Справа № 183/6428/17
№ 2/183/1156/18
іменем України
03 липня 2018 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
секретаря Шевченко О.С.,
розглянувши, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Новомосковська товарна біржа Новомосковського району, про визнання договору купівлі - продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності, -
13.12.2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 30 січня 2003 року між нею та ОСОБА_2, а також визнати за нею право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 30 січня 2003 року вона купила у відповідача квартиру № 29 житловою площею 14.8 м. кв., загальною площею 29.6 м.кв., яка складається із однієї кімнати та підсобних приміщень, що розташована в АДРЕСА_1. Договір купівлі - продажу був здійснений на Товарній Біржі «Новомосковська» та зареєстрований за № 000010, однак не був нотаріально посвідчений. 30.01.2003 року вказаний договір був зареєстрований Новомосковським бюро технічної інвентаризацією за реєстраційним номером 24. Вказану квартиру позивач купила за 7522 гривні. Розрахунок проводився нею з відповідачем згідно домовленості в доларах США, у відповідності до курсу на той час, що підтверджується розпискою складеною власноруч відповідачем. З часу купівлі квартири вона проживає та користується нею по теперішній день, а відповідач виїхав та не проживає, що підтверджується відповідним актом.
04.12.2017 року позивач звернулась із заявою про внесення відомостей до державного реєстру нерухомого майна стосовно права власності на вказану квартиру. Однак, 07.12.2017 року рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно, їй було відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Підставою для відмови стало недодержання вимог ст. 657 ЦК України, якою визначено, що договір купівлі - продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартир) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Недотримання цієї вимоги тягне недійсність договору. Здійснити нотаріальне посвідчення договору позивач позбавлена можливості, тому звернувся до суду з зазначеним позовом.
04 січня 2018 року відкрито провадження у справі суддею Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Парфьоновим Д.О.
31 травня 2018 року за результатами повторного автоматизованого розподілу справа надійшла в провадження судді Сороки О.В.
За результатами підготовчого провадження відповідною ухвалою суду справу призначено до судового розгляду по суті.
В судове засідання представник позивача ОСОБА_3 не з'явилася, надавши суду заяву про розгляд справи у її відсутність, одночасно позов підтримала, просить задовольнити у повному обсязі та не заперечувала проти заочного розгляду справи.
Відповідач відзиву проти позову не подав, в судове засідання не з'явився, вважається таким, що повідомлена належним чином, шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання, причина неявки суду не відома, а тому у відповідності до ст. 280 ЦПК України, суд з погодження позивача, провів заочний розгляд справи
Представник третьої особи в судове засідання також не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.
Суд, дослідивши подані докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, приходить до наступного висновку.
Судом по справі встановлено, що 30 січня 2003 року позивач придбала у ОСОБА_2 за 7522 грн. квартиру АДРЕСА_1, яка була зареєстрована за позивачем на праві приватної власності в Новомосковському районному БТІ 30.01.2003 року за реєстровим № 24 , реєстрова книга І (а.с.6).
Згідно повідомлення КП «Новомосковське МБТІ» ДОР» (а.с.7), станом на 29.12.2012 року власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 30.01.2003 року на Товарній біржі «Новомосковська (р.№000010).
Між тим, рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Новомосковської районної державної адміністрації Співак С.Г. № 38576184 від 07 грудня 2017 року (а.с.8), позивачу відмовлено у державній реєстрації права власності на вищезазначену квартиру, оскільки останньою подано документи з порушенням вимог ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також вимоги ст. 657 ЦК України, якою визначено, що Договір купівлі - продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартир) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Недотримання цієї вимоги тягне недійсність договору.
За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Таким чином, на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК УРСР 1963 року, чинного на час їх виникнення.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлене судом.
За змістом ст. ст. 128, 153 ЦК УРСР, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоду по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорі даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно буди досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Так, право укладати договори купівлі-продажу і реєструвати їх на товарній біржі передбачено ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу» №1956-ХІІ від 10 грудня 1991 року згідно ч. 2 якої - угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Міністерство юстиції України за №17-12-44 від 10 квітня 1998 року роз'яснило, що угоди, укладені на біржі не прирівняні до нотаріально посвідчених, а тільки підлягають подальшому нотаріальному посвідченню.
Положеннями ст. 47 ЦК УРСР (в ред. 1963 року) передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.
Договір купівлі-продажу квартири повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 Кодексу). Договір купівлі-продажу квартири підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Відповідно з п. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28 квітня 1978 року, зі змінами № 15 від 15 травня 1998 року «Про судову практику по справам про визнання угод недійсними», з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу. Якщо така угода виконана повністю або частково однією зі сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд, на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.
Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995 року, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31, передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржею.
Відповідно до п. 5 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року за № 1952-1 право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.
Тобто, у період укладання спірного договору купівлі-продажу існував пробіл у чинному законодавстві, тому що, згідно ст. ст. 227, 242 ЦК України (1963 року) договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна із сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Тим часом, у відповідності зі ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу», біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.
За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР), а у відповідності до ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Як вбачається з положень укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна, сторони за договором - уклали даний договір, здійснили купівлю-продаж належного продавцю на праві власності нерухомого майна. Позивачем у справі усі умови за договором виконані. Згідно з п. 3 вищевказаного договору відчужувана нерухомість продана позивачу за 7522 грн., які отримані Продавцем від Покупця до підписання угоди, що підтверджується поданими до суду розписками (а.с.13,15). Доказів того, що сторони заперечували укладений договір, згідно до вимог ст. 237 ЦК України, суду не було надано, тому, суд вважає укладений договір дійсним.
Оскільки покупець повністю виконала умови договору купівлі-продажу, сплатила за придбане майно грошові кошти, фактично володіє об'єктом нерухомості та зареєстрована в спірній квартирі (а.с.5), угода купівлі-продажу не визнавалась недійсною, позивач на підставі ст. ст. 128, 153 ЦК УРСР і ст. 49 ЗУ «Про власність» набула право власності на спірний об'єкт нерухомості і правомірно володіє ним. Передбачених законом підстав для невизнання дійсним неоспореного договору купівлі-продажу спірного будинку в судовому порядку немає.
У відповідності до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, суд вважає, що сторони домовилися про усі істотні умови договору купівлі-продажу об'єкту нерухомості, виконання договору відбулося.
Крім того судом було витребувано відомості про місце реєстрації відповідача, останній станом на 27.12.2017 року зареєстрований у спірній квартирі(а.с.20), однак поданим до суду актом, складений депутатом Губиниської селищної ради, за участю сусідів стверджується, що ОСОБА_2 з 30 січня 2003 року за даною адресою не проживає та власних речей в квартирі немає (а.с.9).
В судовому засіданні встановлений факт повного виконання спірного договору сторонами, факт неможливості нотаріального посвідчення договору зокрема, у зв'язку з відсутність даних про теперішнє місцеперебування відповідача, а тому позивач позбавлена можливості захистити свої права, як власник майна.
Аналізуючи викладене, суд вважає за можливе визнати договір купівлі продажу - дійсним та визнати за позивачем право власності на вищевказану квартиру.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,76,81,89, 263, 265,280 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Новомосковська товарна біржа Новомосковського району, про визнання договору купівлі - продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності задовольнити.
Визнати дійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 30 січня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідченого на Товарній біржі «Новомосковська» за реєстраційним №000010, зареєстрований в Новомосковському районному БТІ 30.01.2003 року за реєстровим №24, реєстрова книга І.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1), право власності на квартиру №29, загальною площею 29,6 кв.м., житловою площею 14,8 кв.м., яка складається з коридору 1 - 3,4 кв.м., кімнати 2 - 14,8 кв.м., кухні 3 - 7,3 кв.м., санвузла 4 - 2,4 кв.м., вбудованої шафи 5 - 0,9 кв.м., балкону І - 0,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Сорока.