ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
м. Київ
08.08.2018Справа № 910/10352/18
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши позовну заяву Київської міської ради, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кийавторемтранс", смт. Глеваха, Васильківський район, Київська область
про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок, -
Київська міська рада (позивач) звернулась до суду з позовною заявою про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Кийавторемтранс" (відповідач) звільнити 3 самовільно зайняті земельні ділянки, а саме:
- за адресою: просп. Академіка Палладіна, 32-Б, код 75:041:0043, площа 0,6479 га;
- за адресою просп. Академіка Палладіна, 32-В, код 75:041:0045, площа 0,156 га;
- за адресою просп. Академіка Палладіна, 32-В, код 75:041:0046, площа 0,1232 га) у Святошинському районі м. Києва, привівши їх у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про те, що її необхідно повернути з наступних підстав.
Так, судовий захист прав суб'єктів господарювання передбачає їх звернення до відповідного судового органу з метою поновлення чи визнання прав зазначених суб'єктів, якщо ці права порушені, не визнаються чи оспорюються. Втім, таке звернення до суду обумовлене дотриманням вимог процесуального закону, що надає можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
При цьому, слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до відкриття провадження у справі.
В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").
Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
Як вбачається з матеріалів поданої позовної заяви, в ній об'єднано кілька вимог, а саме зобов'язання відповідача звільнити 3 окремо визначені самовільно зайняті, за твердженнями позивача, земельні ділянки.
За своїм процесуальним призначенням інститут об'єднання позовних вимог забезпечує правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об'єднуються однорідністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.
Крім того, об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.
Отже, порушенням правила об'єднання вимог, є об'єднання неоднорідних вимог, тобто таких, які не пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Так, підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.
Доказами в господарському судочинстві є будь-які відомості, отримані у визначеному законом порядку, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, на яких обґрунтовуються вимоги і заперечення осіб, що беруть участь у справі, та інші обставини, які мають значення для правильного розгляду справи.
Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
За поданою позивачем позовною заявою фактично підлягають вирішенню три окремих спори (предмети позову) між позивачем та відповідачем, не пов'язаних між собою підставами виникнення спірних правовідносин.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що самовільне зайняття кожної з указаних ділянок підтверджено результатами перевірки, які спеціалісти Департаменту земельних ресурсів КМДА проводили щодо кожної з ділянок окремо, та які письмово виклали у трьох залучених до справи актах перевірки.
Позивачем у своїй позовній заяві з посиланням на ч. ч. 1, 2 ст. 173 ГПК України заявлено клопотання про об'єднання позовних вимог про звільнення названих вище земельних ділянок в одне провадження, яке мотивоване тим, що спірні земельні ділянки межують одна з одною, а також вказує що це сприятиме належному та всебічному розгляду справи.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги, та суд може, зокрема, за клопотанням учасника справи об'єднати їх в одне провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Проте суд відзначає, що сумісний розгляд таких позовних вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво ускладнить вирішення спору (виконання завдання господарського судочинства) в межах однієї справи та у строки передбачені ст. 195 ГПК України, оскільки при вирішенні спору підлягають встановленню обставини щодо підстав, якими обґрунтовується вимоги щодо кожної земельної ділянки окремо, що свідчить про порушення правил об'єднання позовних вимог.
При цьому суд враховує, що навіть у випадку, коли позивач правомірно об'єднав вимоги, пов'язані між собою, суд вправі повернути позовну заяву, якщо вважатиме, що сумісний розгляд об'єднаних вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.
Підстав для застосування положень ст. 173 ГПК України для об'єднання вимог позивача в одне провадження судом не встановлено, у зв'язку з чим в задоволенні його клопотання слід відмовити, а позовну заяву повернути заявникові.
При вирішенні питання щодо повернення даного позову заявникові суд не вбачає обмеження позивача у доступі до правосуддя, оскільки останній не позбавлений права захистити свої інтереси шляхом подачі трьох окремих позовів у загальному порядку.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку, після усунення вказаних недоліків.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 162, 164, 173, 174, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні клопотання Київської міської ради про об'єднання позовних вимог в одне провадження відмовити.
2. Позовну заяву Київської міської ради і додані до неї документи повернути заявникові.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені ст. ст. 254 - 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя C.М. Морозов