Справа № 344/14242/17
Провадження № 22-ц/779/796/2018
Категорія 48
Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.
Суддя-доповідач Бойчук
07 серпня 2018 року м. Івано-Франківськ
Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів Ясеновенко Л.В., Горейко М.Д.,
секретаря Мельник О.В.,
з участю сторін та їх представників,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та її представника на рішення Івано-Франківського міського суду від 03 травня 2018 року та додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 12 червня 2018 року під головуванням судді Татарінової О.А. в м. Івано-Франківську,
ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, мотивуючи тим, що у період з 29.08.2008 року по 22.05.2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, проживали однією сім'єю та вели спільне господарство. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11.05.2017 року шлюб ніж ними розірвано. У шлюбі в сторін народилось двоє дітей і відповідач на їх утримання сплачує аліменти відповідно до рішення суду.
Під час перебування у шлюбі, ними було придбано нерухоме майно, що зареєстровано за відповідачем, проте належить сторонам на праві спільної сумісної власності. Позивач зазначав, що придбання даного майна відбулося за його особисті кошти.
Просив суд, уточнивши позовні вимоги, а саме прохальну частину позовної заяви, відповідно до якої просив у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на ? частину домоволодіння АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0333га, для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та за ОСОБА_4 визнати право власності також на ? частину спірного домоволодіння. В частині позову про розподіл судових витрат залишив вимоги незмінними.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03 травня 2018 року позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку домоволодіння АДРЕСА_1, що складається з житлового будинку, термоблоки зазначеного у плані літерою «А», житловою площею 63,7 кв.м., загальною площею 109,7 кв.м., в порядку поділу спільного майна подружжя.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0333 га, для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_2, в порядку поділу спільного майна подружжя.
В решті позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду від 12 червня 2018 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті судового збору у розмірі 4823 (чотири тисячі вісімсот двадцять три) гривні 80 копійок.
Не погоджуючись з рішенням суду від 03 травня 2018 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що будинковолодіння та земельна ділянка, є неподільними речима, сторони не дійшли згоди з приводу володіння ними, користування і розпорядження, а тому позивач повинен визнати право власності на ? їх частки.
Апелянтка вважає, що суд ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, не вирішив спір. Судом неправильно застосовано положення ст. 69 СК України, визначаючи частку позивача у спільному майні подружжя, право на яке позивач і так має.
Суд першої інстанції при цьому ускладнив даний спір, оскільки майно, яке перебувало у спільній сумісній власності, стало тепер у частковій власності.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Представник ОСОБА_2 на вищевказану апеляційну скаргу подав відзив в якому зазначає, що вимоги апеляційної скарги він не визнає, та вважає що вона підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції без змін оскільки є повністю законним та обґрунтованим.
ОСОБА_2 звертався з листом до відповідачки з пропозицією про розподіл майна за взаємною згодою по ? частці шляхом укладення відповідного нотаріального посвідченого договору, однак відповідачка на таку пропозицію не відповіла, що свідчить про наявний спір.
Відповідачка не надала належних доказів на підтвердження, того що будинковолодіння та земельну ділянку можна поділити в натурі. Та не надала відповідної компенсації за його частку у спільному майні.
Судом першої інстанції вірно вирішено спір та залишено майно у їх спільній частковій власності.
Тому, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.
Представник ОСОБА_3, не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції від 12 червня 2018 року, подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що суд невірно вирішив питання розподілу судових витрат, оскільки вважає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що залежить від результату розгляду апеляційної скарги.
Просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та вирішити питання розподілу судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційних скарг з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не дійшли згоди щодо розподілу їх спільного майна, тому воно підлягає поділу в судовому порядку з визнанням за позивачем права власності на ? частину спірного домоволодіння та земельної ділянки, які є їх спільною сумісною власністю подружжя.
Апеляційний суд вважає, що до такого висновку суд прийшов передчасно, без належного дослідження зібраних у справі доказів та з порушенням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 29.08.2008 року, який рішенням Івано-Франківського міського суду від 11.05.2017 року розірвано (а.с.5-6). У шлюбі в сторін народилось двоє дітей ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2. Відповідно до рішення суду позивач зобов'язаний сплачувати на їх утримання аліменти.
Відповідно до копії договору купівлі-продажу домоволодіння від 18.05.2012 року ОСОБА_3 придбала домоволодіння АДРЕСА_1, що складається із житлового будинку житловою площею 63,7кв.м., загальною площею 109,7кв.м (а.с.7-8). Пунктом 10 договору купівлі-продажу домоволодіння від 18.05.2012 року передбачено, що покупець на момент придбання домоволодіння, яке є предметом цього договору, перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 Його згода на придбання домоволодіння викладена в заяві, підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом 18.05.2012 року за реєстровим № 2317.
Право власності на вищевказане домоволодіння зареєстровано за відповідачем, що підтверджується копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 100550736 від 17.10.2017 року (а.с.10).
Відповідно до копії технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок (а.с.11-17) домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, складається із житлового будинку, термоблоки, зазначеного у плані літерою «А», житловою площею 63,7 кв.м., загальною площею 109,7 кв.м.
Відповідно до копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.05.2012 року, посвідченим приватним нотаріусом, ОСОБА_3 придбала земельну ділянку площею 0,0333га, кадастровий номер НОМЕР_3, для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_2 (а.с.60-61), що підтверджується також копією витягу з державного реєстру правочинів від 18.05.2012 року (а.с.62), копією Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 від 19.12.2011 року на ім'я ОСОБА_6 із відповідною відміткою про перехід права власності (а.с.65).
Пунктом 5 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.05.2012 року передбачено, що покупець на момент придбання домоволодіння, яке є предметом цього договору, перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 Його згода на придбання домоволодіння викладена в заяві, підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом 18.05.2012 року за реєстровим № 2317.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що домоволодіння АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0333га, для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_2, придбані сторонами під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності визначене у ст. 63 СК України, відповідно до якої дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплене у ст. 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності майна присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначене домовленістю між ними (ч. ч. 1, 2 ст. 71 СК України) або реалізується шляхом виплати грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).
Такі доводи в цілому співпадають з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-175цс15, відповідно до якої під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог ст.. 71 СК України. Відповідно до даної статті поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки в разі неподільності майна. Також у названій правовій позиції зазначено, що способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначаються ст.. 71 СК України і що сутність такого поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі.
Зі змісту позовних вимог ОСОБА_2 вбачається, що в порушення вимог ст. 71 СК України, він просив у порядку поділу майна подружжя визнати за ним та колишньою дружиною право власності на спірне майно по ? частині кожному без реального поділу цього майна в натурі та без вимог про виплату грошової компенсації вартості його частки в разі неподільності майна. При цьому сторони визнають, що їм в рівних частках, тобто по половині, належить спірне майно на праві власності і таке право ними не оспорюється. Апеляційний суд вважає, що постановленням окремого судового рішенням про визнання за сторонами права власності на ? частину майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, коли право власності на рівність часток презюмується, не вирішує по суті питання поділу майна подружжя.
Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що постановлене в даній справі рішення не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову слід відмовити з наведених вище підстав. Також слід скасувати і додаткове рішення, яким стягнуто з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати пропорційно до задоволених вимог.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, тому з нього на користь відповідача слід стягнути понесені нею витрати на оплату судового збору у зв'язку з розглядом апеляційної скарги в розмірі 1 000 грн.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_3 та її представника задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 03 травня 2018 року та додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 12 червня 2018 року скасувати.
Ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та стягнення судового збору відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (ідент.номер НОМЕР_1), прож. АДРЕСА_3) на користь ОСОБА_3 (ідент.номер НОМЕР_2, прож. АДРЕСА_4) 1 000 грн (одну тисячу гривень) судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 09 серпня 2018 року.
Судді: І.В. Бойчук
Л.В. Ясеновенко
М.Д. Горейко