Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" серпня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/1413/18
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
при секретарі судового засідання Федоровій К.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Істок-Автозапчастина", м. Харків
про та за зустрічним позовом до про стягнення 52953,11 грн. Товариства з обмеженою відповідальністю "Істок-Автозапчастина", м. Харків Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", м. Київ розірвання договору поставки
за участю представників учасників справи:
позивача по первісному позову, відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1
відповідача по первісному позову, позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2,
Позивач, ПАТ "Укргазвидобування", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - ТОВ "Істок-Автозапчастина", в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь, за невиконання зобов'язань за договором від 01.11.2017 за №1438/17 про поставку запасних частин до автоспецтехніки в асортименті (закупівля товару за власні кошти), пеню у розмірі 31019,87 грн. та штраф у розмірі 21933,24 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов вказаного договору щодо поставки товару. В якості правових підстав вказує ст. ст. 11, 509, 526, 530, 549, 551, 625 ЦК України та ст. 193 ГК України. Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 13.06.2018 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.07.2018 о 11:15.
02.07.2018 до суду від ТОВ "Істок-Автозапчастина" надійшла зустрічна позовна заява до ПАТ "Укргазвидобування", в якій позивач за зустрічним позовом просить суд розірвати договір поставки №1438/17 від 01.11.2017, укладений між ТОВ "Істок-Автозапчастина" та ПАТ "Укргазвидобування" з 29.11.2017. Витрати по оплаті судового збору позивач за зустрічним позовом просить покласти на відповідача.
В обґрунтування зустрічного позову позивач посилається на те, що 09.11.2017 він дізнався, що ОСОБА_3 національної безпеки і оборони від 28 квітня 2017 року, введеного в дію Указом Президента України від 15 травня 2017 року №133/2017 “Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)” затверджено перелік юридичних осіб згідно з Додатком 2, до яких застосовуються персональні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції). Пунктом 268 Додатку 2 даного Рішення визначено, що такі обмеження застосовуються до Товариства з обмеженою відповідальністю “Управляюча компанія “Група Газ” (Limited Liability Company "GAZ GROUP", общество з ограниченной ответственностью "Управляющая компания "Група ГАЗ), 603004, м. Нижній Новгород, проспект Леніна, 88, ИНН НОМЕР_1, КПП 525601001. ОГРН 1057746718193, ОКПО 77289459 на три. Згідно з п. 7 Специфікації від 01.11.2017 виробником товару являється ВАТ “ЯЗДА” (Ярославский завод дизельной аппаратуры), яке входить в “Група ГАЗ”, і відповідно до якого застосовуються наступні види обмежувальних заходів згідно з Додатком 2 Рішення та Закону України “Про санкції”: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) запобігання виведенню капіталів за межі України; 4) зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; 5) заборона здійснення державних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб - резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також державних закупівель у інших суб'єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом; 6) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом; 7) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; 8) заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності.
Як вказує позивач за зустрічним позовом, з'ясувавши неможливість поставити товар у найменуванні/асортименті та кількості згідно зі Специфікацією, він негайно повідомив про це позивача по первісному позову електронним листом. Загалом, як вказує позивач за зустрічним позовом ним було направлено три листа без дати та номеру від 09.11.2017, 14.11.2017 та 28.11.2017 електронною поштою та три аналогічних листа "Укрпоштою". У листах відповідач по первісному позову повідомляв позивача (за первісним позовом) про неможливість виконання зобов'язання по договору, прохання замінити товари на аналогічні, але іншого виробника, або розірвати договір. Оскільки позивач (за первісним позовом) не надав ніякої відповіді за результатами розгляду направлених листів, та з метою зобов'язати позивача (за первісним позовом) надати відповідь на листування, ТОВ "Істок-Автозапчастина" направило 05.12.2017 ПАТ "Укргазвидобування" пакет документів, а саме: листи від 09.11.2017, 14.11.2017 та 28.11.2017 аналогічними за змістом листам без номеру та дати, направлених електронною поштою та отриманих позивачем (за первісним позовом) 09.11.2017, 14.11.2017 та 28.11.2017, проте з проставлянням дати, що підтверджується копією цінного листа з описом вкладення від 05.12.2017 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 11.12.2017.
Проте, 30.03.2018 ТОВ "Істок-Автозапчастина" отримало від позивача по первісному позову повідомлення про розірвання договору поставки №1438/17 від 01.11.2018. У даному листі позивач (за первісним позовом) з посиланням на п.11.1. та п.6.2.1. договору, повідомив про дострокове розірвання договору. Тобто, позивач (за первісним позовом) фактично пропустивши 20-денний термін на надання відповіді на пропозицію відповідача (за первісним позовом) від 09.11.2017, погодився на розірвання договору за угодою сторін, оскільки: 1) відповідно до зазначеного ним п. 6.2.1. договору покупець, а не постачальник, зобов'язаний був за 30 днів повідомити постачальника про розірвання договору, однак ні електронного, ні письмового листа з відповідним повідомленням відповідач (за первісним позовом) не отримував; 2) позивач (за первісним позовом) в даному листі враховує повідомлення постачальника про неможливість виконання ним зобов'язань по договору.
Крім того, позивач за зустрічним позовом вказує на те, що оскільки ним не було отримано від позивача по первісному позову рознарядки до 31.12.2017, він не міг виконати зобов'язання навіть за наявності можливості поставити товар, оскільки його виконання пов'язане з подією, яка має неминуче настати. Таким чином, позивач за зустрічним позовом вважає, що датою розірвання договору є 29.11.2017 - дата закінчення двадцятиденного терміну на надання відповіді за результати розгляду пропозиції розірвання договору від 09.11.2017.
Протокольною ухвалою від 04.07.2018 зустрічний позов був прийнятий судом до розгляду та об'єднаний в одне провадження з первісним позовом. Цією ж ухвалою підготовче засідання було відкладене до 23.07.2018 до 10:30.
12.07.2018 до суду від позивача по первісному позову надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому він заперечує проти зустрічного позову та просить суд відмовити в його задоволенні. Зокрема, вказує на безпідставність доводів позивача за зустрічним позовом.
Ухвалою суду від 23.07.2018, за клопотанням відповідача по первісному позову, підготовче засідання було відкладено до 30.07.2018 до 10:45.
27.07.2018 до суду від позивача за зустрічним позовом надійшла відповідь на відзив на зустрічний позов, в якій він відхиляє заперечення відповідача за зустрічним позовом.
Ухвалою суду від 30.07.2018 підготовче провадження у справі було закрито та справа призначена до судового розгляду по суті на 08.08.2018 об 11:00.
08.08.2018 до суду від відповідача за зустрічним позовом надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив на зустрічний позов.
У судовому засіданні 08.08.2018 представник позивача по первісному позову підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити. Проти зустрічного позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача по первісному позову проти позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні. Підтримав зустрічний позов та наполягав на його задоволенні.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
01.11.2017 між сторонами був укладений договір поставки запасних частин до автоспецтехніки в асортименті (закупівля товару за власні кошти) №1438/17 (далі - договір).
Відповідно до умов договору, постачальник (ТОВ "Істок-Автозапчастина") зобов'язується поставити покупцеві (ПАТ "Укргазвидобування") товар, зазначений в специфікації (далі - товар), що додається до договору і є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар. Найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість договору вказується у специфікації (далі - специфікація) (п.п. 1.1, 1.2 договору).
Відповідно до п. 1.3 договору, постачальник гарантує, що товар, який є предметом договору належить йому на праві власності або іншому речовому праві, що надає йому право розпоряджатися товаром, є новим і не був у використанні, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України.
Згідно п. 1.4 договору, постачальник підтверджує, що укладання та виконання ним цього договору не суперечить нормам чинного законодавства України та відповідає його вимогам (зокрема, щодо отримання всіх необхідних дозволів та погоджень), а також підтверджує те, що укладання та виконання ним цього договору не суперечить цілям діяльності постачальника, положенням його установчих документів чи інших локальних актів.
Відповідно до розділу 3 договору, ціна цього договору вказується в специфікації в гривнях з урахуванням ПДВ (для резидента) або в іноземній валюті (для не резидента). Загальна вартість договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації до цього договору.
Згідно п. 4.1 договору, розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після пред'явлення постачальником рахунка на оплату товару та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника, з урахуванням ПДВ на умовах, зазначених у специфікації.
Відповідно до п. 5.1 договору, строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується у специфікації до цього договору.
Згідно п. 5.2 договору, обсяг поставки товару визначається в рознарядках покупця та узгоджується до поставки товару. Відвантаження товару проводиться тільки після отримання постачальником рознарядки. Відвантаження товару без рознарядки забороняється. Рознарядка постачальнику може направлятися покупцем в електронному вигляді на електронну адресу постачальника, вказану в розділі XIV даного договору.
Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної (п. 5.3 договору).
01.11.2017 між сторонами була підписана специфікація №1 до договору, в якій сторони визначили найменування товару, що поставляється, його кількість, ціну та строк поставки, який, відповідно до п. 3 специфікації становить: до 31.12.2017, граничний термін постачання - протягом 30 календарних днів після отримання письмової заявки покупця на кожну партію товару окремо. Загальна вартість товару, що поставляється - 313332,00 грн. (п. 1 специфікації).
14.11.2017 за вих.номером 9-11724 ПАТ "Укргазвидобування" на адресу ТОВ "Істок-Автозапчастина" був направлений лист "Щодо поставки запасних частин до автоспецтехніки", в якому покупець просив постачальника поставити товар, відповідно до п. 5.2 договору поставки №1438/17 від 01.11.2017 (а.с. 20).
Вказаний лист був отриманий ТОВ "Істок-Автозапчастина" 20.11.2017.
Втім, як вказує позивач по первісному позову (покупець) в той же час від постачальника на адресу покупця надійшов лист (без дати та номеру) про неможливість поставки запчастин у відповідності до договору та з пропозицією розірвати договір за згодою сторін. Надалі на адресу покупця від постачальника надійшов лист (без дати та номеру) з повторною пропозицією розірвати договір, з посиланням на п.п. 8.1, 8.2., 8.3 договору, або поставити інші запчастини (а.с. 22, 23).
В подальшому, 29.11.2017, на адресу покупця від постачальника надійшов лист від 28.11.2017, в якому постачальник, у зв'язку з неотриманням відповіді на два попередніх листа про поставку запчастин аналогів, у зв'язку з тим, що міністерство оборони РФ занесло дані запчастини у перелік товару, що має подвійне значення, т.т. військове, просив покупця надати конкретну відповідь на запит постачальника, тим самим підтвердити існування взаємної довіри, культури партнерства і ділових стосунків (а.с. 24).
Позивач по первісному позову, вказує на те, що товар по договору так і не був поставлений.
26.03.2018, за вих.номером Юр-3923, покупець направив постачальнику повідомлення про розірвання договору поставки запасних частин до автоспецтехніки в асортименті (закупівля товару за власні кошти) від 01.11.2017 №1438/17 на підставі п.п. 11.1, 6.2.1 договору.
Отже, позивач по первісному позову вважає, що відповідачем порушено умови договору, зокрема, п. 6.3.1. щодо забезпечення поставки товару у строки, встановлені договором та специфікацією.
Такі обставини, на думку позивача по первісному позову, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь штраф та пеню за порушення умов договору щодо поставки товару.
В свою чергу, звертаючись до суду з зустрічним позовом про розірвання договору поставки запасних частин до автоспецтехніки в асортименті (закупівля товару за власні кошти) від 01.11.2017 №1438/17, ТОВ "Істок-Автозапчастина", постачальник, вказує на те, що з'ясувавши неможливість поставити товар у найменуванні/асортименті та кількості згідно зі специфікацією, ТОВ "Істок-Автозапчастина" негайно, 09.11.2017, повідомив про це покупця електронним листом. Крім того, постачальник (ТОВ "Істок-Автозапчастина") вказує на те, що оскільки ним не було отримано від покупця рознарядки до 31.12.2017, він не міг виконати зобов'язання навіть за наявності можливості поставити товар, оскільки його виконання пов'язане з подією, яка має неминуче настати. Таким чином, позивач за зустрічним позовом вважає, що датою розірвання договору є 29.11.2017 - дата закінчення двадцятиденного терміну на надання відповіді за результатом розгляду пропозиції розірвання договору від 09.11.2017 та просить суд розірвати договір поставки з 29.11.2017.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав первісних та зустрічних позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Щодо первісного позову.
Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 ГК України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 266 ГК України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
За приписами ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як встановлено судом, 14.11.2017 за вих.номером 9-11724 ПАТ "Укргазвидобування" на адресу ТОВ "Істок-Автозапчастина" був направлений лист "Щодо поставки запасних частин до автоспецтеніки", в якому покупець просив постачальника поставити товар, відповідно до п. 5.2 договору поставки №1438/17 від 01.11.2017 (а.с. 20). Вказаний лист був отриманий ТОВ "Істок-Автозапчастина" 20.11.2017 (а.с. 21).
Отже, строк виконання зобов'язання з поставки товару настав для відповідача 20.12.2017.
Відповідач по первісному позову, постачальник за договором, вказує на те, що він не отримував вказаного листа (рознарядки) від покупця. Доводами про не надсилання вказаного листа, на думку відповідача, є відсутність поштової квитанції про відправку листа та опису документів про поштове вкладення, а наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення не містить підпису працівника поштового зв'язку та підпису адресата за отримання поштового відправлення. Також відповідач зазначає, що особа, прізвище якої зазначено на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, не перебувала та не перебуває у трудових відносинах з відповідачем, а уповноваженою особою на отримання кореспонденції була лише ОСОБА_4, що підтверджується виданою їй довіреністю від 04.01.2017 .
Суд відхиляє такі заперечення відповідача, виходячи з наступного.
Позивачем по первісному позову суду надана копія реєстру відправленої рекомендованої кореспонденції за 16.11.2017 та копія фіскального чеку поштового відправлення від 16.11.2017, з якого вбачається про відправку кореспонденції на ім'я ТОВ "Істок-Автозапчастина". Щодо відправлення поштового листа без оформлення опису вкладення, суд зазначає, що дата реєстрації листа, адресат, зміст листа є відповідними тій даті, яка зазначена у поштовому повідомленні про вручення, а відповідачем суду не надано будь-яких доказів про спростування вмісту вкладення у конверт з поштовим відправленням. Дійсність повідомлення про вручення достатньо повно підтверджується відтиском поштового штемпеля та штрих-кодами поштового відділення-відправника і поштового відділення-отримувача, що не викликає у суду сумніву в його достовірності. Не проставлення підпису працівника зв'язку на поштовому повідомленні про вручення, допущено саме зі сторони підприємства поштового зв'язку і не відноситься до предмету спору. У відповідності до п. 106 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв'язку на підставі пред'явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище. На бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою “Вручити особисто”, внутрішнього рекомендованого листа з позначкою “Судова повістка” одержувач розписується та зазначає прізвище. Як вбачається з повідомлення про вручення, на ньому проставлена дата вручення та вказано прізвище особи, якій вручено поштове відправлення. Так як вказане поштове відправлення не містило позначок “Вручити особисто” та “Судова повістка”, то підпис особи-одержувача правомірно не було проставлено.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч.1 ст. 199 ГК України до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються положення Цивільного кодексу України, насамперед, загальні положення про забезпечення виконання зобов'язання, встановлені його статтями 546-548. Проте, норми Цивільного кодексу України не повністю поширюються на господарсько-правові штрафні санкції.
За правилами Цивільного кодексу України пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Судом встановлено, що зі змісту п. 7.11 договору вбачається, що у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, визначені у специфікації до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково оплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.
У частині першій статті 230 ГК України поняття "неустойка" вживається як різновид штрафних санкцій. Господарський кодекс України не містить визначення штрафу і пені, як не містить і обмежень щодо застосування пені як санкції за порушення лише грошових зобов'язань.
Господарським кодексом України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч.1 ст. 231), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).
Так, Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів.
Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за неналежне виконання не грошового зобов'язання, та що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч. 3 ст. 549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.
Як вже зазначено вище, підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем по первісному позову умов договору щодо поставки товару, то суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбачених пунктом 7.11 договору пені та штрафу.
Також суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 N42/252, від 09.04.2012 N20/246-08.
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення первісних позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 31019,87 грн. та штрафу у розмірі 21933,24 грн., нарахованих за порушення зобов'язання щодо поставки товару за договором поставки №1438/17 від 01.11.2017, оскільки вони є обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами та не спростовані відповідачем.
Щодо зустрічного позову.
В обґрунтування зустрічного позову позивач посилається на те, що з незалежних від нього причин, виникли обставини, які призвели до неможливості виконати договір поставки та до необхідності цей договір розірвати.
Такими обставинами, позивач за зустрічним позовом визначає Рішення ОСОБА_3 національної безпеки і оборони від 28 квітня 2017 року, введеного в дію Указом Президента України від 15 травня 2017 року №133/2017 “Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)”, яким затверджено перелік юридичних осіб згідно з Додатком 2, до яких застосовуються персональні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).
Пунктом 268 Додатку 2 даного Рішення визначено, що такі обмеження застосовуються до Товариства з обмеженою відповідальністю “Управляюча компанія “Група Газ” (Limited Liability Company "GAZ GROUP", общество з ограниченной ответственностью "Управляющая компания "Група ГАЗ), 603004, м. Нижній Новгород, проспект Леніна, 88, ИНН НОМЕР_1, КПП 525601001. ОГРН 1057746718193, ОКПО 77289459 на три роки.
Згідно з п. 7 Специфікації від 01.11.2017 виробником товару являється ВАТ “ЯЗДА” (Ярославский завод дизельной аппаратуры), яке входить в “Група ГАЗ”, і відповідно до якого застосовуються наступні види обмежувальних заходів згідно з Додатком 2 Рішення та Закону України “Про санкції”: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) запобігання виведенню капіталів за межі України; 4) зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; 5) заборона здійснення державних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб - резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також державних закупівель у інших суб'єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом; 6) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом; 7) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; 8) заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності.
Позивач за зустрічним позовом, вказує на те, що з'ясувавши неможливість поставити товар у найменуванні/асортименті та кількості згідно зі Специфікацією, він негайно, 09.11.2017, повідомив про це позивача по первісному позову. З посиланням на п. п. 8.1 - 8.3 договору, позивач за зустрічним позовом просить суд розірвати договір поставки №1438/17 від 01.11.2017 з 29.11.2017.
Проте, суд не може погодитись з вказаною позицією позивача за зустрічним позовом, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Статтею 652 ЦК України передбачена можливість розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин.
У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Враховуючи наведені норми, підставою для розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін є або істотне порушення умов договору, або наявність відповідного застереження в договорі чи пряма вказівка закону щодо відповідних підстав для розірвання договору, або істотна зміна обставин, за наявності одночасно чотирьох умов, передбачених пунктами 1-4 ч. 2 ст. 652 ЦК України.
Відповідно до п. 1.3 договору, постачальник гарантує, що товар, який є предметом договору належить йому на праві власності або іншому речовому праві, що надає йому право розпоряджатися товаром, є новим і не був у використанні, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України.
Згідно п. 1.4 договору, постачальник підтверджує, що укладання та виконання ним цього договору не суперечить нормам чинного законодавства України та відповідає його вимогам (зокрема, щодо отримання всіх необхідних дозволів та погоджень), а також підтверджує те, що укладання та виконання ним цього договору не суперечить цілям діяльності постачальника, положенням його установчих документів чи інших локальних актів.
Суд зазначає, що договір поставки №1438/17 укладений між сторонами 01.11.2017, а Рішення ОСОБА_3 національної безпеки і оборони України від 28.04.2017 введено в дію Указом Президента України 15.05.2017. Тобто, позивач за зустрічним позовом на момент укладення договору поставки, як постачальник, мав бути обізнаним про існування вказаних заборон. Будь яких доводів того, що позивач за зустрічним позовом був позбавлений об'єктивної можливості ознайомитись з Указом Президента України не з часу його опублікування, а лише 09.11.2017, що могло б унеможливити взяття постачальником на себе зобов'язань щодо поставки за договором, останнім не наведено. За таких обставин, позивач за зустрічним позовом внаслідок власної суб'єктивної необізнаності взяв на себе зобов'язання щодо поставки товару, до виробника якого введено спеціальні обмежувальні заходи (санкції).
Відповідно до п.п. 8.1 - 8.3 договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку її дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промислового палатою України або іншим уповноваженим на це органом.
Отже, на думку суду, Указ Президента України, у даному випадку, не є обставиною непереборної сили в розумінні укладеного між сторонами договору, так як про його існування (опублікування) було відомо, або повинно було бути відомо, сторонам завчасно, до моменту укладення договору. При цьому, постачальник, укладаючи договір поставки 01.11.2017, гарантував, що товар, який є предметом договору належить йому на праві власності або іншому речовому праві, що надає йому право розпоряджатися товаром, є новим і не був у використанні, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається позивач за зустрічним позовом в його обґрунтування, не стосуються вищенаведених підстав для розірвання договору, також з них не вбачається одночасна наявність чотирьох умов для розірвання спірного договору, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України та істотних порушень його умов.
Позивач у зустрічній позовній заяві не посилається на істотне порушення відповідачем за зустрічним позовом умов договору, докази таких порушень в матеріалах справи відсутні.
Саме по собі звернення до відповідача за зустрічним позовом з пропозицією достроково розірвати договір, як і відхилення відповідачем такої пропозиції, не є підставою для розірвання договору в судовому порядку.
Отже, підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору по первісному позову покладаються на відповідача по первісному позову, за зустрічним позовом - на позивача за зустрічним позовом.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Первісний позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Істок-Автозапчастина" ( 61052, м. Харків, вул. Слов'янська, 8, код ЄДРПОУ 36456783) на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775) за невиконання зобов'язань за договором від 01.11.2017 за №1438/17 про поставку запасних частин до автоспецтехніки в асортименті (закупівля товару за власні кошти) пеню у розмірі 31019,87 грн., штраф у розмірі 21933,24 грн. та 1762,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні зустрічного позову - відмовити.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.
Позивач по первісному позову, відповідач за зустрічним позовом - Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775).
Відповідач по первісному позову, позивач за зустрічним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю "Істок-Автозапчастина" ( 61052, м. Харків, вул. Слов'янська, 8, код ЄДРПОУ 36456783).
Повне рішення складено 15 серпня 2018 року.
Суддя ОСОБА_5