33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"14" серпня 2018 р. Справа № 918/403/18
Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н.Ф., за участю секретаря судового засідання Оліфер С. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління - 6" до Фізичної особи - підприємця Країло Михайла Васильовича про стягнення в сумі 75 000,00 грн,
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-6" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до фізичної особи-підприємця Країло Михайла Васильовича (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 75 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі усної домовленості між сторонами, відповідач зобов'язався поставити позивачу пиломатеріали на загальну суму 54 000, 00 грн.
Позивач здійснив попередню оплату поставки продукції на рахунок відповідача на відповідну суму, проте продукцію по теперішній час відповідачем не поставлено.
Відтак позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості за непоставлену продукцію в розмірі 54 000 00 грн та про стягнення 21 000, 00 грн неодержаних доходів, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Ухвалою суду від 21.06.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/403/18 за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 17.07.2018 року.
06.07.2018 року на адресу суду від позивача на адресу суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-6".
Ухвалою суду від 17.07.2018 року розгляд справи відкладено на 14.08.2018 року.
У судове засідання 14.08.2018 року представники сторін не з'явились.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, явку своїх повноважних представників у призначене судове засідання не забезпечив, хоча про час, дату і місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.
До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
При цьому суд зазначає, що місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
Приписами ст. 10 зазначеного Закону встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: 35702, АДРЕСА_1.
Ухвали Господарського суду Рівненської області направлялись судом на зазначену у ЄДРПОУ та ГФ адресу відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Приписами ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За приписами ч.1 ст.9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Частиною 5 ст. 252 ГПК України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно, всебічно та повно дослідивши надані у справі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
На підставі рахунку № 1 від 04.12.2017 року позивач, як замовник та покупець, перерахував відповідачу, як виконавцю та постачальнику, попередню оплату за замовлену продукцію - пилорами (хвойні обрізи) в сумі 54 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №1867 від 13.12.2017 року.
Рахунок № 1 від 04.12.2017 року містить номенклатуру (асортимент) продукції, її кількість та ціну, а вказані платіжні доручення містять вказівки на оплату згідно з рахунком.
Отже, у відповідності з ч. 1 ст. 181 та ч. 2 ст. 265 ГК України, враховуючи що договір поставки (купівлі-продажу) у формі єдиного документу між сторонами не укладався, судом встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб та у письмовій формі (рахунки та їх оплата) шляхом надання пропозиції продажу продукції та зустрічного прийняти пропозиції.
З огляду на те, що між сторонами досягнуто усної домовленості щодо поставки продукції на суму 54 000,00 грн, тому слід вважати, що між сторонами укладено усний договір поставки.
Тобто, між сторонами укладено договір поставки, який містить всі істотні умови господарського договору відповідно до ст. 180 ГК України - предмет (асортимент та кількість), ціну (вартість) та строк (договір безстроковий), та який позивачем було виконано (оплачено), а відповідачем виконання прийнято без зауважень (матеріали справи не містять доказів повернення оплати). Відсутність будь-якої з істотних чи усіх істотних умов договору відповідачем перед судом не доведена.
Відповідно до ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.
Як встановлено судом, до справи залучені докази 100% попередньої оплати замовленої продукції в сумі 54 000,00 грн.
За приписами ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
13.12.2017 року позивачем було здійснено попередню оплату на поставку продукції - пилорами (хвойні обрізи) на суму 54 000,00 грн, проте відповідачем не було виконано зобов'язання перед позивачем щодо поставки продукції та не виконано вимог позивача щодо повернення попередньої оплати у розмірі 54 000,00 грн.
Абзацом 2 ч.1 ст. 175 ГК України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.ст. 11, 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію і передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, і за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова норма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Враховуючи те, що позивач замовив та перерахував на підставі рахунку № 1 від 04.12.2017 року відповідачу грошові кошти в сумі 54 000,00 грн за продукцію, яку відповідач мав поставити, то така поведінка свідчить про волю сторін до настання відповідних правових наслідків, тому правочин між цими сторонами вважається вчиненим.
31.01.2018 року позивачем направлено на адресу відповідача претензію №01/31-09, про повернення грошових коштів в сумі 54 000,00 грн або поставку товару на зазначену суму.
Відповідач, 03.02.2018 року особисто отримав претензію, що підтверджується витягом з реєстру відправлень, однак вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Крім того, 17.02.2018 року на адресу відповідача повторно направлено претензію № 05/16-38, яку він отримав 23.05.2018 року особисто, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення, яка також залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем становить 54 000,00 грн.
Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 54 000,00 грн заборгованості є законною та обґрунтованою, тому підлягає задоволенню у повному обсязі.
Крім того, 01.12.2017 року між позивачем та фізичною особою - підприємцем Коваленко О.Г. укладено договір поставки, за умовами якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити покупцеві матеріали будівельного призначення - пиломатеріали (хвойні обрізки) у кількості 20 м2 на загальну суму 75 000,00 грн, а покупець прийняти та оплатити товар.
Необхідні пиломатеріали (хвойні обрізки) позивач замовив у відповідача - ФОП Країло М.В., який зобов'язання не виконав, продукцію не поставив, в результаті чого позивач не отримав прибуток в розмірі 21 000, 00 грн.
04.06.2018 року від ФОП Коваленка О.Г. надійшла заява про розірвання договору поставки, яка мотивована тим, що термін виконання поставки дотриманий не був, тому останній наполягав на розірванні договору.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача 21 000, 00 грн неодержаних доходів (збитків), які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання другою стороною, суд зазначає наступне.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків передбачене також Господарським кодексом України, так згідно зі ст.224 цього кодексу учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
За змістом ст. ст. 224, 225 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру таких додаткових витрат покладається на позивача. Витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права підлягають відшкодуванню лише в межах цивільно-правової відповідальності. За Господарським кодексом підлягають стягненню витрати, які фактично понесені на день пред'явлення позову.
Водночас необхідно враховувати, що відшкодуванню підлягають не будь-які витрати управненої сторони, які складають реальну шкоду, а лише так звані вимушені, необхідні, "корисні" витрати, тобто витрати, які є дійсно необхідними, мінімальними за даних умов, в даній конкретній ситуації, щоб усунути наслідки невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (вчинення господарського правопорушення).
Правове регулювання збитків не вичерпується лише цивільно-правовими і господарсько-правовими нормами. Важливого значення в питанні відшкодування збитків має законодавство про бухгалтерський облік Так, виходячи з показників бухгалтерського балансу можна визначити господарську ситуацію, яка склалася в результаті порушення договору, виявити збитки та визначити їх склад, розмір, обґрунтувати розрахунок збитків. Що стосується порядку відшкодування будь-яких грошових витрат, то розмір виплачених позивачем сум повинен визначатися на підставі наданих ним даних (які підтверджують факт сплати відповідних грошових сум і призначення платежу), наприклад платіжних документів, які підтверджують сплату відповідних сум контрагентам, зокрема документів, що підтверджують оплату транспортних перевезень та втрат на пальне.
Позивачем не надано суду жодних доказів, які підтверджують його фактичні витрати в розмірі 21 000, 00 грн, у зв'язку з тим, що відповідач - ФОП Країло М.В. зобов'язання не виконав, продукцію не поставив, в результаті чого позивач не отримав прибуток в розмірі 21 000, 00 грн.
Отже позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Згідно з п. 3 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 73, 74, 77, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Усупереч вказаним нормам, позивач не надав господарському суду доказів, які повністю обґрунтовують його вимоги.
Отже позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління - 6" до Фізичної особи - підприємця Країло Михайла Васильовича про стягнення в сумі 75 000,00 грн підлягають частковому задоволенню.
З урахуванням норм ст.129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Країло Михайла Васильовича (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-6" (21034, м.Вінниця, вул. Чехова, 6, код ЄДРПОУ 01273527) 54 000, 00 грн основного боргу та 1 762, 00 грн судового збору.
3. В задоволенні позову в частині стягнення з відповідача збитків в сумі 21 000,00 грн відмовити.
Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного господарського суду через Господарський суд Рівненської області (п.17.5 ч.1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: https://court.gov.ua/sud5019/.
Повний текст рішення підписано 15.08.2018 року.
Суддя Церковна Н.Ф.