ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
14 серпня 2018 року м. Київ № 826/12721/18
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Маруліна Л.О., ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами
за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3
до Державного реєстратора Лебідь Тетяни Петрівни Київської філії КП Вишеньківської сільської ради «Добробут Гарант»
третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей Колект"
про визнання протиправним та скасування рішення
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулися ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з позовною заявою до Державного реєстратора Лебідь Тетяни Петрівни Київської філії КП Вишеньківської сільської ради «Добробут Гарант», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей- Колект», в якій просять визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора Лебідь Тетяни Петрівни Київської філії КП Вишеньківської сільської ради «Добробут Гарант» індексний номер 41426581 від 04.06.2018 року, згідно якого право власності на квартиру було зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект».
Пунктом 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Ознайомившись із позовними матеріалами, судом встановлено наступне.
Судом з матеріалів адміністративного позову встановлено, що 12.10.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (далі також - Банк) та ОСОБА_1 (надалі - позичальник 1, позивач 1) укладено договір про надання споживчого кредиту № 11233613000, відповідно до якого Банком позичальнику 1 надано кредитні кошти в сумі 80 000 доларів США, що на дату укладання договору дорівнювало еквіваленту 404 000,00 гривень за курсом НБУ (надалі - кредитний договір 1).
12.10.2007 року між Банком та позичальником 1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11233633000, відповідно до якого Банком позичальнику 1 було надано кредитні кошти в сумі 4 226,85 гривень за курсом НБУ (надалі - кредитний договір 2).
12.10.2007 року між Банком та ОСОБА_2 (надалі - позичальник 2), укладено договір про надання споживчого кредиту № 1123368200року, відповідно до якого Банком позичальнику 2 надано кредитні кошти в сумі 80 000 доларів США, що на дату укладання договору дорівнювало еквіваленту 404 000,00 гривень за курсом НБУ (надалі - кредитний договір 3).
Цього ж дня, 12.10.2007 року, між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Банком укладено договір іпотеки № 66912, за умовами якого у якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 1, кредитним договором 2 та кредитним договором 3 позивачами в іпотеку передано двокімнатну квартиру № 40 загальною площею 62,00 кв.м., належну на праві власності в рівних частках (по 1/3) на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Квартирно-експлуатаційним відділом м. Києва МО України від 18.11.1998 року, розташовану на 3-му поверсі 8-поверхового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.І., реєстровий № 4234 (надалі - Договір іпотеки, Предмет іпотеки/Квартира відповідно).
Крім того, на забезпечення виконання зобов'язань позичальника 1 та позичальника 2 за кредитним договором 1 та кредитним договором 3 цього ж дня, 12.10.2007 року, між Банком та ОСОБА_3, який є сином позичальника 1 та позичальника 2, укладено договір поруки № 149393 та договір поруки № 149394 відповідно (надалі - Договори поруки).
В 2017 році з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав позивачам стало відомо, що між Банком та ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого, Банком зазначеному товариству передано право вимоги до позичальника 1 та позичальника 2 за кредитними договорами, та договір відступлення права вимоги, за умовами якого, Банком цьому товариству передано право вимоги до позичальника 1 та позичальника 2 за Договором іпотеки та Договорами поруки. Проте, будь-яких повідомлень щодо заміни кредитора будь-хто з членів родини не отримували.
З огляду на зазначене до Банку позивачами було направлено запит-звернення щодо роз'яснення ситуації по діючому кредитору, розміру заборгованості тощо.
Відповідно до відповіді від 14.08.2017 року ПАТ «УКРСИББАНК» зазначило, що станом на 2017 рів ПАТ «УКРСИББАНК» не є кредитором, іпотекодержателем за укладеними із позивачами відповідними договорами, оскільки повністю вибуло із зобов'язань, що виникали на підставі укладених між ПАТ «УКРСИББАНК» та позивачами кредитними договорами, договором іпотеки та договором поруки, для отримання інформації по кредитних правовідносинах банк порекомендував позивачам звернутися до ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ». При цьому, Банком не було вказано, що право вимоги за укладеними із ПАТ «УКРСИББАНК» договорами перейшло саме до ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ».
З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав від 07.03.2018 року позивачам стало відомо, що 23.08.2012 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В. на квартиру було зареєстровано обтяження: 5829099, на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки № 649-650 від 13.02.2012 року, де іпотекодержателем виступало ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ».
З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав від 18.07.2018 року позивачам стало відомо, що 04.06.2018 року Державним реєстратором Лебідь Тетяною Петрівною Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «ДОБРОБУТ-ГАРАНТ» було прийнято рішення: індексний номер 41426581, згідно якого право власності на квартиру було зареєстровано за ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ».
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за цим позовом суд виходить з такого.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 КАС України).
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) та частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав: фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з &?а;…&?ц; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &? ;…&?р;". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Конвенцію з прав та основоположних свобод людини від 04.11.1950 року, було ратифіковано Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом, встановленим законом - тобто право на доступ до суду.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Публічно-правовий спір - спір, як визначено пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
За правилами абзацу 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотеки), а позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог послався на протиправність позбавлення його права власності, суд приходить до висновку, що цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
Водночас, вирішуючи питання про належність спору до юрисдикції адміністративних судів, суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема, постанови від 14.03.2018 справа №396/2550/17 (72850788), від 21.03.2018, справа №802/1792/17-а (73054799), від 17.04.2018 справа №815/6956/15, від 08.05.2018 справа №826/1001/15 (73903057).
Велика Палата Верховного Суду в подібних правовідносинах щодо оскарження реєстраційних дій, у тому числі щодо майна, яке є предметом іпотеки, висловила позицію, за якою, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного та господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом".
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
На підставі вищенаведеного, керуючись пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.
2. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі та позовні матеріали невідкладно надіслати особі, яка її подала.
Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею в порядку ст. 256 КАС України.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана в порядку, визначеному ст. 295-297 з урахуванням п. 15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя Л.О. Маруліна