ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 серпня 2018 року № 826/2693/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
Адміністрації Державної прикордонної служби України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач 1, Міноборони України), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - відповідач 2), Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі по тексту - відповідач 3), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідачів щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- зобов'язати відповідачів призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, з врахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що останньому встановлена ІІ група інвалідності, що настала в результаті поранення, контузії та захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії.
З метою вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із отриманням ІІ групи інвалідності, позивач звернувся до відповідачів із заявою та копіями необхідних документів, але у призначенні такої допомоги йому відмовлено, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Представник відповідача 1 у письмовому відзиві на позовну заяву стверджує про відсутність підстав для задоволення позову та зазначає, що оскільки позивач на момент отримання інвалідності не був військовослужбовцем, то права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до норм чинного законодавства України, на думку відповідача, позивач не має.
Також, обґрунтовуючи свої заперечення проти позовних вимог, відповідач 1 посилається й на те, що позивачем підтверджено, що він проходив військову службу у збройних силах СРСР, але не надано жодних доказів того, що останній проходив військову службу саме в Збройних Силах України або був військовослужбовцем іншого утвореного відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, також не надано документів, які б підтвердили, що Збройні Сили України є правонаступником Збройних Сил СРСР.
Відповідач 1 наполягає на тому, що на позивача не поширюються норми Угоди між державами учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей від 14 лютого 1992 року та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Чинне законодавство України не передбачає права на отримання одноразової грошової допомоги в Україні військовослужбовців інших країн, в яких вони за час служби, після набуття Україною статусу незалежної держави, отримали захворювання, травми, каліцтва, спричинене військовою службою та у подальшому - групу інвалідності.
При цьому, у відзиві представника відповідача 1 також зазначено, що рішення судів, на які посилається позивач, стосуються військовослужбовців, звільнених з військової служби, а не військовослужбовців, які проходили строкову військову службу.
Також представник відповідача 1 зазначив й про те, що при зверненні до відповідача 1 позивач надав не повний пакет документів, передбачений відповідним Порядком, у тому числі, позивачем не надано військового квитка.
В той же час, у відзиві на позовну заяву зазначено, що оскільки позивач звільнений з прикордонних військ колишнього СРСР, то органом, уповноваженим приймати рішення про призначення йому одноразової грошової допомоги є саме Адміністрація Державної прикордонної служби України.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач 2 у своєму відзиві на позовну заяву послався на те, що в поданих позивачем документах на призначення одноразової грошової допомоги була відсутня копія військового квитка, а також копії документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії), зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчиненням дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, у зв'язку з чим відповідачем 2 позивачу були роз'яснені причини неможливості направлення документів в Департамент фінансів Міністерства оборони України, а також роз'яснено до якого органу позивачу необхідно звернутись за відповідним документом.
Незважаючи на роз'яснення відповідача 2, 06 грудня 2017 року позивач самостійно звернувся до Департаменту фінансів Міністерства оборони України з документами щодо призначення одноразової грошової допомоги, які були направлені до ІНФОРМАЦІЯ_1 для розгляду та надання відповіді позивачу.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13 грудня 2017 року №6/8/5/2322 позивача повідомлено про те, що ним не додано копії документа, який свідчить про причини та обставини поранення (контузії) та рекомендовано, у випадку відсутності відповідних документів, звернутись до Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації, Архіву військово - медичних документів Військово - медичного музею Міністерства оборони Російської Федерації, Центрального прикордонного архіву ФСБ Російської Федерації.
Крім того, відповідач 2 у відзиві на позовну заяву також зазначив, що оскільки подані позивачем документи свідчать про те, що останній проходив військову службу в Прикордонних військах, то виплата одноразової грошової допомоги Міністерством оборони України не здійснюється.
Представник відповідача 3 у відзиві на позовну заяву послався на те, що прийняття на військову службу позивача та звільнення з неї провадились саме керівником Міністерства оборони - Міністром оборони, а не керівником Державної прикордонної служби, а тому всі видатки з виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності має провадити саме Міністерство оборони України, оскільки позивач не належав до особового складу Державної прикордонної служби України у розумінні статті 14 Закону України «Про Державну прикордонну службу України».
У відзиві зазначено, що на теперішній час жодним нормативно - правовим актом України не визначено, що Державна прикордонна служба України є правонаступником Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР та Прикордонних військ КДБ СРСР в цілому, а також відсутні нормативні приписи, які зобов'язують, або надають повноваження Адміністрації Держприкордонслужби України виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям колишніх Прикордонних військ КДБ СРСР.
Крім того, представник відповідача 3 наголошує на тому, що з наданих позивачем документів вбачається те, що останній був призваний на строкову військову службу та звільнений з неї на підставі наказів Міністра оборони колишнього СРСР та перебував на військовому обліку у відповідному військовому комісаріаті Міністерства оборони України.
Оскільки позивач не перебував на військовому обліку в органах Державної прикордонної служби України, на думку відповідача 3, адміністрація Держприкордонслужби, приймаючи рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 діяла у порядок та спосіб, визначені законодавством України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
03 серпня 2016 року ОСОБА_1 пройшов судово - медичне обстеження, при якому у останнього виявлено мінно - вибухову травму та осколкові поранення голови, таза та правої ноги, наслідком яких стали ЗЧМТ (контузія головного мозку та рубці в зазначених анатомічних областях, які у подальшому призвели до розвитку: «Стійких залишкових наслідків перенесеної МВТ, ЗЧМТ (контузія головного мозку), 1984 рік» у вигляді післятравматичної та дисцикулярної енцефалопії ІІ-ІІІ (два - три) ст., прогресуючий, кризовий перебіг, з церебрастенічним синдромом, двосторонньою пірамідною симптоматикою, вегето - судинною дисфукнцією, емоційно - вольовою нестійкістю, мнестичним зниженням, вираженим астено - тривожно - невротичним синдромом. Післятравматичного (1984 рік) церебрального арахноїду з вираженим лікворно - ігпертензивним синдромом, частими (1-2 рази на тиждень) судинними кризами змішаного генезу (лікворо - гіпертензивні, вертебро - базилярні), стійким вираженням цефалгічним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією ІІІ ст. з порушенням стато - кінетичної стійкості ІІІ ст. вестибулоатактичним синдромом. Ангіопатії судин сітківки обох очей. Розповсюдженого остеохондрозу хребта з полірадикулярним синдромом, стадія нестійкої ремісії. ІХС: атеросклеротичного кардіосклерозу. СН ІІ-А ст. Гіпетронічної хвороби ІІ ст.» відповідно до Акту судово - медичного дослідження (обстеження) №770 від 03 серпня 2016 року Комунальної установи «Черкаське обласне бюро судово - медичної експертизи».
З наданої суду копії Витягу із протоколу №3951 від 14 вересня 2016 року засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв вбачається, що комісією встановлено, що травма (контузія), поранення та захворювання, наявні у ОСОБА_1 , пов'язані з виконанням останнім обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Згідно наданої суду копії Виписки з Акта огляду МСЕК до довідки серії 12 ААА №199946 від 19 вересня 2016 року, ОСОБА_1 з 19 вересня 2016 року встановлено ІІ групу інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
У відповідності до наданої суду копії довідки від 28 липня 2016 року №289, виданої Жашківським районним військовим комісаріатом Міністерства оборони України, ОСОБА_1 дійсно був призваний Жашківським районним військовим комісаріатом та проходив строкову військову службу у Збройних Силах України з 30 жовтня 1982 року по 12 лютого 1985 року, в тому числі в складі діючої армії: (Республіка Афганістан) з 15 червня 1984 року по 09 лютого 1985 року.
15 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про направлення документів позивача до Міністерства оборони України з метою вирішення питання щодо виплати або відмови у виплаті йому одноразової грошової допомоги у разі інвалідності.
Листом від 18 жовтня 2017 року №6/8/5/1952 Черкаським обласним військовим комісаріатом позивача повідомлено про те, що останнім не надано копії документа, що свідчить про обставини поранення (контузії), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, також не надано копії витягу з наказу командира військової частини про звільнення з військової служби, а для військовослужбовців строкової військової служби - копії військового квитка, а також роз'яснено право позивача на звернення до Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації, Архіву військово - медичних документів Військово - медичного музею Міністерства оборони Російської Федерації, Центрального прикордонного архіву ФСБ Російської Федерації, у випадку відсутності вказаних вище документів в наявності у позивача.
Також, 15 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся й до Адміністрації Державної прикордонної служби України із заявою, відповідно до якої просив провести йому, як інваліду ІІ групи внаслідок виконання обов'язків військової служби, нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення групи інвалідності.
Листом від 08 листопада 2017 року №11/М-14617 Адміністрація Державної прикордонної служби України повідомила позивача про те, що оскільки останній на обліку в органах Держприкордонслужби не перебуває, будь - які інші правовідносини між позивачем та Держприкордонслужбою відсутні та, враховуючи те, що причинний зв'язок між травмою, отриманою ОСОБА_1 , встановлено Центральною військово - лікарською комісією Міністерства оборони України, Адміністрація Держприкордонслужби вважає, що питання стосовно виплати позивачу одноразової грошової допомоги має розглядати Міністерство оборони України.
Крім того, 30 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Міністра оборони України із заявою, відповідно до якої також просив розглянути поданий ним пакет документів та прийняти рішення щодо виплати або відмови у виплаті йому одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності. При цьому, позивач у вказаній заяві наголосив на тому, що призов його на військову службу та звільнення з неї відбувалось відповідно до вимог Міністра оборони України.
20 листопада 2017 року листом №3/6/4010 вказане звернення позивача разом з доданим до нього пакетом документів Міністерством оборони України направлено за належністю до ІНФОРМАЦІЯ_1 - для розгляду та надання відповіді.
Листом від 13 грудня 2017 року №6/8/5/2322 ІНФОРМАЦІЯ_2 надав ОСОБА_1 відповідь на його звернення до Міністерства оборони України, аналогічну відповіді, викладеній у листі від 18 жовтня 2017 року №6/8/5/1952.
Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ).
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 №2011-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 5 частини 2 статті 16 цього Закону передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Наведені норми законодавства України свідчать про те, що право на отримання одноразової грошової допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, незалежно від часу настання інвалідності.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року №21-446а14, від 21 квітня 2015 року №21-135а15, від 10 березня 2015 року №21-563а14 та Верховним Судом у постанові від 20 березня 2018 року №276/322/17.
Відповідно до частини 2 статті 16-2 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб.
У відповідності до частин 8, 9 статті 16-3 вказаного Закону особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з нормами Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі по тексту - Порядок №975 - в редакції, що діяла на момент звернення позивача з приводу виплати допомоги) днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги, зважаючи на наведені норми, позивач отримав з 19 вересня 2016 року, а з відповідною заявою про виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 звернувся 15 вересня 2017 року, тобто у встановлені законодавством строки.
Так, у абзаці 3 підпункту 1 пункту 6 Порядку №975 зазначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності ІI групи.
Пунктом 11 Порядку №975 передбачено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
При цьому, у відповідності до пункту 13 Порядку №975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Наведене свідчить, що звертаючись вперше 15 вересня 2017 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 діяв у відповідності до вимог чинного законодавства України.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до підпункту «г» пункту 21.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, Постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії" - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (із змінами), далі - Перелік країн), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій. Зазначена постанова приймається також, коли наявне захворювання за зазначений період служби досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби. Постанова в такому формулюванні приймається при хронічних, повільно прогресуючих захворюваннях, за наявності медичних документів, виданих у перші десять років після вибуття військовослужбовця з країни, де велись бойові дії, або пізніше, але за даними за зазначені десять років, якщо вони дозволяють віднести початок захворювання на період участі в бойових діях.
Як вже було зазначено судом, за результатами розгляду документів ОСОБА_1 на засіданні Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва у колишнього військовослужбовця, 14 вересня 2016 року Комісія дійшла висновку про наявність у ОСОБА_1 травми (контузії), поранення, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується копією Витягу з протоколу засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 14 вересня 2016 року №3951.
Наведені вище обставини дозволяють суду дійти висновку про те, що причинно-наслідковий зв'язок між отриманими позивачем пораненнями та наслідками що настали, підтвердило відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії), а Витяг з протоколу засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 14 вересня 2016 року № 3951 є належним документом, що свідчить про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання, а тому суд не приймає до уваги твердження відповідачів 1 та 2 в частині не подання до ІНФОРМАЦІЯ_1 копії документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), оскільки такі твердження не відповідають дійсним обставинами справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Також суд не приймає до уваги доводи відповідачів 1 та 2 щодо того, що позивач не надав доказів, які б підтверджували, що він проходив строкову військову службу у Збройних Силах України або був військовослужбовцем іншого утворення відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, з наступних підстав.
У відповідності до частини 1 статті 3 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ сфера дії цього Закону поширюється на:
1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;
2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;
3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.
Відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» та Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року № 1427-XII Україна була проголошена незалежною демократичною державою 24 серпня 1991 року.
Згідно з положеннями Закону «Про Збройні Сили України» від 06 грудня 1991 року №1934-ХІІ, Збройні Сили України утворені лише 06 грудня 1991 року.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах СРСР з 30 жовтня 1982 року по 12 лютого 1985 року, у тому числі, в Афганістані з 15 червня 1984 року по 09 лютого 1985 року.
Наведене свідчить, позивач не має можливості надати суду документ, що він проходив строкову військову службу саме у Збройних Силах України або був військовослужбовцем іншого утворення відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, оскільки проходив військову службу у період коли Збройні Сили України та інші військові формування створені ще не були.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статей 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набрала чинності для України 14 лютого 1992 року, за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.
Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.
Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.
Законом України «Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року» від 07 червня 2001 року № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.
Відповідно до статті 1 цього Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в збройні сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Так, вищезазначеними міждержавними Угодами не встановлено порядку отримання та виплати одноразової грошової допомоги, проте, вказаними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї Держави Співдружності, на якій він проживає.
Аналіз вище викладених норм законодавства дозволяє суду дійти висновку про те, що ОСОБА_1 як військовослужбовець отримав поранення під час проходження військової служби на території республіки Афганістан, а тому має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року.
Між тим, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в порушення вимог пункту 13 Порядку № 975 не подав у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів ОСОБА_1 розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги разом з необхідним пакетом документів, що свідчить про протиправність дій відповідача 2 в цій частині, а тому суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій Черкаського обласного військового комісаріату саме щодо не подання у порядку та строки, визначені пунктом 13 Порядку №975, документів ОСОБА_1 . Міністерству оборони України для вирішення питання щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності та зобов'язання вчинити такі дії з урахуванням висновку суду у даній справі.
При цьому, суд зазначає, що оскільки діючим законодавством України не передбачено повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності, суд приходить до висновку про необґрунтованість та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зобов'язанні вчинити такі дії.
Також суд звертає увагу й на те, що розпорядником бюджетних коштів в даному випадку є саме Міністерство оборони України та не приймає до уваги твердження відповідача 1 в тій частині, що уповноваженим органом на прийняття рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є Адміністрація Державної прикордонної служби України з огляду на те, що судом встановлено та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 не належав до особового складу Державної прикордонної служби України у розумінні статті 14 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03 квітня 2003 року № 661-IV, а тому обов'язку щодо призначення та виплати останньому такої допомоги у відповідача 3 не виникло.
У зв'язку із заначеним суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо не призначення позивачу одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Питання щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги Міністерством оборони України не було вирішено у порядок та спосіб, визначені Порядком №975, а самостійне звернення позивача до відповідача 1 з відповідною заявою та необхідним пакетом документів не передбачає розгляду вказаних документів Міністерством оброни України за відсутності висновку ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо виплати такої допомоги, а тому позовні вимоги у відповідній частині є передчасними.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем 2 не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій в частині повернення позивачу його заяви щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності разом з документами, доданими до неї, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
У відповідності до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Тобто зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов'язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, а тому, з урахуванням встановлених обставин справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення відповідного судового контролю.
Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Черкаського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України в частині не подання заяви ОСОБА_1 разом з доданими до неї документами до розпорядника бюджетних коштів - Міністерства оборони України щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності другої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 25 грудня 2013 року №975.
3. Зобов'язати Черкаський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України направити подані ОСОБА_1 документи до розпорядника бюджетних коштів - Міністерства оборони України щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності другої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 25 грудня 2013 року №975 з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко