ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.07.2018Справа № 910/3082/18
За позовом фізичної особи-підприємця Воробйови Марини Веніамінівни
до Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації
про визнання права власності на земельну ділянку
Суддя: Шкурдова Л.М.
Секретар с/з Рижонкова М.Ю.
Представники:
від позивача: Воробйова М.В.
від відповідача: Насонов-Осипян Б.Л. за дов.
Господарським судом міста Києва розглядається справа за позовом фізичної особи-підприємця Воробйови Марини Веніамінівни до Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації про визнання права власності на земельну ділянку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2018 року відкрито провадження у справі №910/3082/18 за правилами загального позовного провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20.10.2008р. позивачем придбано у приватну власність у територіальної громади м.Києва будівлю (магазин) площею 27,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Доброхотова 1Б, літ. «Б». Ця споруда знаходиться на земельній ділянці площею 166,72 кв.м., кадастровий номер 8000000000:75:071:0044, власником якої є територіальна громада міста Києва. Посилаючись на норми ст.377 ЦК України та ст.120 ЗК України позивач зазначає, що в зв'язку з придбаванням будівлі (магазину) у приватну власність позивач автоматично набуває право власності на земельну ділянку, на якій розташована будівлі (споруда). Також позивач зазначає, що він 15 років користується земельною ділянкою, в зв'язку з чим на підставі ст.119 ЗК України набуває право власності на земельну ділянку. Оскільки відповідачем відмовлено у визнанні права власності на зазначену земельну діяльну за позивачем, останній звернувся з даним позовом до суду.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, вказуючи, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та права користування земельними ділянками із земель комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, або за результатами аукціону; також громадяни, які добросовісно, відкрито та безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу держаної влади, органу місяцевого самоврядування про передачу її у власність або надання у користування. Відповідач зазначає, що у законі не йдеться про автоматичний перехід до набувача майна права користування, власності, адже виникнення такого права можливе лише за рішенням власника землі у відповідності до порядку, визначеного в ст.123 ЗК України.
В судовому засіданні 26.06.2018р. закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 26.07.18р.
24.07.2018 року позивачем подано заяву про зміну предмета позову, яка залишена судом без розгляду, в зв'язку з тим, що позивач має право змінити предмет до закінчення підготовчого засідання, а відтак позивачем пропущено процесуальний строк для звернення до суду із заявою про зміну предмету позову.
У судовому засіданні 26.07.2018 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників у судових дебатах, Господарський суд м. Києва, -
20.10.2008 року між Фондом приватизації комунального майна Святошинського району м. Києва (продавець) та суб'єктом підприємницької діяльності Воробйовою Мариною Веніамінівною (покупець) укладено Договір купівлі продажу, за умовами якого продавець передав у власність покупця (позивача) нежилу споруду-будівлю, загальною площею 27,60 кв.м., яка розташована за адресою: м.Київ, вул.Доброхотова Академіка, буд.1-Б (літера Б).
Листом №057028-08/В-575-1682 від 10.02.2017р. на запит позивача департаментом земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради надано інформацію щодо земельної ділянки на вул.Доброхотова, 1-Б у Святошинському районі міста Києва, згідно якої відповідно до даних міського земельного кадастру відсутні документи, що посвідчують право користування Воробйовою Мариною Веніамінівною земельною ділянкою (код 75:071:0044) площею 166,72 кв.м. на вул.Академіка Доброхотова, 1б у Святошинському районі м.Києва.
Позивач 20.11.2011р. зверталась до Головного управління земельних ресурсів із завою про надання в орендне користування на 50 років земельної ділянки під реконструкцію магазину.
Рішенням Київської міської ради від 10.11.2011 №669/6905 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Воробйовій Марині Веніамінівні на вул.Академіка Доброхотова, 1-б (літера Б) у Святошинському районі м.Києва для реконструкції магазину, в зв'язку з тим, що вказана площа земельної ділянки є недостатньою для здійснення реконструкції магазину.
Листом №03-25/32155 від 17.11.2011р. Головним управлінням земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради позивачу надано інформацію щодо можливості здійснити викуп земельних ділянок власниками нерухомого майна, яке знаходиться на такій земельній ділянці, без проведення земельних торгів.
Листом №057028-08/Д-2387-2912 від 23.03.2016р. Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради надав позивачу інформацію стосовно того, що у відповідності до ст.5 розділу 2 Порядку передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 №63/9120, зацікавлена особа, яка має намір одержати земельну ділянку в користування або у власність звертається до Київської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою із відповідними документами.
Посилаючись на норми ст.377 ЦК України та ст.120 ЗК України позивач зазначає, що набувши право власності на будівлі до неї автоматично перейшло право власності на земельну ділянку.
Розпорядження землями комунальної власності м. Києва, в тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування, у відповідності до ст. 9 Земельного кодексу України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» відноситься до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.
Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних міських рад.
Пунктом 2 ст. 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» визначено, що Київська міська рада має право визначати особливості землекористування в м. Києві.
Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Згідно ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Нормами ст.377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно ч.1 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
В той же час статтею 116 ЗК України передбачено, що набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Таким чином, законом не передбачено автоматичний перехід до набувача майна права власності на земельну ділянку, адже виникнення такого права у набувача можливе за рішенням власника землі, що перебуває у державній або комунальній власності, порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування або у власність здійснюється у відповідності до норм ЗК України.
У відповідності до ст.128 ЗК України продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки. До заяви (клопотання) додаються: а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд); б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу.
Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.
Підставою для відмови в продажу земельної ділянки є: а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; в) якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності; г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність; ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки. Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату або про сплату першого платежу (у разі продажу земельної ділянки з розстроченням платежу) є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач набув право власності на будівлю в порядку приватизації на підставі договору купівлі-продажу від 20.10.2008р., укладеного із Фондом приватизації комунального майна Святошинського району м.Києва, зі змісту вказаного договору не вбачається продаж земельної ділянки позивачу, в зв'язку з чим порядок набуття права власності на земельну ділянку, на якому розташована будівля, отримана позивачем в порядку приватизації із майна комунальної власності, визначається ст.128 ЗК України. Про можливість здійснення викупу земельної ділянки, на якій розташоване придбане позивачем майно, останнього повідомлялося листами Головним управлінням земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради.
У відповідності до ст.128 ЗК України рішення про відмову продажу земельної ділянки може бути оскаржено в суді.
В той час матеріали справи не містять доказів звернення позивача до Київської міської ради із відповідною заявою та документами для оформлення викупу земельної ділянки, на якій розміщено належна позивачу на праві приватної власності будівля (магазин), а також доказів того, що позивачу було відмовлено у продажі такої земельної ділянки.
Як вбачається з норм земельного законодавства розпорядження землями територіальної громади міста Києва віднесено до повноважень Київської міської ради, в зв'язку з чим позивачем не обґрунтовано наявність підстав для звернення з позовом до Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, до функцій якого не віднесено вирішення питання передачі земельних ділянок комунальної власності в приватну власність.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, у зв'язку з чим таке право підлягає захисту.
Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об'єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені.
При цьому статтею 74 ГПК України на сторони покладено обов'язок доказування обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено достатніми та допустимими доказами факту порушення його прав чи інтересів з боку відповідача, оскільки до повноважень останнього не віднесено питання розпорядження землями комунальної власності.
Також суд вважає необґрунтованими посилання позивача на ст.119 ЗК України, як підставу для безоплатного набуття у приватну власність земельної ділянки, оскільки за змістом вказаної статті саме громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування, при цьому дана стаття передбачає таке право у разі відсутності будь-яких інших підстав користування земельної ділянки, в той час як позивач користується земельною ділянкою в результаті здійснення приватизації будівлі, а тому в даному випадку застосовується порядок передачі земельної ділянки, визначений ст.128 ЗК України.
Одночасно з цим, нормами земельного законодавства не визначено обов'язку органу місцевого самоврядування передавати саме у власність земельну ділянку на підставі ст.119 ЗК України.
З огляду на викладене суд приходить до висновку про відсутність порушення прав позивача з боку відповідача, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст.74, 76-80, 129, 236 - 240 ГПК України, суд, -
В позові - відмовити.
Суддя Л.М. Шкурдова
Дата складання тексту рішення: 14.08.18р.