13 серпня 2018 року м.Київ Справа № 810/1398/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії;
- зобов'язати Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням заробітної плати за період виконання ним робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в сумі 1860 (одна тисяча вісімсот шістдесят) руб. 73 коп., на підставі довідки Комбінату побутового обслуговування населення №69 від 22 квітня 2004 року, починаючи з 19.09.2017 року з урахуванням вже виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 04 листопада 1986 року він постійно працював фотографом на Сквирському побуткомбінаті, який в подальшому було неодноразово реорганізовано та перейменовано в Сквирський комбінат побутового обслуговування населення. Після аварії на Чорнобильській АЕС, у період з 06.10.1987 по 01.11.1987 позивача було відряджено до зони відчуження ЧАЕС для участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Позивач зазначає, що через дану тяжку і небезпечну для життя та здоров'я роботу, з 25 червня 2002 року позивач втратив професійну здатність на 60%, внаслідок чого став інвалідом 3 групи, захворювання пов'язано із роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 18.12.2003 у справі №2-565/2002 встановлено факт перебування позивача: у період з 06.10.1987 по 09.10.1987 у відрядженні в м. Чорнобилі Київської області і тривалість його робочого часу за час цього відрядження щоденно 17 годин; у період з 10.10.1987 по 01.11.1987 в м. Прип'яті та м. Чорнобилі Київської області і тривалість його робочого часу за час цього відрядження щоденно 19 годин, із яких 17 годин в м. Прип'яті Київської області та 2 години в м.Чорнобилі Київської області.
Згодом, на підставі частини четвертої статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громада які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» згідно первинних документів про заробітну плату позивача, а також враховуючи факти, встановлені вищезазначеним рішенням суду, Комбінатом побутового обслуговування населення було видано позивачу довідку про заробітну плату за роботу в зоні відчуження ЧАЕС від 22.04.2004 №69. Відповідно до змісту даної довідки, за період з 06.10.1987 по 31.10.1987 позивачу за роботу в зоні відчуження ЧАЕС було нараховано загалом 1860 (одна тисяча вісімсот шістдесят) руб. 73 коп.
Відповідно до зазначеної вище довідки від 22.04.2004 №69 позивач отримував пенсію, однак нещодавно дізнався, що пенсію було перераховано відповідачем, що в свою чергу призвело до значного її зменшення.
02.02.2018 позивач письмово звернувся до відповідача із заявою №34 про проведення перерахунку та виплати йому пенсії згідно довідки Комбінату побутового обслуговування населення від 22.04.2004 №69.
Однак, листом №34/С-01 від 13.03.2018 позивачу було відмовлено у перерахунку пенсії за його заявою. Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що рішення Сквирського районного суду Київської області від 18.12.2003 у справі №2-565/2002 не містить зобов'язань щодо перерахунку пенсії, а отже відсутні підстави для обчислення пенсії за довідкою від 22.04.2004 №69.
Позивач не погоджується із такою позицією відповідача, вважає її надуманою, що не відповідає приписам чинного законодавства. Вказує, що відповідач порушує права позивача на справедливу пенсію, адже вищевказана довідка від 22.04.2004 №69 не була визнана судом незаконною, або такою, що видана безпідставно чи з порушенням правил її видачі.
Звертає увагу, що обов'язковість виконання судових рішень для всіх є фундаментальним принципом судочинства в Україні.
Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Комбінатом побутового обслуговування населення видано позивачу довідку про заробітну плату від 22.04.2004 №69. Відповідач вважає, що оплату праці, відповідно до вказаної довідки, Сквирська районна спілка споживчих товариств фактично не проводила і позивач такі кошти не отримував.
Пояснює, що позивачем не надано доказів на спростування відомостей, зазначених у довідці, що була видана позивачу при первинному призначенні пенсії, а відомості в довідці від 22.04.2004 №69 не підтверджено жодними первинними документами.
На думку відповідача, оскільки заробітна плата, нарахована відповідно до довідки від 22.04.2004 №69, фактично не була виплачена позивачеві, перерахунок пенсії не може проводитися на припущеннях чи даних, які не відповідають первинним бухгалтерським документам.
Крім того, відповідач заперечує проти вимоги позивача про проведення йому перерахунку пенсії з 19.09.2017, оскільки представник позивача вперше звернувся до Управління тільки 02.03.2018.
У судовому засіданні по справі 22.05.2018 позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити.
Відповідач у судове засідання, призначене на 22.05.2018, явку свого представника не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином та своєчасно, клопотань чи заяв про відкладення розгляду справи не подавав, у відзиві на позов просив розгляд справи проводити у судовому засіданні із викликом сторін.
22 травня 2018 року позивач подав письмове клопотання про продовження розгляду справи №810/1398/18 у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, відповідач не з'явився в судове засідання, хоча і був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3, виданим Сквирським РВ ГУ МВС України в Київській області 05.01.2000 (а.с. 8).
Відповідно до відомостей про роботу, які містяться у трудовій книжці позивача, ОСОБА_1 у період з 04.11.1986 по 16.02.1988 працював фотографом в Сквирському побуткомбінаті (а.с. 11-14).
Згідно з маршрутного листа, виїзд у відрядження ОСОБА_1 - фотографа Сквирського побуткомбінату в зону аварії на ЧАЕС в 1987 році, позивач у період з 06.10.1987 по 01.11.1987 перебував 26 днів у відрядженні у м. Чорнобиль на підставі посвідчення на відрядження №100, мета відрядження - фотографувати (а.с. 18).
Згідно з архівною довідкою від 09.10.2017 №05-05/367.2 підприємство Сквирський побуткомбінат змінено на Сквирський комбінат побутового обслуговування населення згідно свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_2 від 23.03.1992 року (а.с. 21).
Згідно з архівною довідкою від 09.10.2017 №05-05/367 у документах архівного фонду Сквирського комбінату побутового обслуговування населення м.Сквири Сквирського району Київської області у книгах наказів по особовому складу за 1987 рік значиться ОСОБА_1 та факт його відрядження, а саме згідно наказу №100 від 02.10.1987 відрядити ОСОБА_1 в м.Чорнобиль з 06.10.1987 по 01.11.1987 на роботу фотографа строком на 26 днів (а.с.19).
Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги до довідки серії КИО-1 №172538 від 03.07.2002, Обласної спеціалізованої медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_1 встановлено 60% втрати професійної здатності з 25.06.2002 довічно, група інвалідності третя з 25.06.2002 року, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с. 14).
З експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС №83 слідує, що Київська регіональна міжвідомча експертна комісія на засіданні №І/93 від 25 січня 1993 року, розглянувши звернення ОСОБА_1 і надану документацію, встановила основний діагноз: Виразкова хвороба ДПК в стані загострення з наявністю виразкового дефекту в цибулині ДПК, реактивний панкреатит, хронічний латентнотекучий холецистит, хронічний холецистит, в стадії загострення, ВСД по змішаному типу. Київська регіональна міжвідомча експертна комісія дійшла висновку: захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 15).
14 серпня 2002 року Київська обласна державна адміністрація видала позивачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (Категорія 1) серії НОМЕР_4 (а.с. 10).
Відповідно до вкладки №100806 до посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи Категорія 1 серії НОМЕР_4 від 14.08.2002 позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 10).
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 18.12.2003 у справі №2-565/2002 за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа Сквирське районне управління Пенсійного фонду України в Київській області про встановлення факту тривалості робочого часу в зоні відчуження під час відрядження, заяву задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 перебував з 06.10.1987 по 09.10.1987 в м. Чорнобилі Київської області і тривалість робочого часу за час цього відрядження щоденно становила 17 годин. Встановлено факт, що ОСОБА_1 перебував з 10.10.1987 по 01.11.1987 в м. Прип'яті та м. Чорнобилі Київської області і тривалість робочого часу за час цього відрядження щоденно становила 19 годин, із яких 17 годин в м.Прип'яті Київської області та 2 години в м. Чорнобилі Київської області (а.с. 49).
Згідно відмітки суду на тексті судового рішення вказане рішення суду набрало законної сили 19.01.2004.
На підставі вищевказаного рішення Сквирського районного суду Київської області від 18.12.2003 у справі №2-565/2002, Комбінатом побутового обслуговування населення позивачу видано довідку про заробітну плату ОСОБА_1 від 22.04.2004 №69. Відповідно до змісту даної довідки, за період з 06.10.1987 по 31.10.1987 позивачу за роботу в населених пунктах зони відчуження ЧАЕС було нараховано загалом 1860 (одна тисяча вісімсот шістдесят) руб. 73 коп. (а.с. 17).
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Сквирському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області, як пенсіонер та отримує пенсію по інвалідності 3 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із зверненням від 02.03.2018 про перерахунок пенсії на підставі довідки Комбінату побутового обслуговування населення про заробітну плату від 22.04.2004 №69.
Листом від 13.03.2018 №34/С-01, Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області відмовило позивачу у здійсненні перерахунку пенсії на підставі вищевказаної довідки, оскільки перевіркою, проведеною спеціалістами Управління, не стверджується місце проведення робіт та кількість відпрацьованих годин в зоні. Окрім того вказано, що рішення Сквирського районного суду Київської області від 18.12.2003 у справі №2-565/2002 не містить зобов'язань до Пенсійного фонду України у Сквирському районі щодо перерахунку пенсій, отже підстав для обчислення пенсії за довідкою про заробітну плату, виданою на підставі рішення суду, немає. Також у листі зазначено, що з 01.01.2012 пенсія обчислюється в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України №1210 (а.с. 22-23).
Не погоджуючись з даною відмовою, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 49 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №796-XII) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Після 1 січня 2015 року додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 4, не встановлюється.
Відповідно до частини першої статті 54 Закону №796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
Згідно з приписами частини четвертої статті 15 Закону №796-XII видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якого визначено механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 і 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - пенсії). Пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.
Відповідно до підпункту 4 пункту 3 вказаного Порядку, у разі коли особа пропрацювала у зоні відчуження менше календарного місяця у 1986-1990 роках, за її бажанням пенсія може обчислюватися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу у зоні відчуження, за весь фактично відпрацьований час, в одному із неповних календарних місяців роботи протягом цих років, без додавання суми заробітної плати за період роботи за межами зони відчуження. У такому разі заробітна плата за весь фактично відпрацьований час ділиться на число відпрацьованих днів, а одержана сума множиться на 25,4. Якщо дні роботи припали на вихідні і святкові дні, розрахунок заробітної плати проводиться у такому ж порядку, як і за роботу у робочі дні, а доплата за вихідні і святкові дні, нарахована за фактично відпрацьований час, з урахуванням установленої кратності додається до суми обчисленої заробітної плати.
Суд встановив, що позивач для підтвердження факту тривалості робочого часу та місця виконання робіт в зоні відчуження звернувся до Сквирського районного суду Київської області із відповідною заявою, адже облік робочого часу на той момент в зоні аварії на ЧАЕС не вівся, внаслідок чого табелі обліку робочого часу на підприємстві були відсутні.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 18.12.2003 у справі №2-565/2002 було встановлено факт перебування позивача з 06.10.1987 по 09.10.1987 в м. Чорнобилі Київської області і тривалість робочого дня за час цього відрядження щоденно становила 17 годин та факт перебування позивача з 10.10.1987 по 01.11.1987 в м. Прип'яті та м. Чорнобилі Київської області і тривалість робочого дня за час цього відрядження щоденно становила 19 годин, із яких 17 годин в м. Прип'яті Київської області та 2 години в м. Чорнобилі Київської області (а.с. 49).
Таким чином, обставини щодо періоду роботи позивача у зоні відчуження з 06.10.1987 по 09.10.1987 в м. Чорнобилі Київської області та з 10.10.1987 по 01.11.1987 в м. Прип'яті та м. Чорнобилі Київської області і тривалість робочого часу позивача за час відрядження встановлено судовим рішенням Сквирського районного суду Київської області від 18.12.2003 у справі №2-565/2002, яке набрало законної сили 19.01.2004.
На підставі вищевказаного рішення Сквирського районного суду Київської області від 18.12.2003 у справі №2-565/2002, Комбінатом побутового обслуговування населення позивачу видано довідку про заробітну плату ОСОБА_1 від 22.04.2004 №69. Відповідно до змісту даної довідки, за період з 06.10.1987 по 31.10.1987 позивачу за роботу в зоні відчуження ЧАЕС було нараховано загалом 1860 (одна тисяча вісімсот шістдесят) руб. 73 коп. (а.с. 17).
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист заробітної плати, ратифікованої Президією Верховної Ради СРСР 31 січня 1961 року, яка є чинною в Україні, Україна прийняла на себе зобов'язання заробітною платою рахувати будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах за виконану роботу або послуги працівникові.
Статтею 1 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Відповідно до статті 2 Закону №108/95-ВР, основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Правилами статті 49 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.
Тобто, за загальним правилом видача довідок про заробітну плату за період роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС здійснюється підприємствами, установами та організаціями або їх правонаступниками.
Судом встановлено, що позивачу до 01.01.2012 року виплачувалась пенсія згідно довідки Комбінату побутового обслуговування населення від 22.04.2004 №69. Проте, в подальшому, з 01.01.2012 розрахунок пенсії на підставі цієї довідки було припинено.
В результаті упорядкування пенсійної справи, керуючись постановою КМУ від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності з 01.01.2012, при нарахуванні пенсії позивача відповідач з 01.01.2012 припинив враховувати довідку Комбінату побутового обслуговування населення про заробітну плату позивача від 22.04.2004 №69 та рішення Сквирського районного суду Київської області від 18.12.2003 у справі №2-565/2002, у зв'язку з чим розмір пенсії позивача з 01.01.2012 був визначений згідно з даною постановою КМУ №1210.
В оскаржуваній відмові щодо проведення перерахунку пенсії на підставі довідки Комбінату побутового обслуговування населення про заробітну плату позивача від 22.04.2004 №69 та у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що рішення Сквирського районного суду Київської області від 18.12.2003 у справі №2-565/2002 не дає право на підвищену оплату праці в зоні відчуження та не містить зобов'язань до Пенсійного фонду України у Сквирському районі щодо перерахунку пенсій.
Суд наголошує, що за приписами частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, відповідно до частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Одним із основних принципів, на необхідності дотримання якого наголошує Європейський суд з прав людини, є принцип верховенства права, до фундаментальних аспектів якого відноситься принцип юридичної визначеності, який включає в себе принцип остаточності рішень суду.
Так, наприклад, у рішенні від 09.11.2004 «Справа «Науменко проти України» Європейський суд з прав людини вважає, що обставини даної справи схожі з обставинами справи «Рябих проти Росії» (заява №52854/99, рішення від 24.07.2003), де у відповідній частині було вирішено: «право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст.6 §1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи».
У справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України (рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002) Європейський Суд наголосив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Суд, зважаючи на принципи здійснення правосуддя, зокрема, обов'язковості судових рішень, відмічає, що відповідачем не надано доказів оскарження рішення Сквирського районного суду Київської області від 18.12.2003 у справі №2-565/2002, чи інших допустимих і належних доказів щодо цього. Згідно відмітки вказане рішення набрало законної сили 19.01.2004.
Більш того, суд акцентує особливу увагу на тому, що дане судове рішення було підставою для перерахунку пенсії позивача раніше та враховувалось при нарахуванні пенсії позивача по 31.12.2011 включно.
Суд зазначає, що довідка Комбінату побутового обслуговування населення про заробітну плату позивача від 22.04.2004 №69, яка видана на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 18.12.2003 у справі №2-565/2002, не була визнана судом незаконною, недійсною або такою, що видана безпідставно чи з порушенням правил її видачі.
При цьому суд враховує, що відповідач, всупереч вимогам частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав суду будь-яких доказів, які б спростовували факт того, що Комбінатом побутового обслуговування населення не було проведено доплату позивачу коштів згідно рішення Сквирського районного суду Київської області від 18.12.2003 у справі №2-565/2002.
Відповідач вважає, що оплату праці, відповідно до довідки Комбінату побутового обслуговування населення про заробітну плату позивача від 22.04.2004 №69 позивачу фактично не проведено і позивач такі кошти не отримував. Відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів на спростування відомостей, зазначених у довідці Комбінату побутового обслуговування населення про заробітну плату позивача від 22.04.2004 №69, що була видана позивачу при первинному призначенні пенсії, а відомості в довідці від 22.04.2004 №69 не підтверджено жодними первинними документами. Тому на думку відповідача, оскільки заробітна плата, нарахована відповідно до довідки Комбінату побутового обслуговування населення про заробітну плату позивача від 22.04.2004 №69, фактично не була виплачена позивачеві, перерахунок пенсії не може проводитися на припущеннях чи даних, які не відповідають первинним бухгалтерським документам.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Питання допустимості доказів визначені статтею 74 КАС України.
Так, відповідно до ст.74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин 2 та 3 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд зазначає, що будь-яких доказів того, що позивач не отримував заробітну плату, вказану у довідці Комбінату побутового обслуговування населення про заробітну плату позивача від 22.04.2004 №69 під час його відрядження у м.Чорнобилі, не надав.
Твердження відповідача про те, що позивач не надав доказів на спростування відомостей, зазначених у довідці Комбінату побутового обслуговування населення про заробітну плату позивача від 22.04.2004 №69, що була видана позивачу при первинному призначенні пенсії, є безпідставними, оскільки по-перше обов'язок доказування правомірності свого рішення покладено на самого відповідача, а по-друге, суду не надано іншої довідки від 22.04.2004 №69, яка за твердженням відповідача була видана позивачу при первинному призначенні пенсії.
Відповідно до частин 3 та 4 статті 79 КАС України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2018 від відповідача були витребувані копії всіх документів з пенсійної справи позивача і рішення (протокол, розпорядження) про призначення пенсії.
Проте відповідачем ухвала суду від 27.03.2018 залишена без виконання, пояснень про причини не невиконання судового рішення про витребування доказів суду не надано.
Не надано відповідачем й доказів того, що довідка Комбінату побутового обслуговування населення про заробітну плату позивача від 22.04.2004 №69 є недійсною, незаконною чи такою, яка не може бути застосована при нарахуванні пенсії позивача.
Більше того, саме ця довідка тривалий час була підставою нарахування пенсії позивачу, як найвірогідніше з квітня 2004 року і по 31.12.2011 включно, допоки не був проведений перерахунок пенсії позивача згідно постанови КМУ №1210 від 23.11.2011.
Отже, стверджуючи про нелегітимність відомостей, зазначених у довідці від 22.04.2004 №69, відповідач ставить під сумнів законність виплати позивачу пенсії за період з квітня 2004 по 31.12.2011 року.
Щодо посилання відповідача у листі від 13.03.2018 №34/С-01 на перевірку, проведену спеціалістами Управління, якою не стверджується місце проведення робіт та кількість відпрацьованих позивачем годин в зоні, суд зазначає, що на підтвердження вказаного факту відповідачем не надано до суду жодного документу, складеного за результатом такої перевірки, тому судне приймає ці доводи до уваги.
Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та підлягає застосуванню національними судами при розгляді справ.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Суд зазначає, що "трискладовий тест" для визначення виправданості втручання за статтями 8-11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є засобом для перевірки наявності необхідних умов для обмеження прав, гарантованих Конвенцією і передбачає наявність всіх елементів, що вказує на те, що будь-яке обмеження права має пройти перевірку на відповідність сукупності трьох умов: 1) втручання здійснене "згідно із законом"; 2) воно відповідає законній (легітимній) меті; 3) воно "необхідне в демократичному суспільстві".
Отже, обмеження, що не відповідає таким умовам, порушує право особи.
Так, у рішенні у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine) від 2.12.2010 р., заява № 30856/03, ЄСПЛ зазначив: 42. Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи кілька, що перелічені у п. 2 ст. 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві".
Така концепція міститься і в інших рішеннях ЄСПЛ, наприклад у рішеннях у справах "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine) від 18.12.2008 р., заява № 39948/06, п. 47; "Вєренцов проти України" (Vyerentsov v. Ukraine) від 11.04.2013 р., заява № 20372/11, п. 51; "Сергій Волосюк проти України" (Sergey Volosyuk v. Ukraine) від 12.03.2009 р., заява №1291/03, п. 81, та інших рішеннях ЄСПЛ). Тобто її можна вважати усталеною практикою ЄСПЛ.
Застосовуючи прецедентну практику у розглядуваній справі та дотримуючись правил для визначення виправданості втручання держави за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як засобу для перевірки наявності необхідних умов для обмеження прав, гарантованих Конвенцією, суд у розглядуваній справі констатує, що тривалий час відповідач здійснював нарахування пенсії позивачу, використовуючи довідку про заробітну плату від 22.04.2004 №69, видану позивачу Комбінатом побутового обслуговування населення на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 18.12.2003 у справі №2-565/2002, яке набрало законної сили 19.01.2004, відповідно до якої за період з 06.10.1987 по 31.10.1987 позивачу за роботу в зоні відчуження ЧАЕС було нараховано загалом 1860,73 руб.
Щонайменше виплата пенсії із врахуванням відомостей про таку заробітну плату здійснювалась відповідачем з квітня 2004 по 31.12.2011, проте, відмовляючи у 2018 році у перерахунку пенсії із врахуванням відомостей про заробітну плату на підставі цієї ж довідки, відповідач стверджує про її не легітимність.
Така позиція відповідача на думку суду свідчить про порушення прав позивача, гарантованих статтею 8 Конвенції, оскільки таке втручання не було здійснено "згідно із законом" адже відповідачем не надано жодних доказів нелегітимності виданої довідки; таке втручання держави не відповідає законній (легітимній) меті через відсутність будь-яких доказів на підтвердження власних доводів; і головне, що таке втручання не є необхідним в демократичному суспільстві.
У справі "Рисовський проти України" (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (справа "Москаль проти Польщі", п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява N 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі", п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії", п. 38).
Отже, відмовляючи позивачу у здійсненні перерахунку пенсії із врахуванням довідки про заробітну плату від 22.04.2004 №69, виданої позивачу Комбінатом побутового обслуговування населення, відповідно до якої за період з 06.10.1987 по 31.10.1987 позивачу за роботу в зоні відчуження ЧАЕС було нараховано загалом 1860,73 руб., за умови того, що саме ця довідка була підставою нарахування пенсії позивачу тривалий час, дії держави не є послідовними та порушують гарантований Конвенцією принцип "належного урядування".
Отже, твердження відповідача про те, що заробітна плата позивача, нарахована відповідно до довідки Комбінату побутового обслуговування населення про заробітну плату від 22.04.2004 №69, фактично не була виплачена позивачеві, нічим не підтверджені і тому розцінюються судом як припущення, на яких не може ґрунтуватися рішення суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого в силу ч.2 ст.77 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів належними та допустимими доказами правомірності своїх дій щодо відмови у перерахунку пенсії.
При цьому суд звертає увагу на інші беззаперечні докази перебування позивача у зоні відчуження при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а саме:
- виписка з акту огляду МСЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги до довідки серії КИО-1 №172538 від 03.07.2002, Обласної спеціалізованої медико-соціальної експертної комісії про те, що ОСОБА_1 встановлено 60% втрати професійної здатності з 25.06.2002 довічно, група інвалідності третя з 25.06.2002 року, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.14);
- експертний висновок Київської регіональної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС №83, з якого слідує, що Київська регіональна міжвідомча експертна комісія на засіданні №І/93 від 25 січня 1993 року, розглянувши звернення ОСОБА_1 і надану документацію, встановила основний діагноз: Виразкова хвороба ДПК в стані загострення з наявністю виразкового дефекту в цибулині ДПК, реактивний панкреатит, хронічний латентнотекучий холецистит, хронічний холецистит, в стадії загострення, ВСД по змішаному типу. Київська регіональна міжвідомча експертна комісія дійшла висновку: захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 15);
- посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (Категорія 1) серії НОМЕР_4 від 14 серпня 2002 року, видане Київською обласною державною адміністрацією позивачу (а.с. 10);
- вкладка №100806 до посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи Категорія 1 серії НОМЕР_4 від 14.08.2002, відповідно до якої позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 10).
Підсумовуючи, слід зазначити, що відповідач, не будучи органом, який є компетентним та уповноваженим встановлювати факт участі особи у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, перебирає на себе не властиві йому повноваження ставити під сумнів чинні, не скасовані, не визнані недійсними офіційні документи, які свідчать про особисту участь позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, нехтуючи правом особи, яка жертвуючи власним здоров'ям, виконувала свій громадянський обов'язок перед державою.
Отже, суд переконаний, що обов'язок збереження всіх первинних бухгалтерських документів за 1987 рік, зокрема, документів щодо виплати заробітної плати та відрядження позивача у зону відчуження, за часів існування Радянського Союзу, де всі документи та сама подія - аварія на ЧАЕС були тривалий час засекречені, не може бути покладено на позивача, як і поставлено під сумнів їх існування, адже наслідки у вигляді ушкодженого здоров'я, причинний зв'язок втрати якого поставлено в пряму залежність від участі особи у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС уповноваженими та компетентним органами, є тим прямим та безперечним доказом, який свідчить про наявність права на отримання належного рівня пенсійного та соціального забезпечення як такого.
Щодо посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду України про те, що невід'ємною складовою підстав та порядку перерахунку пенсії є беззаперечне підтвердження відомостей, що містяться в довідці про заробітну плату, відповідними первинними документами бухгалтерського обліку про тривалість робочого дня та місце її виконання (постанови від 04.11.2015 у справі №539/4466/14-а та від 15.12.2015 у справі №2-а/576/29/14), суд наголошує, що тривалість робочого дня позивача та місце виконання роботи підтверджено рішенням Сквирського районного суду Київської області від 18.12.2003 у справі №2-565/2002, яке набрало законної сили 19.01.2004, яке не було оскаржено відповідачем у справі та тривалий час застосовувалось відповідачем при нарахуванні пенсії позивачу.
У зв'язку з вищенаведеним, суд також відхиляє посилання відповідача і на постанову Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 07.05.1986, якою для працівників, які виконували роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, встановлено 6 годинний робочий день при 6-денному робочому тижні.
З огляду на зазначене та враховуючи, що відповідачу була подана відповідна довідка для перерахунку (розрахунку) пенсії, з якої вбачається, що позивачу була виплачена заробітна плата за роботу в зоні ЧАЕС, а також установлений Сквирським районним судом Київської області від 18.12.2003 у справі №2-565/2002 факт роботи позивача у зоні відчуження з 06.10.1987 по 01.11.1987 та відповідна кількість відпрацьованих щоденно годин, суд вважає, що відповідачем було неправомірно відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії.
Щодо доводів відповідача про можливість здійснення перерахунку тільки з 02.03.2018, суд звертає увагу на наступне.
Як зазначено судом вище, позивачу здійснювалося нарахування пенсії з урахуванням спірної довідки Комбінату побутового обслуговування населення про заробітну плату позивача від 22.04.2004 №69, однак в подальшому з 01.01.2012 розрахунок пенсії на підставі цієї довідки було припинено.
У зв'язку із цим, представник позивача звернувся до відповідача із зверненням від 02.03.2018 про перерахунок пенсії з урахуванням довідки Комбінату побутового обслуговування населення від 22.04.2004 №69.
Листом від 13.03.2018 №34/С-01 позивачу відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії на підставі вищевказаної довідки, оскільки перевіркою, проведеною спеціалістами Управління, не стверджується місця проведення робіт та кількість відпрацьованих годин в зоні. Окрім того вказано, що рішення Сквирського районного суду Київської області від 18.12.2003 у справі №2-565/2002 не містить зобов'язань до Пенсійного фонду України у Сквирському районі щодо перерахунку пенсії (том 1, а.с. 22-23).
Частиною другою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд відхиляє посилання позивача щодо звернення до суду з даним адміністративним позовом 19.03.2018. Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом 20.03.2018, про що свідчить штемпель оператора поштового зв'язку на конверті, в якому направлено даний адміністративний позов до суду.
Відтак належним судовим захистом та відновленням його порушеного права суд вважає зобов'язання відповідача здійснити спірний перерахунок пенсії саме з 20.09.2017, тобто в межах шестимісячного строку для звернення до суду із позовом про захист порушеного права.
При цьому, зверненням позивача від 02.03.2018 про перерахунок пенсії не є заявою про перерахунок пенсії на підставі нових документів, у зв'язку з виникненням права на підвищення пенсії у розумінні частини четвертої статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої перерахунок призначеної пенсії, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Перерахунок пенсії на підставі зазначеної норми та відповідної довідки позивачу вже було здійснено раніше, проте в подальшому такий розрахунок було безпідставно припинено відповідачем.
Таким чином, зазначену заяву слід розцінювати як звернення позивача з вимогою поновити його права, які були порушені у зв'язку із припиненням нарахування пенсії на підставі зазначеної довідки про заробітну плату.
З огляду на це, положення частини четвертої статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не можуть бути застосовані як такі, що свідчать про необхідність задоволення позову саме з 20.09.2017.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що дії Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії згідно довідки Комбінату побутового обслуговування населення про заробітну плату за роботу в зоні відчуження ЧАЕС від 22.04.2004 №69 є протиправними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
При цьому, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення щодо дати перерахунку на підставі ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 20.09.2017.
Відповідно до вимог частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення з даним позовом до суду, позивач судовий збір не сплачував, на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір». Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з підстав, що викладені у листі від 13.03.2018 №34/С-01.
3. Зобов'язати Сквирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області (ідентифікаційний код 41249465, місцезнаходження: 09001, Київська обл., м.Сквира, вул.Богачевського, 18) здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса проживання: АДРЕСА_1) з урахуванням заробітної плати за період виконання ним робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в сумі 1860 (одна тисяча вісімсот шістдесят) руб. 73 коп., на підставі довідки Комбінату побутового обслуговування населення №69 від 22 квітня 2004 року, починаючи з 20.09.2017, з урахуванням вже виплачених сум.
4. В частині позовних вимог про зобов'язання Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити перерахунок пенсії з 19.09.2017 у задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення суду складено 13.08.2018 р.
Суддя Кушнова А.О.