Справа № 509/667/18
10 серпня 2018 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :
головуючого судді Гандзій Д.М.,
при секретарі Задеряка Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та утримання дитини та пені за прострочення по сплаті аліментів, -
26 лютого 2018 року, ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому, посилаючись на злісне невиконання відповідачем рішення Овідіопольського райсуду Одеської області від 05.12.2012 р., яке набрало законної сили 16.12.2012 р. про стягнення з нього на її користь аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3, 14.04.2010 р. у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 16.11.2012 р. до повноліття дитини 14.04.2028 р. і заборгованість по сплаті яких за весь час несплати, станом на 31.02.2018 р. становить 52876,83 грн., просила суд, стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 17122,60 грн., що становить 1% за кожен день прострочення від суми несплачених аліментів на утримання доньки ОСОБА_3, 14.04.2010 р., а також просила суд, стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 1000 грн. щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду і до повноліття дитини, вказуючи, що з моменту народження молодшої доньки ОСОБА_4, відповідач жодного разу не надав її матеріальної допомоги на утримання доньки, життям якої він не цікавиться і не турбується про неї.
В судове засідання позивачка не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, особисто під розписку, причини неявки суду не повідомила, надавши до суду письмову заяву, в якій повністю підтримала свій позов, який просила задовольнити та слухати справу за її відсутності, не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення по справі (а.с. 28,31).
Відповідач в судове засідання повторно не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у відповідності до вимог ст.ст. 128-131 ЦПК України, за останньою відомою судові адресою його місця проживання, що підтверджується довідкою ОСОБА_5 України в Одеській області від 29.04.2018 р. про те, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрованим чи знятим з реєстрації по м. Одесі та Одеській області не значиться, довідкою Овідіопольського РВ ГУДМС України в Одеській області від 19.04.2018 р. про те, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 за обліками АДК Овідіопольського РВ зареєстрованим, знятим з реєстрації місця проживання, станом на 04.04.2016 р. не значиться, поштовими повідомленнями, які повернулися до суду з відмітками листоноші «за закінченням строку зберігання», а також в порядку ч. 11 ст. 128 ЦПК України, шляхом виклику відповідача через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, які були заздалегідь (більше ніж за 10 днів до дати відповідного судового засідання) розміщені на офіційному сайті судової влади України, а тому вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив, відзиву на позов у встановлений судом строк та заяви про розгляд справи за його відсутності суду не надав (а.с. 15,16,20,22,24,25-27,32).
Згідно зі ст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і не з'явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.ст. 191 ч. 2,281 ЦПК України.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Статтею 6 СК України передбачено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Відповідно до ст. 121 СК України - права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Стаття 180 СК України передбачає, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Одночасно, стаття 183 СК України зазначає - частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Стаття 184 СК України передбачає - суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов'язує їх виключно зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України).
З огляду на відсутність імперативної заборони - розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач.
Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.
Відповідно до ст. 194 СК України - аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання. Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років.
Також, ст. 195 Закону передбачено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.
Статтями 196 СК України передбачено, що при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім. З урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.
Відповідно до Правової позиції Верховного Суду України (постанова Судової палати ВСУ у цивільних справах від 1 жовтня 2015 року № 6-149цс14) - оскільки зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, то при розгляді спорів про стягнення на підставі ч. 1 ст. 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Згідно Правової позиції ВСУ в постанові від 01.07.2015 р. по справі 6-94цс15 - пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів. При цьому, сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.
Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується наступним чином : заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1% пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається, шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).
Пунктом 22 Постанови Пленуму ВСУ № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачено - відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. При цьому, на платника аліментів - не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами - першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Практику ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини слід розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини. Виділяють принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 р., та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про благополуччя дитини (ст. 5); невід'ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов'язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18).
Суд встановив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.10.2009 р. по 17.12.2012 р., коли рішення Овідіопольського райсуду Одеської області від 05.12.2012 р. про розрівання шлюбу між ними набуло законної сили (а.с. 7).
Від шлюбу сторони мають спільну малолітню доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, батьком якої є відповідача, з якого, рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 05.12.2012 року, яке набрало законної сили 16.12.2012 р. на користь позивачки було стягнуто аліменти на утримання їхньої малолітньої дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 16.11.2012 р. до повноліття дитини 14.04.2028 р. (а.с. 8).
З матеріалів позову вбачається, що за весь час, починаючи з дати набранням рішення суду законної сили, відповідач не платить аліменти на утримання своєї малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, у зв'язку з чим, станом на 31.02.2018 р. заборгованість відповідача по аліментам становить 52876,83 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості по аліментам, складеним старшим державним виконавцем Овідіопольського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області від 16.02.2018 р. (а.с. 11).
У зв'язку з викладеним обставинами, позивачкою, у відповідності з нормами чинного законодавства України, було розраховано розмір неустойки (пеню) від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, розрахунок якої, наведений нижче.
РікМісяцьСума аліментів на місяць (грн.)Сума сплачених аліментів (грн.)Сума заборгованості по аліментам (грн.)Кількість днів прострочки% пеніРозрахунок неустойки (пені)
2012листопад (14 днів)277,080277,08141 %277,08 х 1% х 14 = 38,79
Грудень593,750593,75311 %593,75 х 1% х 31 = 184,06
2013Січень6710671311 %671 х 1% х 31 =208,01
Лютий6710671281 %671 х 1% х 28 = 187,88
Березень6710671311 %671 х 1%/ х 31 =208,01
Квітень6710671зо1 %671 х 1% х 30 = 20130
Травень6710671311 %671 х 1% х 31 =208,01
Червень6710671зо1 %671 х 1% х 30 = 20130
Липень6710671311 %671 х 1% /х 31 = 208,01
Серпень6710671311 %671 х 1% х 31 =208,01
Вересень6710671зо1 %671 х 1% х 30 = 201,30
Жовтень6710671311 %671 х 1% х 31 =208,01
Листопад6710671зо1 %671 х 1% х 30 = 201,30
Грудень6710671311 %671 х 1% х 31 =208,01
2014Січень7630763311 %763 х 1% х 31 =236,53
Лютий7630763281 %763 х 1% х 28 = 213,64
Березень7630763311 %763 х 1% х 31 = 236,53
Квітень7630763зо1 %763 х 1% х 30 = 228,90
Травень7630763311 %763 х 1% х 31 = 236,53
Червень7630763зо1 %763 х 1% х 30 = 228,90
Липень7630763311 %763 х1%х 31 =236,53
Серпень7630763311 %763 х 1% х 31 = 236,53
Вересень7630763зо1 %763 х1%х 30 = 228,90
Жовтень7630763311 %763 х 1% х 31 = 236,53
Листопад7630763зо1 %763 х 1% х 30 = 228,90
Грудень7630763311 %763 х1%х 31 =236,53
2015Січень858,500858,50311 %858,5 х 1% х 31 = 266,14,
Лютий858,500858,50281 %858,5 х 1% х 28 = 240,38
Березень858,500858,50311 %858,5 х1%х 31 =266,14
Квітень858,500858,50зо1 %858,5 х 1%х 30 = 257,55
Травень858,500858,50311 %858,5 х 1% х 31 =266,14
Червень858,500858,50зо1 %858,5 х 1% х 30 = 257,55
Липень858,500858,50311 %858,5 х 1% х 31 =266,14
Серпень858,500858,50311 %858,5 х 1%х 31 =266,14
Вересень858,500858,50зо1 %858,5 х 1% х 30 = 257,55
Жовтень858,500858,50311 %858,5 х 1% х 31 = 266,14
Листопад858,500858,50зо1 %858,5 х 1% х 30 = 257,55
Грудень858,500858,50311 %858,5 х 1% х 31 =266,14
2016Січень956,500956,50311 %956,5 х 1% х 31 =296,52
Лютий956,500956,50291 %956,5 х 1% х 29 = 277,39
Березень956,500956,50311 %956,5 х 1% х 31 = 296,52
Квітень956,500956,50зо1 %956,5 х1%х 30 = 286,95
Травень956,500956,50311 %956,5 х 1% х 31 =296,52
Червень956,500956,50зо1 %956,5 х 1% х 30 = 286,95
Липень956,500956,50311 %956,5 х 1% х 31 =296,52
Серпень956,500956,50311 %956,5 х 1% х 31 =296,52
Вересень956,500956,50зо1 %956,5 х 1% х 30 = 286,95
Жовтень956,500956,50311 %956,5 х 1% х 31 =296,52
Листопад956,500956,50зо1 %956,5 х 1% х 30 = 286,95
Грудень956,500956,50311 %956,5 х 1% х 31 =296,52
2017Січень956,500956,50311 %956,5 х 1% х 31 = 296,52
Лютий956,500956,50281 %956,5 х 1% х 28 = 267,82
Березень956,500956,50311 %956,5 х 1% х 31 = 296,52
Квітень956,500956,50зо1 %956,5 х 1% х 30 = 286,95
Травень956,500956,50311 %956,5 х 1% х 31 =296,52
Червень956,500956,50зо1 %956,5 х 1% х 30 = 286,95
Липень956,500956,50311 %956,5 х 1% х 31 =296,52
Серпень956,500956,50311 %956,5 х 1% х 31 =296,52
Вересень956,500956,50зо1 %956,5 х 1% х 30 = 286,95
Жовтень956,500956,50311 %956,5 х 1% х 31 =296,52
Листопад956,500956,50зо1 %956,5 х 1% х 30 = 286,95
Грудень956,500956,50311 %956,5 х 1% х 31 = 296,52
2018Січень154001540311 %956,5 х 1% х 31 = 296,52
Всього52876.83052876.83 17122,60
Таким чином, на думку суду, вказаний розрахунок суми пені за прострочення сплати аліментів - відповідає вимогам Закону та приписам ст. 196 СК України і Правовому висновку ВСУ у справі № 6-149цс14 від 02.10.2014 р., а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, з матеріалів позову вбачається, що після розірвання шлюбу сторін, а саме з 2013 року колишнє подружжя підтримували фактичні шлюбні відносини без реєстрації шлюбу та 14 грудня 2014 року у них народилась донька ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ЖД № 412110 від 13.01.2015 р., в якому батьком малолітньої дитини записаний відповідач.
Пізніше, сторони знову припинили відносини і відтоді відповідач жодним чином не надає допомоги і на утримання меншої дитини, який для повноцінного життя потрібні гроші на придбання їжі, одягу, іграшок і т.і.
При цьому, позивачка в даний час не працює, оскільки звільнилась з останнього місця роботи31.01.2018 р., що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 10).
Оскільки, як стверджує позивачка, відповідач офіційно не працює, а тому позивачка, в порядку ст. 182-184 СК України, визначила розмірі аліментів в твердій грошовій сумі у розмірі 1000 грн. щомісячно, враховуючи вимоги ст. 182 СК України щодо обставин, які обов'язково враховуються судом при визначенні розміру аліментів (матеріальне становище платника аліментів, знаходження на його утримання інших дітей) і вимоги Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 р., яким встановлений прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років з 1 січня 2018 року становить 1860 грн., з 1 липня - 1944 грн., з 1 грудня - 2027 грн., з чим погоджується суд, вважаючи обґрунтованим позову в цій частині, який підлягає задоволенню.
Таким чином, дослідивши матеріали справи як окремо, так у їх сукупності, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.
З урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України та задоволення позову позивачки, яка в даному випадку звільнена від сплати судового збору, з відповідача на користь держави слід стягнути суму судового збору у сумі 704,80 грн. за розгляд позовних вимог про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та 740,80 грн. за розгляд позовних вимог про стягнення аліментів.
Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,89,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст.ст.121,125,180-183,191,196 СК України, -
1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та утримання дитини та пені за прострочення по сплаті аліментів - задовольнити ;
2.Стягнути з ОСОБА_2, (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1, (ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП : НОМЕР_2) - аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6 у розмірі 1000 грн. щомісячно, починаючи з 26.02.2018 р. і до набуття дитиною повноліття ;
3.Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць ;
4.Стягнути з ОСОБА_2, (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1, (ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП : НОМЕР_2) грошову суму в розмірі 17122,60 грн. на відшкодування неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
5.Стягнути з ОСОБА_2, (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1) в дохід держави судовий збір в розмірі 704,80 грн. за розгляд судом позовних вимог про стягнення аліментів ;
6.Стягнути з ОСОБА_2, (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1) в дохід держави судовий збір в розмірі 704,80 грн. за розгляд судом позовних вимог про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлений 10.08.2018 р.
Суддя Гандзій Д.М.