САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
Справа №206/3421/18
2/206/1066/18
(ЗАОЧНЕ)
30.07.2018 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Румянцева О.П.
при секретарі Ажмяковій Т.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк» Надра» про захист порушеного права споживача фінансових послуг та визнання кредитного договору недійсним,-
19.06.2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк» Надра» про захист порушеного права споживача фінансових послуг та визнання кредитного договору недійсним. Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що 21.12.2007 року між нею та ВАТ «КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра») було укладено кредитний договір №8/2007/840-К/1820-Н. За умовами цього кредитного договору вона отримала кредитні кошти в іноземній валюті у сумі 60 968,02 доларів США, що становить що становить 307888,5 гривень за курсом НБУ (5,05грн. за 1 долар США) на день укладання кредитного договору, з умовою їх повернення в строк до 10.12.2032 року з відсотковою ставкою 12,99% на місяць, тобто 155,88% річних. Вона вважає, що кредитний договір містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечить принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на погіршення становища споживача, що, в свою чергу, є підставою для визнання такого договору недійсним. Пунктами 4.2.1. - 4.2.8. кредитного договору передбачено порядок перегляду відсоткової ставки за користування кредитними коштами, відповідно до умов договору, її сторону збільшення. Крім того, передбачається право банку вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій. Але умов, що регулюють питання зменшення відсоткової ставки, кредитний договір не містить взагалі, що призводить до дисбалансу інтересів сторін. Пункт 5.2 кредитного договору передбачає право банку вимагати від позичальника додаткової сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Згідно п.5.1., 5.3. передбачені штрафи у розмірі 25% та 10% від суми кредиту. Вважає, що таке положення кредитного договору ускладнює розрахунки між сторонами, оскільки подвійна облікова ставка НБУ - це змінна величина, яка в різні періоду часу складала від 10 до 22 % річних. Оскільки всі наведені пункти кредитного договору регулюють питання розрахунків між сторонами, їх несправедливі умови мають суттєве значення для висновку про несправедливість умов договору в цілому. Крім того, при укладенні кредитного договору, банком були допущені порушення умов чинного (на той час) законодавства, а саме: зміст та умови кредитного договору були розроблені безпосередньо відповідальними працівниками банку, а тому, вона була позбавлена фактичної можливості вносити зміни до змісту кредитного договору, і при його укладенні мала можливість погодитись лише на ті умови, які були запропоновані банком щодо істотних умов договору та відсоткової ставки. Відповідачем навмисно не дотримано та грубо порушено встановлені вимоги діючого законодавства України та приписи Національного Банку України для укладення оспорюваного виду кредитного договору, які визначені законом як істотні та є необхідні, зокрема, Закон України «Про захист прав споживачів» та Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». З аналізу матеріалів кредитного договору про надання споживчого кредиту встановлено, що в їх змісті відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для їх укладення, а саме: не встановлено умов надання кредиту, зокрема про можливе настання валютних ризиків для позичальника; не встановлено, не розкрито та є відсутніми обов'язкові умови щодо основних економічних і правових вимог виникнення іпотечного боргу шляхом оприлюднення їх у письмовій формі ще до укладення цього договору; не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості, відносно досягнутої домовленості, про розрахунки індексації інфляційних витрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості; не надано у письмовому вигляді інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішення уповноваженого органом банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів, чим порушено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ за №168 від 10.05.2007 року. Вказаний договір містить несправедливі умови. Абсолютне значення подорожчання кредиту (тобто фактична сума переплати за кредитом) за кредитним договором, згідно з графіком погашення кредиту. А тому волевиявлення позивача на укладання кредитного договору у вигляді та розмірах, зазначених у кредитному договорі, суперечили її волевиявленню на його укладання саме на таких умовах.
20 червня 2018 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська відкрито провадження по справі та призначено судове засідання в порядку загального позовного провадження (а.с.20).
Позивач у судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутності, в якій підтримала позов у повному обсязі та просила його задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзиву на позов не подав. До суду надійшла його заява з проханням розглядати справу за його відсутності, у зв'язку з чим суд вважає можливим застосувати положення ст.280 ЦПК України та розглянути справу заочно.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 1 статті 321 ЦК України регламентовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч.1 ст.575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Частиною 1 статті 593 ЦК України передбачено що, право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
Частиною 1 статті 17 ЗУ «Про іпотеку» передбачено що, іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до абз.4 п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин, правила статті про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо). Згідно з ч.5 ст.28 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено в судовому засіданні, 21.12.2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра») було укладено кредитний договір №8/2007/840-К/1820-Н, за умовами якого позивач отримала кредитні кошти в іноземній валюті у сумі 60 968,02 доларів США, що становить 307 888,5 гривень за курсом НБУ (5,05 грн. за 1 долар США) на день укладання кредитного договору, з умовою їх повернення в строк до 10.12.2032 року з відсотковою ставкою 12,99 % р на місяць, тобто 155,88 % річних(а.с.11-13).
Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» відсутність в умовах спірного правочину вищезазначених застережень та домовленостей між сторонами кредитного договору суттєво порушує баланс договірних правовідносин позичальника, істотно знецінює вартість предмету іпотеки та значно погіршує становище іпотекодавця йому на шкоду, що є недопустимим.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (із числа інших обов'язкових умов, що випливають із суті та умов договору), ці застереження мають бути визначені та розкриті банком саме в змісті кредитного договору ще до укладення іпотечного договору шляхом оприлюднення таких відомостей у письмовій формі. Вказані вимоги є визначеними законом істотними умовами кредитного договору, укладеного між позичальником і банком, а їх зміст та умови є такими, що можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту та являються необхідними і обов'язковими для такого виду договорів.
В судовому засіданні встановлено, що в матеріалах кредитного договору про надання споживчого кредиту та в їх змісті відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для їх укладення, а саме:
- не встановлено умов надання кредиту, зокрема, про можливе настання валютних ризиків для позичальника;
- не встановлено, не розкрито та є відсутніми обов'язкові умови щодо основних економічних і правових вимог виникнення іпотечного боргу, шляхом оприлюднення їх у письмовій формі, ще до укладення цього договору;
- не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості, відносно досягнутої домовленості, про розрахунки індексації інфляційних витрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості;
- не надано у письмовому вигляді інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органом банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів, чим порушено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ за № 168 від 10.05.2007 року.
Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Кредитний договір є неукладеним (не відбувся), коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо б однієї його істотної умови, передбачених законодавцем.
Таким чином, виходячи з положень ст. ст. 203, 215, 230, 548 ЦК України, суд дійшов висновку про те, що під час підписання кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки. А тому волевиявлення позивача на укладання кредитного договору у вигляді та розмірах, зазначених у кредитному договорі, суперечили його волевиявленню на його укладання саме на таких умовах. Відповідач скористався тим, що позивач потребувала у житлі тавона була введена в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів», не надав позивачу відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті.
Згідно зі ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Відповідно до ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Згідно до ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Так, банк не надав позичальнику повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Розділом 2 Кредитного договору визначено умови забезпечення кредиту. Так, в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором Банком приймається: - застава нерухомості - квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (договір іпотеки №1820-Н/1 від 21.12.2007 року).
Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування. При застосуванні даної норми до кредитних правовідносин, позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю тіло кредиту, а кредитодавець має повернути боржникові усю суму сплачених ним відсотків за кредитом. Наслідком визнання кредитного договору недійсним є також недійсність договору застави чи поруки, оскільки, відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України, недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. Отже, недійсність кредитного договору спричиняє недійсність договору застави (чи іпотеки) чи договору поруки, які укладалися з метою забезпечення виконання кредитного договору, і як наслідок, кредитодавець повинен повернути предмет застави позичальникові. За період від підписання Кредитного
При вирішенні даного спору, суд звертає увагу також і на рішення Конституційного суду України №7-рп/2013 від 11 липня 2013 року, де в пункті 3.2 зазначено, що положеннями частин першої, другої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» встановлено, що продавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. В частинах третій, четвертій статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 Закону «Про захист прав споживачів» встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Конституційний Суд України виходить з того, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання, неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту. Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, в якій наголошено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватись таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами. Несправедливими умовами договору порушуються права позивача як споживача фінансових послуг, порушується принцип добросовісності і розумності договірних умов, що призводить до істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків.
Вирішуючи вказаний спір, суд, дослідивши докази у справі та давши їм належну оцінку, враховуючи вимоги ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України, суд дійшов висновку про недійсність договору про надання споживчого кредиту, оскільки він не відповідає вимогам ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами надання позичальнику як споживачу фінансових послуг банку повної інформації про кредитні умови, а саме: орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом і вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних із одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту; не роз'яснено, що валютні ризики під час виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором покладено на споживача й не надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, що передбачено Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року №168. А тому суд приходить до обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 215, 229, 230, 548, 638, 1054, 1055, 1056-1 Цивільного кодексу України, ст.ст. 11, 18, 21 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.ст. 5-13, 33-34, 76-81, 83, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, іпн.2987200461) до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк» Надра» (м. Дніпро, вул. Андрія Фабра, буд.11, код ЄДРПОУ 20025456) про захист порушеного права споживача фінансових послуг та визнання кредитного договору недійсним про захист порушеного права споживача фінансових послуг та визнання кредитного договору недійсним задовольнити.
Визнати недійсним Кредитний договір №8/2007/840-К/1820-Н, укладений 21.12.2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ «КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра»).
Припинити іпотеку за №6286047 (Державний реєстр іпотек) від 21.12.2007 року, накладену на підставі договору іпотеки, №1820-Н/1, 5985, посвідченого 21.12.2007 року Приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_3, на квартиру АДРЕСА_3.
Припинити заборону за №6286047 (Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна) від 21.12.2007 року, накладену на підставі договору іпотеки №1820-Н/1, 5985, посвідченого 21.12.2007 року Приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_3, в реєстрі заборон №323, на квартиру АДРЕСА_3.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.П.Румянцев