_6 сільська рада своїм рішенням №40/4 (далі по тексту - рішення сільської ради №40/4) за наслідками розгляду заяви ОСОБА_3 вирішила затвердити йому технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2480 га, кадастровий номер 0724586900:01:001:0659, яка розташована в селі Топільне, вул.Квітнева, 13 та передати цю земельну ділянку у власність ОСОБА_3 (а.с.71 зворот том 1).
В подальшому на підставі зазначеного рішення відповідач ОСОБА_3 зареєстрував своє право власності на земельну ділянку 0,2480 га (а.с.70, 71 том 1).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.155 Земельного кодексу України, в їх системному зв?язку, кожна особа, яка володіє земельною ділянкою, має право на захист свого права шляхом оскарження дійсності акта органу місцевого самоврядування, у разі якщо таким актом будь-яким чином порушуються, невизнаються або оспорюються правомочність власника земельної ділянки.
Частиною 2 статті 11, частиною 1 статті 328 Цивільного кодексу України, передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, єдоговори та інші правочини. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.
Отже, позивач ОСОБА_1, придбавши у ОСОБА_5 вищезазначену земельну ділянку площею 0,1287 га, набула відповідних прав та обов?язків щодо цього майна лише у межах, вказаних у договорі купівлі продажу від 03.04.2013 року, та виданому на ім?я ОСОБА_5 державному акті серії ЯМ№715871 від 26.12.2012 року, най який є посилання у п.п.1.2.1 зазначеного договору.
Та обставина, що в минулому ОСОБА_9, ОСОБА_5 у 2006 та 2009 роках згідно відповідних рішень ОСОБА_6 сільської ради (а.с. 14, 101 том 1) було надано дозвіл на виготовлення технічної документації на земельну ділянку саме 0,15 га, в даному випадку, не створює для позивача будь-яких правових наслідків.
Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5, будучи попереднім перед ОСОБА_1 власником земельної ділянки, яка знаходиться за адресою с.Топільне, вул. Квітнева, 15, під час виготовлення технічної документації на землю та державного акта на право власності, в присутності представників сільської ради та суміжних землекористувачів, в тому числі і відповідача ОСОБА_3, погодила межі та площу належної їй земельної ділянки у розмірі 0,1287 га (а.с.111-114, том 1).
Отже, ОСОБА_5, реалізовуючи надане їй органом місцевого самоврядування право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки площею 0,15 га, на власний розсуд розпорядилася таким правом, погодилася із фактичним розміром земельної ділянки площею 0,1287 га і в подальшому здійснила дії по реєстрації права власності на землю саме в такому розмірі.
Відтак, суд вважає безпідставними доводи позивача та її представника, про те, що ОСОБА_1 має право на отримання у власність земельну ділянку більшої площі у зв?язку з існуванням такого право в минулому у ОСОБА_10
Враховуючи вищезазначені обставини, суд вважає, що права позивача, в даному випадку, не порушені рішенням ОСОБА_6 сільської ради №36/12 від 14.08.2015 року, оскільки, звернення позивача до органу місцевого самоврядування були мотивовані саме наявністю у неї права на частину суміжної земельної ділянки від попередніх власників.
З цих же обставин, суд не вбачає будь-яких порушень прав позивача при прийнятті 09.12.2015 року ОСОБА_6 сільською радою рішенням №39/6, яким погоджено межі сусідніх ділянок між ОСОБА_1 та ОСОБА_11, оскільки, позивачем не доведено будь-якими належними та допустими доказами факту порушення з боку відповідача ОСОБА_3 межі земельної ділянки, яку ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_5
Крім того, зазначене рішення сільської ради ґрунтувалося на відповідному висновку комісії по вирішенню земельних спорів від 23.10.2015 року, яким погоджено межі земельних ділянок (а.с.76 том 1).
При цьому суд критично оцінює та не бере до уваги надану позивачем нотаріальну засвічену заяву ОСОБА_12, ОСОБА_13 від 20.11.2017 року, про те, що комісія фактично не збиралася, не обговорювала питання, не обстежувала земельні ділянки, оскільки, такі пояснення надані без відповідного попередження вказаних осіб про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання. Суд також враховує ту обставину, що ОСОБА_12, ОСОБА_13 підписали вищевказаний висновок комісії, про що не заперечили, а, отже погодилися із зазначеною у ньому мотивацією (а.с.100 том 1).
Заслухані в ході розгляду даної справи показання свідка ОСОБА_14, надані в судовому засіданні під час розгляду справи у Рожищенському районному суді 18.12.2017 року (а.с. 131-133 том 1), також не підтверджують доводів позивача. Зокрема, зазначений свідок, будучи в минулому головою ОСОБА_6 сільської ради, не зміг надати ствердної відповіді щодо обставин та строків засідання земельної комісії з приводу вирішення питання меж земельних ділянок та щодо можливих підчисток у погосподарських книгах ОСОБА_6 сільської ради.
Доводи позивача про неправомірність використання відповідачем спірної частини земельної ділянки спростовуються дослідженими судом письмовими доказами.
Із матеріалів справи вбачається, що 25.12.2007 року рішенням ОСОБА_6 сільської ради №13/2 (далі по тексту - рішення сільської ради №13/2) відповідачу ОСОБА_3 на підставі його заяви передано безкоштовно у власність земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в селі Топільно, вул..Квітнева, 24 (а.с.103 том 1). На час розгляду справи судом, вказане рішення є чинним.
Відповідно до інформації ОСОБА_6 сільської ради, викладеної у довідках №604 від 01.06.2018 року, №775 від 11.08.2018 року, №1042 від 13.11.2017 року ОСОБА_15, як попередній власник будинковолодіння по вул..Квітневій, 13 в с.Топільне, користувалася земельною ділянкою площею 0,25 га, яка з 2007 року по даний час рахується за цим самим будинковолодінням (а.с. 6, 10, 11 том 2).
Отже, земельна ділянка площею 0,25 га, що є предметом рішення сільської ради №13/2 та земельна ділянка площею 0,2480 га, що є предметом рішень сільської ради №№36/12, 36/9, 39/6, 40/4, являються одним об?єктом нерухомості, який переданий відповідачу ОСОБА_3 у власність.
За таких обставин, суд вважає, що відповідач ОСОБА_3 на законних підставах з 2007 року користувався земельною ділянкою площею 0,25 га, про що підтвердила сусідній землекористувач ОСОБА_5 (попередній власник належної позивачу земельної ділянки), погодившись із такими межами земельної ділянки.
Із матеріалів справи вбачається, що на вказаній земельній ділянці відповідачем ОСОБА_3 на даний час у встановленому законом порядку фактично збудовано господарські будівлі (кухня, господарська будівля) (а.с.115-122 том 1).
За змістом ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В обґрунтування позовних вимог, позивач та її представник вказували, що вищезазначені рішення ОСОБА_6 сільської ради прийняті із порушенням вимог ст. 106, 118, 198 Земельного кодексу України, ст.. 55 Закону України «Про землеустрій». Зокрема, що відповідач ОСОБА_6 сільська рада, прийнявши оскаржувані рішення, порушила порядок погодження меж між суміжними землекористувачами, необґрунтовано без відповідної заяви ОСОБА_3 повторно надала останньому земельну ділянку у власність.
Зазначені доводи спростовуються вищезазначеними висновками суду щодо відсутності факту порушення права позивача на отримання частини земельної ділянки та вирішенні питання щодо меж суміжних земельних ділянок.
Як було зазначено судом, відповідачу ОСОБА_3 ще у 2007 році була передана у власність земельна ділянка площею 0,25 га, право власності на яку він належним чином оформив у 2016 році (а.с. 116 том 1). Тобто, право власності на частину спірної земельної ділянки у відповідача ОСОБА_3 виникло задовго до виділення у власність земельної ділянки суміжному землекористувачу ОСОБА_5 у 2009 році.
У період з 2007 по 2015 рік будь-яких спорів із суміжними землекористувачами у ОСОБА_3 з приводу користування цією земельною ділянкою не було, тобто, він тривалий час відкрито, мирно та на відповідній правовій підставі володіє цією землею.
Із пояснень сторін в судовому засіданні встановлено, що фактично позивач почав оспорювати законність надання відповідачу ОСОБА_3 земельної ділянці у зв'язку із будівництвом останнім господарських будівель на цій землі.
В даному випадку, оспорення позивачем законності вищезазначених рішень ОСОБА_6 сільської ради та факту реєстрації речового права відповідачем, фактично оспорює право ОСОБА_3 на володіння земельною ділянкою площею 0,2480 га.
У рішенні за справою «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року Європейський суд з прав людини підтвердив, що порушення права власності можливе тільки за умови задоволення «суспільних інтересів» та «на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Отже, право відповідача ОСОБА_3 на мирне володіння наданою земельною ділянкою захищено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і може бути обмежено у виключних випадках лише в інтересах суспільства.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у п.71 рішення за справою «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року зазначив, що «державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються».
Верховний суд у своїй постанові від 27 червня 2018 року у цивільній справі № 294/220/14-ц ( справа № 294/220/14-ц касаційне провадження № 61-9564св18, http://reyestr.court.gov.ua/Review/75099222) вказав, що «потреба виправити минулу помилку, допущену державним органом, не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові».
Отже, відповідач ОСОБА_3, звертаючись до відповідного органу місцевого самоврядування мав легітимні очікування на вирішення своїх питань у законний спосіб і не може нести будь-якої відповідальності за порушення цим органом порядку надання земельної ділянки у власність.
В ході розгляду даної справи позивач, оспорюючи право власності відповідача на землю, не ставить питання щодо виплати відповідачу будь-якої компенсації як добросовісному власникові майна.
При цьому судом також не встановлено доказів на підтвердження наявності в діях ОСОБА_3 будь-якого умислу під час отримання у власність земельної ділянки. Наявність будь-яких підчисток у погосподарських книгах, на що посилалася сторона позивача (а.с.233-237 том 1), не підтверджена належним висновком експерта, не здобуто доказів наявності вини саме ОСОБА_3 у таких діях, а, відтак, суд не бере до уваги вказаний письмовий доказ.
Суд також не бере до уваги доводи позивача та його представника про порушення відповідачем ОСОБА_6 сільською радою вимог закону при повторному наданні відповідачу ОСОБА_3 тієї ж земельної ділянки у власність двічі, так як підтвердження сільською радою у своєму рішенні 40/4 факту надання останньому тієї ж землі, що була надана йому згідно рішення тієї ж сільської ради №13/2, жодним чином не порушує інтереси позивача.
На думку суду, достатніх підстав для обмеження права ОСОБА_3 на володіння землею немає, так як не здобуто належних та допустимих доказів того, що оскаржувані рішення жодним чином порушують інтереси суспільства і позивача зокрема, а позбавлення відповідача ОСОБА_3 права власності на землю без відповідної компенсації, в даному випадку, буде становити непропорційне втручання у права відповідача на нерухоме майно.
Таким чином, відповідно до вищевикладених висновків ЄСПЛ та Верховного Суду, суд на підставі вимог ч.4 ст.206 ЦПК України, не приймає до уваги факт визнання позову відповідачем ОСОБА_6 сільською радою (а.с.108-109 том 1).
Доводи відповідача ОСОБА_3 та його представника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, в даному випадку, є безпідставними, так як оспорюючи рішення сільської ради, прийняті у 2015 та 2016 роках, позивач звернулася до суду з даним позовом у липні 2017 року.
Враховуючи вищезазначені обставини, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю вимог.
Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 77, 78, 81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, на підставі ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 11, 15, 16, 328, 373 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 78, 81, 116, 118, 122, 126, 140, 152, 153, 155, 158 Земельного кодексу України, суд, -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5, до ОСОБА_6 сільської ради Рожищенського району Волинської області, ОСОБА_3 про визнання недійсними рішень ОСОБА_6 сільської ради та скасування державної реєстрації права власності на майно.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Волинської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п.15.5) п. 1 Розділу ХШ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення в повному обсязі складене 15 серпня 2018 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду А.М. Пахолюк