про залишення позовної заяви без руху
13 серпня 2018 року м. Київ 810/3597/18
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про зобов'язання провести позивачу в межах позовної давності індексацію пенсії відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" з урахуванням показника індексу інфляції по Україні за період з січня 2014 року по жовтень 2017 року включно 224,4% з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу на рівні 1,35%.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Положеннями статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачений певний перелік способів захисту порушених прав, свобод або законних інтересів, а саме: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина друга статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).
У свою чергу, в силу приписів частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третя статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, застосуванню судом такого способу захисту прав як спонукання відповідача - суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій з метою відновлення порушених прав повинен передувати висновок суду про протиправність індивідуального акта.
При цьому, суд наголошує, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, яке повинно бути реальним та стосуватися (зачіпати) особисті права або інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена судом касаційної інстанції, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 09.07.2018 в адміністративній справі № 9901/675/18.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, у прохальній її частині, позивач просить суд зобов'язати відповідача провести в межах позовної давності індексацію пенсії відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" з урахуванням показника індексу інфляції по Україні за період з січня 2014 року по жовтень 2017 року включно 224,4% з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу на рівні 1,35%.
При цьому, позивач у позовній заяві обґрунтовує позовні вимоги протиправними діями посадових осіб відповідача - суб'єкта владних повноважень, що виявились у повідомленні позивача про індексацію його пенсії у фіксованій сумі згідно базового місяця.
У той же час, позовні вимоги про вирішення публічно-правового спору шляхом визнання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправним, прохальна частина позовної заяви не містить.
Суд також зазначає, що адміністративне судочинство здійснюється з метою захисту конкретного порушеного суб'єктивного права, що належить особі, тому зміст позовних вимог не може бути абстрактним чи містити певні умовні категорії і повинен формулюватись максимально чітко і зрозуміло.
Проте, позивачем у прохальній частині позовної заяви не зазначено періоду, за який необхідно провести індексацію пенсії, оскільки словосполучення "у межах позовної давності" є розмитим та не конкретним.
Крім того, слід враховувати передбачений статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принцип, за яким розгляд і вирішення справи в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості. Суд розглядає справи не інакше як за позовною заявою.
Також, пунктом п'ятим частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено обов'язок суду з'ясувати чи подано позовну заяву у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині другій цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з позовної заяви, спір виник фактично у зв'язку з діями Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо застосування останнім величини оцінки одного року страхового стажу у розмірі 1% в порівнянні з величиною 1,35%, що, відповідно до тверджень позивача, є звуженням вже набутих ним прав та рівня соціальної захищеності.
Позивач на обґрунтування позовних вимог посилається на Закон України "Про індексацію грошових доходів населення", зазначаючи, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Відповідно до статті 3 цього ж самого Закону, індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Як вбачається із наявних матеріалів справи, інформація про індекс споживчих цін (індекс інфляції) по Україні за періоди з 2014 року по 2017 рік розміщена у вільному доступі на офіційному сайті Держстату.
Відтак, позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав ще у 2014 році.
Однак, з даним адміністративним позовом позивач до суду звернувся лише 16.07.2018, тобто за межами процесуальних строків.
При цьому, жодних заяв чи клопотань про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, як і посилань на існування істотних та вагомих причин пропуску строку на звернення до суду, які непереборно перешкоджали позивачеві зверненню до суду, позовна заява та додані до неї матеріали не містять.
Суд зазначає, що початок перебігу шестимісячного строку у процесуальному законі визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Тому, при визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Суд зазначає, що інститут строків у судовому процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Твердження позивача про те, що він через свого представника дізнався про порушення своїх прав, суд оцінює критично, оскільки позивачем не наведено обставин чи причин, за яких позивач виявив бажання дізнатися про індексацію своєї пенсії.
Окрім цього, суд вважає, що звернувшись до пенсійного фонду з відповідним запитом лише у 2018 році, позивач фактично намагається приховати дійсний момент, коли йому стало відомо про порушення його прав, а також створити штучну підставу для поновлення строку на звернення до суду.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, поновлення процесуального строку без об'єктивної наявності виключних підстав та наведення відповідних причин є порушенням принципу правової визначеності та порушує права учасників справи на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішенні "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 03.04.2008 Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча саме національним судам, перш за все, належить приймати рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
У статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду, суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи.
Таким чином, позивачеві слід надати пояснення та докази на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали йому звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України .
Наведені вище обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства, у зв'язку з чим суд, враховуючи приписи статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху з наданням позивачу часу для усунення зазначених недоліків.
Вказані недоліки повинні бути усунені позивачем у десятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали шляхом подання до суду:
1. Два примірника позовної заяви:
- з приведенням прохальної частини позовних вимог відповідно до положень статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо визнання протиправними дії, бездіяльність чи рішення суб'єкта владних повноважень);
- уточнення позовних вимог шляхом їх конкретизації (щодо періоду);
2. Письмових пояснень та доказів на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали йому звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України;
3. Письмових пояснень щодо обставин чи причин, за яких позивач виявив бажання дізнатися про індексацію своєї пенсії.
Враховуючи викладене та керуючись частиною першою статті 169, статтями 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без руху.
2. Позивачеві у десятиденний строк з дня одержання ухвали усунути наведені у ній недоліки у вказаний у ній спосіб.
3. Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачеві за адресою, зазначеною у позовній заяві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панченко Н.Д.