про відмову у відкритті провадження у справі
13 серпня 2018 року м. Житомир справа № 274/3420/18
категорія 14
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Панкеєва В.А., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" про визнання дій адміністрації незаконними щодо поміщення засудженого в ДІЗО,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Бердичівського міськрайонного суду з позовом, в якому просить відкрито провадження по факту необґрунтованих та незаконних дій відносно нього з боку адміністрації колонії.
Ухвалою від 10.07.2018 суддя Бердичівського міськрайонного суду передав вказану скаргу на розгляд Житомирського окружного адміністративного суду. Вказав, що таку скаргу слід розглядати Житомирським окружним адміністративним судом на підставі п.1 ч.2 ст.539 КПК України.
Згідно з п.1 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Приписами ч.2 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з "…" питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів "…". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
Згідно з пунктами 1 та 2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, ч.1 ст.4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).
Зі змісту поданої заяви встановлено, що позивач оскаржує дії відповідача під час відбування ним покарання, що полягають у незаконному поміщені його в ізольовану камеру.
Так приписами ст.132 Кримінально-виконавчого кодексу України серед заходів стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі вказано переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.
Згідно з п.1 ч.2 ст.539 КПК України клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 13-1, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу.
Суд наголошує, що даною нормою не передбачено розгляд аналогічних спорів в порядку адміністративного судочинства.
Пунктом 13-1 ст.537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання, зокрема: про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.
Таким чином, порядок застосування заходів стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі, регулюється нормами Кримінально-виконавчого кодексу України. Посадові особи, яким надано право застосовувати заходи стягнення, передбачені статтями 130-132 Кримінально-виконавчого кодексу України, виконують не владні управлінські, а процесуальні функції і спори, що виникли між сторонами по даній справі та пов'язані з реалізацією таких повноважень, не належать до юрисдикції адміністративних судів та повинні розглядатися у межах кримінального, а не адміністративного судочинства.
Пунктом 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно з п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" про визнання дій адміністрації незаконними щодо поміщення засудженого в ДІЗО.
Позивачу слід мати на увазі, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Вказаний спір слід розглядати в порядку кримінального судочинства.
Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" про визнання дій адміністрації незаконними щодо поміщення засудженого в ДІЗО.
Роз'яснити ОСОБА_1, що розгляд справи за його позовом до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" віднесено до юрисдикції Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області за правилами підсудності, встановленими положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.А. Панкеєва